Постанова
Іменем України
31 жовтня 2022 року
м. Київ
справа № 596/1079/20
провадження № 61-14853св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Державна казначейська служба України,
третя особа - суддя Печерського районного суду міста Києва ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 07 травня 2021 року у складі судді Цвинтарної Т. М. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 31 серпня 2021 року у складі колегії суддів Храпак Н. М., Міщій О. Я., Ходоровський М. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України, за участю третьої особи - судді Печерського районного суду міста Києва ОСОБА_2, про відшкодування моральної шкоди.
Позовну заяву мотивував тим, що 28 травня 2017 року до Печерського районного суду м. Києва надійшла його скарга на бездіяльність Генеральної прокуратури щодо внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, яка була визначена для розгляду судді Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_2
Проте, слідчий суддя ОСОБА_2 розглянув цю скаргу з порушенням строку розгляду такої категорії скарг, а саме через два роки шість місяців з часу надходження її до суду, при тому, що строк розгляду такої скарги - не пізніше сімдесяти двох годин з моменту її надходження до суду.
Зазначив, що Київський апеляційний суд ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_2 від 09 грудня 2019 року за скаргою позивача визнав незаконною та скасував.
Послався на те, що Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя рішенням від 22 червня 2020 року встановила, що суддя порушив вимоги частини другої статті 1 КПК України, статті 2, 7, 8, пункти 1, 2 статті 106 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
На думку позивача, наведене спричинило порушення його права на справедливий суд впродовж розумного строку, гарантоване статтями 3, 55 Конституції України, пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, відображених у рішеннях Європейського Суду з прав людини, зокрема у справах "Печенізький та інші проти України", "Трудов проти Росії".
Вважав, що розгляд його скарги суддя ОСОБА_2 проводив із знущанням над ним, оскільки призначаючи судові засідання в режимі відеоконференції через Гусятинський районний суд Тернопільської області, на зв`язок із цим судом не виходив, судові засідання не відкривав і не повідомляв його про причини не проведення судових засідань. В той час, позивач приходив до Гусятинського районного суду Тернопільської області на призначенні дати, час призначених судових засідань, де чекав до закінчення робочого дня суду.
Зазначив, що неправомірними діями та бездіяльністю судді Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_2 щодо розгляду його скарги йому завдано істотну моральну шкоду. Факти постійного непроведення призначених судових засідань, не повідомлення його про їх непроведення в призначені день і час забирало в нього багато часу, у зв`язку з чим він вимушений був протягом тривалого часу безрезультатно приходити до Гусятинського районного суду Тернопільської області, чекати там до закінчення роботи суду, що порушило його життєві зв`язки та звичайний ритм життя. Витрачання свого часу на відвідування суду та на оскарження бездіяльності судді ОСОБА_2 позбавило його радості спілкування із своїми дітьми та онуками.
Послався на те, що оскільки він хворіє на ряд хронічних хвороб, тому вимушений постійно приймати ліки та дотримуватися строгої дієти. Проте, чекаючи годинами в Гусятинському районному суді Тернопільської області на розгляд справи, він втрачав час прийому ліків, особливо в період загострення хвороби, що ще більше вплинуло на стан його здоров`я.
Позивач просив суд стягнути на його користь за рахунок коштів державного бюджету моральну шкоду в розмірі 1 500 000,00 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням від 07 травня 2021 року Гусятинський районний суд Тернопільської області у позові відмовив.
Рішення суд першої інстанції мотивував тим, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження завдання йому моральної шкоди бездіяльністю судді Печерського районного суду ОСОБА_2 та не довів наявності причинно-наслідкового зв`язку між бездіяльністю судді Печерського районного суду ОСОБА_2 і заподіяною моральною шкодою.
Наявність рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 22 червня 2020 року № 1914/2дп/15-20 про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді Печерського районного суду міста Києва ОСОБА_2 само по собі не доводить спричинення позивачу моральної шкоди.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою від 31 серпня 2021 року Тернопільський апеляційний суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 07 травня 2021 року залишив без змін.
Постанову суд апеляційної інстанції мотивував тим, що визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).
Ухвалюючи рішення про відмову у позові, суд першої інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановив фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги до задоволення не підлягають за недоведеністю, оскільки позивач не надав доказів на підтвердження наявності заподіяної йому шкоди, причинного зв`язку між шкодою і протиправними діяннями відповідача.
Саме по собі скасування апеляційним судом ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 09 грудня 2019 року в справі № 757/31635/17-к та притягнення судді до дисциплінарної відповідальності не є підставою для відшкодування заявнику моральної шкоди.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у вересні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою для відкриття касаційного провадження ОСОБА_1 зазначив неврахування висновку Верховного Суду щодо відшкодування моральної шкоди у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17, щодо застосування статей 1173, 1174 ЦК України у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 24 березня 2020 року у справі № 818/607/17, статей 16, 23 ЦК України у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц;
в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, підстави про відвід якого є обґрунтованими.
Касаційну скаргу мотивував тим, що в позовній заяві, апеляційній скарзі, поясненнях в судових засіданнях позивач повністю довів факт порушення його прав суддею ОСОБА_2 під час здійснення ним правосуддя. Всі докази мають преюдиційний характер та підтвердженні рішенням ВРП, ухвалою Київського апеляційного суду і рішеннями ЄСПЛ, які стосуються презумпції моральної шкоди внаслідок порушення прав і свобод людини.
Під час розгляду апеляційної скарги брала участь як головуюча і суддя-доповідач суддя Храпак Н. М., яка брала участь у розгляді апеляційної скарги позивача у справі № 596/63/17 та прийняла незаконне рішення, яке було скасоване касаційним судом. У задоволенні заяви про відвід судді Храпак Н. М. відмовлено.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд установив, що 06 червня 2017 року до Печерського районного суду міста Києва надійшла скарга ОСОБА_1 на бездіяльність Генеральної прокуратури України, яка полягала у невнесенні відповідних відомостей про вчинення кримінального правопорушення до ЄРДР. Ця скарга протоколом автоматичного визначення слідчого судді у цей самий день визначена для розгляду слідчому судді ОСОБА_2 Справі присвоєно єдиний унікальний номер 757/31635/17-к.
Ухвалою слідчого судді ОСОБА_2 Печерського районного суду міста Києва від 09 грудня 2019 року скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність Генеральної прокуратури України, що полягала у невнесенні до ЄРДР відомостей про кримінальне правопорушення, викладених у заяві ОСОБА_1 від 15 травня 2017 року, задоволено частково, а саме, зобов`язано уповноважену особу Генеральної прокуратури України розглянути заяву ОСОБА_1 в порядку, визначеному частиною четвертою статті 214 КПК України. В задоволенні решти вимог відмовлено.
Розгляд скарги ОСОБА_1 на бездіяльність Генеральної прокуратури України тривав більше двох років, а саме з 06 червня 2017 року до 09 грудня 2019 року.
Ухвалою від 07 липня 2020 року Київський апеляційний суд в справі № 757/31635/17-к ухвалу слідчого судді ОСОБА_2 . Печерського районного суду міста Києва від 09 грудня 2019 року скасував та призначив новий розгляд скарги у суді першої інстанції (а. с. 14-18).
23 серпня 2018 року ОСОБА_1 звернувся із дисциплінарною скаргою до Вищої ради правосуддя на дії судді Печерського районного суду міста Києва ОСОБА_2, а саме щодо відмови йому в доступі до правосуддя та невжиття суддею заходів щодо розгляду його скарги за заявою про вчинення злочину (справа № 757/31635/17-к).
ОСОБА_1 просив притягнути суддю ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності у зв`язку з незаконною відмовою в доступі до правосуддя, внаслідок чого порушено його право на справедливий і відкритий розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, безпідставним затягуванням або невжиттям суддею заходів щодо розгляду заяви, скарги чи справи протягом строку, встановленого законом.
Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя, кваліфікуючи дії судді під час розгляду скарги ОСОБА_1, дійшла висновку про відсутність у діях судді ОСОБА_2 складу дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом "а" пункту 1 частини першої статті 106 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а саме умисної або внаслідок недбалості незаконної відмови в доступі до правосуддя (у тому числі незаконної відмови в розгляді по суті скарги).
Також, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку про наявність у діях судді ОСОБА_2 під час розгляду зазначеної скарги складу дисциплінарних проступків, передбачених підпунктом "а" пункту 1 частини першої статті 106 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а саме внаслідок недбалості істотного порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу, зокрема ОСОБА_1, наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, та пунктом 2 частини першої статті 106 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а саме невжиття ним заходів щодо розгляду вказаної скарги протягом строку, встановленого законом.
У дисциплінарній скарзі ОСОБА_1 також зазначав, що бездіяльність судді призвела до порушення його прав і свобод, гарантованих статтею 6 Конвенції, статтею 55 Конституції України, статтями 2, 7, 8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Проте, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя констатувала, що під час дисциплінарного провадження зазначені доводи скаржника не підтвердилися.
Рішенням від 22 червня 2020 року №1914/2дп/15-20 Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя суддю Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_2 притягнула до дисциплінарної відповідальності та застосувала до нього дисциплінарне стягнення у виді догани з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом одного місяця. Вказане рішення набрало законної сили, що підтверджується копією ухвали Вищої ради правосуддя від 22 грудня 2020 року № 3597/0/15-20 (а. с. 6-8, 47-51).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.