ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 жовтня 2022 року
м. Київ
cправа № 907/551/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Бакуліна С.В. - головуючий, Кібенко О.Р., Стратієнко Л.В.,
за участю секретаря судового засідання - Федорченка В.М.,
позивача - ОСОБА_1,
представниці позивача - Бухтіярової О.В.,
відповідача 1 - не з`явились,
відповідача 2 - не з`явились,
третьої особи - не з`явились,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги ОСОБА_1
на додаткове рішення Господарського суду Закарпатської області від 31.08.2021 (суддя Пригара Л.І.) та постанову Західного апеляційного господарського суду від 21.12.2021 (головуючий суддя - Скрипчук О.С., судді: Марко Р.І., Матущак О.І),
на додаткову постанову Західного апеляційного господарського суду від 15.03.2022 (головуючий суддя - Скрипчук О.С., судді: Марко Р.І., Матущак О.І.)
у справі №907/551/19
за позовом ОСОБА_1
до 1. ОСОБА_2,
2. ОСОБА_3,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - Товариство з обмеженою відповідальністю "Перечинський "Стеатит",
про визнання недійсним договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі та скасування державної реєстрації змін до установчих документів,
ВСТАНОВИВ:
1.Короткий зміст обставин справи
1.1. ОСОБА_1 звернулась до Господарського суду Закарпатської області з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Перечинський "Стеатит" (далі - ТОВ "Перечинський "Стеатит") від 12.09.2016, укладеного між ОСОБА_2, який діяв на підставі довіреності ОСОБА_1, та ОСОБА_3 ; скасування державної реєстрації змін до установчих документів ТОВ "Перечинський "Стеатит", проведених на підставі договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ "Перечинський "Стеатит" від 12.09.2016, укладеного між ОСОБА_2, який діяв на підставі довіреності ОСОБА_1, та ОСОБА_3 .
1.2. ОСОБА_3 у відзиві на позовну заяву заявив, що планує понести судові витрати в розмірі 30000 грн.
1.3.Господарський суд Закарпатської області рішенням від 10.02.2021 у справі №907/551/19, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 21.12.2021 та постановою Верховного Суду від 14.07.2022, у задоволенні позову відмовив повністю.
1.4. ОСОБА_3 звернувся до Господарського суду Закарпатської області із заявою про стягнення з позивача судових витрат, понесених відповідачем 2 у зв`язку з розглядом даної справи в розмірі 14500 грн витрат на правничу допомогу.
1.5.Господарський суд Закарпатської області додатковим рішенням від 31.08.2021 у справі №907/551/19, залишеним без змін поставною Західного апеляційного господарського суду від 21.12.2021, стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 суму 14500 грн на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
1.6.У відзивах на апеляційну скаргу ОСОБА_3 та ТОВ "Перечинський "Стеатит" заявили, що планують понести судові витрати в розмірі по 20000 грн кожен.
1.7. ОСОБА_3 та ТОВ "Перечинський "Стеатит" звернулись до Західного апеляційного господарського суду із заявами про долучення доказів, що підтверджують розмір витрат на професійну правничу допомогу, понесених вказаними особами під час апеляційного розгляду даної справи та просилили стягнути з позивача витрати на професійну правничу допомогу на користь ОСОБА_3 в сумі 17500 грн та на користь ТОВ "Перечинський "Стеатит" в сумі 19500 грн.
1.8.Західний апеляційний господарський суд додатковою постановою від 15.03.2022 стягнув з ОСОБА_1 17500 грн витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції на користь ОСОБА_3 та 19500 грн - на користь ТОВ "Перечинський "Стеатит".
2.Короткий зміст вимог касаційної скарги та її обґрунтування. Доводи інших учасників справи
2.1. ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на додаткове рішення Господарського суду Закарпатської області від 31.08.2021 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 21.12.2021 у справі № 907/551/19.
2.2.Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження цих судових рішень, скаржниця зазначила, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права, зокрема положення статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", та норми процесуального права, а саме статті 126 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України); судами прийнято рішення без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 у справі №910/4201/19. Скаржниця також вказала на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування положень частин другої та четвертої статті 126 ГПК України у подібних правовідносинах.
2.3.Скаржниця стверджує, що судами не було враховано подані нею заперечення, в яких вона вказувала, що:
- ОСОБА_3 має юридичну освіту, відповідно міг сам підготувати всі документи у справі та приймав участь в судових засіданнях; передання документів адвокату Шерегі В.М., надання ним консультаційних та інших послуг було безпідставним; цей адвокат не брав участі в жодному судовому засіданні та взагалі про його особу не було відомо за весь час розгляду справи; договір з адвокатом було укладено 25.10.2019, проте у відзиві на позов, який датований 08.11.2019, про цей договір нічого не зазначено; строк договору встановлено до 31.12.2020, а рішення у справі ухвалено 10.02.2021; договір не визначає, на яку саме справу його було укладено;
-у відзиві відсутній попередній (орієнтовний) розрахунок витрат на правничу допомогу, а лише зазначено про те, що відповідач 2 планує понести витрати в розмірі 30000 грн без жодної деталізації цієї суми;
-в детальному описі не відображено години, витрачені на надання послуг, а в договорі відсутня вартість однієї години;
-надані відповідачем 2 копії документів не засвідчені належним чином;
-вартість послуг за складання клопотання про залишення позову без розгляду не підлягає компенсації, адже суд відмовив в задоволенні цього клопотання;
-вартість послуг за аналіз судової практики також не підлягає компенсації, оскільки судова практика є у вільному доступі, відповідно відповідач 2 міг сам її шукати;
-вартість робіт завищена, а її розмір необґрунтований.
2.4. ОСОБА_1 також звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на додаткову постанову Західного апеляційного господарського суду від 15.03.2022 у справі №907/551/19.
2.5.Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження цього судового рішення, скаржниця зазначила, що суд апеляційної інстанції не розглянув та не вирішив її клопотання про розгляд справи в режимі відеоконференції та порушив норми процесуального права, зокрема норми статей 236, 237 та частини четвертої статті 238 ГПК України.
2.6.За твердженнями скаржниці, не розглянувши її клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції та відмовивши в задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи, мотивованого саме нерозглядом клопотання про відеоконференцію, апеляційний суд порушив її право на участь в судовому засіданні, що є підставою для скасування вказаного судового рішення та направлення справи на новий розгляд.
2.7.Скаржниця зазначає про неврахуванням судом апеляційної інстанції її заперечень на заяви відповідача 2 та третьої особи щодо стягнення судових витрат, а також вказує, що оскільки третя особа була залучена до участі у справі за ініціативою апеляційного суду, вона не повинна компенсувати вартість її витрат на правничу допомогу.
2.8.На переконання скаржниці, розмір витрат відповідача 2 та третьої особи не співмірний зі складністю справи та є завищеним, а судом не враховано, що:
-вивчення матеріалів справи протягом 6 та 7 годин відповідно є досить значним часом для професійних адвокатів;
-підготувати заяви про витрати міг і сам відповідач 2, який є адвокатом та одночасно директором третьої особи;
-вартість послуг за підготовку для третьої особи заяви про невиконання апелянтом вимог ухвали суду, що є недоречними та не підлягають компенсації;
-скаржниця не повинна компенсувати вартість послуг в сумі 2 000 грн за підготовку заяви про виправлення описки, якої допустився суд;
-не згодна з витратами за участь в судових засіданнях в режимі відеоконференції, вартістю 2000 грн за 4 засідання, складанням супровідного листа вартість 1500 грн про направлення відповідачем 2 матеріалів третій особі, директором якої він є, а також листа вартістю 1000 грн до третьої особи про надання копій документів;
-третя особа не надала доказів перерахування коштів на оплату правничої допомоги;
-надані документи не засвідчені належним чином;
-складання зави про розгляд справи в режимі відеоконференції не відповідає критерію реальності адвокатських витрат;
-залучення відповідачем 2 та третьою особою різних адвокатів було недоречним адже відповідач 2 одночасно є директором третьої особи, що свідчить про те, що послуги по суті надавались одній особі.
3.Позиція Верховного Суду
3.1.Причиною звернення з касаційною скаргою стала незгода позивачки з оскаржуваними додатковим рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін постановою апеляційного суду, та додатковою постановою останнього в частині стягнення з неї витрат на правничу допомогу.
3.2.Положеннями статті 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
3.3.Право особи на отримання правової допомоги під час розгляду справи господарськими судами гарантоване, відповідно до статті 131-2 Конституції України, статті 16 ГПК України, норм Закону "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".
3.4.Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 зазначеного Кодексу).
3.5.Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
3.6.Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (надання послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).
3.7.Згідно із статтею 123 зазначеного Кодексу судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
3.8.Відповідно до частин першої, другої статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
3.9.Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 129 ГПК України).
3.10.Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 цього Кодексу).
3.11.Витрати, які підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" порядку.
3.12.За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
3.13.Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
3.14.Таким чином, визначаючи розмір суми, яка підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, необхідно враховувати, зокрема, встановлений в самому договорі розмір та/або порядок обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".
3.15.Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, у тому числі в рішенні від 28.11.2002 "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia) за заявою №58442/00 щодо судових витрат, зазначено що за статтею 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (рішення ЄСПЛ у справах "Ніколова проти Болгарії" та "Єчюс проти Литви", п.п. 79 і 112).
3.16.При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
3.17.Тобто нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п.п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19).
3.18.За змістом частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
3.19.У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. (частина п`ята статті 126 ГПК України).
3.20.Водночас, за приписами частини шостої статті 126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
3.21.Верховний Суд звертає увагу, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України, відповідно до якої судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог).
3.22.Разом з тим, у частині п`ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
3.23.Зокрема, відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.