ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 755/6241/19
провадження № 51-2561 км 22
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_8
суддів ОСОБА_9., ОСОБА_10.,
за участю
секретаря судового засідання ОСОБА_11.,
прокурора ОСОБА_12.,
захисника ОСОБА_13.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на ухвалу Київського апеляційного суду від 25 травня 2022 року у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12019100040000569, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Кіровограда, раніше не судимого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 26 листопада 2020 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.
Строк відбування покарання ухвалено рахувати з моменту приведення вироку до виконання.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зараховано ОСОБА_1 в строк відбування покарання строк попереднього ув`язнення з 22 січня 2019 року по 19 березня 2019 року включно з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.
Цивільний позов законного представника ОСОБА_2, яка діє в інтересах потерпілої ОСОБА_3, задоволено повністю, стягнуто з ОСОБА_1 шкоду, завдану смертю потерпілого ОСОБА_4 щомісячно в сумі 2 027 грн, починаючи з 31 липня 2019 року до 01 серпня 2025 року включно, а також моральну шкоду в сумі 146 000 грн.
Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат у провадженні.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 25 травня 2022 року вирок суду першої інстанції змінено, перекваліфіковано дії ОСОБА_1 з ч. 2 ст. 121 КК України на ст. 124 КК України та призначено покарання у виді 2 років обмеження волі.
На підставі ст. 72 КК України зараховано ОСОБА_1 у строк відбування покарання строк попереднього ув`язнення з 22 січня 2019 року по 19 березня 2019 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні обмеження волі.
У решті вирок суду першої інстанції залишено без змін.
За обставин, викладених у вироку, ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 22 січня 2019 року, приблизно о 02 год, перебував у загальному коридорі другого поверху гуртожитку за адресою: АДРЕСА_2, де разом з
ОСОБА_4 спільно вживали алкогольні напої. Під час розпивання алкогольних напоїв у ОСОБА_1 з ОСОБА_4 виник словесний конфлікт на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин. Після чого у ОСОБА_1 виник злочинний умисел, спрямований на умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження ОСОБА_4, та між ними почалась бійка.
Реалізуючи свій злочинний намір та усвідомлюючи суспільну небезпеку своїх дій і свідомо допускаючи настання їх наслідків, ОСОБА_1 наніс ОСОБА_4 множинні цілеспрямовані удари руками, зжатими в кулак, в голову. В результаті завданих ударів, ОСОБА_1 здолав опір потерпілого, після чого останній впав на підлогу, а ОСОБА_1 наніс ще декілька ударів ногою в ділянку його тулуба, де знаходяться життєво важливі органи. В результаті спричинених тілесних ушкоджень, ОСОБА_4 через деякий час помер неподалік місця події, а саме в кімнаті № 5, що на другому поверсі вищевказаного гуртожитку.
Смерть ОСОБА_4 настала від закритої травми живота з ушкодженням м`яких тканин живота, брижі тонкої кишки, що супроводжувалося внутрішньою кровотечою з розвитком гострої крововтрати та шоком. Тілесні ушкодження, що в сукупності формують комплекс закритої травми живота, виникли від ударної дії тупого предмету з обмеженою поверхнею контакту, супроводжуючись внутрішньою кровотечою, обумовили виникнення небезпечного для життя явища - крововтрати (з розвитком геморагічного шоку), яка привела до настання смерті, в зв`язку з чим вони мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень по критерію небезпеки для життя.
Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду і призначення нового розгляду у суді апеляційної інстанції, у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що потягло за собою невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, через м`якість. Стверджує, що апеляційний суд безпідставно перекваліфікував дії ОСОБА_1 з ч. 2 ст. 121 КК України на ст. 124 КК України, оскільки між моментом відібрання засудженим ножа у ОСОБА_4 та нанесенням останньому, який лежав на підлозі, ударів ногами в живіт пройшов певний проміжок часу (декілька хвилин), що виключає факт посягання на життя та здоров`я засудженого в момент заподіяння ОСОБА_4 тяжких тілесних ушкоджень, які спричинили його смерть. Крім цього, перекваліфікувавши дії ОСОБА_1 з ч. 2 ст. 121 КК України на ст. 124 КК України, апеляційний суд залишив без належної уваги факт смерті потерпілого.
В запереченнях на касаційну скаргу захисник ОСОБА_14., що діє в інтересах засудженого ОСОБА_1, посилаючись на безпідставність, на його думку, доводів касаційної скарги прокурора, просить залишити її без задоволення.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити.
Захисник вважав ухвалу апеляційного суду законною і обгрунтованою, просив залишити її без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.
Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання не з`явилися, клопотань про особисту участь та повідомлень про поважність причин неприбуття до Суду від них не надходило.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Згідно з вимогами ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та мотивованим, тобто його має бути ухвалено компетентним судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, підтверджених доказами, які було досліджено під час судового розгляду й оцінено відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Також суд у своєму рішенні повинен навести належні, достатні мотиви та підстави для його ухвалення.
Вирішуючи питання про достатність доказів, установлених під час змагального судового розгляду, для визнання особи винуватою, суди мають керуватися вимогами частин 2, 4 ст. 17 КПК України, згідно з якими ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення. При цьому сторона обвинувачення має довести винуватість особи поза розумним сумнівом, а всі сумніви щодо доведеності винуватості особи тлумачаться на її користь. Така позиція узгоджується з вимогами ч. 3 ст. 62 Конституції України.
У даному кримінальному провадженні встановлено, що ОСОБА_1 на ґрунті неприязних відносин, умисно завдав ОСОБА_4 множинні цілеспрямовані удари руками, зжатими в кулак, в голову, чим здолав опір останнього, який впав на підлогу, та наніс ще декілька ударів ногою в ділянку тулуба потерпілого, заподіявшитяжкі тілесні ушкодження, які спричинили його смерть. Такі дії ОСОБА_1 місцевий суд кваліфікував за ч. 2 ст. 121 КК України як умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, захисник та засуджений оскаржили його в апеляційному порядку, вказавши у своїх апеляційних скаргах доводи щодо безпідставної кваліфікації дій ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 121 КК України, зокрема, посилаючись на те, що останній на підставі положень ст. 36 КК України знаходився в стані необхідної оборони, оскільки захищався від нападу ОСОБА_4, який намагався нанести обвинуваченому удар ножем.
Виходячи із завдань та загальних засад кримінального провадження, визначених
у статтях 2, 7 КПК України, функція апеляційного суду полягає в об`єктивному, неупередженому перегляді вироків та ухвал суду першої інстанції, справедливому вирішенні поданих апеляційних скарг із додержанням усіх вимог чинного законодавства.
Апеляційне провадження є важливою гарантією досягнення мети і виконання завдань кримінального провадження. Підтверджуючи законність судових рішень, ухвалених судами першої інстанції, вносячи в них зміни, а також скасовуючи незаконні судові рішення, суд апеляційної інстанції тим самим забезпечує охорону прав, свобод і законних інтересів учасників кримінального провадження з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
За приписами статей 370, 419 КПК України в ухвалі апеляційного суду мають бути наведені належні й достатні мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, та положення закону, яким він керувався. Судове рішення повинно бути ухвалене судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК. Тобто закон вимагає від суду проаналізувати доводи, викладені в апеляційній скарзі, і дати на них мотивовані відповіді.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, переглядаючи оскаржений вирок, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність перекваліфікації дій ОСОБА_1 з ч. 2 ст. 121 КК України на ст. 124 КК України, розцінивши дії обвинуваченого, як умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження при перевищені меж необхідної оборони.
В обгрунтування прийнятого рішення судом апеляційної інстанції зазначено, що відповідно до показань свідка ОСОБА_5 та обвинуваченого ОСОБА_1, останній вибив у ОСОБА_4 ніж, який вказаний свідок заніс до кімнати та віддав ОСОБА_6, що підтвердив останній. Після цього ОСОБА_1 наніс потерпілому удар рукою в обличчя, внаслідок чого останній впав на підлогу, а потім наніс декілька ударів ногою у живіт, що все це відбувалось одночасно, протягом невеликого проміжку часу, і такі показання стороною обвинувачення не спростовані.
На переконання апеляційного суду, висновок місцевого суду про те, що суспільно небезпечне посягання на ОСОБА_1 було припинене з моменту відібрання останнім ножа у ОСОБА_4, не ґрунтується на наявних у справі доказах. З показань ОСОБА_1 та свідка ОСОБА_5 встановлено, що потерпілий, перебуваючи на підлозі, намагався ударити обвинуваченого та припинив напад лише після того, як останній наніс йому удари ногою в область живота. Те, що ОСОБА_4 міг здійснювати активні дії після нанесення йому тілесних ушкоджень з боку ОСОБА_1, підтверджується і висновком судомо-медичної експертизи