Постанова
Іменем України
04 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 760/3585/20
провадження № 61-7026св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 09 лютого 2022 року в складі колегії суддів: Кулікової С. В., Болотова Є. В., Рубан С. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.
В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначила, що з 25 жовтня 2013 року по 01 листопада 2019 року перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі.
За час шлюбу, на підставі інвестиційного договору від 15 грудня 2016 року, сторонами за спільні кошти була придбана квартира АДРЕСА_1 .
28 травня 2019 року державним реєстратором було зареєстровано право власності на квартиру за відповідачем.
Посилаючись на те, що вказане майно є спільним майном подружжя та відповідач відмовляється поділити його в добровільному порядку, позивач просила визнати за сторонами право власності по 1/2 частині квартири АДРЕСА_1 .
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 30 березня 2021 року у складі судді Українця В. В. позов ОСОБА_1 задоволено.
У порядку поділу майна визнано за ОСОБА_1 право власності на
1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 76,9 кв. м, житловою площею 44,4 кв. м.
У порядку поділу майна визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 76,9 кв. м, житловою площею 44,4 кв. м.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що квартира АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю подружжя, а тому підлягає поділу між сторонами в рівних частинах. ОСОБА_2 не надав належних та допустимих доказів на спростування презумпції спільності майна подружжя.
Постановою Київського апеляційного суду від 09 лютого 2022 року, з урахуванням ухвали про виправлення описки Київського апеляційного суду від 21 лютого 2022 року, рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 30 березня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна задоволено. У порядку поділу майна визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 76,9 кв. м, житловою площею 44,4 кв. м.
У порядку поділу майна визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 76,9 кв. м, житловою площею 44,4 кв. м.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що квартира АДРЕСА_1 придбана під час шлюбу сторін. ОСОБА_2 не надав належних та допустимих доказів на спростування презумпції спільності майна подружжя. За таких обставин суд першої інстанції, дійшов правильного висновку про те, що вказане нерухоме майно є спільною сумісною власністю подружжя та підлягає поділу між сторонами у рівних частках.
Разом із тим, скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що вирішуючи спір по суті, місцевий суд порушив норми процесуального права, зокрема без належних на те правових підстав розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
25 липня 2022 року ОСОБА_2 , засобами поштового зв`язку, звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 09 лютого 2022 року в указаній справі, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 3 частини другої
статті 389 ЦПК України, зокрема, зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статей 57, 60, 61, 65, 70, 71 Сімейного кодексу України (далі - СК України) щодо спростування презумпції спільності майна подружжя щодо майна, яке було проінвестовано у шлюбі одним із подружжя за рахунок позичених коштів, при відсутності доказів отримання позичених коштів в інтересах сім`ї та відсутності доходів у іншого з подружжя на момент інвестування такого майна.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
У жовтні 2022 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Власенко Ю. В., подала відзив на касаційну скаргу, в якому залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.
Провадження в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 05 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У вересні 2022 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Установлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 25 жовтня 2013 року зареєстрували шлюб.
03 вересня 2014 року було зареєстровано зміну прізвища відповідача з « ОСОБА_5 » на « ОСОБА_6 ». 11 вересня 2014 року було зареєстровано зміну прізвища позивачки із « ОСОБА_7 » на « ОСОБА_6 ».
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 01 листопада 2019 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.
15 грудня 2016 року між ОСОБА_2 (інвестор) та АТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Стіма Кепітал» укладений інвестиційний договір № Л2/К181/1.
Згідно з довідкою ТОВ «Компанія з управління активами «Інвест-Консалтинг» від 19 грудня 2016 року ОСОБА_2 здійснив повну оплату згідно умов інвестиційного договору № Л2/К181/1 від 15 грудня 2016 року у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок АТ «Стіма Кепітал» у сумі 1 697 346,00 гривень.
У матеріалах справи міститься квитанція № 1-702К від 16 грудня 2016 року про сплату ОСОБА_2 інвестиційного внеску за житлове приміщення згідно інвестиційного договору № Л2/К181/1 від 15 грудня 2016 року у сумі 1 697 346,00 гривень.
28 травня 2019 року державним реєстратором зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу вказаного майна від 28 травня 2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сербіною Н. П.
Позивачка при реєстрації права власності на спірну квартиру та укладенні договору купівлі-продажу від 28 травня 2019 року склала відповідну заяву про згоду на придбання відповідачем квартири.
Заперечуючи проти заявленого позову, відповідач посилався на те, що кошти на інвестування будівництва спірної квартири він отримав у борг від ОСОБА_8 , що підтверджується розпискою від 16 грудня 2016 року (а. с. 58), а позивачка грошей не давала.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
За частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для від