ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
3 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 461/3333/18
провадження № 51-481км22
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального
суду у складі:
головуючого ОСОБА_6,
суддів ОСОБА_7, ОСОБА_8,
за участю:
секретаря судового
засідання ОСОБА_9,
прокурора ОСОБА_10,
виправданого ОСОБА_1,
захисника ОСОБА_11,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017100100006621, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Ташкент Республіки Узбекистан, жителя АДРЕСА_1 ), такого, що судимості не має,
у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 172 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172 КК, а саме у грубому порушенні законодавства про працю за таких обставин.
Так, 4 січня 2017 року ОСОБА_1, перебуваючи на посаді директора ДУ "Інститут гематології та трансфузіології Національної академії медичних наук України", будучи службовою особою, якій надано право приймати працівника на роботу та звільняти з роботи або документально оформляти таке прийняття, діючи з прямим умислом, в порушення вимог Статуту підприємства № 13/32 та контракту № 23-н, видав наказ про переведення ОСОБА_2 на неповний робочий день з оплатою праці згідно відпрацьованого часу на 0, 25 посадового окладу, про що не повідомив ОСОБА_2 більш ніж за два місяці, оскільки виникла істотна зміна умов праці останньої.
Також, ОСОБА_1, в порушення вимог п.п. 6.15, п. 15 Статуту підприємства та п.п. 7.1.8 контракту № 23-н, не здійснив контроль щодо дотримання трудових прав працівниці ОСОБА_2, що призвело до порушення ч. 2 ст. 30, ч.ч. 1, 2 ст. 115 КЗпП та ч. 1 ст. 24 ЗУ "Про оплату праці".
Крім того, в порушення вимог ч. 2 ст. 30 КЗпП, адміністрацією вищезазначеної установи у розрахунковому листку наукового працівника ОСОБА_2 за січень 2017 року зазначена кількість робочих днів 20, у той час як у табелю обліку робочого часу за січень 2017 року зазначено 10 робочих днів по 1 годині 48 хвилин.
Вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 15 березня 2021 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172 КК та виправдано, у зв`язку з недоведеністю, що в його діянні є склад вказаного кримінального правопорушення.
Апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу прокурора, а вирок суду - без зміни.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді. Зазначає, що суд апеляційної інстанції безпідставно погодився з висновком місцевого суду про те, що стороною обвинувачення не доведено, що дії ОСОБА_1 мають кримінально карний характер, відтак суд не застосував закон, який підлягав застосуванню, а саме ч. 1 ст. 172 КК. При цьому, апеляційний суд повторно не дослідив докази, на дослідженні яких наполягала сторона обвинувачення, та залишивши апеляційну скаргу прокурора без задоволення, не зазначив підстав, з яких визнав її необґрунтованою.
У запереченнях на касаційну скаргу прокурора, захисник просить залишити її без задоволення, а рішення апеляційного суду без зміни.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити. Виправданий та його захисник заперечували проти задоволення цієї скарги.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах вимог касаційної скарги.
Як передбачено ст. 370 КПК, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, визначених цим Кодексом, а обґрунтованим - рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
За ч. 1 ст. 92 КПК обов`язок доказування обставин, передбачених ст. 91 зазначеного Кодексу, за винятком випадків, передбачених ч. 2 цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та у визначених цим же Кодексом випадках на потерпілого.Частиною 3 ст. 62 КУ встановлено, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви стосовно доведеності винуватості особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до ст. 17 КПК особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватості особи поза розумним сумнівом.
Згідно з ч. 1 ст. 94 КПК суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, має оцінити кожний доказ із точки зору його належності, допустимості, достовірності, а сукупність забраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Як убачається з ч. 1 ст. 373 цього ж Кодексу, суд ухвалює виправдувальний вирок, який повинен бути законним, обґрунтованим та вмотивованим, у разі, якщо не доведено, що: було вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; кримінальне правопорушення вчинив обвинувачений; у діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.
За п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК мотивувальна частина виправдувального вироку має містити підстави для виправдання обвинуваченого та мотиви, виходячи з яких суд відкидає докази обвинувачення.
Матеріали справи свідчать, що місцевий суд повно й усебічно розглянув обставини кримінального провадження, проаналізував докази, які перевірив і належним чином оцінив із точки зору допустимості, належності, достовірності та достатності, і дійшов правильного висновку про недоведеність, що в діянні ОСОБА_1 є склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172 КК.
Разом із цим, суд зазначив у вироку, на яких саме підставах він дійшов висновку про необхідність виправдання ОСОБА_1, з яким погоджується й колегія суддів.
Так, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, проаналізував показання ОСОБА_1, котрий винуватість в інкримінованому кримінальному правопорушенні не визнав та пояснив, що у зв`язку з тим, що на державну установу, директором якої він був, не було виділено коштів, ним був виданий наказ про переведення працівників підрозділу, в тому числі і ОСОБА_2 у період з 1 січня до 31 січня 2017 року на 0, 25 посадового окладу. Вказаний наказ було доведено до працівників на загальних зборах інституту та вченої ради, а також його було розміщено на дошку оголошень. В подальшому, 7 березня 2017 року були перераховані кошти на установу та ним, як директором, була здійснена виплата всім працівникам. Табель обліку робочого часу працівників установи робила заступник ОСОБА_2, а він, як керівник, затверджував його. Зазначив, що ОСОБА_2 була повідомлена про зміну істотних умов праці на загальних зборах, а видача наказу про переведення працівників на неповний робочий день була вимушеною мірою, пов`язаною з відсутністю фінансування від Держави.
Також судом проаналізовано показання ОСОБА_3, які узгоджуються з показаннями ОСОБА_4 . Зокрема, свідок у суді пояснила, що працює на посаді начальника відділу кадрів у вищевказаній державній установі. На початку 2017 року було погане фінансування установи та директором ОСОБА_1 було видано наказ про переведення працівників на 0, 25 ставки заробітної плати, в тому числі і ОСОБА_2 . Таке рішення було прийнято ОСОБА_1 за порадою представників профспілок, щоб хоч якось їх установа могла працювати. При цьому, на загальних зборах працівників, на яких була і ОСОБА_2, ОСОБА_1 було оголошено про вказаний наказ, який в подальшому було розміщено на дошку оголошень. Свідок зазначила, що ОСОБА_2 знала та повідомлена про цей наказ, оскільки вона з нею його не один раз обговорювала.