Постанова
Іменем України
02 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 606/621/15
провадження № 61-4669св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2,
відповідач - ОСОБА_3,
третя особа - Дарахівська сільська рада Теребовлянського району Тернопільської області,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 20 жовтня
2020 року у складі судді Ромазан Л. С. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Сташків Б. І., Парандюк Т. С., Хома М. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2015 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 звернулися до суду із позовом до ОСОБА_3 про повернення самовільно зайнятої частини земельної ділянки, усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та житловим будинком.
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_2, ОСОБА_1 та
ОСОБА_3 є суміжними землекористувачами земельних ділянок на території Дарахівської сільської ради. Згідно висновку експертів судової земельно-технічної експертизи зовнішні межі та конфігурація земельних ділянок, якими фактично користуються землекористувачі ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 ) та ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ), не відповідають конфігурації схеми планово- картографічних матеріалів М 1:2000 с. Дарахів Теребовлянського району від 1964 року. Враховуючи точність масштабу 1:2000 планово-картографічних матеріалів с. Дарахів Теребовлянського району розбіжності лінійних промірів по межі ділянок можуть становити не менше 0.40 м. Площа зміщення земельної ділянки зі сторони ОСОБА_3 в сторону земельної ділянки ОСОБА_1 складає - 43 кв. м. Площа зміщення земельної ділянки зі сторони ОСОБА_3 в сторону земельної ділянки ОСОБА_2 складає - 170 кв. м.
Позивачі вважали, що їх право землекористування було порушено зі сторони відповідача.
Просили зобов`язати ОСОБА_3 повернути їм самовільно зайняті частини земельних ділянок та усунути перешкоди у їх користуванні.
Короткий зміст рішень судів
Справа розглядалась судами неодноразово.
Рішенням Теребовлянського районного суду Тернопільської області від
02 червня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 08 грудня 2016 року, позов задоволено.
Зобов`язано ОСОБА_3 не чинити ОСОБА_2 перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом повернення ОСОБА_3 самовільно зайнятої нею частини земельної ділянки площею 170 кв. м, що знаходиться на території Дарахівської сільської ради, Теребовлянського району згідно висновку судової земельно-технічної експертизи з додатками № 2, проведеної Тернопільським відділенням Київського НДІСЕ 18 квітня 2016 року № 65/16-22.
Зобов`язано ОСОБА_3 не чинити ОСОБА_1 перешкод в користуванні земельною ділянкою шляхом повернення ОСОБА_3 самовільно зайнятої нею частини земельної ділянки площею 43 кв. м, що знаходиться на території Дарахівської сільської ради Теребовлянського району згідно висновку судової земельно-технічної експертизи з додатками № 2, проведеної Тернопільським відділенням Київського НДІСЕ 18 квітня 2016 року № 65/16-22.
Вирішено питання щодо судових витрат.
Рішення судів мотивовані тим, що права позивачів ОСОБА_2 та
ОСОБА_1 порушено відповідачем, а тому позовні вимоги підлягають до задоволення. Самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню. Землекористувачі зобов`язані не порушувані прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів.
Постановою Верховного Суду від 23 травня 2018 року рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 02 червня
2016 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 08 грудня
2016 року скасовано. Передано справу № 606/621/15-ц на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рішенням Теребовлянського районного суду Тернопільської області від
20 жовтня 2020 року, залишеним без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року, у задоволенні позову ОСОБА_2 і ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, до ОСОБА_2 після успадкування житлового будинку з надвірними будівлями та його реєстрації, тобто 30 грудня 2009 року, перейшло право користування на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд у розмірі 0.25 га, тобто у тому розмірі, який належав попередньому її власникові ОСОБА_4 .
Позивачем до суду не подано доказів, які б підтверджували, що ОСОБА_3 захопила частину її земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, і в якому саме розмірі. Із долучених до справи висновків експерта, який проводив у справі судові земельно-технічні експертизи, суду неможливо зробити висновок про те, чи площа зміщення земельної ділянки зі сторони ОСОБА_3 в сторону земельної ділянки ОСОБА_2, яка складає 170 кв. м, відноситься до площі земельної ділянки ОСОБА_2, а тому суд вважає, що її право землекористувача на цю частину земельної ділянки не порушено.
ОСОБА_1 стала власником житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами по АДРЕСА_3 20 вересня 2012 року, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1, виданого виконавчим комітетом Дарахівської сільської ради Теребовлянського району
20 вересня 2012 року, та витягом про державну реєстрацію прав від 20 вересня 2012 року.
Рішення органу місцевого самоврядування про надання ОСОБА_1 земельних ділянок у власність чи користування після того, як вона стала власником житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, до суду позивачем не подано.
Тому у ОСОБА_1 виникло право лише на ту частину земельної ділянки, на якій розміщені ці об`єкти нерухомого майна. ОСОБА_3 не захоплювала частини земельної ділянки ОСОБА_1, право на яку вона набула у вересні 2012 року, а тому право користування на вказану земельну ділянку відповідачем не порушено.
Суд не прийняв до уваги довідки виконавчого комітету Дарахівської сільської ради Теребовлянського району від 20 червня 2020 року № 927, 928, в яких міститься інформація про площі земельних ділянок, якими користуються позивачі, оскільки такі довідки не вказують правової підстави користування позивачами цими земельними ділянками, як цього вимагає Верховний Суд у постанові від 23 травня 2018 року.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції правильно виходив з того, що право на земельні ділянки, які знаходяться в користуванні позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не порушено, позивачі не набули та не оформили відповідно до вимог земельного законодавства права на земельні ділянки, які не сформовані та не зареєстровані у встановленому законом порядку, суду не представили правовстановлюючих документів на спірні земельні ділянки.
Для передачі земельної ділянки у користування (оренду) зацікавлена особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у користування, за результатами розгляду яких визначені в ЗК України органи приймають відповідні рішення.
Доводи скаржників про те, що ОСОБА_3 самовільно зайняла земельну ділянку площею 170 кв. м., що знаходиться в АДРЕСА_1 і належить ОСОБА_2 та самовільно зайняла земельну площею 43 кв. м., що знаходиться в АДРЕСА_3 і належить ОСОБА_1 є передчасними, оскільки позивачі не представили доказів право власності на спірні земельні ділянки, які знаходяться в їх фактичному користуванні.
Посилання апелянтів на те, що вони набули права власності на спірні земельні ділянки в порядку спадкування на підставі рішень Дарахівської сільської ради народних депутатів не заслуговують на увагу, оскільки земельні ділянки, які знаходяться в їх користуванні не відповідають вимогам статей 92, 116, 125, 126 пунктів 1 і 7 розділу X "Перехідні положення" ЗК України, а суд не може підміняти собою інші органи, уповноважені законом вирішувати питання про оформлення прав землекористування.
Суд першої інстанції підставно не прийняв до уваги висновки судової земельно-технічних експертизи від 26 серпня 2015 року та від 18 квітня 2016 року, оскільки в основу висновку покладено планово-картографічні матеріали
с. Дарахів Теребовлянського району за 1964 рік, а згідно земельно-кадастрових книг за сторонами обліковуються площі земельних ділянок у значно більших розмірах, які виділялися на підставі рішення Дарахівської сільської ради від
27 квітня 1995 року № 13 та від 01 серпня 1996 року № 47, які не були надані в розпорядження експерта і при проведенні експертизи не було враховано, що у сторін відсутні документи із землеустрою та документи, що посвідчують право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.
Аргументи учасників справи
У березні 2021 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 подали до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просили скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що згідно висновку, який міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі
№ 350/67/15-ц (провадження № 14-652цс18), якщо органами місцевого самоврядування прийняті рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийнятих відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 15-92 "Про приватизацію земельних ділянок", то до спадкоємців переходить право отримати державні акти про право власності на земельну ділянку без прийняття додаткових рішень цими органами.
Тобто, на час смерті спадкодавця, земельна ділянка, яку він приватизував відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України, вже перебувала у його приватній власності, і лише за бажанням він або спадкоємці, можуть отримати відповідні правовстановлюючі документи на вже приватизовану ним землю.
Тому при вирішенні даного земельного спору суди керувалися не тими нормами матеріального права, які були чинні на час виникнення спірних правовідносин, і не застосували закон, який був чинний на той час. В оскаржуваних рішеннях судів навіть не згадується чинний на той час Декрет Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року "Про приватизацію земельних ділянок", який необхідно було застосувати на виконання доручення Верховного Суду при встановленні: коли позивачі набули право на земельні ділянки, на якій правовій підставі користуються ними, і які права позивачів були порушені.
Вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи (ч. 1 ст. 417 ЦПК України).
При новому розгляді справи ними додатково було подано архівні виписки з рішень Дарахівської сільської ради та відповідні довідки, з яких вбачається, що спадкодавці позивачів отримали у приватну власність земельні ділянки на підставі рішень сільради та Декрету Кабінету Міністрів України, в т. ч. і спірні її частини, які самовільно захопив відповідач. Так, рішеннями Дарахівської сільської ради № 18 від 27 квітня 1995 року та № 47 від 1 серпня 1996 року за заявами чоловіка позивача ОСОБА_5 та матері позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_4 передано у приватну власність земельні ділянки загальною площею ОСОБА_5 - розміром 0,84 га, ОСОБА_4 - 0,69 га, в т. ч. по 0.25 га кожному для будівництва та обслуговування житлових будинків та господарських будівель. До складу приватизованих земель входять і частини ділянок, які зайняті відповідачем. Як встановлено у висновку експертів судової земельно-технічної експертизи від 26 серпня 2015 року № 316/15-22 площа самовільно зайнятої ОСОБА_3 земельної ділянки в ОСОБА_1 складає - 43 кв. м., а у ОСОБА_2 - 170 кв. м.
У зв`язку з передачею сім`ям позивачів у приватну власність земельних ділянок, згідно з вимогами вказаного Декрету Кабінету Міністрів України Дарахівською сільрадою зроблено відповідні записи у земельно-кадастровій книзі сільської ради, яким посвідчено їх право власності на ці земельні ділянки, що відповідає їх державній реєстрації на той час (без видачі держактів на землю). Це підтверджено довідками Дарахівської сільської ради відповідно № 927 та № 928 від 20 червня 2018 року, та довідкою Микулинецької селищної ради № 37 від
15 березня 2021 року.
Відповідно до п. 1 Розділу X Перехідні положення ЗК України рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийняті органами місцевого самоврядування відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року "Про приватизацію земельних ділянок" є підставою для реєстрації права власності на земельні ділянки цих громадян або їх спадкоємців відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Окрім цього, суди виходили з того, що позивачі не подали до суду доказів, що підтверджують самовільне захоплення ОСОБА_3 частини їх земельних ділянок. Проте вказані висновки суддів є помилковими, оскільки факти самовільного зайняття частин їх земельних ділянок ОСОБА_3 підтверджується не тільки вказаними судовими земельно-технічними експертизами, але й планово-картографічними матеріалами с. Дарахів за 1964 рік та земельно-кадастровими книгами сільської ради, які досліджувалися у судових засіданнях. Судовою експертизою достовірно встановлено, що спільні межі сторін в натурі (на місцевості) та їх погодження із суміжними землекористувачами, в т. ч. і з представниками відповідача, були встановлені у відповідності до чинного на той час ЗК УРСР на підставі рішення виконкому Теребовлянської районної Ради депутатів трудящих № 127 від 7 липня 1975 року та затвердженого районним архітектором Генеральним планом та Свідоцтвом на забудову наданої їх сім`ям земельної ділянки. Одним із межових знаків є задня стіна жилого будинку відповідача, який переніс дану межу до 1 метр за стіну будинку чим самовільно захопив в ОСОБА_1 - 43 кв. м., а в позивача ОСОБА_2 захопив біля 1 метра вздовж спільної межі площею 170 кв. м. А тому на підставі протиправних рішень суддів першої і апеляційної інстанцій Тернопільської області ОСОБА_3 незаконно користується самовільно зайнятими частинами їх земельних ділянок.
У травні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_3, поданий представником ОСОБА_6, у якому зазначено, що касаційна скарга є безпідставною та необґрунтованою, а оскаржувані судові рішення такими, що винесені з додержанням норм матеріального і процесуального права. Тому просила залишити цю касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені рішення - без змін. Вказує, що висновок Великої Палати Верховного Суду, на який міститься посилання у касаційній скарзі, не може застосовуватись у цих правовідносинах, оскільки предмет і підстави позову не є тотожними.
Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Ухвалами Верховного Суду від 09 квітня 2021 року та від 27 квітня 2021 року відкрито касаційні провадження у цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
В ухвалах зазначено, щонаведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд першої та апеляційної інстанції порушив норми процесуального права та застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі
№ 350/67/15-ц, у постанові Верховного Суду від 23 травня 2018 року
№ 606/621/15).
Ухвалою Верховного Суду від 25 жовтня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що ОСОБА_2, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 кожен окремо є суміжними землекористувачами земельних ділянок в с. Дарахів Теребовлянського району Тернопільської області. Відповідно схеми планово-картографічних матеріалів с. Дарахів від 1964 року у користуванні ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) перебувала земельна ділянка № НОМЕР_2 (НОМЕР_7) площею 0,60 га; ОСОБА_3 ( ОСОБА_7 ) ( АДРЕСА_2 ) - земельна ділянка № НОМЕР_3 (НОМЕР_5) площею 0,30 га; ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ) - земельна ділянка № НОМЕР_4 (НОМЕР_6), площею 0,33 га.
Рішенням Дарахівської сільської ради народних депутатів від 27 квітня
1995 року № 18 "Про передачу земельних ділянок у приватну власність і користування" чоловікові позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_5 передано у власність земельну ділянку загальною площею 0.84 га, з яких 0.25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, 0.59 га для ведення особистого селянського господарства. Правоустановлюючі документи на зазначену земельну ділянку на ім`я її чоловіка ОСОБА_5 за час його життя не оформлялися.
ОСОБА_1 стала власником житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами по АДРЕСА_3 20 вересня 2012 року, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1, виданого виконавчим комітетом Дарахівської сільської ради Теребовлянського району 20 вересня 2012 року, та витягом про державну реєстрацію прав від 20 вересня 2012 року.