Постанова
Іменем України
26 жовтня 2022 року
м. Київ
справа № 752/10864/19
провадження № 61-17278св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2, подану представником ОСОБА_4, на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 28 квітня 2021 року в складі судді Мазура Ю. Ю. та постанову Київського апеляційного суду від 21 вересня 2021 року в складі колегії суддів: Слюсар Т. А., Білич І. М., Коцюрби О. П.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики, 3 % річних та інфляційних втрат.
Позов мотивовано тим, що 26 травня 2014 року ОСОБА_2 отримав від позивача у борг грошові кошти у розмірі 2 481 000,00 грн та зобов`язався їх повернути у строк до 28 липня 2014 року в порядку та на умовах, визначених договором позики грошових коштів від 26 травня 2014 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кузіною К. В. та зареєстрованим у реєстрі за № 873.
ОСОБА_2 підтвердив власним підписом на договорі факт отримання коштів за договором позики, який укладав за згодою дружини ОСОБА_3 .
Відповідачі отримали від позивача кошти у борг як спільне майно подружжя, проте так і не повернули їх, хоча строк повернення минув 28 липня 2014 року.
Неодноразові нагадування і вимоги позивача до відповідачів під час особистих зустрічей з ними та у телефонних розмовах щодо необхідності повернення коштів позитивного результату не дали, заборгованість відповідачами не погашено.
Визнаючи вимоги ОСОБА_1 про повернення коштів, 18 грудня 2018 року ОСОБА_2 власноручно склав та підписав додаток до договору позики грошових коштів від 26 травня 2014 року, у якому він визначив та визнав суму заборгованості за договором позики станом на 18 грудня 2018 року у розмірі 2 985 000,00 грн.
Оскільки вказаний вище додаток від 18 грудня 2018 року до договору позики грошових коштів від 26 травня 2014 року не встановлював конкретної дати повернення коштів, тому з метою досудового врегулювання спору представник позивача надіслав на адреси реєстрації та проживання відповідачів письмові вимоги про повернення боргу за договором позики грошових коштів з урахуванням суми боргу, визначеної у додатку до договору позики.
Зважаючи на те, що відповідачі так і не повернули кошти, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.
ОСОБА_1, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 20 січня 2020 року, просив стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на його користь заборгованість за договором позики у розмірі 6 505 574,87, з яких:
сума основного боргу - 2 956 140,00 грн;
3 % річних за період прострочення з 28 липня 2014 року до 27 травня
2019 року - 366 542,87 грн;
інфляційні втрати за період прострочення з 01 серпня 2014 року до 30 квітня 2019 року - 3 182 892,00 грн.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 28 квітня 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 21 вересня
2021 року, позов ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики у розмірі 6 505 574,87 грн, з яких: сума основного боргу - 2 956 140,00 грн; 3 % річних за період прострочення з 28 липня 2014 року до 27 травня 2019 року - 366 542,87 грн; інфляційні втрати за період прострочення з 01 серпня 2014 року до 30 квітня 2019 року - 3 182 892,00 грн.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 9 989,20 грн.
Суд першої інстанції виходив з того, що у відповідачів перед позивачем є заборгованість за договором позики у розмірі 6 505 574,87 грн, а визнання боргу та часткова його сплата свідчать про переривання позовної давності за вимогами про стягнення боргу. Тому, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики, 3 % річних та інфляційних втрат підлягають задоволенню.
Апеляційний суд, погоджуючись з висновком суду першої інстанції, зазначив, що відповідно до норм сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані із сім`єю інтереси одного з подружжя. Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.
Аргументи апеляційної скарги про те, що у розписці, складеній ОСОБА_2
18 грудня 2018 року не міститься інформації про визнання ним боргу, суд апеляційної інстанції вважав безпідставними, оскільки це спростовуються змістом указаної розписки, яку ОСОБА_2 зазначив як додаток до договору позики грошових коштів від 26 травня 2014 року. Крім того, у розписці боржник указав, що за домовленістю сторін сума зазначена у договорі станом на 18 грудня 2018 року становить 2 985 000,00 грн, ця сума є остаточною і не підлягає додаванню до суми, вказаної у договорі. Розписка містить також підпис і ОСОБА_1 . Відповідач не надав доказів існування між сторонами інших правовідносин, крім позичкових. Таким чином, змістом вказаної розписки ОСОБА_2 підтверджено існування боргових зобов`язань перед ОСОБА_1 .
Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_3 не давала згоди на збільшення суми боргу, оскільки розписка, складена ОСОБА_2 18 грудня 2018 року випливає зі змісту договору позики та свідчить про отримання позичених боржником у ОСОБА_1 коштів в інтересах та на потреби сім`ї.
Твердження апеляційної скарги про наявність підстав для застосування позовної давності є необґрунтованими. Зі змісту додатку до договору від 18 грудня
2018 року, а також активних дій ОСОБА_2 і ОСОБА_3, відповідно до яких 19 грудня 2019 року відповідачі на картковий рахунок відкритий на ім`я
ОСОБА_1 у ПАТ КБ "ПриватБанк" було перераховано по 2 000,00 грн. Відповідачі спростовували факт перерахування ними коштів у якості часткового повернення боргу за договором позики, але за відсутності доказів існування між сторонами будь-яких інших правовідносин, не змогли пояснити причини вчинення таких дій, що розцінено судом як їх бажання уникнути відповідальності за невиконання боргових зобов`язань.
Таким чином, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що позовна давність за вимогами ОСОБА_1 згідно з частиною першою статті 264 ЦК України переривалася у зв`язку з вчиненням відповідачами дій, що свідчать про визнання ними свого боргу перед ОСОБА_1 та почала новий перебіг
з 18 грудня 2018 року. При цьому сума боргових зобов`язань узгоджується
з матеріалами справи та відповідачами не спростована.
Аргументи учасників справи
У жовтні 2021 року представник ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Касаційна скарга, з урахуванням її уточнення від 16 листопада 2022 року, мотивована тим, що:
суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми частини першої статті 264, частини четвертої статті 267 ЦК України;
суди не врахували факту спливу позовної давності за вимогами позивача та не надали належної оцінки заявам відповідачів про застосування наслідків спливу позовної давності. Договір позики між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 укладено 26 травня 2014 року, в цьому договорі було встановлено термін для погашення суми позики, а саме: до 28 липня 2014 року. Таким чином, позовна давність за вимогами про стягнення заборгованості за договором позики сплинула 28 липня 2017 року, тоді як позивач звернувся із позовом до суду лише 29 травня 2019 року, тобто поза межами позовної давності;
суди безпідставно вважали, що позовна давність має обраховуватись
з 18 грудня 2018 року, оскільки відповідачі вчиняли дії, які, на їх переконання, свідчать про визнання ними боргу (складення та підписання 18 грудня 2018 року ОСОБА_5 додатку до договору позики грошових коштів від 26 травня
2014 року, в якому ним визначено та визнано суму заборгованості станом на
18 грудня 2018 року у розмірі 2 985 000,00 грн; перерахування по 2 000,00 грн від кожним з відповідачів на рахунок позивача 19 грудня 2019 року). Таким чином, суди зробили висновок, що перебіг позовної давності переривався 18 грудня
2018 року. Проте суди не врахували те, що переривання позовної давності можливе виключно у межах позовної давності.
посилання судів попередніх інстанцій на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 19 серпня 2019 року у справі № 570/2528/15-ц, від 11 червня 2020 року у справі № 4647430/16, є безпідставними.
У січні 2022 року від приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Гненного Д. А. надійшла заява про часткове виконання рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 28 квітня 2021 року в межах зведеного виконавчого провадження № 67067224 щодо стягнення заборгованості з ОСОБА_2 і ОСОБА_3 . Приватний виконавець просив врахувати вказану інформацію при ухваленні рішення по суті спору.
У лютому 2022 року від представника ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він просить касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що:
касаційна скарга не містить жодних заперечень щодо отримання відповідачем ОСОБА_2 від позивача ОСОБА_1 коштів у борг за договором позики, підписання ним 18 грудня 2018 року додатку до договору позики від 26 травня 2014 року чи щодо наступного перерахування відповідачами коштів на рахунок позивача 19 грудня 2019 року у сумі по 2 000,00 грн;
представник відповідача ОСОБА_3 у судовому засіданні суду першої інстанції щодо існування боргу також не заперечував, лише подав заяву про застосування позовної давності, в якій просив відмовити у задоволенні позовних вимог виключно з цієї підстави;
заяву ОСОБА_3 про застосування позовної давності подано до суду з порушенням норм процесуального права без її надсилання іншими учасникам справи, тому відповідно до частини четвертої статті 183 ЦПК України суд першої інстанції повинен був її повернути без розгляду. До того ж ця заява містила вимогу представника ОСОБА_3 про відмову в задоволенні позову щодо обох відповідачів, хоча жодних доказів про наявність повноважень на представництво інтересів відповідача ОСОБА_2 представник ОСОБА_3 суду не надав та не вправі був представляти його інтереси;
доводи касаційної скарги про пропущення позовної давності позивачем помилкові, оскільки договір позики не містив умов про строк його дії, тому в сторін не було жодних перешкод внести до нього зміни чи доповнення. Такі зміни внесено ОСОБА_2 у спосіб власноручно написаного додатку до договору позики. Тобто такі дії вказаного відповідача були не лише визнанням існування суми заборгованості перед позивачем станом на 18 грудня 2018 року,
а й свідчили про продовження умов договору позики на невизначений строк та надавали позивачеві право обраховувати позовну давність від дати підписання вказаного додатку;
позовна давність за вимогами ОСОБА_1 переривалася згідно з частиною першою статті 264 ЦК України у зв`язку з вчиненням ОСОБА_2
і ОСОБА_3 дій, які свідчать про визнання ними боргу перед ОСОБА_1
та має обраховуватись з 18 грудня 2018 року;
твердження позивача про невизначену у часі тривалість строку договору позики та визнання ОСОБА_2 нової (іншої) суми заборгованості згідно з додатком до договору позики станом на 18 грудня 2018 року у розмірі 2 985 000,00 грн не спростовані відповідачами. Тобто суди правильно стягнули грошові кошти з відповідачів фактично виходячи з умов додатку до договору позики, за яким позовну давність не пропущено;
ОСОБА_3 не подала касаційної скарги на рішення судів попередніх інстанцій, що свідчить про визнання нею оскаржених судових рішень та згоду з ними.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 05 листопада 2021 року касаційну скаргу
ОСОБА_2 залишено без руху та надано йому строк для усунення недоліків касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 25 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу із суду першої інстанції. Крім того, цією ж ухвалою зупинено виконання рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 28 квітня 2021 року та постанови Київського апеляційного суду від 21 вересня 2021 року до закінчення касаційного перегляду справи.
Ухвалою Верховного Суду від 13 січня 2022 року відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, який поданий його представником, повернуто без розгляду особі, яка його подала.
Ухвалою Верховного Суду від 27 вересня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції
в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги містять підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України. Зокрема зазначено, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 29 березня 2017 року у справі № 6-1996цс16 та у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі
№ 758/13818/16-ц, від 03 квітня 2019 року у справі № 212/2911/15-ц, від 13 січня 2020 року у справі № 442/5498/16-ц. Крім того, вказано, що судове рішення ухвалене з порушенням пункту 3 частини третьої статті 411 ЦПК України.
Фактичні обставини справи
26 травня 2014 року відповідно до умов договору позики грошових коштів, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кузіною К. В 26 травня 2014 року та зареєстрованого у реєстрі за № 873,
ОСОБА_2 отримав у борг від ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 2 481 000,00 грн та зобов`язався їх повернути до 28 липня 2014 року.
Згідно пунктом 7 вказаного договору позики його укладено за згодою дружини позичальника ОСОБА_3