Постанова
Іменем України
26 жовтня 2022 року
м. Київ
справа № 757/56845/21-ц
провадження № 61-5898св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Усика Г. І. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,
учасники справи:
заявник - приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Ляпін Дмитро Валентинович,
стягувач - ОСОБА_1 ;
боржник - ОСОБА_2,
заінтересована особа - ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3, подану від її імені адвокатом Басараб Наталією Володимирівною, на постанову Київського апеляційного суду
від 21 червня 2022 року у складі колегії суддів: Сліпченка О. І., Сушко Л. П., Олійника В. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст заявлених позовних вимог
У жовтні 2021 року приватний виконавець виконавчого округу м. Києва
Ляпін Д. В. (приватний виконавець Ляпін Д. В.) звернувся до суду з поданням про визначення частки майна у спільній сумісній власності.
Подання обґрунтовував тим, що в його провадженні на примусовому виконанні знаходяться два виконавчі провадження:
1) № 65315948 з примусового виконання заочного рішення Печерського районного суду міста Києва від 24 листопада 2014 року та рішення Апеляційного суду міста Києва від 19 травня 2015 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 боргу у розмірі 25 174 863,39 грн та судових витрат у розмірі 3 654,01 грн (виконавчий лист від 15 листопада 2015 року № № 757/17997/14-ц).
2) № 65301917 з примусового виконання постанови Київського апеляційного суду від 10 лютого 2020 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 трьох процентів річних у розмірі 3 134 721,92 грн, інфляційних втрат у розмірі 22 307 164,92 грн та судових витрат у розмірі 9 135,00 грн (виконавчий лист № 757/31170/15-ц від 13 березня 2020 року).
Постановою приватного виконавця Ляпіна Д. В. від 21 квітня 2021 року об`єднано виконавчі провадження № 65315948 та № 65301917 у зведене виконавче провадження № 65315983, залишок заборгованості за яким складає 50 609 322,60 грн (№ 65301917 - 25 451 021,84 грн; № 65315948 -
25 158 300,76 грн).
Відповідно до Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб від 30 квітня 2021 року (№ 00030602393) ОСОБА_2 з 14 грудня 1990 року перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 .
Приватним виконавцем встановлено, що земельна ділянка, кадастровий номер: 8000000000:82:102:0046, площею 0,1000 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, належить на праві власності ОСОБА_3, на підставі Державного акта на право власності на землю КВ № 120185, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Каплуном Ю. В. від 22 вересня 2003 року № 5871.
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, право власності на будинок
АДРЕСА_2, зареєстровано за ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності, серія та номер: 23142579, видане 18 червня 2014 року Управлінням державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у
м. Києві.
Посилаючись на недостатність майна та грошових коштів у боржника для виконання в повному обсязі вимог у зведеному виконавчому провадженні, приватний виконавець Ляпін Д. В. просив: визначити частку майна божника - ОСОБА_2 на земельну ділянку, площею 0,1000 га, та житловий будинок розташований за адресою: АДРЕСА_1, якими він володіє спільно з ОСОБА_3, у розмірі 1/2 частин.
Короткий зміст ухвалених судових рішень судів попередніх інстанцій
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 10 листопада 2021 року подання приватного виконавця Ляпіна Д. В. задоволено.
Визначено частку майна божника - ОСОБА_2 на земельну ділянку, площею 0,1000 га., кадастровий номер: 8000000000:82:102:0046, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, якою він володіє спільно з ОСОБА_3, у розмірі 1/2 частини.
Визначено частку майна божника - ОСОБА_2 в житловому будинку
АДРЕСА_3, яким він володіє спільно з ОСОБА_3, у розмірі 1/2 частини.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що виділ частки боржника із спільної сумісної власності у межах виконавчого провадження регулюється нормами цивільно-процесуального законодавства. При розгляді подання приватного виконавця в порядку статті 443 ЦПК України вирішується питання не про виділ частки, що призводить до виділу її в натурі, припинення права спільної часткової власності на майно, а вирішується питання про визначення частки, що не є його поділом чи виділенням частки та не тягне за собою припинення права спільної часткової власності, а такий захід спрямований лише на забезпечення виконання рішення суду. Системне тлумачення положень вказаних норм дає підстави дійти висновку, що за результатами розгляду подання приватного виконавця про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, суд постановляє ухвалу, в якій зазначається конкретне майно, що підлягає саме виділу. Власники, які вважають, що у зв`язку зі зверненням стягнення на майно боржника у випадках, коли боржник володіє майном спільно з іншими особами, порушені їх майнові права у виконавчому провадженні, у зв`язку з накладенням арешту на майно, мають право звернутись до суду з позовом про визнання права на майно і про звільнення його з-під арешту.
Приватний виконавець Ляпін Д. В. довів, що спірне нерухоме майно є спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_2, а тому подання про визначення частки майна у спільній сумісній власності підлягає задоволенню.
Постановою Київського апеляційного суду від 21 червня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 10 листопада 2021 року скасовано. Увалено нове судове рішення про задоволення подання приватного виконавця
Ляпіна Д. В.
Визначено частку майна божника - ОСОБА_2 на земельну ділянку, площею 0,1000 га., кадастровий номер: 8000000000:82:102:0046, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, якою він володіє спільно з ОСОБА_3, у розмірі 1/2 частини.
Визначено частку майна божника - ОСОБА_2 в житловому будинку
АДРЕСА_3, яким він володіє спільно з ОСОБА_3, у розмірі 1/2 частини.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції правильно вирішив питання про визначення частки боржника у спільному майні подружжя, однак в порушення норм процесуального права, розглянув подання приватного виконавця за відсутності заінтересованої особи - ОСОБА_3, належним чином не повідомленої про дату, час і місце судового засідання, що відповідно до пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України є обов`язковою підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.
Рух справи у суді касаційної інстанції. Узагальнені доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та аргументи інших учасників справи
У червні 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга
ОСОБА_3, подана від її імені адвокатом Басараб Н. В., на постанову Київського апеляційного суду від 21 червня 2022 року, у якій вона просила скасувати оскаржуване судове рішення та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, заявник зазначає:
- пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України - неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, без урахування висновків, викладених, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 серпня 2019 року у справі
№ 757/43785/18-ц, від 20 листопада 2019 року у справі № 289/2207/17 та постанові Верховного Суду від 10 лютого 2022 року у справі № 359/5063/21;
- пункт 5 частини першої статті 411 ЦПК України - суд апеляційної інстанції розглянув справу за відсутності заявника, належним чином не повідомлену про час та місце розгляду справи;
- пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України - суд апеляційної інстанцій не дослідив зібрані у справі докази.
Ухвалою Верховного Суду від 04 липня 2022 року відкрито касаційне провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, пункту 5 частини першої статті 411 та пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України та витребувано із суду першої інстанції матеріали справи.
У липні 2022 року до Верховного Суду надійшли відзиви на касаційну скаргу від приватного виконавця Ляпіна Л. В. та від ОСОБА_1, у яких вони просили касаційну скаргу ОСОБА_3, подану від її імені адвокатом Басараб Н. В., залишити без задоволення, а постанову Житомирського апеляційного суду від 21 червня 2022 року залишити без змін.
Справа надійшла до суду касаційної інстанції у серпні 2022 року.
Ухвалою Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.
Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.