ф
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 640/5442/20
адміністративне провадження № К/990/16358/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
суддів: Білак М.В., Губської О.А.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 квітня 2021 року (суддя Мазур А.С.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2022 року (судді: Беспалов О. О., Парінов А. Б. Ключкович В. Ю.) у справі №640/5442/20 за позовом ОСОБА_1 до Громадської ради доброчесності, третя особа - Вища кваліфікаційна комісія суддів України, про визнання протиправним та скасування висновку,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Громадської ради доброчесності (далі - відповідач, ГРД), третя особа: Вища кваліфікаційна комісія суддів України (далі - третя особа) про:
- визнання протиправним та скасування висновку від 29 вересня 2019 року про невідповідність судді Октябрського районного суду м. Полтави ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики;
- визнання протиправним та скасування рішення Громадської ради доброчесності, оформленого у вигляді протоколу електронного голосування від 29 вересня 2019 року про невідповідність судді Октябрського районного суду м. Полтави ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 квітня 2021 року закрито провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС України.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням позивачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 квітня 2021 року залишено без змін.
Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції про те, що Громадська рада доброчесності у спірних правовідносинах не є суб`єктом владних повноважень у розумінні пункту 7 частини першої статті 4 КАС України, а складений нею висновок про невідповідність судді критеріям професійної етики та доброчесності не є рішенням суб`єкта владних повноважень, що підлягає оскарженню за правилами КАС України чи будь-якого іншого виду судочинства.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції
Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права судами попередніх інстанцій, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
На думку скаржника, висновки судів попередніх інстанцій про те, що ГРД не є самостійним органом (суб`єктом владних повноважень), уповноваженим ухвалювати рішення стосовно подальшої участі судді в кваліфікаційному оцінюванні, а тому не може бути відповідачем у даній справі, не ґрунтуються на нормах чинного законодавства.
На переконання скаржника, судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального права, а саме частини другої статті 124 Конституції України щодо юрисдикції судів, статті 2 КАС України щодо завдань адміністративного судочинства, статті 4 КАС України щодо належності відповідача до суб`єктів владних повноважень, статті 19 КАС України щодо юрисдикції адміністративних судів, статтей 87, 88 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо правового статусу Громадської ради доброчесності. Вказані порушення норм матеріального права призвели і до порушення норм процесуального права, внаслідок чого помилково застосовано пункт 1 частини першої статті 238 КАС України щодо підстав закриття провадження у справі та невідповідності судового рішення вимогам статті 242 КАС України щодо законності і обґрунтованості рішення, відповідності його завданню адміністративного судочинства, урахування засад верховенства права.
Ухвалою Верховного Суду від 06 липня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 квітня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2022 року.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 08 листопада 2022 року зазначену адміністративну справу призначив до розгляду.
Позиція інших учасників справи
Від відповідача відзиву на касаційну скаргу не надійшло, що відповідно до статті 338 КАС України не є перешкодою для касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанції.
Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи
Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, виходить із такого.
Спірне питанням у цьому провадженні полягає у тому чи може бути самостійним предметом оскарження в порядку адміністративного судочинства висновок Громадської ради доброчесності у процедурі кваліфікаційного оцінювання суддів Вищою кваліфікаційною комісією суддів України.
На підставі підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України з дня набрання чинності Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" (далі - Закон № 1401-VIII) відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом № 1401-VIII, має бути оцінена в порядку, визначеному законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади. Порядок та вичерпні підстави оскарження рішення про звільнення судді за результатами оцінювання встановлюються законом.
Згідно з пунктом 20 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VІII відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом № 1401-VIII, оцінюється колегіями ВККСУ у порядку, визначеному цим Законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади за рішенням ВРП на підставі подання відповідної колегії ВККСУ.
За правилами частин першої, другої та п`ятої статті 83 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 1402-VIII) кваліфікаційне оцінювання проводиться ВККСУ з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями. Критеріями кваліфікаційного оцінювання є: 1) компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо); 2) професійна етика; 3) доброчесність. Порядок та методологія кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення затверджуються ВККСУ.
Відповідно до частин першої і другої статті 85 Закону № 1402-VIII кваліфікаційне оцінювання включає такі етапи: 1) складення іспиту; 2) дослідження досьє та проведення співбесіди. Рішення про черговість етапів проведення кваліфікаційного оцінювання ухвалює ВККСУ.
Згідно з пунктом 11 частини четвертої статті 85 Закону № 1402-VIII суддівське досьє має містити інформацію про відповідність витрат і майна судді та членів його сім`ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, зокрема копії відповідних декларацій, поданих суддею відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції.
Таким чином, дослідження досьє та проведення співбесіди як один із етапів кваліфікаційного оцінювання має на меті, окрім іншого, встановити відповідність кандидата на посаду судді критеріям професійної етики та доброчесності.
Встановлені Законом № 1402-VIII критерії кваліфікаційного оцінювання суддів (кандидатів на посаду судді) спрямовані на забезпечення суддівського корпусу професійними кадрами високого рівня кваліфікації з урахуванням морально-психологічних якостей та загальних здібностей.
Частинами першою, шостою статті 87 Закону № 1402-VІІІ визначено, що ГРД утворюється з метою сприяння Комісії у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання. ГРД: збирає, перевіряє та аналізує інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); надає ВККСУ інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); надає, за наявності відповідних підстав, ВККС висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, який додається до досьє кандидата на посаду судді або до суддівського досьє; делегує уповноваженого представника для участі у засіданні Комісії щодо кваліфікаційного оцінювання судді (кандидата на посаду судді); має право створити інформаційний портал для збору інформації щодо професійної етики та доброчесності суддів, кандидатів на посаду судді.
Верховний Суд вважає правильним висновок суду першої інстанції, що функції, які здійснює ГРД у процедурі кваліфікаційного оцінювання суддів, за своєю суттю не є "владними управлінськими повноваженнями" у розумінні КАС України, у зв`язку з цим ця інституція не має ознак суб`єкта владних повноважень.
Суд першої інстанції, аналізуючи зміст статті 87 Закону № 1402-VІІІ, а також Регламент Громадської ради доброчесності, які визначають статус ГРД та порядок формування її складу, дійшов обґрунтованого висновку, що законодавець поставив собі за мету максимальним чином відмежувати ГРД від органів державної влади, насамперед ВККС, виключивши існування будь-яких механізмів, які б дозволяли ВККСУ (або іншим органам публічної влади) впливати на формування складу ГРД та процес прийняття нею відповідних рішень. При цьому, суд відзначив, що мова йде про відсутність як прямих важелів впливу на ГРД, як то, погодження призначень членів, формування списку кандидатів до ГРД, затвердження рішень ГРД актом ВККС, участь у засіданнях ГРД члена ВККС тощо, так і опосередкованих - надання державного фінансування ГРД, створення умов для роботи, надання пільг тощо.