ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 жовтня 2022 року
м. Київ
Справа № 183/4196/21
Провадження № 14-36цс22
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Ситнік О. М.,
суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Золотнікова О. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ткача І. В., Ткачука О. С., Штелик С. П.
розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства "Альфа-банк" на ухвалу Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 червня 2021 року під головуванням судді Сороки О. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 жовтня 2021 року у складі колегії суддів: Петешенкової М. Ю., Городничої В. С., Лаченкової О. В.
у цивільній справі за заявою Акціонерного товариства "Альфа-банк" про заміну стягувача у виконавчому написі нотаріуса та
ВСТАНОВИЛА:
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2021 року Акціонерне товариство "Альфа-банк" (далі - АТ "Альфа-банк", банк) звернулося до суду із заявою, у якій зазначало, що 06 грудня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В. А. вчинено виконавчий напис № 28766 про звернення стягнення на земельну ділянку площею 0,2500 га, цільове призначення - ведення особистого селянського господарства, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер земельної ділянки 1223285500:03:005:0274, належить ОСОБА_1, на погашення перед Акціонерним товариством "Укрсоцбанк" (далі - АТ "Укрсоцбанк") заборгованості за кредитним договором у розмірі 147 808,34 долара США.
10 вересня 2019 року загальними зборами акціонерів АТ "Альфа-банк" та єдиним акціонером АТ "Укрсоцбанк" затверджено рішення про реорганізацію АТ "Укрсоцбанк" шляхом приєднання до АТ "Альфа-банк".
15 жовтня 2019 року рішенням єдиного акціонера АТ "Укрсоцбанк" № 5/2019 затверджено передавальний акт та визначено, що правонаступництво щодо всього майна, прав та обов`язків АТ "Укрсоцбанк", які зазначені в передавальному акті, виникає в АТ "Альфа-банк" з дати, визначеної в передавальному акті - з 15 жовтня 2019 року.
АТ "Альфа-банк" просило замінити у виконавчому написі стягувача АТ "Укрсоцбанк" на його правонаступника - АТ "Альфа-банк".
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
29 червня 2021 року ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області відмовлено у відкритті провадження у справі.
Суд першої інстанції керувався тим, що розгляд заяви про заміну сторони стягувача у виконавчому написі нотаріуса має здійснюватися в порядку адміністративного судочинства.
27 жовтня 2021 року постановою Дніпровського апеляційного суду апеляційну скаргу АТ "Альфа-банк" залишено без задоволення, а ухвалу Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 червня 2021 року - без змін.
Апеляційний суд зазначив, що судовий контроль за виконанням рішень інших органів покладено законодавством на адміністративні суди. Аналіз статті 15 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 1404-VIIІ) та статті 379 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а також те, що питання правомірності заміни сторони у виконавчому провадженні є, по суті, превентивним судовим контролем у відповідному виконавчому провадженні, дозволяє зробити висновок, що це питання повинно вирішуватися в порядку адміністративного судочинства.
Відповідна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 826/7941/17 та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 22 грудня 2020 року у справі № 640/15952/19.
Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог
У листопаді 2021 року представник АТ "Альфа-банк" - адвокат Тернова І. В. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 червня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 жовтня 2021 року, у якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що у КАС України не передбачено процесуальної можливості заміни сторони виконавчого провадження в інших випадках, тобто у разі, якщо виконавче провадження відкрито не на виконання судового рішення в адміністративній справі.
Висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 826/7941/17, не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки після 15 грудня 2017 року відбулися зміни норм процесуального законодавства.
У цьому випадку банк не оскаржує рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця, а звертається з вимогою про заміну сторони виконавчого провадження за виконавчим написом, вчиненим приватним нотаріусом.
Спірні правовідносини регулюються окремим розділом Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), зокрема статтями 442, 446, а тому висновок судів про відмову у відкритті провадження у справі є помилковим.
Рух справи в суді касаційної інстанції
09 грудня 2021 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано справу із суду першої інстанції.
27 квітня 2022 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду справу призначено до судового розгляду.
18 травня 2022 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину третю статті 403 ЦПК України, вбачаючи підстави для відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.
Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду керувався такими міркуваннями.
Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом (частина друга статті 74 Закону № 1404-VIIІ).
У разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця або за заявою заінтересованої особи суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, замінює сторону виконавчого провадження її правонаступником (частина перша статті 379 КАС України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 28 жовтня 2021 року у справі № 280/456/20 (провадження № К/9901/32676/20) та постанові цього ж суду від 22 липня 2019 року у справі № 822/1659/18 (провадження № К/9901/63678/18) викладено правовий висновок про те, що заява про заміну сторони виконавчого провадження, подана щодо виконавчого провадження, відкритого на виконання виконавчого напису нотаріуса, не розглядається в порядку цивільного судочинства, а підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.
Колегія суддів вважає за необхідне відступити від наведених вище висновків Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду з огляду на таке.
Відповідно до частини п`ятої статті 15 Закону № 1404-VIІI у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив.
Згідно із частинами першою та другою статті 442 ЦПК України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець.
Статтею 446 ЦПК України передбачено, що процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень у цивільних справах, вирішуються судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, якщо інше не визначено цим розділом.
Процесуальні питання, пов`язані з виконанням рішень інших органів (посадових осіб), вирішуються судом за місцем виконання відповідного рішення.
Водночас статтею 287 КАС України передбачено особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця.
Так, згідно із частиною першою статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
У разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця або за заявою заінтересованої особи суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, замінює сторону виконавчого провадження її правонаступником (частина перша статті 379 КАС України).
Отже, у порядку адміністративного судочинства вирішуються питання заміни сторони виконавчого провадження (як і інші процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах) лише в адміністративних справах судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
На противагу цьому ЦПК України містить статтю 446, яка визначає підсудність вирішення процесуальних питань, пов`язаних з виконанням рішень інших органів (посадових осіб), а саме - вони вирішуються судом за місцем виконання відповідного рішення.
Тому питання заміни сторони виконавчого провадження з виконання виконавчого напису нотаріуса підлягає розгляду в судах цивільної юрисдикції з урахуванням положень частини другої статті 446 ЦПК України, тобто судом за місцем виконання відповідного рішення.
Крім того, колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що положення статті 287 КАС України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки вони регулюють питання оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця.
Разом з тим колегія суддів не погоджується з висновками Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду щодо застосування до цих правовідносин правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 16 січня 2019 року № 826/7941/17, оскільки заяви в наведених справах (№ 280/456/20, № 822/1659/18) були подані на підставі процесуальних норм, які діяли після 15 грудня 2017 року (у липні 2020 року та у травні 2018 року відповідно), тоді як у зазначеній справі Великою Палатою Верховного Суду зроблені висновки щодо заяви, поданої на підставі процесуальних норм, які діяли до 15 грудня 2017 року.
Редакція ЦПК України станом до 15 грудня 2017 року не містила такої норми, яка б визначала підсудність справ щодо визначення питань, пов`язаних з виконанням рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі і щодо заміни сторони виконавчого провадження.
Натомість редакція ЦПК України, яка діяла на час подання заяви в цій справі, містить положення (частина друга статті 446 ЦПК України), що визначають підсудність таких справ, проте Велика Палата Верховного Суду правового висновку з питання застосування означеної статті не висловлювала.
З огляду на викладене колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне відступити від правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 28 жовтня 2021 року у справі № 280/456/20 (провадження № К/9901/32676/20) та від 22 липня 2019 року у справі № 822/1659/18 (провадження № К/9901/63678/18), у зв`язку з тим, що заява про заміну сторони виконавчого провадження, подана щодо виконавчого провадження, відкритого на виконання виконавчого напису нотаріуса, не повинна розглядатись у порядку адміністративного судочинства, а підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства.
08 червня 2022 року ухвалою Великої Палати Верховного Суду справу прийнято для продовження розгляду з підстави, передбаченої в частині третій статті 403 ЦПК України за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами в порядку письмового провадження.
Розгляд справи Великою Палатою Верховного Суду
Велика Палата Верховного Суду заслухала доповідь судді, перевірила наведені в касаційній скарзі доводи, матеріали справи та вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
Судами встановлено, що 06 грудня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В. А. вчинено виконавчий напис № 28766 про звернення стягнення на земельну ділянку площею 0,2500 га, цільове призначення - ведення особистого селянського господарства, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер земельної ділянки 1223285500:03:005:0274, належить ОСОБА_1, на погашення перед АТ "Укрсоцбанк" заборгованості за кредитним договором у розмірі 147 808,34 долара США.
10 вересня 2019 року загальними зборами акціонерів АТ "Альфа-банк" та єдиним акціонером АТ "Укрсоцбанк" затверджено рішення про реорганізацію АТ "Укрсоцбанк" шляхом приєднання до АТ "Альфа-банк".
15 жовтня 2019 року рішенням єдиного акціонера АТ "Укрсоцбанк" № 5/2019 затверджено передавальний акт та визначено, що правонаступництво щодо всього майна, прав та обов`язків АТ "Укрсоцбанк", які зазначені в передавальному акті, виникає в АТ "Альфа-банк" з дати, визначеної в передавальному акті, - з 15 жовтня 2019 року.
У червні 2021 року АТ "Альфа-банк" звернулося до суду першої інстанції цивільної юрисдикції із заявою про заміну сторони виконавчого провадження за виконавчим написом стягувача АТ "Укрсоцбанк" на його правонаступника - АТ "Альфа-банк".
Правова позиція Великої Палати Верховного Суду
На розгляд Великої Палати Верховного Суду поставлено питання:
- у порядку якого судочинства підлягає розгляду заява про заміну сторони виконавчого провадження, подана щодо виконавчого провадження, відкритого на виконання виконавчого напису нотаріуса?
Для вирішення цього питання слід проаналізувати, як співвідносяться частина друга статті 74 Закону № 1404-VIIІ, частина перша статті 379 КАС України та частина друга статті 446 ЦПК України.
Вирішуючи спір, Велика Палата Верховного Суду керується таким.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів"суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.
Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. За пунктом 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.
Виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція).
У рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (заяви № 29458/04 та № 29465/04, пункт 24) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) закріпив поняття "суд, встановлений законом", яке стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність.
Фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
Для вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення складу учасників справи. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. При визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити з прав та/або інтересів, за захистом яких звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, їх змісту та правової природи.
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення насамперед майнового приватного права чи інтересу.
У частині першій статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Натомість публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (пункт 1 частини першої статті 19 КАС України).
Тому загальними критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути і пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постановах від 23 листопада 2021 року у справі № 175/1571/15 (провадження № 14-51цс21), від 27 березня 2019 року у справі № 638/14011/16-ц (провадження № 14-656цс18),від 19 червня 2019 року у справі № 826/5806/17 (провадження № 11-290апп19), від 13 березня 2019 року у справі № 202/30/17 (провадження № 14-643цс18) та інших.
У пункті 7 частини першої статті 4 КАС України визначено, що суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Стосовно терміна "публічно-владні управлінські функції", то зміст поняття полягає в наявності в суб`єкта суспільно необхідних для невизначеного або певного кола осіб повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої впливати на розвиток правовідносин, а "управлінські функції" -це основні напрямки діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб`єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб`єкта.
Відтак до справ адміністративної юрисдикції віднесені, зокрема, публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення та/або спір, який виник між двома чи більше суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у правовідносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний (зобов`язані) виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень тощо.
Аналогічні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17 (пункт 5.7), від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 28-30), від 18 вересня 2018 року у справі № 823/218/17 (пункти 24, 25), від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (пункти 4.8-4.10), від 2 квітня 2019 року у справі № 137/1842/16-а, від 18 грудня 2019 року у справі № 826/2323/17 (пункти 18, 19), від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц (пункти 21-23), від 19 лютого 2020 року у справі № 520/5442/18 (пункти 18-20), від 26 лютого 2020 року у справі № 1240/1981/18 (пункти 16, 17), від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункти 19-21).
Відповідно до статті 1 Закону № 1404-VIIІ виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.