Постанова
Іменем України
26 жовтня 2022 року
місто Київ
справа № 673/568/18
провадження № 61-20881св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Усика Г. І. (суддя-доповідач),
Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач: ОСОБА_2, яка також діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3,
третя особа - Орган опіки та піклування Деражнянської міської ради Хмельницької області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Хмельницького апеляційного суду від 18 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Гринчука Р. С.,
Грох Л. М., Спірідонової Т. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_2, яка діє також в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Орган опіки та піклування Деражнянської міської ради, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Позов обґрунтовував тим, що з 04 червня 2015 року перебував з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, від якого вони мають сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
З серпня 2016 року ОСОБА_2 та їх неповнолітній син ОСОБА_4,
зареєстровані у квартирі
АДРЕСА_1, що належить йому на праві приватної власності.
Рішенням Деражнянського районного суду Хмельницької області
від 08 грудня 2016 року шлюб між сторонами розірвано.
Посилаючись на те, що ОСОБА_2 та їх неповнолітній син ОСОБА_4, з часу реєстрації не проживають у належній йому на праві власності квартирі, що ускладнює йому можливість оформлення субсидії, а також вчинення правочинів щодо належної йому власності, ОСОБА_1 просив визнати ОСОБА_2 та неповнолітнього сина ОСОБА_3 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1, з підстав, передбачених статтею 72 Житлового кодексу України (далі - ЖК України) та частиною другою статті 405 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
У квітні 2019 року ОСОБА_2, яка діє у свої інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до
ОСОБА_1 про вселення та зобов`язання не чинити перешкод у користуванні квартирою, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Орган опіки і піклування Деражнянської міської ради.
Позов обґрунтовано тим, що з серпня 2016 року вона разом з неповнолітнім сином ОСОБА_4 зареєстрована у належній ОСОБА_1 квартирі
АДРЕСА_1 . Відповідач категорично заперечує проти їх із сином проживання у зазначеній квартирі, чинить їм перешкоди у користуванні зазначеним житловим приміщенням, змінив замки від вхідних дверей, вчиняв домашнє насильство у сім`ї, за яке був притягнутий до адміністративної відповідальності, що унеможливило їх проживання у спірній квартирі.
Посилаючись на наведене, ОСОБА_2 просила: 1) зобов`язати
ОСОБА_1 не чинити їй та неповнолітньому ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 ; 2) вселити її та ОСОБА_3 у зазначену квартиру.
Короткий зміст ухвалених судових рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Деражнянського районного суду Хмельницької області
від 06 вересня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано ОСОБА_2 та неповнолітнього ОСОБА_3,
ІНФОРМАЦІЯ_1, такими, що втратили право користування квартирою
АДРЕСА_1 .
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Задовольняючи позов ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з доведеності позивачем своїх вимог. Непроживання ОСОБА_2 та неповнолітнього ОСОБА_3 у спірному житловому приміщенні встановлено рішенням Деражнянського районного суду Хмельницької області від 08 грудня 2016 року, а також заявою ОСОБА_2 від 26 квітня 2019 року.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, яка діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з їх необґрунтованості. Суд визнав непереконливими посилання ОСОБА_2, на вчинене 31 липня 2016 року ОСОБА_1 домашнє насильство в сім`ї, що встановлено постановою Деражнянського районного суду Хмельницької області від 24 жовтня 2016 року, як на поважну причину не проживання її у спірній квартирі, оскільки конфлікт, який стався між сторонами п`ять років тому, на переконання суду, не має значення для вирішення спору.
Суд не взяв до уваги висновок органу опіки та піклування про недоцільність визнання малолітнього ОСОБА_3 таким, що втратив право користування житловим приміщенням від 20 серпня 2021 року, оскільки в ньому неповно та невірно відображені дійсні обставини справи, в частині права сторін на користування спірним житловим приміщенням.
Постановою Хмельницького апеляційного суду від 18 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення Деражнянського районного суду Хмельницької області від 06 вересня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Позовні вимоги ОСОБА_2, яка діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3, задоволено. Зобов`язано ОСОБА_1 не чинити ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перешкод у користуванні квартирою АДРЕСА_1 .
Вселено ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у квартиру АДРЕСА_1 .
Постанова апеляційного суду мотивована тим, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та доведення неповажності причин не проживання ОСОБА_2 з дитиною у спірній квартирі, а також доказів не проживання ОСОБА_2 та неповнолітнього ОСОБА_3 у спірному житлі понад один рік.
Апеляційний суд урахував, що між сторонами існують неприязні стосунки, що підтверджується, зокрема копією постанови Деражнянського районного суду Хмельницької області від 24 жовтня 2016 року, відповідно до якої ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною другою статті 173-2 КУпАП у зв`язку з вчиненням насильства в сім`ї.
Зауважив, що суд першої інстанції помилково не взяв до уваги висновок органу опіки та піклування, згідно з яким визнання неповнолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, таким, що втратив право користування житловим приміщенням є недоцільним, оскільки у відповідача ОСОБА_2 та неповнолітнього сина ОСОБА_3 відсутнє інше житло, що належить їм на праві власності.
Рух справи у суді касаційної інстанції. Узагальнені доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та аргументи інших учасників справи
У грудні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна
ОСОБА_1 на постанову Хмельницького апеляційного суду
від 18 листопада 2021 року, у якій він просив скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення Деражнянського районного суду Хмельницької області від 06 вересня 2021 року, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, заявник зазначає:
1) пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України - суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків Великої Палати Верховного суду викладених
у постанові від 13 жовтня 2020 № 447/455/17 та постановах Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 243/7004/17-ц, від 14 серпня
2019 року у справі № 702/101/18, від 19 лютого 2020 року у справі
№ 665/1147/18, 09 грудня 2020 року у справі № 209/2642/18.
2) пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України - суд не дослідив зібрані у справі докази).
Касаційна скарга обґрунтована тим, що у червні 2005 року ОСОБА_2 почала проживати з ОСОБА_1 у належній йому квартирі, а з 19 січня 2013 року була в ній зареєстрована. Після повернення із зони проведення антитерористичної операції у 2015 році ОСОБА_1 проживав та працював у місті Вінниці. У цей час ОСОБА_2 почала зраджувати його, що стало причиною сварок у сім`ї. ОСОБА_2 звинувачувала його в ситуації, що склалася та під час чергової сварки викликала працівників поліції, які звинуватили його у вчиненні домашнього насильства сімʼї, за що він був притягнутий до адміністративної відповідальності.
На початку 2016 року між сторонами склалися вкрай неприязні стосунки, а в серпні, того ж року, ОСОБА_2 забрала з квартири особисті речі, майно набуте ними у шлюбі, та переїхала проживати за іншою адресою. У грудні 2016 року шлюб між ними розірвано. З цього часу і до його звернення
із зазначеним позовом до суду, вона спірною квартирою не цікавилася, а отже втратила до неї інтерес.
Ухвалою Верховного Суду від 30 березня 2021 року відкрито касаційне провадження на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України та витребувано із суду першої інстанції матеріали справи.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 є власником квартири
АДРЕСА_1 .
З червня 2005 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Деражнянського районного суду Хмельницької області від 08 грудня 2016 року розірвано.
Згідно з актом обстеження щодо фактичного проживання в квартирі АДРЕСА_1 від 05 січня 2017 року, ОСОБА_2 та неповнолітній син ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, у зазначеній квартирі не проживають з серпня 2016 року.
Відповідно до акту обстеження щодо реєстрації та проживання громадян за адресою: АДРЕСА_2 від 16 березня 2018 року, комісією у складі: голови комісії - депутата Лозівської селищної ради
Олех Н. П., членів комісії: депутата Лозівської селищної ради
Налозінської Л. А., члена виконкому ОСОБА_5, установлено, що за вказаною адресою знаходиться однокімнатна квартира, загальною полощею 43,5 кв. м, яка на підставі договору купівлі - продажу
від 06 квітня 2005 року належить ОСОБА_1 . У зазначеній квартирі зареєстровані: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 . На час обстеження у квартирі ніхто із зареєстрованих осіб не перебував, розміщення речей свідчить про те, що в цій квартирі ніхто не проживає.
Згідно з довідкою Лозівської селищної ради Деражнянського району Хмельницької області від 16 березня 2018 року № 229, ОСОБА_1,
ОСОБА_2, ОСОБА_3 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2, проте за вказаною адресою не проживають.
Відповідно до довідки Лозівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів
від 16 березня 2018 року № 40, ОСОБА_3 не навчається у вказаному навчальному закладі з 04 серпня 2016 року.
Згідно з актом обстеження щодо реєстрації та проживання громадян за адресою: АДРЕСА_2 від 07 червня 2019 року, комісією у складі: голови комісії - депутата Лозівської селищної ради Олех Н. П., членів комісії: депутата Лозівської селищної ради Бабій А. В., члена виконкому ОСОБА_5, встановлено, що у вказаній квартирі зареєстровані: -
ОСОБА_1 - з 12 січня 2007 року, ОСОБА_2 - з 19 січня 2013 року, ОСОБА_3 - з 12 вересня 2008 року. Станом на 07 червня 2019 року у квартирі ніхто не проживає, особисті речі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відсутні.
20 серпня 2021 року виконавчим комітетом Деражнянської міської ради, як органом опіки та піклування, складено висновок № 02.02-08/1260 про недоцільність визнання малолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, таким, що втратив право користування житловим приміщенням у квартирі АДРЕСА_1,оскільки це не відповідає інтересам дитини.
Згідно із зазначеним висновком, ОСОБА_1 разом з дружиною
ОСОБА_6 виховують двох дочок: ОСОБА_7 2020 року народження, та ОСОБА_8, 2018 року народження, проживають у Липовецькому районі Вінницької області. ОСОБА_2 на праві власності житла не має, у спірній квартирі, не проживає з поважних причин. З початку 2016 року разом з дитиною проживає у м. Хмельницькому, де винаймає однокімнатну квартиру.
Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування
Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.