ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 202/1624/20
провадження № 51-1982км22
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду
у складі:
головуючого ОСОБА_14,
суддів ОСОБА_15, ОСОБА_16,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_17,
прокурора ОСОБА_18,
захисника ОСОБА_19 (у режимі відеоконференції),
засудженого ОСОБА_1 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданнікасаційні скарги засудженого ОСОБА_1 та його захисника ОСОБА_19 на вирок Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 01 грудня 2021 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 13 квітня 2022 року щодо
ОСОБА_1,
ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Червоний Ранок Кролевецького району Сумської області, жителя АДРЕСА_1 ), раніше не судимого,
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 01 грудня 2021 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 14 років.
Вирішено питання щодо заходів забезпечення кримінального провадження і речових доказів.
Згідно з вироком 23 січня 2020 року близько 17:50 біля будинку № 29 на вул. М. Міхновського в м. Дніпрі, у ОСОБА_1 стався словесний конфлікт з ОСОБА_2, на ґрунті чого нього виник умисел, спрямований на її вбивство. З метою реалізації цього умислу, ОСОБА_1, який перебував у безпосередній близькості до потерпілої ОСОБА_2 - стояв до неї обличчям на відстані витягнутої руки, використовуючи заздалегідь заготовлений ніж, розуміючи небезпеку і протиправність свого діяння, а також передбачаючи настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді смерті потерпілої, і бажаючи їх настання, діючи умисно, розраховуючи на свою фізичну силу, використовуючи фактор раптовості, усвідомлюючи, що в ділянці шиї розташовані життєво важливі органи, завдав одного удару ножем у ділянку шиї з лівого боку, спричинивши ОСОБА_2 тілесне ушкодження у вигляді колото-різаного поранення шиї ліворуч з ушкодженням глибоких та поверхневих судин, що ускладнилася гострою крововтратою, внаслідок чого настала її смерть.
Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 01 грудня 2022 року залишив без змін вирок суду першої інстанції.
Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі захисник засудженого ОСОБА_1 - адвокат ОСОБА_19, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати рішення місцевого й апеляційного судів і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Захисник указує на те, що районний суд відповідним чином не дав належної оцінки аргументам сторони захисту щодо недопустимості ряду доказів, а саме: протоколу обшуку від 23 січня 2020 року, протоколу особистого обшуку особи від 24 січня 2020 року, протоколу затримання від 23 січня 2020 року, протоколу пред`явлення особи для впізнання від 14 лютого 2020 року та протоколу слідчого експерименту. Водночас адвокат у касаційній скарзі детально обґрунтовує підстави визнання недопустимими доказів, які залишились поза увагою судів попередніх інстанцій.
Крім цього, касатор акцентує на порушеннях, допущених слідчим під час призначення експертиз, зокрема на непослідовності їх призначення.
Між тим, захисник переконаний, що суд апеляційної інстанції не дотримався положень ч. 3 ст. 404 Кримінального процесуального Кодексу України (далі - КПК) і безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про допит свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 і про повторний допит свідка ОСОБА_7, оскільки сторона захисту належним чином умотивувала згадане клопотання.
Також адвокат ОСОБА_19 посилається на порушення права ОСОБА_1 на захист, адже апеляційний суд незаконно відмовив у задоволенні клопотання про відкладення судового засідання від 13 квітня 2022 року через неможливість присутності захисника ОСОБА_20 і завершив апеляційний розгляд.
Окремо захисник наголошує на тому, що суд апеляційної інстанції не здійснив необхідної перевірки тверджень ОСОБА_1 про застосування до нього фізичного та морального тиску зі сторони правоохоронних органів під час досудового розслідування, що, на думку захисника, є істотним порушенням вимог КПК.
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 наводить аргументи, аналогічні викладеним у касаційній скарзі його захисника, щодо порушення його права на захист, недотримання приписів ч. 3 ст. 404 КПК та застосування до нього недозволених методів слідства, що залишилося поза увагою апеляційного суду.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні засуджений ОСОБА_1 та його захисник ОСОБА_19 підтримали подані ними касаційні скарги, прокурор ОСОБА_18 заперечував проти задоволення скарг, вважаючи їх необґрунтованими.
Мотиви Суду
За приписами ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставині не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Він є судом права, а не факту і під часперевірки доводів, наведених у касаційній скарзі, виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами.
Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Вирішуючи питання про наявність зазначених підстав, суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливості скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через неповноту судового розгляду (ст. 410 КПК) та невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК) чинним кримінальним процесуальним законом не передбачено.
Оспорювання засудженим та його захисником установлених за результатами судового розгляду фактів із викладенням власної версії події, що зводиться до тверджень про невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неповноту судового розгляду, з огляду на вимоги ст. 438 КПК не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.
Натомість зазначені обставини, на які, зокрема, посилається у своїй касаційній скарзі захисник, були предметом перевірки суду апеляційної інстанції. Під час перегляду судових рішень колегія суддів виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.
Судові рішення свідчать, що суди ретельно перевіряли доводи, у тому числі аналогічні викладеним у касаційній скарзі. Зазначені в них мотиви про визнання цих доводів безпідставними колегія суддів уважає обґрунтованими й такими, що відповідають дослідженим у судовому засіданні доказам.
Із положень ст. 94 КПК слідує, що оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок і який оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, вважаючи цей висновок обґрунтованим, зробленим на підставі об`єктивного з`ясування обставин, підтверджених доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду з дотриманням ст. 23 КПК й оціненими відповідно до ст. 94 вказаного Кодексу.
Мотивуючи висновок про доведеність винуватості ОСОБА_1, суд першої інстанції послався на показання свідка ОСОБА_7, який стверджував, що був безпосереднім свідком вчинення ОСОБА_1 неправомірних дій щодо потерпілої ОСОБА_2 ; свідків ОСОБА_8 і ОСОБА_9, які зазначили, що потерпіла після сварки з невідомим чоловіком повідомила, що останній завдав їй удару ножем; свідка ОСОБА_10 та потерпілої ОСОБА_11, які підтвердили існування непоодиноких конфліктів між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Більше того, потерпіла ОСОБА_11 акцентувала на погрозах вбивством, які висловлював ОСОБА_1 на адресу її дочки.
Водночас свідків було попереджено про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань і приведені до присяги відповідно до вимог КПК; неспростовних аргументів щодо зацікавленості або бажання оговорити засудженого сторона захисту не навела.
Крім цього, суд зважив на ряд письмових доказів, зокрема на висновок молекулярно-генетичної експертизи від 22 грудня 2020 року № 863, згідно з яким співпадання переважаючого генотипу в змішаних із кров`ю слідах на спортивних штанах, вилучених у ході обшуку в ОСОБА_1, із генотипом потерпілої ОСОБА_2 та мінорного генотипу в цих слідах із генотипом ОСОБА_1, ДНК цих слідів крові може походити від потерпілої ОСОБА_2 з ймовірністю не менше 99,99999999999999975%.
Оцінюючи надані сторонами кримінального провадження докази кожен із точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв`язку, апеляційний суд дійшов переконання, що суд першої інстанції зробив правильний висновок про вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, виходячи з узгоджених між собою доказів, зібраних у кримінальному провадженні.
Порушень вимог кримінального процесуального закону, які б у контексті приписів статей 85-87 КПК свідчили про необхідність визнання судами першої та апеляційної інстанцій доказів недопустимими або неналежними, не встановлено.
Доводи, викладені в касаційній скарзі захисника, про те, що апеляційний суд не дав належної оцінки аргументам сторони захисту щодо недопустимості ряду доказів, зокрема протоколу обшуку від 23 січня 2020 року, протоколу особистого обшуку особи від 24 січня 2020 року, протоколу затримання від 23 січня 2020 року, протоколу пред`явлення особи для впізнання від 14 лютого 2020 року та протоколу слідчого експерименту від 26 лютого 2020 року, колегія суддів уважає безпідставними, оскільки апеляційний суд навів в ухвалі достатні мотиви їх спростування.
Зокрема, надаючи оцінку доводам захисника ОСОБА_19 про те, що обшук за місцем мешкання ОСОБА_1 було проведено з порушенням вимог частин 1, 3 ст. 233 КПК, апеляційний суд послався на таке.
23 січня 2020 року було проведено вказаний обшук у присутності двох понятих, під час якого було вилучено чоловічі джинси, водійське посвідчення на ім`я ОСОБА_1, два мобільні телефони, чоловічу куртку, поліетиленові рукавички та три кухонні ножі, про що зазначено в протоколі обшуку, який підписано двома понятими (т. 3, а. п. 31-39).
Наступного дня слідчий ОСОБА_22 за погодженням із прокурором ОСОБА_21 звернувся до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська про надання дозволу на проведення обшуку, що ухвалою від 29 січня 2020 року було задоволено (т. 3, а. п. 45 - 47).
Враховуючи це, апеляційний суд не встановив порушення порядку проведення обшуку квартири, передбаченого законом.