Постанова
Іменем України
26 жовтня 2022 року
місто Київ
справа № 199/8001/20
провадження № 61-5766св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Усика Г. І. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_5,
треті особи: Управління-служба у справах дітей Амур-Нижньодніпровського району Дніпропетровської міської ради, Головне управління національної гвардії України, ОСОБА_6, ОСОБА_7,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 травня 2022 року у складі колегії суддів: Максюти Ж. І., Свистунової О. В., Пищиди М. М., та додаткову постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 червня 2022 року у складі колегії суддів: Максюти Ж. І., Свистунової О. В., Пищиди М. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, у якому просив зобов`язати ОСОБА_2, ОСОБА_3, неповнолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не чинити йому перешкод у здійсненні права користування та розпорядження квартирою АДРЕСА_1 ; усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні позивачем спірною квартирою шляхом виселення відповідачів та неповнолітніх ОСОБА_4 і ОСОБА_5 із зазначеного житла без надання іншого житлового приміщення.
На обґрунтування позовних вимог зазначав, що на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 22 квітня 2005 року, залишеного без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 02 серпня 2005 року та постановою Вищого господарського суду України від 01 лютого 2006 року, власником квартири АДРЕСА_1 є держава Україна в особі Головного управління внутрішніх військ МВС України.
25 грудня 2014 року на виконання частини першої статті 12 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", відповідно до рішення центральної житлово-побутової комісії Головного управління внутрішніх військ МВС України від 30 листопада 2011 року та на підставі рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 13 квітня 2016 року № 760, йому як військовослужбовцю Національної гвардії України та членам його родини виданий ордер на вселення в квартиру АДРЕСА_1 .
13 червня 2016 року він разом з членами сімʼї на підставі виданого ордеру зареєструвалися у зазначеній квартирі. Однак, фактично вселитися до жилого приміщення не змогли, оскільки у квартирі проживали ОСОБА_2, ОСОБА_3 та їх неповнолітні діти: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відповідачі повідомили, що 22 вересня 2004 року між Приватною фірмою "Віктор" (далі - ПФ "Віктор"), правонаступником якої є Приватне підприємство "Приватна фірма "Віктор-13" (далі - ПП "ПФ "Віктор-13"), та ОСОБА_2 укладений договір про інвестування житлового будівництва № 16, за умовами якого ОСОБА_2 бере участь в інвестуванні будівництва житлового будинку на АДРЕСА_2 та зазначили, що за їх позовом щодо права користування зазначеним житловим приміщенням триває судовий процес (справа № 199/3997/16-ц).
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 28 березня 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 січня 2018 року та постановою Верховного Суду у складі колегії судді Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 травня 2020 року, у задоволенні позову ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання права користування квартирою АДРЕСА_1, відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди зазначили, що на момент укладення договору про інвестування житлового будівництва між ПФ "Віктор" та ОСОБА_2, ухвалою Господарського суду м Києва від 06 липня 2004 року було вжито заходи забезпечення позову шляхом заборони вчиняти будь-які дії, спрямовані на відчуження нерухомого майна, у тому числі щодо квартири АДРЕСА_1, а тому з моменту накладення такої заборони, ПФ "Віктор" не мало права укладати договір інвестування житлового будівництва щодо цієї квартири.
Зважаючи на те, що на момент звернення до суду з цим позовом, спірна квартира перебуває у фактичному володінні відповідачів, які користуються нею без законних на те правових підстав, що встановлено рішеннями судів у справі № 199/3997/16-ц, зазначене позбавляє позивача права реалізувати своє законне право на володіння та користування спірною квартирою.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 січня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Зобов`язано ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не чинити перешкоди ОСОБА_1 у здійсненні ним права користування та розпорядження квартирою АДРЕСА_1 .
Усунуто перешкоди у користуванні та розпорядженні ОСОБА_1 квартирою АДРЕСА_1, шляхом виселення відповідачів та неповнолітніх ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, із зазначеного житла без надання іншого житлового приміщення.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що стаття 391 ЦК України визначає право власника, у тому числі жилого приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень порушень її прав від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права власності на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. Установивши, що позивач не має доступу до належної йому квартири АДРЕСА_1 у зв`язку з неправомірними діями відповідачів, які чинять йому перешкоди в реалізації права власності, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення вимог позивача про зобов`язання відповідачів не чинити ОСОБА_1 перешкод у користуванні та розпорядженні спірною квартирою, а також усунення перешкод у користуванні та розпорядженні нею шляхом виселення відповідачів без надання іншого жилого приміщення.
Зазначеного висновку суд дійшов посилавшись на обставини, встановлені рішеннямАмур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 28 березня 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 січня 2018 року та постановою Верховного Суду у складі колегії судді Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 травня 2020 року, у справі № 199/3997/16-ц за позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ПП "ПФ "Віктор-13", Головного управління Національної гвардії України про визнання права користування жилим приміщенням, а саме, що майнове право ОСОБА_2 на набуття у майбутньому права власності на спірну квартиру припинилося з часу набрання законної сили рішення Господарського суду міста Києва від 22 квітня 2005 рокупро визнання права власності на цю квартиру за Головним управлінням внутрішніх військ МВС України; вселення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 разом з неповнолітніми дітьми у спірну квартиру без згоди її власника - держави Україна в особі Головного управління внутрішніх військ МВС України; правові підстави для визнання за позивачами права користування квартирою, власником якої є держава Україна в особі Головного управління внутрішніх військ МВС України, відсутні.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 26 травня 2022 року скасовано рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 січня 2022 року, ухвалено нове судове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що аналіз наданих ОСОБА_2 доказів, зокрема договору про інвестування житлового будівництва від 22 вересня 2004 року № 16, укладеного між ОСОБА_2 та ПФ "Віктор", правонаступником якої є ПП "ПФ "Віктор-13", а також першого акта приймання передачі від 27 вересня 2004 року, за умовами якого ПФ "Віктор" передала ОСОБА_2 спірну квартиру у власність у такому стані: стіни, перекриття, зовнішні вікна, вхідні двері, перегородки, стояки опалення, каналізації, холодної та гарячої води, газопостачання, стяжка підлоги, лічильники води та газу, свідчить, що відповідачів не можна вважати такими, що самоправно протиправно зайняли жиле приміщення та виселити їх з неповнолітніми дітьми із спірної квартир без надання іншого жилого приміщення на підставі частини третьої статті 116 Житлового кодексу України (далі - ЖК України).
Апеляційний суд зауважив, що суд першої інстанції застосував норми матеріального права, які не підлягали застосуванню, а саме положення статей 317, 319, 321, 383 ЦК України, оскільки позивач не є власником квартири, та не звернув увагу, що позивач у заяві від 20 жовтня 2021 року просив повернути йому уточнений позов, а тому безпідставно ухвалив рішення про виселення відповідачів зі спірної квартири разом з неповнолітніми дітьми.
Додатковою постановою Дніпровського апеляційного суду від 09 червня 2022 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_3, яка діє в інтересах неповнолітніх ОСОБА_4, ОСОБА_5 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8 500,00 грн. Понесені судові витрати у вигляді сплати судового збору у розмірі 1 260,00 грн за подання апеляційної скарги віднесено на рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Рух справи у суді касаційної інстанції. Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, аргументи інших учасників справи
У червні 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 травня 2022 року та додаткову постанову цього ж суду від 09 червня 2022 року, у якій заявник просив скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 травня 2022 року та залишити в силі рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 січня 2022 року, а також скасувати додаткову постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 червня 2022 року, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилався на:
- пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 15 травня 2017 року у справі
№ 6-2931цс16, від 16 листопада 2016 року у справі № 6-709цс16, від 29 листопада 2017 року у справі № 753/481/15-ц, у постановах Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 695/2427/16-ц, від 09 жовтня 2019 року у справі № 523/12186/13-ц, від 19 лютого 2020 року у справі 761/21893/18, від 27 лютого 2020 року у справі № 560/898/16-ц, від 20 жовтня 2021 року у справі № 201/11905/19, від 20 січня 2022 року у справі № 760/15616/18, від 16 травня 2022 року у справі № 552/4835/19, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц;
- пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України, а саме суд апеляційної інстанції не дослідив докази, зокрема, преюдиційні рішення у справі № 199/3997/16-ц, якими ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відмовлено у задоволенні позову про визнання права користування спірною квартирою;
- пункт 4 частини третьої статті 411 ЦПК України - суд апеляційної інстанції встановив обставини, що мають суттєве значення вирішення справи на підставі недопустимих доказів, а саме констатував подання стороною позивача заяви про повернення уточненого позову, що не відповідає дійсності та суперечить матеріалам справи.
Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, пунктів 1, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України та витребувано матеріали справи.
Справа надійшла до суду касаційної інстанції у липні 2022 року.
У серпні 2022 року адвокат Довгопола О. О. від імені відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, подала відзив на касаційну скаргу, в якому зазначила, що постанова Дніпровського апеляційного суду від 26 травня 2022 року відповідає критеріям, визначеним статтею 263 ЦПК України. Зауважила, що відповідачі вселилися у житло на підставі інвестиційного договору, що свідчить про законність таких їх дій. Згідно зі статтею 58 ЖК України жиле приміщення, на вселення в яке видається ордер, має бути вільним, натомість на дату видачі ОСОБА_1 ордера на право зайняття спірної квартири, така вільною не була, оскільки матеріалами справи підтверджується факт проживання у ній відповідачів протягом останніх 16 років, починаючи з 2006 року і дотепер, що свідчить про їх значний триваючий зв`язок з цим майном. Факт відсутності державної реєстрації місця проживання ОСОБА_2 та його родини у спірному жилому помешканні на момент видачі позивачеві ордеру не свідчить, що квартира була вільною.
Ухвалою Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Суди встановили, що 22 вересня 2004 року між Приватною фірмою "Віктор" (далі - ПФ "Віктор"), правонаступником якого є Приватне підприємство "Приватна фірма "Віктор-13" (далі - ПП "ПФ "Віктор-13"), та ОСОБА_2 укладений договір про інвестування житлового будівництва № 16, за умовами якого ОСОБА_2 взяв участь в інвестуванні будівництва житлового будинку на АДРЕСА_2, шляхом сплати 58 432,00 грн з метою отримання після введення будинку в експлуатацію у власність квартири АДРЕСА_3 .
На виконання умов договору, ОСОБА_2 повністю сплатив вартість об`єкта інвестування, тобто вчинив дії, спрямовані на виникнення юридичних фактів, необхідних для набуття майнових прав на квартиру.
27 вересня 2004 року на виконання умов договору від 22 вересня 2004 року № 16 про участь у будівництві житлового будинку на АДРЕСА_4 між ПФ "Віктор-13" та ОСОБА_2 складений перший акт приймання-передачі квартири АДРЕСА_3 на 10-му поверсі.
З 2004 року ОСОБА_2 уклав договори про надання телекомунікаційних послуг, з газо-, водо-, електропостачання квартири АДРЕСА_3, та протягом всіх років сплачував рахунки згідно з показниками лічильників, а 06 грудня 2009 року став членом ОСББ "Січеслав".
Рішенням Господарського суду місті Києва від 22 квітня 2005 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 02 серпня 2005 року та постановою Вищого господарського суду України від 01 лютого 2006 року, визнано право власності на квартиру АДРЕСА_1 за державою Україна в особі Головного управління внутрішніх військ МВС України.
17 травня 2012 року будинок АДРЕСА_2 введено в експлуатацію.
25 травня 2012 року на виконання умов договору від 22 вересня 2004 року № 16 про участь у будівництві житлового будинку на АДРЕСА_4 між ПФ "Віктор-13" та ОСОБА_2 складений другий акт приймання-передачі квартири АДРЕСА_3 на 10-му поверсі.
26 червня 2012 року житловий будинок літ. А-10 (секція-1) на АДРЕСА_2 зареєстрований КП "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації" Дніпропетровської обласної ради за ПП "ПФ "Віктор-13".
11 червня 2013 року ПП "ПФ "Віктор-13" як забудовник звернулося до реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції із заявою про реєстрацію права власності на нерухоме майно згідно зі списком фізичних осіб (інвесторів), які брали участь у будівництві житлового будинку, в тому числі права власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_3 .
23 вересня 2013 року ОСОБА_2 отримав технічний паспорт на квартиру АДРЕСА_5 для реєстрації права власності, згідно з яким її житлова площа склала 37,6 кв. м, загальна площа - 63,5 кв. м, після чого звернувся до реєстраційної служби із заявою про реєстрацію за ним права власності на квартиру, однак 09 листопада 2015 року отримав відмову у зв`язку з тим, що право власності на зазначену квартиру зареєстровано за іншим суб`єктом на підставі іншого правовстановлюючого документа і перебуває під арештом.
Згідно з витягом з Реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 07 жовтня 2013 року, власником квартири АДРЕСА_1 є держава Україна в особі Головного управління внутрішніх військ МВС України на підставі рішення Господарського суду місті Києва від 22 квітня 2005 року.
Відповідно до рішення центральної житлово-побутової комісії Головного управління внутрішніх військ МВС України від 30 листопада 2011 року, та на підставі рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 13 квітня 2016 року № 760, військовослужбовцю Національної гвардії України ОСОБА_1 виданий ордер на вселення в квартиру АДРЕСА_1 у складі сімʼї: наймач - ОСОБА_1, дружина - ОСОБА_6, син - ОСОБА_7
13 квітня 2016 року ОСОБА_1, на підставі ордеру на вселення у житлове приміщення, разом із членами сім`ї зареєстрували своє місце проживання за адресою: квартира АДРЕСА_1, однак вселитися в зазначену квартиру не змогли у зв`язку з проживанням у ній відповідачів.
Згідно з обліковими даними ОСББ "Січеслав" головним квартиронаймачем квартири АДРЕСА_5 є ОСОБА_2, у зазначеній квартирі постійно проживають: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_8 .
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 28 березня 2017 року у справі № 199/3997/16-ц, залишеного без змін постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 січня 2018 року та постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 травня 2020 року, у задоволенні позову ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ПП "ПФ "Віктор-13", Головного управління Національної гвардії України про визнання права користування жилим відмовлено.
Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Згідно з частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна (стаття 317 ЦК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).
Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю.