Постанова
Іменем України
02 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 752/10037/18
провадження № 61-7111св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.
учасники справи:
позивач - Підприємство об`єднання громадян "Київське учбово-виробниче підприємство № 1 Українського товариства сліпих",
відповідач - ОСОБА_1,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом Підприємства об`єднання громадян "Київське учбово-виробниче підприємство № 1 Українського товариства сліпих" до ОСОБА_1 про звільнення займаного приміщення, стягнення заборгованості з орендної плати та неустойки
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 22 червня 2022 року у складі колегії суддів: Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2018 року Підприємство об`єднання громадян "Київське учбово-виробниче підприємство № 1 Українського товариства сліпих" (далі - ПОГ "Київське УВП № 1 УТОС", підприємство) звернулося до суду з позовом, у якому, уточнивши позовні вимоги, просило зобов`язати відповідачку звільнити і повернути раніше орендоване приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, і передати його позивачу; стягнути з відповідачки на користь позивача заборгованість з орендної плати в розмірі 5 147,10 грн та неустойку, нараховану відповідно до статті 785 ЦК України, розмірі 82 353,60 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ПОГ "Київське УВП № 1 УТОС" посилалося на те, що 22 березня 2017 року між ним і ОСОБА_1 був укладений договір оренди нежилого приміщення № 8, за умовами якого відповідачка згідно з приймально-здавальним актом прийняла у тимчасове строкове платне користування приміщення під склад площею 90,3 кв. м. 31 грудня 2017 року строк дії договору оренди закінчився. 14 грудня 2017 року відповідачці надіслано листа, в якому повідомлено про необхідність до 03 січня 2018 року повернути орендоване майно орендодавцю. З жовтня 2017 року відповідачка не сплачує орендної плати, у зв`язку з чим у неї виникла заборгованість в розмірі 5 147,10 грн. Крім того, відповідно до статті 785 ЦК України позивач просив стягнути з відповідачки неустойку за неповернення орендованого майна.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Голосіївський районний суд міста Києва рішенням від 18 грудня 2020 року в задоволенні позову відмовив.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позивач не довів факту передання приміщень в оренду за договором від 22 березня 2017 року, а вимоги щодо стягнення заборгованості з орендної плати та неустойки у зв`язку з неповерненням орендованих приміщень є взаємопов`язаними безпосередньо з встановленням факту оренди таких приміщень.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Київський апеляційний суд постановою від 22 червня 2022 року апеляційну скаргу ПОГ "Київське УВП № 1 УТОС" задовольнив частково. Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 18 грудня 2020 року скасував та ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив частково. Зобов`язав ОСОБА_1 звільнити приміщення за адресою: АДРЕСА_1, площею 90,3 кв. м, (млин) та передати його орендодавцю ПОГ "Київське УВП № 1 УТОС". Стягнув з ОСОБА_1 на користь ПОГ "Київське УВП № 1 УТОС" 51 471,00 грн неустойки за порушення умов договору та 8 810,00 грн судового збору.
Апеляційний суд мотивував постанову тим, що позивач довів факт укладення між сторонами 22 березня 2017 року договору оренди, а передання підприємством відповідачці приміщення за цим договором підтверджується приймально-здавальним актом від 01 березня 2017 року, за умовами якого ПОГ "Київське УВП № 1 УТОС" передало фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1 в оренду приміщення площею 90,3 кв. м для використання під склад, незважаючи на те, що цей акт підписаний був до укладання сторонами договору оренди № 08. Факт оренди у позивача приміщення під особисті потреби для ведення бізнесу (паралельно з роботою в ПОГ "Київське УВП № 1 УТОС") ОСОБА_1 не заперечувала, а тому ця обставина не потребує доведення. Суд також встановив, що ОСОБА_1 виконувала умови укладеного між сторонами договору ще до його підписання, внесення орендної плати відповідачем в обумовленій договором сумі свідчить про дійсність укладеного договору, умови якого сторони фактично виконували. У зв`язку з цим суд дійшов висновку, що відсутність у матеріалах справи акта здачі-приймання спірного приміщення, який сторони мали підписати на виконання пункту 3.3 договору оренди, не спростовує факту передання вказаних приміщень орендарю, а отже ОСОБА_1, були передані в оренду спірні приміщення за договором їх оренди.
Відмовляючи в задоволенні вимоги про стягнення орендної плати, суд виходив з того, що ОСОБА_1 як орендар не виконала належним чином своїх договірних зобов`язань перед підприємством. Водночас враховуючи, що строк дії договору оренди закінчився 31 грудня 2017 року, стягнення орендної плати поза межами договору задоволенню не підлягає.
Встановивши, що орендоване майно після закінчення строку дії договору оренди власнику не було повернено, апеляційний суд дійшов висновку про стягнення з відповідачки неустойки відповідно до частини другої статті 785 ЦК України за один рік у розмірі 51 471,00 грн.
Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи
У липні 2022 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову Київського апеляційного суду від 22 червня 2022 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження вказує те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 13 грудня 2019 року у справі № 910/20370/17, від 08 травня 2018 року у справі № 910/1806/17, від 29 січня 2021 року у справі № 569/1037/18, від 11 квітня 2018 року у справі № 914/4238/15, від 24 квітня 2018 року у справі № 910/14032/17, від 08 вересня 2019 року у справі № 910/16362/18.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні неправильно застосував частину другу статті 785 ЦК України. При цьому апеляційний суд неповно дослідив фактичні обставини справи на предмет того, чи спростував орендар належними та достатніми доказами відсутність його вини у простроченні повернення орендованого майна орендодавцю та не з`ясував, чи наявна об`єктивна обставина, яка перешкоджала виконати обов`язок щодо повернення майна. Водночас безпідставним є посилання апеляційного суду на акт звірки взаєморозрахунків за період з 01 березня до 31 грудня 2017 року, оскільки цей акт не містить підпису ОСОБА_1 як орендаря чи підпису її представника. Крім того, копія акта звірки не була додана до позовної заяви, а тому цей доказ не можна брати до уваги. Таким чином, помилковим є висновок апеляційного суду, здійснений на підставі зазначеного акта звірки, що скаржник виконувала умови укладеного між сторонами договору ще до його підписання, а внесення орендної плати нею в обумовленій договором сумі свідчить про дійсність укладеного договору між сторонами, умови якого сторони фактично виконували.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 16 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
26 вересня 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 04 жовтня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи
Апеляційний суд встановив, що 22 березня 2017 року між ПОГ "Київське УВП № 1 УТОС" і ОСОБА_1 був укладений договір № 08 оренди нежилого приміщення, за умовами якого ОСОБА_1 прийняла згідно з приймально-здавальним актом у тимчасове строкове платне користування приміщення за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 90,3 кв. м (3-й поверх млина).
Відповідно до пункту 3.1 договору оренди приміщення та майно, що орендуються, передаються орендодавцем та приймають орендарем протягом 3-х днів з моменту укладання цього договору.
Протягом строку, визначеного в пункті 3.1 договору, орендодавець повинен звільнити приміщення, що орендується, та підготувати його до передачі орендарю (пункт 3.2 договору оренди).
Передача приміщення і майна, що орендується, здійснюється за актом здачі-приймання, підписання якого свідчить про фактичну передачу таких приміщень в оренду, що сторони обумовили пунктом 3.3 договору оренди.
У пункті 4.1 договору оренди сторони визначили строк оренди приміщення з 01 березня 2017 року до 31 грудня 2017 року.
Згідно з пунктом 8.1 договору оренди після закінчення строку оренди орендар зобов`язаний передати орендодавцю приміщення, що орендується, протягом 3-х днів з моменту закінчення договору оренди за актом передачі, орендар зобов`язаний виїхати з приміщення, що орендується, та підготувати його до передачі орендодавцю.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.