ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 листопада 2022 року
м. Київ
справа №640/11120/21
адміністративне провадження № К/990/16236/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Судді-доповідача - Желтобрюх І.Л.,
суддів: Білоуса О.В., Блажівської Н.Є.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко Експорт" на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 травня 2022 року (колегія суддів у складі: головуюча суддя - Бруновська Н.В., судді - Хобор Р.Б., Шавель Р.М.) у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко Експорт" до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
установив:
У квітні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Еко Експорт" (далі за текстом - ТОВ "Еко Експорт", Товариство) звернулось до суду з позовом до Головного управління ДПС у Львівській області (далі за текстом - ГУ ДПС у Львівській області), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 30 березня 2021 року №593613010702.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказував, що викладені в акті перевірки висновки контролюючого органу про порушення Товариством вимог податкового законодавства є помилковими, базуються лише на припущеннях, натомість, жодних належних та допустимих доказів вчинення платником податків порушень при справлянні податку на додану вартість та формуванні від`ємного значення суми податку на додану вартість за наслідками господарських взаємовідносин з контрагентом ФГ "Зерносвіт+", акт перевірки не містить.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2021 року позовні вимоги Товариства задоволено в повному обсязі, визнано протиправним і скасовано спірне податкове повідомлення-рішення.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 травня 2022 року скасовано рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2021 року, прийнято у справі нове рішення, яким Товариству відмовлено у задоволенні позовних вимог.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, Товариство звернулось із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову апеляційного суду й залишити в силі рішення суду першої інстанції, яке, на думку позивача, є законним та обґрунтованим.
Підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі скаржником зазначено неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права у випадку, передбаченому пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
У розрізі заявленої підстави касаційного оскарження позивач звертає увагу на застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків, висловлених Верховним Судом у постановах від 19 березня 2021 року (справа №460/143/19), від 27 лютого 2020 року (справи №813/7081/14, №814/120/15), від 3 жовтня 2019 року (справа №813/4079/15), від 10 вересня 2019 року (справа №814/2412/17) у справах за подібних правовідносин, де касаційний суд вказав, що будь-яка податкова інформація, наявна в інформаційно-аналітичних базах стосовно контрагентів суб`єкта господарювання по ланцюгах постачання, а також податкова інформація, надана іншими контролюючими органами, в тому числі й складена з причин неможливості проведення документальних перевірок, носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального закону.
Також, у скарзі звертається увага на неврахування апеляційним судом висновків, висловлених Верховним Судом у постановах від 2 липня 2020 року (справа №814/1792/17), від 17 квітня 2018 року (справа №826/14549/15), від 11 вересня 2018 року (справа №804/4787/16), від 10 листопада 2020 року (справа №440/3779/18), від 13 серпня 2020 року (справа №520/4829/19), від 21 жовтня 2020 року (справа №140/1845/19), від 6 лютого 2018 року (справа №804/4940/14), суть яких зводиться до того, що відсутність у контрагентів матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ними господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу.
Окрім викладеного, позивач звертає увагу на застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку, висловленого Верховним Судом у постановах від 16 жовтня 2020 року (справа №820/2587/15), від 28 лютого 2018 року (справа №806/1033/17), згідно з яким наявність або відсутність окремих документів або ж недоліки у їх оформленні не є підставою для висновку щодо відсутності господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце.
Посилаючись на вказані вище висновки КАС ВС позивач наполягає на помилковості тверджень суду апеляційної інстанції, з яких він виходив при вирішенні спору. Зокрема, заявник касаційної скарги звертає увагу на те, що в ході розгляду справи ним надавались обґрунтовані пояснення щодо обставин, які слугували підставою до висновку контролюючого органу про безтоварність господарських операцій між позивачем та ФГ "Зерносвіт+", зокрема, щодо особливостей транспортування (переміщення) товару (яке відбулось на умовах, відмінних, ніж ті, які були обумовлені укладеним з контрагентом правочином), наявності окремих недоліків у складених первинних документах, відсутності у контрагента необхідних складських приміщень, які, втім, не були враховані судом апеляційної інстанції.
У відзиві на касаційну скаргу контролюючий орган просить залишити оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції без змін як законне й обґрунтоване, а скаргу Товариства - без задоволення, повністю підтримуючи висновки й мотиви, з яких виходив апеляційний суд при ухваленні рішення. Окремо звертає увагу на дані досудового розслідування, якими встановлено, що на території Львівської області здійснює свою діяльність так званий "конвертаційний центр", який включає в себе групу спеціально створених комерційних структур з ознаками "фіктивності" та "транзитності", у тому числі ФГ "Зерносвіт+", ТОВ "Ол-Сер", ТОВ "ЗУГ".
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що Головним управлінням ДПС у Львівській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Еко Експорт" з питань дотримання вимог податкового законодавства при декларуванні за грудень 2020 року від`ємного значення з податку на додану вартість, за наслідками якої 11 березня 2021 року складено акт.
Перевіркою встановлено порушення Товариством вимог податкового законодавства, а саме: пунктів 198.1, 198.2, 198.3 статті 198, пунктів 200.1, 200.4 статті 200 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого завищено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (рядок 19 декларації), за грудень 2020 року на суму 159460 грн та від`ємне значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду (рядок 21 декларації), за грудень 2020 року на суму 159460 грн.
На підставі встановлених перевіркою порушень 30 березня 2021 року відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення за формою "В4" №593613010702, яким Товариству зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на суму 159460 грн.
Не погоджуючись із вказаним рішенням податкового органу позивач оскаржив його до суду.
Задовольняючи позов у повному обсязі та скасовуючи спірне податкове повідомлення-рішення суд першої інстанції виходив з того, що реальність господарських взаємовідносин позивача з контрагентом-постачальником підтверджується наданими первинними та іншими документами, а відповідачем, своєю чергою, не надано належних доказів, які б ставили під сумнів реальність виконання спірних господарських операцій та виключали б право на формування податкового кредиту.
Приймаючи протилежне рішення та відмовляючи у задоволенні позову суд апеляційної інстанції керувався тим, що обставини ненадання позивачем документів, які підтверджують фактичне виконання спірних господарських операцій, у сукупності із іншими фактами, виявленими контролюючим органом в ході податкової перевірки платника податку, свідчать про непідтвердження реальності таких операцій за укладеним з контрагентом правочином.
Перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи, колегія суддів КАС ВС виходить з наступного.
Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України під господарською діяльністю мається на увазі діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами
Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
За приписами пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послу (підпункт "а").
Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.
Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. Господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які мають відображати реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку. Наслідки для податкового обліку створює фактичний рух активів за результатами здійснення господарських операцій, що є обов`язковою умовою для формування податкового кредиту.