П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
07 вересня 2022 року
м. Київ
Справа № 910/16579/20
Провадження № 12-60гс21
Велика Палата Верховного Суду у складі:
головуючої судді Рогач Л. І.,
судді-доповідачкиКатеринчук Л. Й.,
суддівБританчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Золотнікова О. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Ткачука О. С.,
за участю:
секретаря судового засідання Жураховської Т. О.,
представників:
Акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" - адвокатів Грищенка Д. С., Семеняки В. В.,
Акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк" - адвокатів Діденка Ю. О., Кобука Р. А.,
розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 27 травня 2021 року (головуючий суддя Пашкіна С. А., судді Андрієнко В. В., Сітайло Л. Г.) та рішення Господарського суду міста Києва від 03 березня 2021 року (суддя Чинчин О. В.) у справі № 910/16579/20 за позовом Акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" до Акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк" та Приватного акціонерного товариства "Завод малогабаритних трансформаторів", за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Приватного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор" та Приватного акціонерного товариства "Запорізький кабельний завод" про визнання договору про відступлення права вимоги недійсним.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Вступ
1.1. У справі, що розглядається, перед судом касаційної інстанції постало питання про визначення спільних і відмінних рис між фіктивним і фраудаторним правочинами, можливість кваліфікації із застосуванням положень статей 3, 13, 215, 234 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) як фраудаторного правочину, вчиненого у процедурі банкрутства боржником з метою позачергового задоволення вимог окремого кредитора через дочірню компанію (афілійовану особу) боржника, з повним фінансуванням цього правочину самим боржником.
2. Рух справи в суді першої інстанції та короткий зміст позовних вимог
2.1. 26 жовтня 2020 року Акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" (далі -АТ "Райффайзен Банк Аваль", позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк" (далі - АТ "ПУМБ", відповідач 1) та Приватного акціонерного товариства "Завод малогабаритних трансформаторів" (далі - ПрАТ "Завод малогабаритних трансформаторів", відповідач 2) про визнання недійсним укладеного між відповідачами 1, 2 договору відступлення права вимоги № ВПВ-123/16.1-К/12 від 21 липня 2020 року (далі - договір № ВПВ-123/16.1-К/12), за умовами якого відповідач 1 передав, а відповідач 2 набув право вимагати від Приватного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор" (далі -ПрАТ "Запоріжтрансформатор", третя особа 1, боржник) виконання зобов`язань за генеральним договором про умови надання банківських гарантій і акредитивів № юр/06-21 від 24 лютого 2006 року з розміром основного зобов`язання у 2 800 000 доларів США.
2.2. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30 жовтня 2020 року залучено до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - ПрАТ "Запоріжтрансформатор" і Приватне акціонерне товариство "Запорізький кабельний завод" (далі - ПрАТ "Запорізький кабельний завод", третя особа 2).
2.3. Позовні вимоги обґрунтовано так:
- наявні підстави для визнання правочину недійсним у силу статті 234 ЦК України як фіктивного, оскільки його вчинено з умислом сторін (відповідачів 1, 2) та боржника (третьої особи 1), спрямованим на приховування фактичного задоволення (погашення) боржником у період дії мораторію на задоволення вимог кредиторів грошових зобов`язань перед конкурсним кредитором (відповідачем 1) через дочірню компанію боржника (відповідача 2) (фраудаторний правочин);
- спірний договір відступлення права вимоги не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, що є порушенням вимог частин першої, п`ятої статті 203 ЦК України; оспорюваний правочин учинено на шкоду позивачу та іншим кредиторам, вимоги яких визнано судом у справі № 908/2828/19 про банкрутство третьої особи 1, порушеній ухвалою Господарського суду Запорізької області від 17 жовтня 2019 року із введенням мораторію на задоволення вимог кредиторів;
- позивач зауважив на правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17, від 28 листопада 2019 року у справі № 910/8357/18, про те, що будь-який правочин, учинений боржником у період настання в нього зобов`язання щодо погашення заборгованості перед кредитором, унаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину;
- укладення відповідачем 2 як пов`язаною з боржником особою спірного договору, за яким до нього перейшло право вимоги щодо виконання грошових зобов`язань його материнською компанією (третьою особою 1), зумовило зменшення обсягу майнових активів третьої особи 1, які мали б увійти до її ліквідаційної маси у вигляді дивідендів мажоритарного акціонера відповідача 2 з подальшим їх спрямуванням на пропорційне задоволення вимог кредиторів, у тому числі позивача; обставини надання третьою особою 1 фінансових допомог відповідачу 2 як її дочірній компанії на проведення розрахунку за оспорюваним правочином свідчать про те, що ці кошти були використані для задоволення вимог банку (відповідача 1) до третьої особи 1 (боржника у процедурі банкрутства) з порушенням мораторію на задоволення вимог кредиторів у справі про банкрутство такої особи та з порушенням процедури задоволення вимог у справі про банкрутство третьої особи 1;
- відповідач 2 як набувач права вимоги за кредитним договором не наділений правом надавати фінансові послуги, оскільки не має статусу фінансової установи, тому з урахуванням положень частини третьої статті 512 ЦК України є підстави для визнання оспорюваного правочину недійсним; на підтвердження цих доводів позивач послався на правові висновки Великої Палати Верховного Суду в постановах від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18) та від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18).
3. Фактичні обставини справи, встановлені судами
3.1. Позивач і третя особа 1 перебували в договірних відносинах, що виникли на підставі генеральної кредитної угоди № 01/02-19/12 від 02 жовтня 2009 року, у рамках якої було укладено кредитний договір № 010/02-19/12/22 "Відновлювальна кредитна лінія на поповнення обігових коштів для корпоративних клієнтів" від 23 вересня 2011 року з лімітом кредитування, еквівалентним 10 000 000 євро.
3.2. Невиконання третьою особою 1 кредитних зобов`язань у погоджені у договірному порядку строки стало підставою для пред`явлення банком до позичальника позову про стягнення кредитної заборгованості на загальну суму 14 787 870,69 доларів США, який задоволено згідно з рішенням Господарського суду Запорізької області від 01 червня 2017 року у справі № 908/919/17.
3.3. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 04 квітня 2019 року у справі № 908/919/17, яку залишено без змін постановою Верховного Суду від 25 червня 2019 року, закрито провадження у справі в частині стягнення 1 917 870,69 доларів США заборгованості за відсотками, рішення місцевого суду від 01 червня 2017 року визнано нечинним у цій частині, а в решті рішення суду змінено із зазначенням у його резолютивній частині про стягнення з третьої особи 1 на користь банку 12 870 000 доларів США заборгованості за генеральною кредитною угодою № 01/02-19/12 від 02 жовтня 2009 року та кредитним договором № 010/02-19/12/22 від 23 вересня 2011 року.
3.4. 15 квітня 2019 року на виконання постанови апеляційного суду від 04 квітня 2019 року видано наказ № 908/919/17, що перебував на примусовому виконанні приватного виконавця (ВП № 59484493), який 11 липня 2019 року постановою наклав арешт на корпоративні права боржника (третьої особи 1), зокрема 82,2692 % акцій ПрАТ "Завод малогабаритних трансформаторів" (відповідач 2), 36,4104 % акцій ПрАТ "Запорізький кабельний завод" (третя особа 2).
3.5. Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 17 жовтня 2019 року за заявою боржника відкрито провадження у справі № 908/2828/19 про банкрутство ПрАТ "Запоріжтрансформатор", уведено мораторій на задоволення вимог кредиторів, розпорядником майна боржника призначено арбітражного керуючого Гусара Івана Олексійовича (том 1, а. с. 132-140).
3.6. АТ "Райффайзен Банк Аваль" звернулося з грошовими вимогами у справу № 908/2828/19 про банкрутство ПрАТ "Запоріжтрансформатор", які у порядку частини п`ятої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) розглянуто розпорядником майна боржника Гусаром І. О. та визнано частково на суму 309 314 030,08 грн, з яких 309 310 188,08 грн як забезпечені заставою та 3 842 грн з віднесенням до першої черги задоволення (том 1, а. с. 141-142).
3.7. За даними Єдиного державного реєстру судових рішень, доступ до якого є відкритим, убачається, що ухвалою Господарського суду Запорізької області від 21 жовтня 2021 року у справі № 908/2828/19 визнано АТ "Райффайзен Банк Аваль" кредитором ПрАТ "Запоріжтрансформатор" із грошовими вимогами на загальну суму 435 713 577,59 грн, з яких 3 842 грн у першу чергу, 340 023 777,12 грн у четверту чергу, 83 664 718,47 грн у шосту чергу і 12 021 240 грн із внесенням до реєстру окремо як вимоги, забезпечені заставою майна боржника.
3.8. Отже, позивач є конкурсним кредитором третьої особи 1 із частковим забезпеченням його визнаних судом вимог заставою майнових прав боржника - третьої особи 1 у цій справі.
3.9. 21 липня 2020 року, після відкриття провадження у справі № 908/2828/19 про банкрутство ПрАТ "Запоріжтрансформатор", між відповідачами - АТ "ПУМБ" як первісним кредитором і ПрАТ "Завод малогабаритних трансформаторів" як новим кредитором укладено договір № ВПВ-123/16.1-К/12, за умовами пунктів 1.1, 1.2, 1.3 якого первісний кредитор відступив новому кредитору, а новий кредитор прийняв право вимоги, що належить первісному кредитору, і набув частково права кредитора за укладеним між первісним кредитором - АТ "ПУМБ" і ПрАТ "Запоріжтрансформатор" (боржник, третя особа 1) кредитним договором № 123/16.1-К/12 від 19 березня 2012 року за основним боргом на суму 2 800 000 доларів США, що на дату укладення договору № ВПВ-123/16.1-К/12 еквівалентно 77 283 080 грн. При цьому АТ "ПУМБ" не перебувало у стані неплатоспроможності, а угода про відступлення прав вимоги за кредитним договором учинена на користь особи (відповідача 2), яка не є фінансовою установою.
3.10. Пунктом 1.4 оспорюваного договору сторони погодили, що право вимоги за кредитним договором на суму, визначену пунктом 1.3 цього договору (2 800 000 доларів США основного боргу), переходить до нового кредитора з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і скріплення печатками сторін. Водночас згідно з абзацом другим підпункту 1.1.1 пункту 1.1 договору передбачено його укладення в порядку статті 212 ЦК України зі скасувальною обставиною, що визначена сторонами в пункті 6.4 цього договору.
3.11. Відповідно до пункту 2.1 договору № ВПВ-123/16.1-К/12 вартість прав вимоги, вказаних у пункті 1.1 цього договору, яку новий кредитор зобов`язується сплатити первісному кредитору, становить гривневий еквівалент грошової суми 2 800 000 доларів США, що визначається за офіційним курсом НБУ на дату оплати та має бути сплачена у строк до 13 грудня 2021 року в порядку, передбаченому пунктом 2.2 цього договору.
3.12. У пункті 6.4 договору № ВПВ-123/16.1-К/12 скасувальну обставину визначено як домовленість сторін про те, що ненадходження на рахунок Представництва "Dalekovod d.d." в Україні, який відкритий в АТ "ПУМБ", частини авансового платежу в розмірі 3 118 620 євро (без ПДВ) від ПрАТ "НЕК "УКРЕНЕРГО" згідно з умовами контракту № 08-1/3045-18 від 05 грудня 2018 року (проект Укрэнерго/KFW) протягом п`яти банківських днів з моменту підписання цього договору має наслідком його припинення на наступний календарний день за днем, коли така обставина наступила, без підписання сторонами будь-яких додаткових угод або правочинів до цього договору.
3.13. Додатковою угодою № 1 від27 липня 2020 року до договору № ВПВ-123/16.1-К/12 сторони внесли зміни до пункту 6.4 договору щодо суми авансового платежу, яка підлягає до сплати, та визначили її в розмірі 3 118 545 євро (без ПДВ).
3.14. На виконання підпункту 3.1.1 пункту 3.1 договору № ВПВ-123/16.1-К/12 первісний кредитор передав, а новий кредитор прийняв документи згідно з переліком, що підтверджується актом приймання-передачі документів від 21 липня 2020 року, копію якого долучено до матеріалів справи.
3.15. 21 липня 2020 року первісний кредитор (відповідач 1) надіслав на адресу боржника (третьої особи 1) повідомлення № КНО-61.1.1/74-1 про укладення з новим кредитором (відповідачем 2) договору № ВПВ-123/16.1-К/12, що підтверджується копіями долучених до матеріалів справи опису вкладення в цінний лист, фіскального чека, накладної, рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, датованих днем надіслання повідомлення.
3.16. У виконавчому провадженні № 59484493 збанківських виписок про рух коштів за рахунком ПрАТ "Запоріжтрансформатор" № НОМЕР_1 (UAH) в АТ "ПУМБ" за період з 04 квітня 2019 року по 08 липня 2019 року встановлено, що боржник (третя особа 1) надавав фінансові допомоги підприємствам, у яких він має істотну участь, тобто пов`язаним із ним особам у розумінні підпункту 14.1.159 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України), у тому числі ПрАТ "Завод малогабаритних трансформаторів" (відповідач 2, новий кредитор), на суму 81 млн грн (том 1, а. с. 4, 57-126).
3.17. Третя особа 1 (боржник у процедурі банкрутства) є афілійованою (пов`язаною) компанією щодо відповідача 2 та одночасно є акціонером товариства-відповідача 2 з вирішальним голосом на загальних зборах акціонерів (82,2692 % акцій у статутному капіталі цього товариства).
4. Короткий зміст рішення суду першої інстанції
4.1. 03 березня 2021 року Господарський суд міста Києва прийняв рішення, яким у задоволенні позову про визнання недійсним укладеного між відповідачами 1, 2 договору відступлення права вимоги № ВПВ-123/16.1-К/12 від 21 липня 2020 року відмовив. Мотивував рішення так.
4.2. Оспорюваний правочин за своєю суттю є договором купівлі-продажу права вимоги за номінальною вартістю майнових прав, які було відступлено первісним кредитором на користь нового кредитора, тому він не може одночасно містити ознаки договору факторингу, для укладення якого є обов`язковою наявність у фактора як продавця права вимоги статусу фінансової установи з правом на здійснення факторингових операцій у силу частини третьої статті 1079 ЦК України. Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18, пункти 61, 62).
4.3. Для сторін спірного договору не є обов`язковою наявність статусу фінансових установ, оскільки його вчинено як правочин з купівлі-продажу майнових прав у порядку статей 655, 656 ЦК України, тому доводи позивача про укладення такого договору з порушенням приписів частини третьої статті 512 цього Кодексу є необґрунтованими.
4.4. Спростовуючи доводи позивача про фіктивність правочину, місцевий суд зазначив, що визначена пунктом 6.4 спірного договору скасувальна обставина, наслідком якої є його припинення, не настала, оскільки з виписки по рахунку Представництва "Dalekovod d.d." в Україні, відкритого в АТ "ПУМБ", вбачається, що 27 липня 2020 року (у межах п`яти банківських днів з моменту підписання спірного договору) на цей рахунок надійшли кошти на суму 3 118 620 євро як частина авансового платежу, що було передбачено пунктом 6.4 договору № ВПВ-123/16.1-К/12 у редакції додаткової угоди № 1 від 27 липня 2020 року до цього договору. Отже, скасувальна обставина не наступила, умови спірного договору виконувалися його сторонами. Сторони оспорюваного правочину, вчиняючи його, мали намір на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором відступлення права вимоги, тому він не може кваліфікуватися як фіктивний у силу статті 234 ЦК України.
4.5. Ознакою фраудаторного правочину, який ставиться під сумнів у частині його добросовісності, є те, що він учиняється (виконується) саме боржником на шкоду кредиторам.
4.6. Місцевий суд установив, що спірний договір відступлення права вимоги укладено між відповідачами 1, 2, які не перебували у процедурах банкрутства, тоді як боржником у справі про банкрутство № 908/2828/19 є третя особа 1 - ПрАТ "Запоріжтрансформатор", яке не є стороною оспорюваного правочину.
4.7. За таких обставин судом спростовано як необґрунтовані доводи позивача про фраудаторність правочину з відступлення права вимоги до третьої особи 1, вчиненого між первісним (відповідачем 1) і новим (відповідачем 2) кредиторами.
4.8. Також суд зазначив про недоведення позивачем порушення його прав і законних інтересів за наслідком укладення спірного договору відповідачами, що є самостійною підставою для відмови в позові.
4.9. При цьому суд не аналізував надані до матеріалів справи докази про перерахування третьою особою 1 грошових коштів на суму понад 28 млн грн у період розрахунку за спірним договором відступлення права вимоги з призначенням платежу як "компенсації за договором відступлення прав вимоги ВПВ-123/16.1-К/12" на обґрунтування доводів позивача про прикриття спірним правочином іншого фактичного правочину - вчинення відповідачем 1 розрахунку за зобов`язаннями третьої особи 1 за кредитним договором із порушенням черговості у справі про банкрутство та поза межами процедури банкрутства у справі № 908/2828/19.
5. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
5.1. 27 травня 2021 року Північний апеляційний господарський суд прийняв постанову, якою рішення Господарського суду міста Києва від 03 березня 2021 року залишив без змін. Мотивував постанову так.
5.2. Апеляційний суд надав власну оцінку доводам позивача щодо наявності підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним як фіктивного, фраудаторного та з ознаками договору факторингу за відсутності у фактора права на здійснення фінансових операцій. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого суду про те, що правочин з відступлення права вимоги не є фіктивним, його спрямовано на реальне настання правових наслідків, позаяк після укладення спірного договору здійснено оплату за відступлені майнові права на користь первісного кредитора, а новий кредитор прийняв від первісного кредитора документи, які засвідчують відступлені права. Боржник (третя особа 1) не є стороною спірного договору, тому такий договір не містить ознак фраудаторного правочину, який вчиняється самим боржником на шкоду кредиторам. За змістом спірного договору не вбачається здійснення факторингової операції, цей договір є правочином з відступлення права вимоги і має ознаки договору купівлі-продажу, тому не є обов`язковою наявність статусу фінансової установи для сторін оспорюваного правочину.
6. Короткий зміст вимог касаційної скарги позивача
6.1. У липні 2021 року позивач подав касаційну скаргу (з урахуванням уточнення до неї від 27 серпня 2021 року та додаткових пояснень від 21 вересня 2021 року, від 29 грудня 2021 року, від 14 березня 2022 року та від 01 серпня 2022 року), у якій просив скасувати постанову апеляційного суду та рішення суду першої інстанції, матеріали справи № 910/16579/19 передати до Господарського суду Запорізької області, у провадженні якого перебуває справа № 908/2828/19 про банкрутство третьої особи 1. Скарга мотивована так.
6.2. Суди неправильно застосували статті 13, 215, 234 ЦК України при наданні оцінки оскаржуваному позивачем правочину як фраудаторному та фіктивному. Фактично відповідач 2 як афілійована з боржником юридична особа, укладаючи такий договір та виконуючи його умови за рахунок перерахованих йому коштів третьою особою 1, діяв на виконання іншого правочину (задоволення поза межами конкурсного процесу та з порушенням уведеного у процедурі банкрутства у справі № 908/2828/19 мораторію на задоволення вимог конкурсних кредиторів, одним з яких є відповідач 1).
6.3. Скаржник зауважив на тому, що відповідач 2 як новий кредитор здійснював розрахунок за відступлене йому відповідачем 1 право вимоги за рахунок коштів самого боржника (третьої особи 1) як його материнської компанії і в день внесення боржником відповідної суми коштів на його банківський рахунок у межах своєї господарської діяльності перераховував кожен транш на користь відповідача 1, чого не прийняли до уваги суди.
6.4. Оспорюваний правочин фактично спрямовано не на набуття заінтересованою особою (відповідачем 2) права вимоги до її материнської компанії (третьої особи 1) та реалізацію такого права новим кредитором, а на погашення грошових вимог первісного кредитора (відповідача 1) поза встановленим законом порядком задоволення вимог кредиторів у справі про банкрутство третьої особи 1 та за рахунок коштів боржника у процедурі банкрутства, які використано з порушенням визначеної законом спеціальної процедури і черговості задоволення вимог кредиторів у справі про банкрутство.
6.5. Незважаючи на те, що платником за спірним договором відступлення права вимоги є дочірня структура боржника (відповідач 2), з огляду на повне фінансування оплати за правочином самим боржником при здійсненні ним господарської діяльності у процедурі розпорядження майном, оспорюваний правочин підпадає під ознаки фраудаторного і такого, що вчинений з метою задоволення вимог одного з кредиторів боржника в обхід мораторію на задоволення вимог кредиторів, уведеного ухвалою Господарського суду Запорізької області від 17 жовтня 2019 року у справі № 908/2828/19 про банкрутство третьої особи 1, порушує права інших кредиторів боржника щодо черговості задоволення вимог, у тому числі майнові інтереси позивача, який очікує на задоволення визнаних і включених до реєстру грошових вимог у процедурі банкрутства за рахунок активів боржника, які в незаконний спосіб були виведені на афілійовану з ним юридичну особу (відповідача 2) та передані на виконання оспорюваного правочину відповідачу 1.
6.6. Скаржник з посиланням на правові висновки Верховного Суду в постановах від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17, від 28 листопада 2019 року у справі № 910/8357/18 та від 20 травня 2020 року у справі № 922/1903/18 зауважив на тому, що будь-який правочин, учинений боржником у період настання в нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, унаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності і набуває ознак фраудаторного правочину, якщо буде встановлено недобросовісну поведінку сторін правочину. Боржник, який вчиняє дії, пов`язані зі зменшенням його платоспроможності після виникнення в нього зобов`язання, шляхом виведення наявних у нього грошових коштів на пов`язану з ним юридичну особу, тим самим зменшує ліквідаційну масу для задоволення вимог його конкурсних кредиторів та діє очевидно недобросовісно і зловживає правами щодо своїх конкурсних кредиторів на користь окремо взятого кредитора.
6.7.Скаржник доводив наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним як фіктивного і фраудаторного (спрямованого на завдання шкоди кредиторам боржника), обґрунтовуючи неврахуванням судами попередніх інстанцій при розгляді позовних вимог правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19), щодо ознак фіктивного правочину, а також правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 07 жовтня 2020 року у справі № 755/17944/18 (про правочини, що можуть кваліфікуватися як фраудаторні), від 07 грудня 2018 року у справі № 910/7547/17, від 10 лютого 2021 року у справі № 754/5841/17, від 19 травня 2021 року у справі № 693/624/19 (щодо проявів зловживання правом у приватноправових відносинах учасників цивільного обороту) та від 03 березня 2020 року у справі № 904/7905/16 (про волевиявлення сторін при вчиненні фіктивного правочину).
6.8. Скаржник зазначив про помилковість висновків місцевого та апеляційного судів щодо відсутності в оспорюваного правочину ознак договору факторингу з посиланням на те, що його сторонами погоджено відступлення права вимоги за номінальною вартістю без стягнення дисконту фактором. Позивач зауважив на тому, що вартість права вимоги, яку фактично сплатив відповідач 2 за набуті майнові права, складає 77 163 620,55 грн, що не відповідає загальній сумі права вимоги за кредитним договором, яке відповідач 2 набув від первісного кредитора за основною сумою кредиту, - 77 283 080 грн як еквівалент 2 800 000 доларів США на дату укладення спірного договору. Водночас право вимоги за основним зобов`язанням набуто без відступлення похідних зобов`язань (застави / іпотеки).
6.9. Спір у справі виник у зв`язку з оскарженням позивачем дійсності правочину, на підставі якого було відступлено право вимоги до третьої особи 1, що перебуває у процедурі банкрутства у справі № 908/2828/19 на стадії розпорядження майном та яка фактично здійснила розрахунок за спірним договором власними коштами через її дочірню структуру (відповідача 2), тим самим виконавши свої зобов`язання за кредитним договором, укладеним з відповідачем 1, а не розрахувалася за набуття права вимоги, оскільки такий правочин був фікцією.
6.10. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 червня 2021 року у справі № 916/585/18 (916/1051/20) (провадження № 12-14гс21, пункт 9.11) виснувала про розгляд у межах справи про банкрутство на підставі статті 7 КУзПБ спору, що є майновим, якщо наслідком задоволення вимоги, заявленої у справі, стороною якої є особа, щодо якої відкрито провадження у справі про банкрутство, може бути зміна розміру або складу ліквідаційної маси боржника. На думку позивача, цей спір підвідомчий господарському суду, який розглядає справу про банкрутство третьої особи 1, оскільки стосується правомірності відчуження активів боржника, який перебуває у процедурі банкрутства і був стороною правочину, що реально вчинявся сторонами.
7. Аргументи відповідачів
7.1. Відповідач 1 у відзиві на касаційну скаргу просив відмовити в її задоволенні, постанову апеляційного суду та рішення місцевого суду залишити без змін. Відповідач 1 заперечував проти доводів позивача щодо фіктивності оспорюваного правочину, обґрунтовуючи реальністю намірів його сторін на настання правових наслідків правочину з відступлення права вимоги. Відповідачі як сторони спірного договору належно виконують взяті на себе зобов`язання: первісний кредитор передав, а новий кредитор прийняв документи, які засвідчують відступлені майнові права, про що складено акт від 21 липня 2020 року; первісний кредитор письмово повідомив боржника про відступлення права вимоги, копію цього повідомлення за актом передав новому кредитору; новий кредитор своєчасно здійснював оплату за відступлене право вимоги на користь первісного кредитора, що підтверджується виписками по банківському рахунку, які було надано суду.
7.2. Відповідач 1 зауважив на обізнаності нового кредитора про те, що за спірним договором він набуває право вимоги до боржника, щодо якого здійснюється провадження у справі про банкрутство № 908/2828/19, що спростовує доводи позивача про намір сторін оспорюваного правочину приховати його дійсний зміст.
7.3. Відповідач 1 зазначив про помилковість аргументів позивача щодо наявності в оспорюваного договору ознак фраудаторного правочину, який вчиняється самим боржником на шкоду кредиторам, позаяк спірний договір укладено відповідачами, які не перебувають у процедурах банкрутства, а третя особа 1, що є боржником у справі про банкрутство № 908/2828/19, не є стороною оспорюваного правочину.
7.4. Відповідач 1 заперечував доводи позивача про спрямованість спірного договору на фактичне задоволення третьою особою 1 вимог відповідача 1 в обхід уведеного у справі про банкрутство № 908/2828/19 мораторію на задоволення вимог кредиторів з посиланням на те, що відповідач 2 як афілійована (пов`язана з боржником) особа самостійно здійснює господарську діяльність незалежно від волевиявлення її материнської компанії, тому вчинення відповідачем 2 правочину з набуття права вимоги до третьої особи 1 відповідає принципу свободи підприємницької діяльності.
7.5. У запереченнях від 09 вересня 2021 року на уточнення до касаційної скарги відповідач 1 доводив помилковість аргументів позивача про підвідомчість спору в цій справі господарському суду, який розглядає справу про банкрутство третьої особи 1 (як боржника за спірним договором відступлення права вимоги). Відповідач 1 зауважив на тому, що в силу частин першої, другої статті 7 КУзПБ у межах справи про банкрутство розглядаються майнові спори, стороною яких є боржник, однак третя особа 1 (боржник у справі № 908/2828/19) не є стороною оспорюваного правочину та не заявляла самостійних вимог на предмет спору при розгляді спору про визнання його недійсним. Отже, за наслідком розгляду цієї справи не може бути вирішено питання щодо майнових активів, які увійдуть до складу ліквідаційної маси третьої особи 1, що визначало б розгляд такого спору у межах справи про банкрутство боржника.
7.6. Відповідач 2 у відзиві на касаційну скаргу зазначив про законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просив залишити їх без змін, а касаційну скаргу позивача - без задоволення. Відповідач 2 аргументував тим, що внаслідок учинення відповідачами оспорюваного правочину не порушено жодних прав позивача, тому він не мав права на оскарження дійсності такого правочину.
7.7. Відповідач 2 заперечував проти доводів позивача щодо фіктивності оспорюваного правочину, оскільки набуття ним права вимоги до третьої особи 1 за спірним договором відповідає правовим наслідкам правочину щодо заміни кредитора у зобов`язанні, які передбачено статтями 512, 514 ЦК України.
7.8. Відповідач 2 зауважив на тому, що спірний правочин з відступлення майнових прав не може кваліфікуватися як фраудаторний - правочин, учинений боржником на шкоду кредиторам, оскільки як первісний, так і новий кредитори як його сторони не перебувають у процедурах банкрутства; водночас третя особа 1, право вимоги до якої було предметом відступлення, хоча і є боржником у справі про банкрутство № 908/2828/19, однак не є стороною оспорюваного правочину.
8. Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
8.1. 21 вересня 2021 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду постановив ухвалу, якою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п`ятої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Обґрунтовував ухвалу так.
8.2. У цій справі існує виключна правова проблема, яка полягає в необхідності з`ясування того, що є визначальним при розгляді спору про визнання недійсним оспорюваного правочину як фраудаторного, спрямованого на погашення грошових вимог відповідача 1 в обхід мораторію та черговості на таке погашення у справі про банкрутство третьої особи 1, а саме: 1) факт того, що боржник (третя особа 1), не будучи стороною спірного договору (його сторонами є відповідачі) та вчинивши дії з перерахування грошових коштів зацікавленій щодо боржника особі (відповідачу 2), уможливив зловживання боржником правом одного кредитора (позивача) на користь іншого (відповідача 1) з порушенням мораторію на задоволення вимог конкурсних кредиторів у справі про банкрутство; 2) чи встановлення зловмисного умислу однієї зі сторін оспорюваного правочину (відповідача 2), який підтверджує намір діяти в інтересах третьої особи 1, що перебуває у процедурі банкрутства, і шляхом виведення грошових коштів боржника на пов`язану з ним особу з метою задоволення вимог окремого кредитора боржника (відповідача 1) поза межами конкурсної процедури задоволення вимог, визначеної законодавством про банкрутство.
8.3. Є необхідним формування практики однакового застосування статей 3, 13, 215, 234 ЦК України при розгляді спорів про визнання недійсними як фраудаторних правочинів, учинених на шкоду кредиторам не безпосередньо самим боржником, а через дочірню компанію (зацікавлену особу) боржника, з повним фінансуванням такого правочину самим боржником і без умислу сторін на настання правових наслідків такого правочину (як фіктивних) з метою дотримання принципу юридичної визначеності та недопущення можливостей довільного трактування зазначених норм права при розгляді такої категорії юридичних спорів.
ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СПРАВІ
Заслухавши суддю-доповідачку, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.
9. Щодо відсутності ознак факторингу у спірному договорі
9.1.Згідно зі статтею 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.
9.2.Відповідно до частини першої статті 178 ЦК України об`єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід`ємними від фізичної чи юридичної особи.
9.3.Частиною першою статті 190 ЦК України визначено, що майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Отже, право вимоги особи до боржника є різновидом майна такої особи (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2021 року у справі № 761/45721/16-ц, провадження № 14-122цс20, пункт 68). Тому право вимоги може бути предметом цивільно-правових зобов`язальних договорів.
9.4.Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України відступлення права вимоги (цесія) має наслідком заміну кредитора у зобов`язанні (первісного кредитора) іншою особою (новим кредитором).
9.5.Відступлення права вимоги може здійснюватися на виконання різних зобов`язальних договорів. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що відступлення права вимоги може відбуватись, зокрема, на підставі договору купівлі-продажу, дарування, міни (постанова від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18, провадження № 12-1гс21, пункт 57). Відповідно до статті 1077 ЦК України відступлення права вимоги може відбуватись і на підставі договору факторингу. Правова природа відповідного договору незалежно від його назви визначається виходячи зі змісту прав та обов`язків сторін договору.
9.6.Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до частини третьої статті 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру.
9.7.Як установили суди, згідно з умовами спірного договору первісний кредитор відступає новому кредитору, а новий кредитор приймає право вимоги, що належить первісному кредитору, і зобов`язується сплатити первісному кредитору грошову суму - гривневий еквівалент грошової суми 2 800 000 доларів США, що визначається за офіційним курсом НБУ.
9.8.Отже, оспорюваний договір № ВПВ-123/16.1-К/12 за його змістом був договором купівлі-продажу права вимоги в розумінні статті 655 ЦК України. Умова цього договору про те, що первісний кредитор відступає новому кредитору, а новий кредитор приймає право вимоги, а також повідомлення боржника за вимогою про її відступлення свідчить про виконання договору з боку продавця права вимоги одночасно з укладенням цього договору шляхом учинення цесії (див. mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року у справі № 346/1305/19, провадження № 14-181цс20, пункт 27).
9.9.Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що оскільки спірний договір про відступлення права вимоги є договором купівлі-продажу права вимоги, то він не може одночасно бути іншим договором, зокрема договором факторингу.
9.10.Велика Палата Верховного Суду відхиляє доводи позивача про те, що право вимоги придбане не за її вартістю, а за суму в розмірі гривневого еквіваленту права вимоги. Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів), то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права. Можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути зумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не означає наявність фінансової послуги, яку новий кредитор надає попередньому (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18, провадження № 12-1гс21, пункт 57; від 08 червня 2021 року у справі № 346/1305/19, провадження № 14-181цс20, пункт 23). Тому купівля права вимоги за іншою ціною, ніж вартість майна або сума грошових коштів, яку боржник за вимогою має передати кредитору, не свідчить про укладення сторонами договору факторингу. Натомість обов`язковими ознаками договору факторингу є як надання фінансування фактором клієнту, так і повернення фінансування клієнтом фактору, причому з оплатою клієнтом цієї фінансової послуги (близькі за змістом висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18, провадження № 12-1гс21, пункт 48; від 08 червня 2021 року у справі № 346/1305/19, провадження № 14-181цс20, пункт 20). У випадку купівлі-продажу права вимоги такі ознаки відсутні.