Постанова
Іменем України
26 жовтня 2022 року
м. Київ
справа № 754/10827/20
провадження № 61-13136св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 05 квітня 2021 року у складі судді Лісовської О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 06 липня 2021 року у складі колегії суддів: Кравець В. А., Желепи О. В., Мазурик О. Ф.,
ВСТАНОВИВ:
Зміст вимог позовної заяви
У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що 11 листопада 2016 року між ним та ОСОБА_2 був укладений договір позики на суму 1 533 720,00 грн, що еквівалентно 60 000,00 доларів США за офіційним курсом НБУ на дату укладання договору, строком до 12 години ранку 11 березня 2017 року.
11 листопада 2016 року між сторонами також був укладений додатковий договір до договору позики, умовами якого передбачено право позикодавця на отримання відсотків, що становлять 4,5 % від суми позики за кожні 30 днів позики. Сторони узгодили, що погашення позики та процентів відбувається відповідно до графіка розрахунків платежів, що є невід`ємною частиною договору позики.
11 листопада 2016 року між сторонами укладено договір іпотеки.
Крім того, в забезпечення умов договору позики 11 листопада 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір поруки, за умовами якого ОСОБА_3 виступила поручителем та зобов`язалась у повному обсязі відповідати за зобов`язаннями ОСОБА_2, що випливають з договору позики від 11 листопада 2016 року.
Вказував, що з огляду на те, що ОСОБА_2 не здійснював своєчасно встановлені договором позики платежі щодо погашення позики і відсотків, відповідачам неодноразово вручались та надсилались претензії, які залишилися невиконаними.
Оскільки грошові кошти до цього часу не повернуті, позивач з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив стягнути солідарно з відповідачів відсотки за користування позикою у розмірі 1 449 365,40 грн, пеню у розмірі 7 829 333,86 грн, інфляційні втрати у розмірі 629 667,48 грн, 3 % річних у розмірі 419 923,90 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 05 квітня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмова у задоволенні позову мотивована тим, що:
- відповідач ОСОБА_2 на виконання умов договору позики належним чином виконав прийняті на себе зобов`язання щодо сплати відсотків за користування позикою в розмірі і строки, встановлені договором позики, у межах погодженого сторонами строку кредитування, за період із дня отримання позики з 11 листопада 2016 року до 11 березня 2017 року на рівні 4,5 % від суми позики за кожні 30 днів позики;
- вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача пені на тіло позики та пені на нараховані відсотки заявлені поза межами річного строку, установленого законом для вимог про стягнення пені;
- позичальник отримав позику в іноземній валюті та здійснював повернення коштів також у цій валюті, а тому правові підстави для застосування до спірних правовідносин частини другої статті 625 ЦК України в частині стягнення інфляційних втрат відсутні;
- в охоронюваних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання, проте позовні вимоги у частині стягнення 3 % річних ОСОБА_1 обґрунтовував саме умовами договору позики, а не нормами частини другої статті 625 ЦК України. Строк дії договору позики закінчився 11 березня 2017 року.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 06 липня 2021 року апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_4 задоволено частково.
Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 05 квітня 2021 року змінено шляхом викладення мотивувальної частини в редакції цієї постанови.
Апеляційний суд визнав правильним висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, однак не погодився із мотивами такої відмови.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що:
- заявляючи вимоги про стягнення відсотків за користування позикою у розмірі 1 449 365,40 грн, позивач визначив період стягнення з 05 березня 2019 року до 05 грудня 2020 року. З урахуванням вимог статті 1048 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронюваних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. У справі, яка переглядається, сторони договору позики погодили строк його дії до 11 березня 2017 року. Будь-які додаткові договори про продовження строку дії договору позики у матеріалах справи відсутні. Таким чином, строк, на який була надана позика, сплинув, а тому відсотки за користування позикою за період із 05 березня 2019 року до 05 грудня 2020 року нараховані поза межами строку кредитування, а, отже, така позовна вимога задоволенню не підлягає. Суд першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про стягнення відсотків за користування позикою виходив із того, що ОСОБА_2 на виконання умов договору позики належним чином виконав прийняті на себе зобов`язання щодо сплати відсотків за користування позикою в розмірі і строки, встановлені договором позики, у межах погодженого сторонами строку кредитування, за період з дня отримання позики з 11 листопада 2016 року до 11 березня 2017 року на рівні 4,5 % від суми позики за кожні 30 днів позики. Разом з тим, такий висновок є передчасним, не підтверджений жодними доказами та обставини щодо виконання відповідачем обов`язку зі сплати відсотків за користування позикою у межах дії договору не є предметом розгляду у цій справі, оскільки стягнення відсотків за користування позикою в межах строку кредитування розглядається в межах справи № 754/16771/17;
- щодо позовних вимог про стягнення з відповідачів пені, нарахованої на тіло позики та пені на проценти, колегія виходить з такого. Як установлено при розгляді справи, відповідно до умов договору позики, вона надається строком на 4 фактичних місяці від дати отримання позичальником позики. Позичальник зобов`язався повернути позику готівкою, що еквівалентно 60 000,00 доларів США, та сплатити відсотки у строк до 11 березня 2017 року. З огляду на викладене, позивачу стало відомо про порушення його прав та інтересів стосовно договору позики від 11 листопада 2016 року починаючи з 11 березня 2017 року, а тому він мав право звернутися до суду з позовом про стягнення з відповідачів пені у строк до 11 листопада 2018 року, про що обґрунтовано зазначено судом першої інстанції. Крім того, 11 грудня 2017 року позивач звертався до суду з позовом за тим же договором від 11 листопада 2016 року про стягнення з відповідачів боргу у розмірі 26 434 831,64 грн, що складається, у тому числі, з тіла кредиту, боргу за відсотками, інфляційних втрат, штрафу у розмірі 50 %. При цьому з позовними вимогами про стягнення з відповідачів неустойки (штрафу, пені) ОСОБА_1 не звертався. Зважаючи на викладені обставини, з урахуванням заяви відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення пені на тіло позики у зв`язку із пропуском позовної давності. Вимоги про стягнення пені на нараховані відсотки є необґрунтованими з огляду на те, що судом під час розгляду справи було встановлено, що відсотки позивачем нараховані поза межами строку кредитування, а, отже, якщо відсутні підстави для стягнення відсотків, позовні вимоги про стягнення нарахованої на ці відсотки пені також не підлягають задоволенню;
- позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат не підлягають задоволенню, оскільки індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, а іноземна валюта, яка була предметом договору, індексації не підлягає;
- вимоги про стягнення 3 % річних є також необґрунтованими. Відповідно до пункту 4 договору позики від 11 листопада 2016 року позичальник у разі прострочення ним грошового зобов`язання на вимоги позикодавця зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням 3 % річних від простроченої суми. Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просив стягнути з відповідачів солідарно 3 % річних відповідно до пункту 4 абзацу 2 договору позики. У грудні 2020 року представник позивача ОСОБА_4 подав до суду заяву про збільшення позовних вимог, до якої долучив новий розрахунок заборгованості та в якому в частині розрахунку заборгованості 3 % річних у дужках зазначив посилання на статтю 625 ЦК України. Разом з тим, із заявою про зміну підстав позову сторона позивача під час розгляду справи не зверталась. У заяві про збільшення позовних вимог, поданій представником позивача 08 грудня 2020 року, останній мав процесуальне право лише збільшити суму (розмір) заборгованості, а не змінювати підстави позову, зокрема в частині вимог про стягнення 3 % річних.
Аргументи учасників
Короткий зміст вимог та доводи касаційної скарги
У серпні 2021 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшла касаційна скарга, у якій його представник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення та постанову судів попередніх інстанцій у частині стягнення 3 % річних у розмірі 419 923,90 грн і ухвалити у цій частині нове рішення про задоволення позову.
У касаційній скарзі та її уточненій редакції представник ОСОБА_1 зазначає, що:
- апеляційний суд безпідставно не застосував положення частини другої статті 625 ЦК України до спірних правовідносин і не стягнув 3 % річних від простроченої суми, формально пославшись на те, що позивач обґрунтовував цю вимогу порушенням умови пункту 4 договору позики;
- при відмові у задоволенні означеної вимоги не було враховано, що у грудні 2020 року представник позивача подав до суду заяву про збільшення позовних вимог, до якої долучив новий розрахунок заборгованості та в якому в частині розрахунку заборгованості 3 % річних у дужках зазначив посилання на статтю 625 ЦК України;
- крім того, стягнення 3 % річних у позовній заяві чітко обґрунтовано саме частиною другою статті 625 ЦК України та статтею 1050 ЦК України;
- зміст пункта 4 договору позики дублює частину другу статті 625 ЦК України.
Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з відмовою судів попередніх інстанцій у стягненні 3 % річних, а тому відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України оскаржені рішення та постанова у частині вирішення інших позовних вимог касаційному перегляду не підлягають.
Короткий зміст відзиву
У листопаді 2021 року до Верховного Суду від ОСОБА_2 надійшов відзив, у якому він просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, посилаючись на обґрунтованість висновку судів про відсутність підстав для стягнення на користь позивача 3 % річних відповідно до пункту 4 договору позики. Суди правильно вказали, що заява про збільшення позовних вимог, яку подав представник позивача, не є тотожною заяві про зміну предмета позову.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 06 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 07 жовтня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги містять підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, що неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. Зазначено, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що 11 листопада 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір позики на суму 1 533 720,00 грн, що еквівалентно 60 000,00 доларів США за офіційним курсом НБУ на дату укладання договору. Договором позики передбачено строк повернення позики до 12 години ранку 11 березня 2017 року.
11 листопада 2016 року між сторонами також був укладений додатковий договір до договору позики, умовами якого передбачено право позикодавця на отримання процентів, що становлять 4,5 % від суми позики за кожні 30 днів позики. Погашення позики та процентів відбувається у відповідності до графіку розрахунків платежів, що є невід`ємною частиною договору позики.
Того ж дня, 11 листопада 2016 року, сторони уклали договір іпотеки. Крім того, в забезпечення умов договору позики 11 листопада 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 був укладений договір поруки, за умовами якого ОСОБА_3 виступила поручителем та зобов`язалась в повному обсязі відповідати по зобов`язаннях ОСОБА_2, що випливають з договору позики від 11 листопада 2016 року.
У пункті 3.1 додаткового договору до договору позики від 11 листопада 2016 року встановлено право позикодавця на отримання відсотків, що становить 4,5 % від суми позики за кожні 30 днів позики. Відсотки нараховуються за фактичне число календарних днів користування позикою за виключенням дня отримання грошей та включаючи дату їх повернення.
Відповідно до пункту 3.02 договору нарахування процентів за цим договором здійснюється з урахуванням числа днів у календарному році. Кількість днів у році приймається за 360.
Згідно з пунктом 4 договору позики від 11 листопада 2016 року у разі несвоєчасного виконання зобов`язання позичальник зобов`язаний сплатити позикодавцю неустойку у розмірі 2 % від суми несвоєчасного виконання грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до пункту 7.3 додаткового договору до договору позики у разі несвоєчасного ненадходження (прострочення) повністю або частково планового платежу, встановленого Графіком розрахунків, позикодавець нараховує, а позичальник зобов`язується сплатити пеню в розмірі 3 % за кожен день прострочення від суми несплаченого в строк платежу.
У зв`язку з невиконанням відповідачем у повному обсязі умов договору позики позивач звертався до суду з позовом про стягнення боргу, який рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 24 грудня 2019 року у справі № 754/16771/17 задоволено частково, стягнуто солідарно з відповідачів на користь позивача неповернуту позику у розмірі 1 533 720,00 грн та інфляційні втрати у розмірі 294 474,24 грн. Постановою Київського апеляційного суду від 15 липня 2020 року рішення Деснянського районного суду міста Києва від 24 грудня 2019 року частково скасовано, а саме відмовлено у задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат, стягнуто з відповідачів на користь позивача 6 142 280,00 грн, з яких проценти за користування позикою - 1 875 279,44 грн, 3 % річних - 91 140,76 грн, пеня - 3 409 000,00 грн, штраф - 766 860,00 грн.
При зверненні зі цим позовом ОСОБА_1 просив стягнути солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3 відсотки за користування позикою у розмірі 1 449 365,40 грн, пеню у розмірі 7 829 333,86 грн, інфляційні втрати у розмірі 629 667,48 грн, 3 % річних у розмірі 419 923,90 грн.
Відповідач у відзиві від 13 жовтня 2020 року (т. 1, а. с. 61-72) заявив про застосування наслідків спливу позовної давності.
Позиція Верховного Суду
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, примусове виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України).
За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).