ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 листопада 2022 року
м. Київ
справа №520/9079/2020
адміністративне провадження № К/9901/32593/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Губської О.А.
суддів: Білак М.В., Калашнікової О.В.,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до Регіонального сервісного центру МВС в Харківській області в особі територіального сервісного центру №6350, третя особа: Головний сервісний центр МВС (ГСЦ МВС), про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2021 року, прийняте у складі судді Кухар М.Д. та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2021 року, ухвалену у складі колегії суддів: Катунова В.В. (головуючий), Бершова Г.Є., Чалого І.С.,
І. Суть спору:
1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся до суду з позовом до Регіонального сервісного центру МВС в Харківській області в особі територіального сервісного центру №6350, третя особа: Головний сервісний центр МВС (ГСЦ МВС), в якому просив:
1.1. визнати протиправним та скасувати пункт наказу Регіонального сервісного центру МВС в Харківській області "Про звільнення державних службовців Регіонального сервісного центру МВС в Харківській області" № 39К від 15.06.2020 року, про звільнення державного службовця 5-го рангу ОСОБА_1, з посади адміністратора територіального сервісного центру № 6347 (на правах відділу м. Чугуїв);
1.2. поновити ОСОБА_1 на посаді адміністратора територіального сервісного центру № 6347 (на правах відділу м. Чугуїв) та поновити його на державній службі;
1.3. стягнути з Регіонального сервісного центру МВС в Харківській області заробіток за час вимушеного прогулу з 16.06.2020 року по день прийняття постанови;
1.4. рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді адміністратора територіального сервісного центру №6347 (на правах відділу м. Чугуїв) та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми платежу за один місяць допустити до негайного виконання.
2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що наказ Регіонального сервісного центру МВС в Харківській області "Про звільнення державних службовців Регіонального сервісного центру МВС в Харківській області" №39К від 15.06.2020 року, в частині звільнення державного службовця 5-го рангу ОСОБА_1, з посади адміністратора територіального сервісного центру № 6347 (на правах відділу м. Чугуїв) незаконним, оскільки він прийнятий всупереч положенням Конституції України, міжнародним договорам, порушує його право на працю, на повагу до приватного життя, порушує засади рівності громадян. Зазначає, що його звільнено з посади у зв`язку з ліквідацією державного органу, втім, такої ліквідації не відбулось, адже фактично мала місце реорганізація Регіонального сервісного центру МВС в Харківській області шляхом покладення його завдань та функцій на новостворений Регіональний сервісний центр Головного сервісного центру МВС у Харківській області. Таким чином, вважає, що проведення реорганізації Регіонального сервісного центру МВС України у Харківській області як юридичної особи не може бути підставою для припинення трудових відносин. Вказує, що звільняючи його з посади, не виконано обов`язку щодо надання пропозицій з переведення позивача на роботу з урахуванням його досвіду та кваліфікації у новоствореному Регіональному центрі. Вважає, що у нього наявні переваги перед іншими особами на залишенні на державній службі.
3. Відповідач позов не визнав та просив відмовити у його задоволенні.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
4. Позивач працював на посаді адміністратора територіального сервісного центру №6347 (на правах відділу м. Чугуїв) Регіонального сервісного центру МВС в Харківській області з червня 2019 року.
5. Наказом Регіонального сервісного центру МВС в Харківській області від 15 червня 2020 року №39 К ОСОБА_1 звільнено з 16 червня 2020 року відповідно до п. 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, пункту 1-1 частини 1,4 статті 87 Закону України "Про державну службу".
6. Підставою для прийняття вказаного наказу слугувала заява позивача від 12.06.2020.
7. Вважаючи вказаний наказ відповідача протиправним, позивач звернулася до суду із цим позовом.
ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
8. Харківський окружний адміністративний суд рішенням від 18 листопада 2020 року, яке залишено без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2021 року, у задоволенні позову відмовив.
9. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, прийшов до висновку, що наказ Регіонального сервісного центру МВС в Харківській області Про звільнення державних службовців Регіонального сервісного центру МВС в Харківській області № 39К від 15.06.2020 року в частині звільнення державного службовця 5-го рангу ОСОБА_1, з посади адміністратора територіального сервісного центру № 6347 (на правах відділу м. Чугуїв) прийнято правомірно та обґрунтовано.
IV. Провадження в суді касаційної інстанції
10. У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судами першої й апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати їх рішення та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
11. Підстави, на яких подана касаційна скарга позивач вказує пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
11.1. Обґрунтовуючи посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, позивач зазначає, що підставою для відкриття касаційного провадження є неправильне застосування судами положень статей 104, 110 ЦК України, частини першої статті 5, частини першої статті 13 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" щодо особливостей ліквідації державного органу як юридичної особи публічного права без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 27 травня 2021 року у справі №2а/1215/98/2012, у постанові від 18 лютого 2021 року у справі №809/1947/16, застосування положень статей 22, 87 Закону України "Про державну службу" в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади" від 19 вересня 2019 року №117-ІХ, положень частини другої статті 40, 42, 492 КЗпП без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 26 травня 2021 року у справі №260/261/20, щодо застосування частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади" від 19 вересня 2019 року №117-ІХ в частині визначення підстав звільнення позивача без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 26 травня 2021 року у справі №260/261/20.
11.2. Скаржник вказав, що детальний аналіз процедури, що була застосована в процесі "ліквідації" регіональних сервісних центрів МВС в усіх областях України, дає можливість дійти висновку про приєднання 26 територіальних органів (РСЦ МВС), що були утворені в АРК, областях та у місті Києві, до головного міжрегіонального територіального органу - ГСЦ МВС, юрисдикція (повноваження) якого поширюється на всю територію України. Водночас у структурі ГСЦ МВС утворено відокремлені структурні підрозділи - регіональні сервісні центри в АРК, областях та у місті Києві (РСЦ ГСЦ МВС), які діють як філії та здійснюють частину функцій ГСЦ МВС та усі функції колишніх РСЦ МВС, що припиняються, що свідчить про реорганізацію вказаного органу, а не його ліквідацію. В Єдиному держав йому реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань зареєстрований відокремлений підрозділ - регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в Харківській області (філія ГСЦ МВС).
11.2.1. Верховний Суд України у постановах від 04 березня 2014 року в справі №21-8а14, від 27 травня 2014 року в справі №21-108а14, від 28 жовтня 2014 року в справі №21-484а14, від 19 січня 2016 року в справі №810/1783/13-а дійшов висновку, що ліквідація юридичної особи публічного права здійснюється розпорядчим актом органу державної влади, органу місцевого самоврядування або уповноваженою на це особою. У цьому акті має бути наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи або їх передачі іншим органам виконавчої влади. Якщо таке обґрунтування наведене, то у такому випадку має місце ліквідація юридичної особи публічного права, а якщо ні, то саме посилання на те, що особа ліквюується, є недостатнім. У зв`язку з цим при вирішенні спорів щодо поновлення на роботі працівників юридичної особи публічного права, про ліквідацію яких було прийнято рішення, судам належить, крім перевірки дотримання трудового законодавства щодо таких працівників, з`ясовувати фактичність такої ліквідації (чи мала місце у цьому випадку реорганізація). Під час вирішення зазначеної категорії спорів підлягає оцінці і правовий акт, що став підставою ліквідації, зокрема, чи припинено виконання функцій ліквідованого органу, чи покладено виконання инх функцій на інший орган. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи (вказана позиція була актуальною і на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій, і викладена в п. 64-66 постанови Верховного суду у складі Касаційного адміністративного суду по справі № 809/1947/16 від 18.02.2021).
11.2.2. Вказані обставини, на думку позивача, свідчать, що фактично відбулася реорганізація державного органу - Регіонального сервісного центру МВС в Харківській області - як територіального органу з надання сервісних послуг МВС та юридичної особи публічного права, а не його ліквідація. До правонаступника - Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ - перейшли як функції та повноваження щодо реалізації державної політики у відповідних сферах, що виконувалися Регіональним сервісним центром МВС в Харківській області, так і майнові права та обов`язки цієї юридичної особи, що припиняється.
11.3. Крім того, позивач посилається на те, що його було введено в оману, адже першочергово він приніс до відділу кадрів заяву про звільнення у зв`язку із переведенням, яку спеціаліст сектору персоналу Регіонального сервісної о центру ГСЦ МВС в Харківській області Замай Лілія Петрівна відмовилась приймати в категоричній формі, вказавши, що вона неправильно написана, після чого внесла до заяви позивача своєю рукою виправлення, і вказала на необхідність її переписати. Таким чином, заява про звільнення, яка була подана ним після виправлень, внесених Замай Л.П., не відповідала дійсній волі позивача, не була направлена на настання юридичного наслідку саме звільнення, а сама заява була написана під впливом обману та зловживанням довірою, адже в умовах існуючої обстановки, яка склалася навколо позивача, та послідовності дій відповідачів в їх сукупності, свідчать про наявність таких обставин, адже позивач знаходячись в підлеглому стані, за 30 років служби, неодноразово звільнявся та переводився на інші посади в межах цього органу, мав законні підстави очікувати, що або буде потрібно написати ще одну окрему заяву про переведення, або ж його буде переведено на раніше зайняту ним посаду і без такої заяви, як це відбувалося неодноразово раніше, що підтверджується копією трудової книжки.
11.4. Також скаржник зазначає, що як вбачається з матеріалів справи, 03.04.2020 р., ОСОБА_1, було повідомлено про звільнення у зв`язку із ліквідацією Регіонального сервісного центру МВС у Харківській області, оскаржуваний наказ про звільнення прийнятий на підставі п. 1 cт. 40 Кодексу законів про працю України та п. 1-1 ч. 1 cт. 87 ЗУ "Про державну службу", відповідно до запису в трудовій книжці, позивача звільнено у зв`язку із скороченням штатів, а рішеннями суду першої та апеляційної інстанцій встановлено, що апелянта звільнено на підставі поданої ним заяви про звільнення, проте оцінки обставинам щодо конкретної причини звільнення судом апеляційної інстанції надано не було. Внаслідок надання неправильної оцінки фактичним обставинам справи, судом зазначено, що позивач не подавав заяву на участь у конкурсі, який начебто проводився відповідачем, проте в матеріалах справи відсутні будь-які документи щодо проведення будь-яких конкурсів, більш того, колегія суддів в своїй же постанові послалась на положення ч. 5 ст.5 ст. 22 Закону № 889-УІІІ відповідно до якої, у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, здійснюється без обов`язкового проведення конкурсу.
11.5. Позивач вважає, що при вирішенні питання про звільнення працівника у зв`язку із реорганізацією органу, застосуванню підлягають положення КЗпП, зокрема, щодо обов`язку переведення, і релевантною є практика Верховного суду у складі Касаційного адміністративного суду по справі №815/7055/16 від 30.11.2020.
11.6. Скаржник вказує, що навіть відповідно до положень ч. 1 ст. 42 КЗпП, при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. Водночас, вказуючи, що Регіонального сервісного центру МВС у Харківській області було самостійно відібрано працівників, яких було переведено, не надало доказів наявності в них переважного відносно апелянта, який працює в системі МВС з 1986 року, права на залишення на роботі. Крім того, недоцільність пропонування державному службовцю будь-якої вакантної посади державної служби в тому самому державному органі (за наявності) повинна бути обґрунтованою і не може залежати лише від бажання чи волі суб`єкта призначення або керівника державної служби, як вказують суди попередніх інстанцій. В такому випадку потрібно врахувати наявність вакантної посади, та знову ж таки, відповідність державного службовця вимогам до цієї посади, іншим вимогам, встановленим для державного службовця згідно з Законом України "Про державну службу".
12. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу вказує на її безпідставність та просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої та апеляційної інстанції - без змін.
V. Джерела права й акти їх застосування
13. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
14. Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності; громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (стаття 43 Конституції України).
15. Спеціальним законом, що регулює відносини, які виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, є Закон України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VIII (далі - Закон № 889-VIII, у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин). Дія цього Закону поширюється на державних службовців, зокрема, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади (пункт 3 частини другої статті 3 Закону № 889-VIII).
16. Згідно з частинами другою і третьою статті 5 Закону № 889-VІІІ відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.
Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
17. Пунктом 4 частини першої статті 83 Закону № 889-VІІІ державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону).
18. Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади" від 19 вересня 2019 року № 117-ІХ (далі - Закон № 117-IX, що діє з 25 вересня 2019 року) були внесені зміни та доповнення до Закону № 889-VIII.
19. Згідно з пунктом 1-1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII (зі змінами, внесеними згідно із Законом № 117-ІХ) підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є ліквідація державного органу.
20. За змістом абзацу першого частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.
21. Пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України визначено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 частини 1 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (частина 2 статті 40 КЗпП України).
VI. Висновок Верховного Суду
22. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
23. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).
24. Надаючи оцінку оскаржуваному судовому рішенню у межах доводів касаційної інстанції за правилами статті 341 КАС України, Верховний Суд виходить із такого.