Постанова
Іменем України
31 жовтня 2022 року
м. Київ
справа № 241/2229/20
провадження № 61-12287св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Комунальне некомерційне підприємство "Мангушська центральна районна лікарня",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Першотравневого районного суду Донецької області від 14 квітня 2021 року у складі судді Молонової Ю. В. та постанову Донецького апеляційного суду від 24 червня 2021 рокуу складі колегії суддів: Баркова В. М., Лопатіної М. Ю., Ткаченко Т. Б.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунального некомерційного підприємства "Мангушська центральна районна лікарня" (далі - КНП "Мангушська центральна районна лікарня") про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії та відшкодування моральної шкоди.
Позов мотивував тим, що він працює на посаді завідуючого хірургічного відділення в КНП "Мангушська центральна районна лікарня" з 04 квітня 1978 року та з 1967 року є учасником бойових дій.
Послався на те, що у 2020 році йому стало відомо, що він, як учасник бойових дій, має право на додаткову відпустку тривалістю 14 календарних днів. У 2020 році він скористався цією відпусткою, але у наданні грошовій компенсації за невикористані додаткові відпустки за попередні роки йому відповідач відмовив, оскільки додаткова відпустка не може бути перенесена та не підлягає грошовій компенсації.
Вважає, що відповідач порушив його право на нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 до 2019 роки.
Просив суд визнати протиправною бездіяльність КНП "Мангушська центральна районна лікарня", зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 року до 2019 року, а також стягнути з відповідача 5 000 грн у відшкодування моральної шкоди.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Першотравневий районний суд Донецької області рішенням від 14 квітня 2021 року у позові відмовив.
Суд першої інстанції виходив з того, що нормами чинного законодавства передбачена лише основна та додаткова щорічні відпустки, які підлягають поділу на частини та грошовій компенсації. Виплату грошової компенсації за невикористані дні за іншими видами додаткових відпусток стаття 83 КЗпП України та стаття 24 Закону України "Про відпустки" не передбачають. Невикористана позивачем у поточному році така відпустка на наступний рік не переноситься, а право на неї працівник може реалізувати тільки протягом календарного року за погодженням з роботодавцем.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
На рішення суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.
Донецький апеляційний суд постановою від 24 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення.
Рішення Першотравневого районного суду Донецької області від 14 квітня 2021 року залишив без змін.
Апеляційний суд виходив з того, що розглядаючи спори про виплату грошової компенсації за невикористану відпустку, необхідно виходити з того, що згідно зі статтею 83 КЗпП України вона може бути стягнена на вимогу працівника за всі дні невикористаної ним основної й додаткової щорічної відпустки, тільки в разі звільнення його з роботи. Розмір грошової компенсації за невикористану відпустку за попередні роки визначається виходячи із середнього заробітку, який працівник має на час її проведення (постанова Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 754/3434/19).
Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач не пропонував йому використовувати додаткові відпустки чим порушив його права, є безпідставними, оскільки, як нормами КЗпП України, так і нормами Закону України "Про відпустки", передбачений обов`язок роботодавця саме надати відпустку, а не пропонувати її працівникові.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у липні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 08 вересня 2021 року відкрив касаційне провадження, витребував справу з суду першої інстанції, надіслав учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснив їм право подати відзив на касаційну скаргу.
Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
У жовтні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження ОСОБА_1 зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм права у подібних правовідносинах без врахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 620/4218/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційну скаргу мотивував тим, що у наведеній постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що Закон не встановлює припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження військової служби.
Позивач не використав додаткову відпустку, яка належала йому як учаснику бойових дій у період з 2015 року до 2019 року, оскільки відповідач не пропонував позивачу використати зазначену відпустку або грошову компенсацію за ці роки, чим відповідач порушив право позивача.
Крім того, відповідач своєю бездіяльністю заподіяв позивачу моральну шкоду.
Відзив на касаційну скаргу
У жовтні 2021 року КНП "Мангушська центральна районна лікарня"подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просило суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін.
Зазначило, що суди попередніх інстанцій правильно застосували норми статті 83 КЗпП України, згідно з якою компенсація може бути стягнена на вимогу працівника за всі дні невикористаної ним основної й додаткової щорічної відпустки, тільки в разі звільнення його з роботи (постанова Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 754/3434/19).
Крім того, норми КЗпП України і Закону України "При відпустки" передбачають лише обов`язок роботодавця саме надати відпустку, а не пропонувати її працівнику.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ОСОБА_1, з 04 квітня 1978 року працює в КНП "Мангушська центральна районна лікарня".
Відповідно до посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_1, виданого 10 січня 1997 року та посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_2, виданого 04 квітня 2005 року, позивач має статус учасника бойових дій безстроково (а. с. 8).
У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про виплату грошової компенсації за невикористані додаткові відпустки за 2015-2019 роки, на яку отримав відповідь про відмову (а. с. 9-11).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Межі розгляду справи судом
Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України(неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм права у подібних правовідносинах без врахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 620/4218/18).
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відмовляючи у задоволенні позову місцевий суд, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що нормами чинного законодавства передбачена лише основна та додаткова щорічні відпустки, які підлягають поділу на частини та грошовій компенсації. Виплату грошової компенсації за невикористані дні за іншими видами додаткових відпусток стаття 83 КЗпП України та стаття 24 Закону України "Про відпустки" не передбачають. Невикористана позивачем у поточному році така відпустка на наступний рік не переноситься, а право на неї працівник може реалізувати тільки протягом календарного року за погодженням з роботодавцем.
Колегія суддів погодилася із висновками судів попередніх інстанцій.
Частина перша статті 83 КЗпП України та частина перша статті 24 Закону України "Про відпустки" передбачають, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-інваліда з дитинства підгрупи А І групи.