Постанова
Іменем України
02 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 686/1530/20
провадження № 61-14323св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі - Держава Україна в особі Хмельницького апеляційного суду, Державної казначейської служби України,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 лютого 2021 року у складі судді Приступи Д. І. та постанову Вінницького апеляційного суду від 21 липня 2021 року у складі колегії суддів: Матківської М. В., Войтка Ю. Б., Міхасішина І. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Хмельницького апеляційного суду, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди.
Позовну заяву мотивовано тим, що 25 березня 2019 року суддя Хмельницького апеляційного суду Матущак М. В. постановив незаконну ухвалу у справі № 686/501/18 про повернення його апеляційної скарги, внаслідок чого було порушено його права та завдано йому майнової і моральної шкоди, яка повинна бути відшкодована відповідно до положень статті 56 Конституції України та статті 1174 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
ОСОБА_1 зазначав, що моральна шкода полягає в завданих йому моральних стражданнях та переживаннях, які він переніс під час читання незаконної ухвали суду та усвідомлення знущання над ним, що викликало у нього почуття душевного болю, порушило його честь і гідність. Також він був змушений докладати додаткові зусилля для організації свого життя, а необхідність поновлення його прав змусила його вживати додаткові заходи для їх захисту в суді.
Майнова шкода полягає в тому, що він витратив час для написання апеляційної скарги на незаконну ухвалу суду, відправлення скарги до Верховного Суду та проїзду до поштового відділення. Кожну годину витраченого ним часу ОСОБА_1 оцінює у 10 000,00 грн.
Крім того, він оплатив проїзд у автобусі до поштового відділення і додому по 5,00 грн у кожен бік, витратив 15,00 грн на відправку рекомендованою кореспонденцію скарги до Верховного Суду, витратив власний папір, електроенергію і фарбу картриджа лазерного принтера, собівартість кожного надрукованого аркуша складає 1,30 грн.
Ураховуючи викладене, на підставі статей 19, 56 Конституції України, статей 22, 23, 1174 ЦК України ОСОБА_1 просив суд стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на його користь 2 000 000 000,00 грн моральної шкоди та 20 025,00 грн майнової шкоди, завданої йому постановленням незаконної ухвали Хмельницького апеляційного суду від 25 березня 2019 року у справі № 686/501/18.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 лютого 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Суд першої інстанції керувався тим, що ОСОБА_1 не довів належними і допустимими доказами факт завдання йому майнової та моральної шкоди внаслідок постановлення суддею апеляційного суду ухвали від 29 березня 2019 року про повернення ОСОБА_1 апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 31 січня 2018 року.
Саме по собі скасування касаційним судом ухвали Апеляційного суду Хмельницької області від 25 березня 2019 року у справі № 686/501/18 не є підставою для відшкодування позивачеві майнової та моральної шкоди, оскільки чинним законодавством України передбачено механізм захисту порушеного права особи шляхом оскарження у касаційному порядку ухвали суду апеляційної інстанції, яке позивачем було реалізовано, і касаційний суд відновив його порушене право.
У квітні 2021 року ОСОБА_1 не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції звернувся до Хмельницького апеляційного суду з апеляційною скаргою.
У квітні 2021 року Хмельницьким апеляційним судом справу направлено до Верховного Суду для визначення підсудності її розгляду апеляційним судом у порядку частини шостої статті 31 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 19 квітня 2021 року визначено підсудність цієї цивільної справи для розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 лютого 2021 року, Вінницькому апеляційному суду.
Постановою Вінницького апеляційного суду від 21 липня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 лютого 2021 року залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції постановив, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності заподіяної йому шкоди, причинного зв`язку між шкодою і протиправними діями відповідачів.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У касаційній скарзі, поданій у серпні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 лютого 2021 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 21 липня 2021 року і ухвалити нове судове рішення про задоволення позову в повному обсязі.
Підставою касаційного оскарження рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 лютого 2021 року та постанови Вінницького апеляційного суду від 21 липня 2021 заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року у справі № 662/397/15-ц (провадження № 14-20цс21), від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19 (провадження № 12-95гс20), від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (провадження № 14-188цс20) та у постановах Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 638/6944/16-ц (провадження № 61-2986св18), від 28 січня 2019 року у справі № 686/7576/18 (провадження № 61-43847св18), від 06 лютого 2019 року у справі № 199/6713/14-ц (провадження № 61-18697св18), від 22 травня 2019 року у справі № 686/20012/18 (провадження № 61-3491св19), а також заявник зазначає про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували вимоги статей 23, 1174 ЦК України до спірних правовідносин.
Короткий зміст позиції інших учасників справи
Відзиви на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходили.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 15 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 лютого 2021 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 21 липня 2021 року і витребувано із Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області цивільну справу № 686/1530/20.
Ухвалою Верховного Суду від 20 жовтня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1, підлягає частковому задоволенню.
Фактичні обставини справи
Постановою Верховного Суду від 03 грудня 2019 року у справі № 686/501/18 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 25 березня 2019 року про повернення ОСОБА_1 апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 31 січня 2018 року скасовано, призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції (а. с. 12, 13).
За змістом цієї постанови Верховного Суду підставою для скасування ухвали Апеляційного суду Хмельницької області від 25 березня 2019 року є те, що під час прийняття апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді суд апеляційної інстанції допустив порушення вимог кримінального процесуального закону, яке є істотним, а саме апеляційний суд неправильно застосував положення статті 399 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) (залишення апеляційної скарги без руху), оскільки ця норма процесуального закону може бути застосована до апеляційних скарг, поданих на судові рішення, передбачені частинами першою, другою статті 392 КПК України, а що стосується оскарження судових рішень, передбачених частиною третьою статті 392 КПК України (ухвали слідчого судді), то застосуванню підлягає спеціальна норма - стаття 422 КПК України.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду не повною мірою відповідають зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.
Предметом спору у цій справі є відшкодування шкоди, завданої ОСОБА_1 ухваленим судовим рішенням, з яким він не погодився.
Щодо позовних вимог до Держави України в особі Хмельницького апеляційного суду про відшкодування шкоди
Згідно з частинами першою, одинадцятою статті 49 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку. За шкоду, завдану судом, відповідає держава на підставах та в порядку, встановлених законом.
Законом встановлено імунітет суду і він не може бути відповідачем у цивільній справі. Наявність імунітету, за своєю суттю, є засобом, який гарантує належне функціонування системи правосуддя і дозволяє судам виконувати свою судову функцію незалежно та неупереджено.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що питання імунітету суддів вже зустрічалося при розгляді однієї зі справ, і в ній Суд дійшов висновку, що такий імунітет мав законну мету, оскільки був засобом забезпечення належного здійснення правосуддя. Суд також постановив, що з огляду на обставини тієї справи таке обмеження було пропорційним (рішення від 12 березня 2009 року у справі "Плахтєєв та Плахтєєва проти України" ("Plakhteyev and Plakhteyeva v. Ukraine"), заява № 20347/03).
Подібний висновок висловлено Верховним Судом України, зокрема, у постанові від 01 березня 2017 року у справі № 6-3139цс16, в якій зазначено, що законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Належним відповідачем у спорах про відшкодування шкоди, заподіяної судом, може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя.
Здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом (частини перша та третя статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Закони України не передбачають розгляду у суді позовних вимог про визнання незаконними дій/бездіяльності іншого суду після отримання останнім позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду чи про зобов`язання іншого суду до вчинення процесуальних дій, оскільки такі дії/бездіяльність є пов`язаними з розглядом судової справи навіть після його завершення. Вирішення у суді спору за такими позовними вимогами буде втручанням у здійснення правосуддя іншим судом.
Оскарження діяльності суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов`язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій.
Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони, відповідно, були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені.
Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені.
Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).
Приписи "справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства" (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України) стосуються як позовів, які не можуть розглядатися за правилами відповідно цивільного судочинства, так і тих позовів, які взагалі не можуть розглядатися судами.