ОКРЕМА ДУМКА
(спільна)
суддів Великої Палати Верховного Суду Прокопенка О. Б., Британчука В. В.
на ухвалу Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2022 року
у справі № 803/1149/18 (провадження № 11-98апп22) за позовом фізичної особи - підприємця (далі - ФОП) ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Волинській області (правонаступник - Головне управління ДПС у Волинській області; далі - ГУ ДФС у Волинській області, ГУ ДПС у Волинській області, ДФС, ДПС відповідно), Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області (далі - ГУ ДКСУ у Волинській області; Казначейство відповідно) про визнання бездіяльності протиправною та стягнення пені
У червні 2018 року ФОП ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив: - зобов`язати Луцьку об`єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС у Волинській області (далі - ОДПІ), правонаступником якої є ГУ ДПС у Волинській області, внести до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування необхідні дані щодо відшкодування сум податку на додану вартість (далі - Реєстр заяв, ПДВ) за періоди: листопад - грудень 2007 року, квітень - серпень 2008 року, вересень - грудень 2009 року,
березень - червень 2010 року в загальному розмірі 3 753 558 грн;
- стягнути з Державного бюджету України пеню за порушення строків відшкодування ПДВ за періоди: листопад - грудень 2007 року, квітень - серпень 2008 року, вересень - грудень 2009 року, березень - червень 2010 року в розмірі 3 588 462,49 грн.
На обґрунтування позовних вимог ФОП ОСОБА_1 послався на те, що під час господарської діяльності постачались імпортні товари і, як наслідок виникла бюджетна заборгованість з ПДВ, яку було заявлено до відшкодування. За результатами перевірки податковим органом правомірності заявлених сум бюджетного відшкодування приймались податкові повідомлення-рішення про зменшення суми від`ємного значення ПДВ. За наслідками судових оскаржень спірні податкові повідомлення-рішення скасовані, оскільки встановлено неправомірність зменшення контролюючим органом сум бюджетного відшкодування з ПДВ у загальному розмірі 3 753 558 грн.
Позивач також зазначав, що бюджетне відшкодування до 1 квітня 2017 року здійснювалося за відповідними заявами зі складанням контролюючим органом висновку та наданням його Казначейству. З 1 квітня 2017 року підставами для отримання платником податків належної суми бюджетного відшкодування визначено відображення податковим органом у Реєстрі заяв інформації про узгодження.
На час звернення із цим позовом до суду суми бюджетного відшкодування не були відображені контролюючим органом у жодному з реєстрів, тому оскільки ФОП ОСОБА_1 не було відшкодовано відповідних сум бюджетного відшкодування, він вважав, що має право на нарахування пені відповідно до пункту 200.23 статті 200 Податкового кодексу України (далі - ПК) за період з 1 січня 2011 року по 31 травня 2018 року в розмірі 3 588 462,49 грн.
Суду розглядали справу неодноразово.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 24 липня 2018 року позов ФОП ОСОБА_1 задоволено частково. Зобов`язано ОДПІ внести до Реєстру заяв необхідні дані щодо відшкодування на користь позивача сум ПДВ за листопад - грудень 2007 року, квітень - серпень 2008 року, вересень - грудень 2009 року, березень - червень 2010 року в загальному розмірі 3 753 558 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 17 грудня 2020 року рішення суду першої інстанції скасував у частині відмови в задоволенні позовних вимог про зобов`язання ГУ ДПС у Волинській області нарахувати та виплатити ФОП ОСОБА_1 пеню, відповідно до пунктів 200.15, 200.23 статті 200 ПК за період з 22 червня 2015 року по дату завершення 1095 днів від дня виникнення бюджетної заборгованості з ПДВ, зазначеного у деклараціях з ПДВ за листопад - грудень 2007 року, квітень - серпень 2008 року, вересень - грудень 2009 року, березень - червень 2010 року, та в цій частині позов залишив без розгляду.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ФОП ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду про стягнення пені на бюджетну заборгованість невідшкодованих сум ПДВ за листопад - грудень 2007 року, квітень - серпень 2008 року, вересень - грудень 2009 року, березень - червень 2010 року з пропуском 1095-денного строку, встановленого пунктом 102.5 статті 102 ПК, та суд не ставить під сумнів установлені у цій справі фактичні обставини справи, зокрема щодо беззаперечного права позивача на отримання відповідних узгоджених сум бюджетного відшкодування ПДВ за спірні періоди.
Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, ФОП ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою у якій, посилаючись на: неправильне застосування судом положень пункту 102.5 статті 102, пунктів 200.15, 200.23 статті 200 ПК без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14 березня 2019 року у справі № 822/553/17, від 2 лютого 2021 року у справі № 810/1506/17 та від 11 лютого 2021 року у справі № 804/2352/17; відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування положень пункту 102.5 статті 102 ПК у подібних правовідносинах; порушення норм процесуального права у зв`язку з безпідставним застосуванням приписів статті 319 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), внаслідок чого позовну заяву залишено без розгляду, просить скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2020 року та направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Також скаржник зазначає про неврахування судом апеляційної інстанції правових позицій, викладених Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду у постанові від 14 березня 2019 року у справі № 822/553/17, відповідно до яких пеня нараховується на суму бюджетної заборгованості та не залежить від волевиявлення платника ПДВ, а визначений законодавством строк 1095 днів також свідчить на користь того, що ПК надано можливість захистити своє право на стягнення пені у зв`язку з несвоєчасним відшкодуванням державою ПДВ протягом цього строку, та вказує на помилковість висновку судів, що позовні вимоги про стягнення пені за прострочення бюджетного відшкодування ПДВ можуть бути пред`явлені в межах строку, визначеного положеннями КАС.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 2 серпня 2021 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ФОП ОСОБА_1, а ухвалою від 27 липня 2022 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п`ятої статті 346 КАС з метою забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Постановляючи ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів, інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зазначила, що ця справа містить виключну правову проблему. Наявність такої проблеми обґрунтована тим, що є різні правові підходи в адміністративній, господарській і цивільній юрисдикціях щодо початку строку обчислення нарахування пені та строку звернення до адміністративного суду, тобто застосування статей 122, 123 КАС.
При цьому спірним у цій справі є питання правильного обчислення строку початку обчислення пені та строку звернення до суду з позовом про стягнення пені на суму несвоєчасно відшкодованого ПДВ.
З описаної судом проблематики убачається, що вона обумовлена обставинами конкретно цієї справи та пов`язана з вирішенням питання ефективного способу захисту прав позивача у зв`язку із тривалим допущенням податковим органом порушення строку здійснення бюджетного відшкодування з ПДВ.
Також суд касаційної інстанції зазначив, що ФОП ОСОБА_1 вимушений був ініціювати численні судові позови, оскаржуючи спочатку податкові повідомлення-рішення, однак, незважаючи на вирішення спорів на його користь, не отримав бюджетного відшкодування суми ПДВ. У подальшому звертаючись до суду, вимагав визнання судами бездіяльності суб`єкта владних повноважень, стягнення суми ПДВ та пені або зазначав інші можливі способи захисту порушеного права.
З 2007 року і до фактичного відшкодування суми ПДВ у 2020 році змінювались податкове законодавство та судова практика, але дієвого механізму захисту порушеного права не напрацьовано. Така ситуація може стати наслідком порушення принципів права, зокрема незабезпечення належного балансу між приватними та публічними інтересами (принцип пропорційності).
Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 28 вересня 2022 року прийняла до розгляду зазначену справу.
Відповідно до частини третьої статті 34 КАС суддя, не згодний із судовим рішенням за наслідками розгляду адміністративної справи, може письмово викласти свою окрему думку.
Так, приймаючи справу до розгляду, більшість суддів Великої Палати Верховного Суду дійшли висновку, що з огляду на принцип верховенства права, який передбачає наявність правової визначеності, а також на те, що Судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду дійшла переконання, що ця справа містить виключну правову проблему, наявні правові підстави для передачі її на розгляд Великої Палати Верховного Суду з метою формування єдиної правозастосовчої практики. Отже, більшість суддів Великої Палати Верховного Суду дійшла висновку про наявність правових підстав для прийняття цієї справи до розгляду.
З наведеними висновками Великої Палати Верховного Суду не погоджуємося з огляду на таке.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод
1950 року встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до частини п`ятої статті 346 КАС суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
На нашу думку, згідно із частиною п`ятою статті 346 КАС відсутні підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на таке.
Так, підстава для передачі касаційним судом справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, визначена частиною п`ятою статті 346 КАС, передбачає наявність у справі виключної правової проблеми, вирішення якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Лише за наявності такої умови справа може бути передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Мотивація колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду щодо наявності виключної правової проблеми у цій справі фактично зводиться до питання застосування строків реалізації права позивача на отримання сум бюджетного відшкодування ПДВ у розмірі, встановленому судом, стягнення пені,нарахованої за порушення строків відшкодування ПДВ, а також способу (порядку і строків) його судового захисту за правового регулювання та обставин, що склалися.