ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 540/2643/18
касаційне провадження № К/9901/17525/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А.,
суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі
на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 21 січня 2019 року (головуючий суддя - Бездрабко О.І.)
та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2019 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Семенюк Г.В.; судді - Потапчук В.О., Шляхтицький О.І.)
у справі № 540/2643/18
за позовом Комунального підприємства "Міський водоканал"
до Головного управління ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-
У С Т А Н О В И В:
У грудні 2018 року Комунальне підприємство "Міський водоканал" (далі - КП "Міський водоканал", позивач, платник) звернулося до адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (далі - ГУ ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, відповідач, контролюючий орган) про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень від 20 серпня 2018 року № 0084231201 та від 31 серпня 2018 року № 0087591201.
В обґрунтування позову платник зазначив, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки контролюючим органом не враховано, що порушення термінів реєстрації податкових накладних відбулося не з вини позивача, а внаслідок бездіяльності Державної фіскальної служби України в частині відображення в системі електронного адміністрування податку на додану вартість суми субвенції в розмірі 2819928,78 грн, отриманої з липня по грудень 2015 року, та в розмірі 2162611,72 грн, отриманої у 2017 році. З огляду на наведене позивачу штучно занижено ліміт в системі електронного адміністрування податку на додану вартість, що позбавило його можливості реєструвати податкові накладні.
Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 21 січня 2019 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2019 року, позовну заяву задоволено.
Визнаючи протиправними та скасовуючи названі акти індивідуальної дії, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що неналежне виконання вимог податкового законодавства щодо своєчасної реєстрації платником податкових накладних відбулося з вини Державної фіскальної служби України, що виключає підстави для притягнення КП "Міський водоканал" до відповідальності.
ГУ ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі звернулося до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 21 січня 2019 року, постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2019 року та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права. При цьому наголошує, що неперерахування на рахунок позивача в системі електронного адміністрування податку на додану вартість субвенції з бюджету не може слугувати підставою для його звільнення від відповідальності за вчинення податкового правопорушення.
Верховний Суд ухвалою від 03 липня 2019 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ГУ ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі.
09 серпня 2019 року від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він зазначив, що оскаржувані судові рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права, при цьому доводи касаційної скарги не спростовують правильності висновків судових інстанцій.
11 листопада 2021 року ГУ ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі заявлено клопотання про заміну відповідача - ГУ ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі його правонаступником - Головним управлінням ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі як відокремленим підрозділом ДПС України без права юридичної особи у зв`язку з реорганізацією, яке згідно зі статтею 52 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає задоволенню.
Також у зазначеному клопотанні контролюючий орган просить закрити провадження у справі у зв`язку з тим, що відносно позивача відкрито провадження у справі про банкрутство, а тому, враховуючи правовий висновок, викладений Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 21 вересня 2021 року у справі № 905/2030/19 (905/1159/20), ця справа не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, оскільки спори за позовами боржника до контролюючого органу про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень підвідомчі господарському суду у справі про банкрутство такого боржника.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 18 липня 2018 року контролюючим органом проведено камеральну перевірку КП "Міський водоканал" щодо дотримання термінів реєстрації податкових накладних та розрахунків коригування до таких податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних за лютий - травень 2018 року, за результатами якої складено акт № 2286/21-22-12-01/32218122.
Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пунктів 201.1, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) у зв`язку з нездійсненням реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних за період з лютого по травень 2018 року на суму податкових зобов`язань у розмірі 2348149,00 грн.
На підставі вказаного акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 20 серпня 2018 року № 0084231201, згідно з яким застосовано штраф у розмірі 1174074,50 грн.
15 серпня 2018 року ГУ ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі проведено камеральну перевірку КП "Міський водоканал" щодо дотримання термінів реєстрації податкових накладних та розрахунків коригування до таких податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних за червень 2018 року, наслідки якої оформлено актом № 2500/21-22-12-01/32218122.
Перевіркою встановлено порушення платником положень пунктів 201.1, 201.10 статті 201 ПК України у зв`язку з нездійсненням реєстрації в червні 2018 року податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних на суму податкових зобов`язань у розмірі 571476,00 грн.
На підставі вказаного акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 31 серпня 2018 року № 0087591201, згідно з яким застосовано штраф у сумі 285738,00 грн.
Щодо клопотання відповідача про закриття провадження у справі суд зазначає, що питання правових наслідків зміни судової практики щодо визначення юрисдикції певних категорій юридичних спорів вже неодноразово вирішувалося Верховним Судом як на рівні касаційних судів, так і на рівні Великої Палати Верховного Суду.
Статтею 3 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.
Отже, положення абзацу другого частини першої статті 354 Кодексу адміністративного судочинства України необхідно застосовувати із врахуванням положень міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Суду як джерело права.
При визначенні місця рішень Європейського суду з прав людини в системі джерел вбачається доцільним підтримати загальновизнаний підхід стосовно того, що за своєю правовою природою рішення Європейського суду з прав людини є актами тлумачення Конвенції, а отже, як і прямі норми Конвенції та протоколів до неї, мають переважне застосування, порівняно із нормами національного законодавства, відповідно до положень частини другої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України.
У практиці Європейського суду з прав людини проблема спорів щодо підсудності (юрисдикції) розглядається через декілька правових категорій, які мають враховуватися судом у кожному конкретному випадку, а саме "принцип правової впевненості", "легітимні сподівання" та "правовий пуризм".
Окрім того, питання правової визначеності й передбачуваності є невід`ємною складовою верховенства права. У державі, яка керується принципом верховенства права, громадяни виправдано очікують, що вони можуть покладатися на попередні судові рішення в подібних справах, і таким чином можуть передбачати юридичні наслідки своїх дій чи бездіяльності.
Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що відступи від принципу правової визначеності виправдані лише у випадках необхідності та при обставинах істотного і непереборного характеру (рішення у справі "Проценко проти Росії", заява № 13151/04, пункт 26); відступ від принципу правової визначеності допустимий не в інтересах правового пуризму, а з метою виправлення "помилки, що має фундаментальне значення для судової системи" (рішення у справі "Сутяжник проти Росії", зава № 8269/02, пункт 38).
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово встановлював порушення Україною Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між національними судами (див. mutatis mutandis рішення від 09 грудня 2010 року у справі "Буланов та Купчик проти України" (Bulanov and Kupchik v. Ukraine, заяви № 7714/06 та № 23654/08), в якому Європейський суд з прав людини установив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо відсутності у заявників доступу до суду касаційної інстанції з огляду на те, що відмова Вищого адміністративного суду України розглянути касаційні скарги заявників не тільки позбавила заявників доступу до суду, але й зневілювала авторитет судової влади.
Право на справедливий суд, гарантоване статтею 6 Конвенції, є правом людини, якому кореспондує відповідний обов`язок держави. Складовою цього обов`язку є забезпечення незалежного, безстороннього суду, який створений та діє відповідно до закону. Саме держава повинна створити судову систему, яка здатна забезпечити право на справедливий суд.
Вищенаведені положення свідчать про те, що недотримання державою вимоги частини першої статті 6 Конвенції щодо права на справедливий розгляд справи "судом, встановленим законом", не може тлумачитися як таке, що вимагає скасування судового рішення і закриття провадження у справі, якщо порушено імперативні вимоги закону щодо юрисдикції суду.
Таким чином, якщо держава запроваджує спеціалізовану судову систему, то недоліки цієї системи, зумовлені нечіткістю правового регулювання та несталою судовою практикою, не повинні мати негативних наслідків для особи.
Відтак, скасування судового рішення з мотивів порушення юрисдикції всупереч волі особи, яка була учасником провадження, не забезпечує право людини на справедливий суд.
Згодом такий підхід підтримано Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 21 вересня 2021 року у справі № 905/2030/19 (905/1159/20).