ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 826/1411/14
адміністративне провадження № К/9901/34550/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Жука А.В.,
суддів: Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу
за позовом громадянина Республіки Вірменії ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Київського слідчого ізолятора Управління Державної пенітенціарної служби України в місті Києві та Київської області, Бердичівської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Житомирській області № 70, Управління Державної пенітенціарної служби в місті Києві та Київській області, Вінницької установи виконання покарань управління Державної пенітенціарної служби України у Вінницькій області № 1, Управління Державної пенітенціарної служби України в Житомирській області, Комісії з ліквідації Державної пенітенціарної служби України про визнання бездіяльності протиправною, провадження в якій відкрито
за касаційними скаргами адвоката Петренко Ірини Леонідівни - представника громадянина Вірменії ОСОБА_1
на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 грудня 2019 року (у складі судді Добрянської Я.І.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2021 року (у складі колегії суддів: Головуючого судді Файдюка В.В., суддів: Земляної Г.В. Мєзєнцева Є.І.),
ВСТАНОВИВ:
І. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
1. У лютому 2014 року Громадянин Вірменії ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства юстиції України, Київського слідчого ізолятора Управління Державної пенітенціарної служби України в місті Києві та Київської області, Бердичівської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Житомирській області № 70; Управління Державної пенітенціарної служби в місті Києві та Київській області; Вінницької установи виконання покарань управління Державної пенітенціарної служби України у Вінницькій області № 1; Управління Державної пенітенціарної служби України в Житомирській області, Комісії з ліквідації Державної пенітенціарної служби України, в якому з урахуванням уточненої позовної заяви просив суд:
1.1. Визнати протиправними дії Київського слідчого ізолятора стосовно ОСОБА_1, які полягали у:
порушенні абз. 5 ч. 2 ст. 8 Закону "Про попереднє ув`язнення", а саме в утриманні його разом із особами, які раніше притягувались до кримінальної відповідальності;
у переміщенні ОСОБА_1 по території Київського слідчого ізолятора в супроводі співробітників підрозділу Київського військового воєнізованого формування в масках і кінолога зі службовою собакою в період з 27 жовтня 2013 року по 15 лютого 2014 року;
у неможливості передачі ОСОБА_1 продуктів, ліків і наданні йому першої медичної допомоги без присутності співробітників підрозділу Київського військового воєнізованого формування в масках;
у порушенні ч.ч. 1, 2 ст. 11 Закону України "Про попереднє ув`язнення", а саме через невідповідність побутових умов утримання ОСОБА_1 відповідним санітарно-гігієнічним правилам;
у відмові ОСОБА_1 надати в камеру утримання стіл зі стільцем для роботи з документами;
в порушенні ч. 1 ст. 107, ч. 5 ст. 110 Кримінально-виконавчого кодексу України, а саме в порушенні права ОСОБА_1 на телефонні розмови у зв`язку з відмовою в наданні можливості зателефонувати хворій матері;
в установленні над прогулянковими двориками № 1, № 2, № 3 сектора максимального рівня безпеки Київського слідчого ізолятора, де утримувався ОСОБА_1, облаштування для приглушення сигналів мобільного зв`язку;
в упередженому ставленні до ОСОБА_1 з боку посадових осіб і персоналу Київського слідчого ізолятора;
у фальсифікації протоколів стосовно застосування до ОСОБА_1 дисциплінарних стягнень у вигляді поміщення в карцер на максимальні строки;
в застосуванні до ОСОБА_1 під надуманими приводами дисциплінарних стягнень у вигляді поміщення в карцер на Новий рік та на дні народження.
1.2. Визнати незаконним і скасувати рішення Київського слідчого ізолятора щодо взяття ОСОБА_1 на профілактичний облік як схильного до протиправних дій та втечі.
1.3. Визнати незаконним і скасувати рішення Київського слідчого ізолятора щодо взяття ОСОБА_1 на спеціальний облік як схильного до суїциду.
1.4. Визнати протиправними і скасувати стягнення, накладені на ОСОБА_1 у період його перебування в Київському слідчому ізоляторі.
1.5. Визнати протиправними і упередженими дії Бердичівської виправної колонії № 70 стосовно ОСОБА_1, які полягали:
у порушенні абз. 4 ч. 1 ст. 8 Кримінально-виконавчого кодексу України, а саме, в обмеженні його прав на звернення з проханнями і скаргами до адміністрації установи;
у порушенні ст. 9 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, а саме в обмеженні права сповідувати і практикувати будь-яку релігію;
у переведенні ОСОБА_1 щотижня з однієї камери до іншої;
в обмеженні права ОСОБА_1 на доступ до правосуддя;
у порушенні ч. 3 ст. 110 Кримінально-виконавчого кодексу України шляхом обмеження надання ОСОБА_1 побачень з адвокатом Зайцевою М.О.;
у недопущенні адвоката Зайцевої М.О. до ОСОБА_1 під час застосування до нього дисциплінарних стягнень;
у порушенні ч. 5 ст. 110 Кримінально-виконавчого кодексу України шляхом обмеження права ОСОБА_1 на телефонні розмови;
у порушенні ст. 115 Кримінально-виконавчого кодексу України у зв`язку з невідповідністю побутових умов утримання ОСОБА_1 відповідним санітарно-гігієнічним вимогам;
у порушенні абз. 3 ч. 1 ст. 8 Кримінально-виконавчого кодексу України, а саме права ОСОБА_1 на гуманне відношення до нього та повагу його гідності;
в упередженому ставленні до ОСОБА_1 з боку посадових осіб і персоналу Бердичівської виправної колонії № 70;
у порушенні прав ОСОБА_1 на отримання належної медичної допомоги та лікування.
1.6. Визнати протиправним і скасувати стягнення, накладені на ОСОБА_1 в період відбування покарання в Бердичівській виправній колонії № 70.
1.7. Визнати протиправною і скасувати постанову начальника Бердичівської виправної колонії № 70 Оберемка В.Б. від 01.09.2013 про розміщення ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, в карцер строком на 15 діб.
1.8. Визнати протиправною і скасувати постанову начальника Бердичівської виправної колонії № 70 Оберемка В.Б. від 27.09.2013 про переведення ОСОБА_1 13.09.13 в одиночну камеру строком на три місяці.
1.9. Визнати протиправними дії Управління Державної пенітенціарної служби України в м. Києві і Київській області стосовно ОСОБА_1, які полягали у відмові надати забезпечити надання йому в камеру утримання в Київському слідчому ізоляторі стола зі стільцем для роботи з документами.
1.10. Визнати протиправною і скасувати вказівку заступника начальника Управління Державної пенітенціарної служби України в м.Києві і Київській області від 28.10.2013 № 10-5166 стосовно ОСОБА_1 .
1.11. Визнати протиправними дії Управління Державної пенітенціарної служби України в м.Києві та Київській області, які полягали у приховуванні незаконних дій Київського слідчого ізолятора Управління стосовно ОСОБА_1 .
1.12. Визнати протиправними дії Управління Державної пенітенціарної служби України в м.Києві та Київській області, які полягали у приховуванні незаконних дій Бердичівської виправної колонії № 70 стосовно ОСОБА_1 .
1.13. Визнати протиправною бездіяльність Державної пенітенціарної служби України, що полягала у відсутності будь-якого реагування на порушення і беззаконня стосовно ОСОБА_1 .
1.14. Визнати протиправними дії Державної пенітенціарної служби України, які полягали у приховуванні незаконних дій Вінницької установи виконання покарань № 1, Київського слідчого ізолятора, Бердичівської виправної колонії № 70, Управління Державної пенітенціарної служби України в м.Києві та Київській області стосовно ОСОБА_1 .
2. Позов обґрунтовувався, окрім іншого тим, що протиправними діями та бездіяльністю посадових осіб відповідачів порушені його права. Позивач вважав, що Державна пенітенціарна служба України жодним чином не реагувала на його звернення з приводу порушень установами виконання покарань, де він перебував покарання, його прав та умов тримання під вартою; відповіді всіх відповідачів по справі на його численні запити, скарги, запити його представників, адвокатів є формальною відпискою, яку державні органи часто виконують в термін, встановлений відповідним законодавством. На переконання позивача, у зв`язку з незабезпеченням дотримання і порушенням прав, гарантованих йому Конвенцією про захист прав людини і основних свобод, законами України "Про попереднє ув`язнення", Кримінально-виконавчим кодексом України та іншими законодавчими актами та з метою припинення небезпечну для нього поведінку з боку різних суб`єктів владних повноважень і в решті врятувати своє життя, він звернувся за захистом своїх прав та інтересів до суду.
3.1. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.02.2014 відкрито провадження в адміністративній справі та призначено попереднє судове засідання.
3.2. Ухвалою судді Окружного адміністративного суду міста Києва Добрянської Я.І. від 26.05.2014 прийнято адміністративну справу до свого провадження.
3.3. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.12.2014 закінчено підготовче провадження та призначено адміністративну справу №826/1411/14 до судового розгляду в судовому засіданні.
4. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 грудня 2019 року позов був залишений без розгляду у зв`язку з пропуском строку звернення до суду у частині вимог щодо:
Визнання протиправними і упередженими дії Вінницької установи виконання покарань № 1 щодо ОСОБА_1, які полягають:
у порушенні абзацу 10 частини другої статті 8 Закону України "Про попереднє ув`язнення", а саме в утриманні ОСОБА_1 разом з особами, що раніше працювали в органах внутрішніх справ, Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, служби безпеки, прокуратури, юстиції, Державній кримінально-виконавчій службі України, у суді;
у порушенні абзацу 5 частини другої статті 8 Закону України "Про попереднє ув`язнення", а саме в утриманні ОСОБА_1 разом з особами, які раніше притягувались до кримінальної відповідальності;
у порушенні частини першої статті 8 Закону України "Про попереднє ув`язнення", а саме в утриманні ОСОБА_1 в одиночній камері;
у порушенні частин першої та другої статті 11 Закону України "Про попереднє ув`язнення", а саме у невідповідності побутових умов утримання ОСОБА_1 відповідним санітарно-гігієнічним правилам;
у фальсифікації протоколів про застосування дисциплінарних стягнень до ОСОБА_1 шляхом поміщення в карцер на максимальний строк;
Визнання протиправними і відміні дисциплінарних стягнень, що накладені на ОСОБА_1 у період його утримання у Вінницькій установі виконання покарань №1;
Визнання протиправними дій Київського слідчого ізолятора:
щодо розміщення ОСОБА_1 на спеціальний пост Київського слідчого ізолятора в період з 8 листопада 2012 року по 21 квітня 2013 року;
щодо переміщення ОСОБА_1 по території Київського слідчого ізолятора в супроводженні закріплених працівників Київського слідчого ізолятора, двох співробітників спеціального підрозділу в масках і кінолога зі службовою собакою у період з 13 жовтня 2011 року по 13 червня 2013 року;
про визнання протиправними дій Київського слідчого ізолятора щодо його побиття 24 листопада 2012 року співробітниками спеціального підрозділу в масках;
про недопущення до нього 9 січня 2013 року адвоката Петренко І.Л.;
щодо фальсифікації протоколів про застосування до нього дисциплінарних стягнень у вигляді поміщення в карцер на максимальні строки, застосування під надуманими приводами цих стягнень у вигляді поміщення в карцер на Новий рік та на дні народження, а також оскарження дисциплінарних стягнень, накладених на ОСОБА_1 протягом його перебування в Київському слідчому ізоляторі;
Визнання протиправною і скасування вказівки першого заступника начальника Управління Державної пенітенціарної служби України в місті Києві та Київській області Шейкіна І.В. від 13 листопада 2012 року №10-5156 у частині, що стосується ОСОБА_1 .
5. Залишаючи без розгляду вказану частину позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що адміністративний позов в частині зазначених вимог подано з пропуском встановленого законом строку, а підстави для його поновлення відсутні, оскільки будь-які об`єктивні чи суб`єктивні обставини не позбавляли позивача можливості звернутися до суду у визначені законом строки з відповідним позовом до відповідачів, якщо позивач вважав, що діями чи бездіяльністю відповідачів порушуються його права та законні інтереси.
6. Разом з тим, суд першої інстанції зазначав, що обґрунтовуючи поважність причин пропуску цього строку представник позивача в клопотанні від 13.11.2014 (а.с.17-19 т.7) вказував на відсутність у позивача юридичної освіти, незнання законів України, зазначав, що позивач є іноземцем, перебуває на території чужої для нього країни з іншою системою права та укладом життя, а також про те, що всі його думки в той час були спрямовані на доведення невинуватості у пред`явленому обвинуваченні щодо скоєння важкого злочину; при цьому представник згадує про неодноразові звернення ОСОБА_1 та його батьків до органів прокуратури, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини зі скаргами про порушення прав позивача протиправними діями Вінницької установи виконання покарань № 1.
7. Суд першої інстанції не прийняв вказані доводи представника позивача про поважність наведених причин та зазначив, що усі застосовані до позивача дисциплінарні стягнення були погашеними, то він не міг не знати про їх застосування стосовно нього, а тому з моменту їх застосування знав і повинен був знати про порушення своїх прав цими дисциплінарними стягненнями.
8. Також суд першої інстанції вказував, що позивач, хоча і є іноземцем, але як вбачається з матеріалів справи, добре володіє російською мовою, знання якої надає йому можливість ознайомитися із законодавством України, опублікованим в тому числі й російською мовою; у період перебування у Вінницькій УВП № 1 позивач користувався правовою допомогою адвокатів, які в його інтересах неодноразово оскаржували згаданої установи в адміністративному порядку; оскарження дій Вінницької УВП № 1 в адміністративному порядку жодним чином не перешкоджало позивачу як безпосередньо так і за допомогою адвокатів оскаржити ці дії в судовому порядку.
9. З наведеного, суд першої інстанції вважає за необхідне вимоги позивача в частині зазначених позовних вимог залишити без розгляду.
10. Окрім того, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 грудня 2019 року даний адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Київського слідчого ізолятора щодо незабезпечення ОСОБА_1 столом та лавами в камерах Київського слідчого ізолятора, де він утримувався з 27.10.2013 по 15.02.2014.
Визнано протиправними дії Бердичівської виправної колонії № 70 стосовно відмови ОСОБА_1 в наданні 02.09.2013 та 02.10.2013 побачень з адвокатом Зайцевою М.О.
Визнано протиправними дії Бердичівської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Житомирській області № 70 щодо невідповідності побутових умов утримання ОСОБА_1 .
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
11. Приймаючи вказане рішення, суд першої інстанції виходив з того, що перевіркою Бердичівської міжрайонної прокуратури було встановлено невідповідність у деяких приміщеннях Колонії № 70 нормам температури на 1-1,5 градусів та вологості на 10-13 відсотків. Відмовляючи в задоволенні решти позовних вимог, суд вважав їх безпідставними та недоведеними.
12. Не погодившись із ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.12.2019, ОСОБА_3 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
13. Апелянт вказав, що постановляючи ухвалу про залишення позову без розгляду, суд першої інстанції невірно надав оцінку спірним правовідносинам та обставинам справи, помилково дійшов до висновку про відсутність підстав для поновлення пропущеного строку на звернення до адміністративного суду.
14. В обґрунтування апеляційної скарги, позивач зазначав, що він є іноземцем, з 2010 року перебуває на території чужої для нього країни з іншою системою права та укладом життя; при цьому впродовж цього періоду його безпідставно звинуватили та засудили до довічного позбавлення волі, неодноразово погрожували, здійснювали замахи на його життя, тому всі його сили, думки і дії були направлені на те, аби фізично вижити та довести свою невинуватість у пред`явленому обвинуваченні. Не маючи юридичною освіти та не знаючи законів України, позивач був позбавлений можливості своєчасно оскаржити неправомірні дії по відношенню до нього у судовому порядку; разом з тим, позивач неодноразово звертався до органів прокуратури, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини з численними завами та скаргами з приводу порушення його прав.
15. Окрім того позивач звертав увагу, що звернувся до суду 02 лютого 2014 року, усвідомлював, що по частині позовних вимог ним було пропущено шестимісячний строк звернення до суду, у зв`язку з чим, його представником до суду першої інстанції було подано клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до суду, яке судом було задоволено протокольною ухвалою. Однак, як вказує позивач, суд першої інстанції на вказані обставини не звернув жодної уваги.
16. Крім цього, апеляційна скарга містила клопотання позивача про поновлення йому строку на апеляційне оскарження ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 грудня 2019 року, в обґрунтування якого позивач зазначав, що повний текст ухвали суду першої інстанцій був складений 10 січня 2020 року, а отриманий ним засобами поштового зв`язку лише 28 січня 2020 року.
17. Шостий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 02 березня 2020 року залишив без руху апеляційну скаргу ОСОБА_1 з підстав її подання після закінчення п`ятнадцятиденного строку на апеляційне оскарження. На виконання вимог зазначеної ухвали позивач 12 травня 2020 року подав заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження. Вказана заява була обґрунтована тим, що копію оскаржуваної ухвали від 24 грудня 2019 року було отримано апелянтом 28 січня 2020 року. У межах п`ятнадцятиденного строку з моменту отримання копії ухвали, тобто 12 лютого 2020 року, апелянт надіслав до Шостого апеляційного адміністративного суду та Окружного адміністративного суду міста Києва апеляційні скарги на ухвалу від 24 грудня 2019 року. На думку позивача, це було підставою для поновлення строку на апеляційне оскарження.
18. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2020 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 299 КАС України, оскільки наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження були визнані судом неповажними.
19. Окрім того, не погодившись із рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.12. 2019, 21 лютого 2020 року позивач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати це рішення в частині, якою відмовлено у задоволенні позовних вимог, та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
20. Крім цього, апеляційна скарга містила відомості про те, що повний текст рішення суду першої інстанцій був складений 10 січня 2020 року, а отриманий позивачем засобами поштового зв`язку лише 28 січня 2020 року.
21. Шостий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 02 березня 2020 року залишив без руху апеляційну скаргу ОСОБА_1, у тому числі з підстав її подання після закінчення тридцятиденного строку на апеляційне оскарження. На виконання вимог зазначеної ухвали позивач 12 травня 2020 року подав заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження. Вказана заява була обґрунтована тим, що копію оскаржуваного рішення від 24 грудня 2019 року було отримано апелянтом 28 січня 2020 року. У межах тридцятиденного строку з моменту отримання копії рішення, тобто 21 лютого 2020 року, ним було надіслано апеляційну скаргу на рішення від 24 грудня 2019 року. На думку позивача, це було підставою для поновлення строку на апеляційне оскарження.
22. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2020 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 299 КАС України, оскільки наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження були визнані судом неповажними.