ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 826/4734/18
касаційне провадження № К/9901/14604/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А.,
суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві
на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2019 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Земляна Г.В.; судді - Лічевецький І.О., Парінов А.Б.)
у справі № 826/4734/18
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДФС у м. Києві
про часткове скасування податкового повідомлення-рішення,
В С Т А Н О В И В:
У березні 2018 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ; позивач; платник) звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (далі - ГУ ДФС у м. Києві; відповідач; контролюючий орган), в якому просила скасувати податкове повідомлення-рішення від 28 квітня 2017 року № 2117956-1305 в частині визначення суми податкового зобов`язання із земельного податку з фізичних осіб у розмірі 266940,87 грн.
Окружний адміністративний суд м. Києва рішенням від 12 листопада 2018 року в задоволенні позову відмовив повністю, дійшовши висновку про те, що пункт 5.4 Положення про плату за землю в м. Києві, яке є додатком 3 до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року № 242/5629 "Про встановлення місцевих податків і зборів в м. Києві" в редакції рішення Київської міської ради від 28 січня 2015 року № 58/923 "Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року № 242/5629" з урахуванням рішення Київської міської ради від 23 лютого 2017 року № 1005/2009 (далі - Положення), яким встановлено плату за користування земельними ділянками, які використовуються юридичними і фізичними особами, в тому числі у разі переходу права власності на будівлі, споруди (їх частини), але право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством порядку не оформлено (крім комунальної власності), в розмірі 3 відсотків від нормативної грошової оцінки земельних ділянок, ніким не скасований та є чинним на час розгляду вказаної справи у суді. А відтак, посилання ОСОБА_1 на судові рішення у справі № 826/10434/16 є безпідставним.
Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 02 квітня 2019 року рішення суду першої інстанції скасував та прийняв нове - про задоволення позовних вимог та скасування податкового повідомлення-рішення від 28 квітня 2017 року № 2117956-1305 в частині визначення суми податкового зобов`язання із земельного податку з фізичних осіб у розмірі 553881,70 грн.
Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції врахував те, що постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 квітня 2017 року у справі № 826/10434/16, яка набрала законної сили 27 червня 2017 року, визнано незаконним та таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, пункт 5.6 Положення, який у 2017 році був тотожним пункту 5.4 Положення.
ГУ ДФС у м. Києві звернулося до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2019 року та залишити в силі рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 листопада 2018 року.
В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права. При цьому наголошує на тому, що при визначенні податкового зобов`язання платника із земельного податку ним застосовано саме пункт 5.4 Положення, який є чинним, а не пункт 5.6 Положення. Також контролюючий орган звертає увагу, що ОСОБА_1 просила скасувати оскаржуваний акт індивідуальної дії в частині визначення суми податкового зобов`язання із земельного податку з фізичних осіб у розмірі 266940,87 грн, натомість Шостий апеляційний адміністративний суд скасував його в частині визначення суми податкового зобов`язання із земельного податку з фізичних осіб у розмірі 553881,70 грн без належного мотивування причин цього.
Верховний Суд ухвалою від 20 червня 2019 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ГУ ДФС у м. Києві.
16 липня 2019 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому вона зазначила, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 на підставі договорів купівлі-продажу від 20 липня 2010 року № 10571, від 20 липня 2010 року № 10568, від 22 грудня 2010 року № 1783 на праві приватної власності належать нежитлові будинки, склади, загальною площею 4943,60 кв. м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
28 квітня 2017 року відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 2117956-1305, згідно з яким позивачу на підставі пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) визначено суму податкового зобов`язання із земельного податку з фізичних осіб у розмірі 800822,57 грн.
Надаючи оцінку правомірності прийняття контролюючим органом названого акта індивідуальної дії, Верховний Суд виходить із такого.
Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ЗК України) використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Підпунктом 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.
Згідно з пунктом 269.1 статті 269 ПК України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв), та землекористувачі.
Статтею 270 ПК України передбачено, що об`єктами оподаткування земельним податком є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності.
Землекористувачами, у свою чергу, є юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди (підпункт 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 ПК України).
Пунктом 287.1 статті 287 ПК України передбачено, що власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.
Відповідно до частин першої, другої статті 120 ЗК України (в редакції, чинній на момент укладення договорів купівлі-продажу нежилих приміщень і будинку в 2010 році) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Аналогічним чином перехід права власності та права користування на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, унормовують положення статті 377 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на момент укладення договорів купівлі-продажу нежилих приміщень і будинку в 2010 році).