Постанова
Іменем України
02 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 522/22173/18
провадження № 61-5370св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.
суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - департамент комунальної власності Одеської міської ради,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,
відповідач (за первісним та зустрічним позовами) - ОСОБА_2,
відповідач за первісним позовом - департамент державної архітектурно-будівельної інспекції Одеської області,
третя особа за первісним позовом - Одеська міська рада,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу департамента комунальної власності Одеської міської ради на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 червня 2020 року в складі судді Домусчі Л. В. та на постанову Одеського апеляційного суду від 01 березня 2021 року в складі колегії суддів Громіка Р. Д., Драгомерецького М. М., Дрішлюка А. І.,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2018 року департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_1, департамента державної архітектурно-будівельної інспекції Одеської області про витребування майна з чужого незаконного володіння, усунення перешкод у користуванні шляхом виселення, скасування запису про державну реєстрацію.
В обґрунтування позову зазначає, що територіальній громаді м. Одеси в особі Одеської міської ради на підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_1 від 10 березня 2011 року належить нежитлове приміщення № НОМЕР_2 загальною площею 29,7 м2, що розташоване за адресою АДРЕСА_1 (далі - нежитлове приміщення).
Відповідно до Положення про департамент комунальної власності Одеської міської ради, що затверджене рішенням Одеської міської ради від 19 лютого 2013 року № 2752-VI, департамент комунальної власності Одеської міської ради є виконавчим органом Одеської міської ради та наділений повноваженнями щодо управління комунальною власністю територіальної громади міста.
Вказує, що в ході проведення інвентаризації об`єктів нерухомості комунальної власності позивачу стало відомо, що нежитлове приміщення незаконно вибуло з комунальної власності та перейшло до складу квартири АДРЕСА_2 .
15 лютого 2002 року ОСОБА_2 придбала квартиру АДРЕСА_3 загальною площею 48,6 м2.
18 грудня 2012 року ОСОБА_2 видане свідоцтво про право власності № НОМЕР_3, яке посвідчує, що об`єкт нерухомості розташований, за адресою АДРЕСА_4 загальною площею 78,2 м2,належить ОСОБА_2 на праві приватної власності на підставі декларації про готовність об`єкта до експлуатації, зареєстрованої інспекцією ДАБК в Одеській області 14 лютого 2012 року № ОД14212023956, яка видана замість договору купівлі-продажу від 15 лютого 2002 року. Тобто, в ході здійснення ОСОБА_2 реконструкції квартири до складу квартири АДРЕСА_5 увійшло нежитлове приміщення АДРЕСА_6 .
Розпорядженням Приморської районної адміністрації Одеської міської ради № 3182 від 03 квітня 2013 року "Про затвердження висновку щодо технічної можливості поділу об`єкту нерухомого майна квартири АДРЕСА_3" заява ОСОБА_2 розглянута та затверджено висновок КП "ОМБТІтаРОН" від 07 березня 2013 року № 415174.69 щодо технічної можливості поділу квартири АДРЕСА_5 на квартиру загальною площею 46,5 м2 із залишенням номеру квартири АДРЕСА_5 та на квартиру загальною площею 30,6 м2 із присвоєнням квартирі номера АДРЕСА_5 .
24 липня 2013 року квартири АДРЕСА_5 та АДРЕСА_3 зареєстровані як два окремих самостійних об`єкти нерухомості.
24 березня 2016 року ОСОБА_2 відчужила ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартиру АДРЕСА_3 загальною площею 30,6 м2.
Вказує, що департамент ДАБІ в Одеській області неправомірно зареєстрував декларацію про готовність об`єкта до експлуатації, оскільки ОСОБА_2 не отримала відповідний дозвіл на здійснення реконструкції квартири, а тому вказана декларація суперечить нормам Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".
Здійснивши незаконну реєстрацію права власності на квартиру загальною площею 78,2 м2, ОСОБА_2 в порушення вимог закону приватизувала нежитлове приміщення № НОМЕР_2 загальною площею 29,7 м2, що належить територіальній громаді м. Одеси, в подальшому здійснила поділ квартири та відчужила цю частину нерухомого майна ОСОБА_1 .
Оскільки Одеською міською радою не приймалося рішення щодо передачі у приватну власність нежитлового приміщення № НОМЕР_2 загальною площею 29,7 м2 по АДРЕСА_4, позивач вважає, що це майно незаконно вибуло з його володіння, що є підставою для його витребування у добросовісного набувача.
Позивач просив:
скасувати реєстрацію декларації про готовність об`єкта до експлуатації серії та номер: Од 14212023956, зареєстровану 14 лютого 2012 року Департаментом державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області щодо реконструкції квартири АДРЕСА_5 загальною площею 78,2 м2 із збільшенням площі шляхом приєднання до її складу нежитлового приміщення першого поверху № НОМЕР_2 загальною площею 29,7 м2;
витребувати у ОСОБА_2 та ОСОБА_1 нежитлове приміщення першого поверху № НОМЕР_2 загальною площею 29,7 м2 по АДРЕСА_4 на користь територіальної громади м. Одеси;
усунути перешкоди у користуванні шляхом виселення відповідачів із нежитлового приміщення;
визначити порядок виконання судового рішення, вказавши, що воно є підставою для скасування органами державної реєстрації права власності відповідачів на об`єкт нерухомого майна у вигляді квартир АДРЕСА_5, АДРЕСА_5 .
У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулася із зустрічним позовом до департамента комунальної власності Одеської міської ради, ОСОБА_2 про визнання добросовісним набувачем.
В обґрунтування зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 посилається на те, що 30 березня 2012 року вона придбала квартиру АДРЕСА_5 у ОСОБА_2 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу нерухомого майна. Зазначала, що вона є добросовісним набувачем квартири, яка не може бути у неї витребувана, оскільки позивач не підтвердив доказами, що квартира загублена, викрадена чи вибула з володіння власника не з його волі іншим шляхом.
За таких обставин ОСОБА_1 просила визнати її добросовісним набувачем квартири АДРЕСА_3 .
Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 23 червня 2020 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 01 березня 2021 року, в задоволенні позову департамента комунальної власності Одеської міської ради про витребування майна з чужого незаконного володіння, усунення перешкод у користуванні шляхом виселення, скасування запису про державну реєстрацію відмовлено; в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 про визнання добросовісним набувачем нерухомого майна відмовлено.
Суди виходили з того, що ОСОБА_2 на підставі декларації про готовність об`єкта до експлуатації серії та номер: Од 14212023956, зареєстрованої 14 квітня 2012 року Департаментом державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області щодо реконструкції квартири АДРЕСА_5 загальною площею 78,2 м2 отримала свідоцтво про право власності від 18 грудня 2012 року на вказану квартиру. За таких обставин суди вважали, що вимога про скасування реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації, є неефективним способом захисту прав позивача, оскільки не відновлює порушених прав.
Щодо позовних вимог про витребування майна, суди зазначили, що відповідно до статті 388 ЦК України набувач визнається добросовісним, якщо він не знав і не повинен був знати про незаконність свого володіння. Тобто, якщо набувач знав про те, що продавець не має законних підстав для того щоб продати таке майно, це буде підставою для того щоб визнати такого набувача недобросовісним. Добросовісність набувача презумується, тобто незаконний набувач буде вважатися добросовісним доки не буде доведено протилежне. При цьому при вчинені правочину сторони вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень.
Також, з посиланням на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 19 листопада 2019 року в справі № 645/4220/16-ц та від 20 березня 2019 року в справі № 521/8368/15 суд апеляційної інстанції вказав, що конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар. Не може добросовісний набувач відповідати у зв`язку із бездіяльністю влади в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Факт незаконного відчуження та допущення продажу квартири не може породжувати правових наслідків для добросовісного набувача, але є підставою для виникнення обов`язку відшкодування збитків.
За таких обставин встановивши, що ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_5 загальною площею 46,5 м2 на підставі дійсного свідоцтва про право власності від № НОМЕР_7 від 24 липня 2013 року; ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_5 загальною площею 30,6 м2 на підставі дійсного договору купівлі-продажу від 24 березня 2016 року, суди зробили висновок про те, що задоволення віндикаційного позову і витребування спірного нерухомого майна у добросовісних набувачів на користь департамента комунальної власності Одеської міської ради призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод.
Враховуючи відсутність підстав для скасування декларації про готовність об`єкта та витребування майна, суди відмовили в задоволенні інших позовних вимог департамента як похідних.
Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, суди зазначили, що оскільки не встановлена недобросовісна поведінка покупця при укладенні договору купівлі-продажу спірної квартири, ОСОБА_1 сплатила кошти за договором купівлі-продажу, а тому встановлення її добросовісним набувачем у судовому порядку не вимагається.
Аргументи учасників справи
У квітні 2021 року департамент комунальної власності Одеської міської ради подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 червня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 01 березня 2021 року, у якій просить їх скасувати як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права й порушенням норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
ОСОБА_2 було відомо, що нежитлове приміщення № НОМЕР_2 загальною площею 29,7 м2 на АДРЕСА_4, розташоване поруч з її квартирою, належить до комунальної власності, проте саме за заявами ОСОБА_2 інспекція ДАБК Одеської області зареєструвала декларацію про готовність об`єкта до експлуатації щодо реконструкції квартири, у зв`язку з чим збільшилася площа квартири за рахунок комунального майна та в подальшому Приморською районною адміністрацією Одеської міської ради прийнято розпорядження про технічну можливість поділу квартири відповідача на два окремі об`єкти нерухомості. За таких обставин висновок судів про те, що відповідальність за проведення державної реєстрації органами державної влади не може покладатися на фізичну особу, є безпідставним;
інспекції ДАБК в Одеській області було відомо про недостовірність наданих ОСОБА_2 відомостей, необхідних для видачі та реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації. При видачі свідоцтва про право власності на підставі оскарженої декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 14 лютого 2012 року виконавчому комітету Одеської міської ради не було відомо про прийняття ним рішення щодо спірного нерухомого майна, яке належить до комунальної власності. Інспекція ДАБК в Одеській області не є виконавчим органом Одеської міської ради, а тому суди безпідставно застосували до спірних правовідносини принцип "належного урядування";
оскільки позивач будь-яких рішень про виключення нежитлового приміщення з комунальної власності не приймав, таке майно вибуло із володіння власника поза його волею та підлягає витребуванню на користь територіальної громади;
безпідставними є посилання судів на відсутність доказів про те, що до складу квартири АДРЕСА_5 увійшло нежитлове приміщення площею 29,7 м2 комунальної власності, адже в матеріалах справи міститься лист КП "Бюро технічної інвентаризації" Одеської міської ради від 12 листопада 2018 року відповідно до якого квартира АДРЕСА_5 є тим самим нерухомим майном (нежитловим приміщенням), на яке зареєстровано право власності за позивачем;
суд апеляційної інстанції розглянув справу без належного повідомлення департамента комунальної власності Одеської міської ради.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 20 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі № 522/22173/18 та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.
19 травня 2021 року матеріали цивільної справи № 522/22173/18 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 27 червня 2022 року зупинено касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 28 вересня 2022 року поновлено касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 20 квітня 2021 року вказано, що касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема, що суди при вирішенні справи не застосували висновків викладених у постановах Верховного Суду України від 02 вересня 2015 року в справі № 6-1168цс15, від 17 грудня 2014 року в справі № 6-140цс14 та постановах Верховного Суду від 14 листопада 2018 року в справі № 183/1617/16, від 06 червня 2019 року в справі № 522/3031/15-ц, від 25 травня 2020 року в справі № 2/1522/11679/11, від 22 жовтня 2020 року в справі № 752/11904/17, від 14 грудня 2020 року в справі № 521/14144/16-ц та апеляційний суд розглянув справу за відсутності позивача, належним чином не повідомленого про дату і час розгляду справи.
Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду оскаржуються в частині пред`явлених позовних вимог департаментом комунальної власності Одеської міської ради, а в частині зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 судові рішення не оскаржуються та Верховним Судом не переглядаються.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що ОСОБА_2 була власником квартири АДРЕСА_3 загальною площею 48,6 м2 на підставі договору купівлі продажу від 15 лютого 2002 року.
Відповідно до свідоцтва про право власності від 10 березня 2011 року НОМЕР_4 територіальній громаді м. Одеси в особі Одеської міської ради на праві комунальної власності належить нежитлове приміщення № НОМЕР_2 загальною площею 29,7 м2, що розташоване за адресою: АДРЕСА_4, управління яким здійснює Департамент комунальної власності Одеської міської ради.
14 лютого 2012 року Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області зареєстрував декларацію про готовність об`єкта до експлуатації серії та номер: Од 14212023956 про реконструкцію квартири АДРЕСА_3 загальною площею 78,2 м2 (далі - квартира АДРЕСА_5 ).
18 грудня 2012 року виконавчий комітет Одеської міської ради видав ОСОБА_2 свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_3 загальною площею 78,2 м2 на підставі декларації про готовність об`єкта до експлуатації, зареєстрованої інспекцією ДАБК в Одеській області 14 лютого 2012 року № ОД14212023956, яка видана замість договору купівлі-продажу від 15 лютого 2002 року.
Розпорядженням Приморської районної адміністрації Одеської міської ради № 3182 від 03 квітня 2013 року "Про затвердження висновку щодо технічної можливості поділу об`єкту нерухомого майна квартири АДРЕСА_5" затверджено висновок КП "ОМБТІтаРОН" від 07 березня 2013 року № 415174.69 щодо технічної можливості поділу квартири АДРЕСА_5 на квартиру площею 46,5 м2 із залишенням номеру квартири АДРЕСА_5 та на квартиру площею 30,6 м2 із присвоєнням номеру квартирі АДРЕСА_5 .
24 липня 2013 року державним реєстратором реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Одеської області Голоцван Є. О. за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на вказані квартири та видано свідоцтво про право власності серія НОМЕР_5 на квартиру АДРЕСА_5 загальною площею 46,5 м2 та свідоцтво про право власності серія НОМЕР_6 на квартиру АДРЕСА_5 загальною площею 30,6 м2.
24 березня 2016 року ОСОБА_2 відчужила ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_5 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу квартири.
Позиція Верховного Суду
Щодо вимог про скасування декларації про готовність об`єкта до експлуатації
Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).
Відповідно до частин першої та другої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.
Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто, таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування.