Постанова
Іменем України
28 жовтня 2022 року
місто Київ
справа № 335/11865/21
провадження № 61-7285св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Усика Г. І. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану в її інтересах адвокатом Іщенком Денисом Миколайовичем, на ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 09 лютого 2022 року у складі судді Гашук К. В. та постанову Запорізького апеляційного суду від 22 червня 2022 року у складі колегії суддів: Подліянової Г. С., Гончар М. С., Маловічко С. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовної заяви
У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила стягнути з ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 3 000,00 грн, починаючи з дати звернення до суду з позовом і до досягнення дитиною повноліття, а також стягнути з ОСОБА_2 на її користь додаткові витрати на утримання малолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 3 000,00 грн щомісячно до досягнення дитиною повноліття.
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 09 лютого 2022 року, залишеною без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 22 червня 2022 року, позов ОСОБА_1 залишено без розгляду.
Ухвала суду першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, мотивована тим, що у судове засідання, призначене на 09 лютого 2022 року, належним чином повідомлені позивач та її представник повторно не з`явилися, заяв про розгляд справи за відсутності позивача та її представника до суду не надходило, що відповідно до пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України є підставою для залишення позову без розгляду.
Рух справи у суді касаційної інстанції. Узагальнені доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та аргументів інших учасників справи
У серпні 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Іщенко Д. М., у якій заявник просила ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 09 лютого 2022 року і постанову Запорізького апеляційного суду від 22 червня 2022 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначила порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, а саме:
- не врахування висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (провадження
№ 14-317цс19) про обов`язок суду здійснити справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільної справи з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, незважаючи на небажання сторони реалізувати її процесуальні права;
- в ухвалі про відкриття провадження у малозначній справі суд не навів підстав з власної ініціативи розглядати справу в судовому засіданні з викликом учасників справи;
- суд не визнавав явку позивача обов`язковою та за наявності достатніх письмових доказів для розгляду справи по суті безпідставно залишив позов без розгляду, не навівши мотивів неможливості розгляду справи за відсутності позивача;
- суд не вирішив низку заяв та клопотань, зокрема про проведення судового засідання у режимі відеоконференції, процесуального рішення щодо цього питання не ухвалив, не забезпечив можливість участі представника позивача у судовому засіданні 09 лютого 2022 року у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, тим самим обмежив право позивача на доступ до правосуддя;
Ухвалою Верховного Суду від 10 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1, подана в її інтересах адвокатом Іщенком Д. М., не підлягає задоволенню з таких підстав.
Статтею 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
Аналіз зазначених норм права вказує на те, що ніхто не може бути обмежений у праві на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та брати участь у судовому процесі. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Будь-яке суб`єктивне право має межі, оскільки суб`єктивне право є мірою свободи, мірою можливої поведінки правомочної особи в правовідносинах.
Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно пункту 3 вказаної частини, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частиною п`ятою статті 12 ЦПК України, суд керує ходом судового процесу, сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами, роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина третя статті 13 ЦПК України).
Відповідно до частин першої, п`ятої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
У разі повторної неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору.
Згідно із пунктом 3 частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи.
Законодавець диференціює необхідність врахування судом поважності/неповажності причин неявки позивача до суду залежно від того, яке це судове засідання: перше чи повторне. Тобто процесуальний закон не вказує на необхідність врахування судом поважності причин повторної неявки позивача до суду. Такі положення процесуального закону пов`язані з принципом диспозитивності цивільного судочинства, за змістом якого особа, яка бере участь у справі, самостійно розпоряджається наданими їй законом процесуальними правами.