Постанова
Іменем України
19 жовтня 2022 року
м. Київ
справа № 354/397/17
провадження № 61-12208св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого (суддя-доповідач) - Мартєва С. Ю.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк", правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія Інвест-Кредо",
відповідач - ОСОБА_1,
треті особи: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Іванова Світлана Миколаївна,
особа, яка приєдналася до апеляційної скарги - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія Інвест-Кредо" на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 24 червня 2021 року у складі колегії суддівБойчука І. В., Девляшевського В. А., Фединяка В. Д.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2017 року Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, за участю третіх осіб: Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Іванової С. М., про визнання недійсним договору про розірвання іпотечного договору та застосування наслідків недійсності правочину.
Позов мотивував тим, що 27 жовтня 2005 року та 27 січня 2006 року Закрите акціонерне товариство "ТАС-Інвестбанк" (далі - ЗАТ "ТАС-Інвестбанк") та ОСОБА_1 уклали кредитні договори № 434-Ф та № 506-Ф відповідно.
Зазначив, що на забезпечення виконання зобов`язань за цими кредитними договорами 27 лютого 2007 року сторони уклали іпотечний договір № 506-Ф/434-Ф/ІП-2, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою С. М. за реєстровим № 975. Предметом іпотеки є земельні ділянки площами 0,1500 га та 0,1493 га в с. Поляниця, уч. Вишні Яремчанської міської ради Івано-Франківської області.
Надалі Публічне акціонерне товариство "Омега Банк" (правонаступник ЗАТ "ТАС-Інвестбанк") на підставі договору від 18 червня 2013 року купівлі-продажу прав вимоги № 1 відступило ПАТ "Дельта Банк" право вимоги за цими кредитними договорами.
Зазначив, що 02 липня 2014 року ПАТ "Дельта Банк" та ОСОБА_1 уклали договір про розірвання іпотечного договору № 506-Ф/434-Ф/ІП-2 від 27 лютого 2007 року, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою С. М. за реєстровим № 867.
У цей же день ПАТ "Дельта Банк" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Актив-Гарант" (далі - ТОВ "ФК "Актив-Гарант") уклали договір про відступлення права вимоги за кредитними договорами.
ПАТ "Дельта Банк" послалося на те, що на підставі постанови Правління Національного банку України від 02 березня 2015 року № 150 "Про віднесення АТ "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних" виконавча дирекція Фонду 02 березня 2015 року прийняла рішення № 51 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Дельта Банк", а 02 жовтня 2015 року - рішення № 181 "Про початок процедури ліквідації АТ "Дельта Банк" та делегування повноважень ліквідатора банку".
Фонд забезпечив перевірку правочинів, вчинених протягом року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку з врахуванням вимог пункту 4 частини другої статті 37, частин 1-5 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку та виявив нікчемні правочини, зокрема договір від 02 липня 2014 року про розірвання іпотечного договору № 506-Ф/434-Ф/ІП-2 від 27 лютого 2007 року, укладений між ПАТ "Дельта Банк" і ОСОБА_1, та договір про відступлення права вимоги від 02 липня 2014 року, укладений між ПАТ "Дельта Банк" і ТОВ "ФК "Актив-Гарант".
Зазначив, що комісія з перевірки правочинів (інших договорів) за кредитними операціями, яка призначена наказом від 11 березня 2015 року № 67, склала протокол № 77/1 від 28 вересня 2015 року, яким за наслідками проведеної перевірки віднесла ці договори до категорії нікчемних.
Вважає, що договір про розірвання іпотечного договору є правочином, що засвідчує відмову ПАТ "Дельта Банк" від власних майнових прав, таким, що позбавив можливості іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки з метою погашення боргу за кредитними договорами в розмірі 6 717 405,85 грн, отже, є нікчемним на підставі пункту 1 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Крім того, договір від 02 липня 2014 року є нікчемним на підставі пункту 2 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", оскільки він є одним із правочинів, який призвів до запровадження в банку тимчасової адміністрації, а згодом - ліквідації у зв`язку з його неплатоспроможністю та неможливістю виконання грошових зобов`язань перед своїми кредиторами.
Також вважає спірний правочин недійсним на підставі частин 2-3 статті 203, статті 215 ЦК України, оскільки голова ради директорів ПАТ "Дельта Банк" Попова О. Ю. не мала необхідного обсягу правоздатності на укладення цього договору.
Всупереч статуту ПАТ "Дельта Банк" та Положення "Про раду директорів ПАТ "Дельта Банк", остання не була уповноважена ні радою директорів ПАТ "Дельта Банк", ні кредитним комітетом на розірвання іпотечного договору.
На думку позивача, сторони уклали договір із порушенням "правила двох підписів" (пункт 6.5.12 статуту), згідно з яким від імені банку договори повинні бути підписані спільно головою ради директорів (або виконуючим обов`язки) та особою, призначеною Спостережною радою банку з-поміж членів ради директорів банку або заступників голови ради директорів банку.
Послався на те, що укладення договору про розірвання супроводжувалося внесенням до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення обтяження.
Визнання недійсною підстави внесення запису щодо державної реєстрації прав є підставою для скасування такої реєстрації. Тому позовна вимога про скасування державної реєстрації підлягає виконанню нотаріусом.
Позивач просив:
- визнати недійсним договір, посвідчений 02 липня 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою С. М. за реєстровим № 867, укладений між ПАТ "Дельта Банк" та ОСОБА_1, про розірвання іпотечного договору № 506-Ф/434-Ф/ІП-2, укладеного між ЗАТ "ТАС-Інвестбанк" та ОСОБА_1 та посвідченого 27 лютого 2007 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою С. М. за реєстровим № 975;
- визнати ПАТ "Дельта Банк" попереднім іпотекодержателем з 27 лютого 2007 року за іпотечним договором № 506-Ф/434-Ф/ІП-2, укладеним між ЗАТ "ТАС-Інвестбанк" та ОСОБА_1 та посвідченим 27 лютого 2007 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою С. М. за реєстровим № 975;
- скасувати записи у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 02 липня 2014 року: про припинення іпотеки № 2623692, про припинення обтяження № 6195073, про припинення іпотеки № 2622774, про припинення обтяження № 6195344.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням від 25 березня 2020 року Яремчанський міський суд Івано-Франківської області позов задовольнив.
Визнав недійсним договір, що посвідчений 02 липня 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою С. М. за реєстровим № 867, укладений між ПАТ "Дельта Банк" та ОСОБА_1, про розірвання іпотечного договору від 27 лютого 2007 року № 506-Ф/434-Ф/ІП-2, укладеного між ЗАТ "ТАС-Інвестбанк" та ОСОБА_1 та посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою С. М. за реєстровим № 975 за № 975.
Визнав ПАТ "Дельта Банк" попереднім іпотекодержателем з 27 лютого 2007 року за іпотечним договором № 506-Ф/434-Ф/ІП-2, посвідченим 27 лютого 2007 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою С. М. за реєстровим № 975, укладеним між ЗАТ "ТАС-Інвестбанк" та ОСОБА_1 .
Скасував записи в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: про припинення іпотеки № 2623692, 14:57:30, що внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотеки на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 14158887 від 02 липня 2014 року 15:00:10; про припинення обтяження № 6195073, 15:07:34, що внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяження на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 14159372 від 02 липня 2014 року, 15:08:07; про припинення іпотеки № 2622774, 15:15:14, що внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотеки на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 14159864 від 02 липня 2014 року, 15:16:11; про припинення обтяження № 6195344, 15:19:27, що внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяження на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 14160105 від 02 липня 2014 року, 15:19:50.
Стягнув з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Дельта Банк" 5 600,00 грн судових витрат у справі, з яких: 4 800,00 грн сплаченого судового збору та 800,00 грн за заяву про забезпечення позову.
Рішення суд першої інстанції мотивував тим, що позивач здійснив перевірку правочинів, вчинених протягом року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, та відповідно до статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" протоколом № 77/1 від 28 вересня 2015 року констатував нікчемність оспорюваного договору на підставі закону, що визначає його нікчемність.
Дійшов висновку, що визнання нікчемного правочину недійсним не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним на підставі закону.
Отже, договір про розірвання іпотечного договору вважав за необхідне визнати нікчемним в силу закону, зокрема на підставі пунктів 1-3 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Місцевий суд зауважив, що спір фактично стосується наявності чи відсутності права застави.
Проте позивач, окрім встановлення факту нікчемності оспорюваного правочину, просив його визнати також недійсним, зокрема на підставі частин другої-третьої статті 203 ЦК України, та, як наслідок, визнати його іпотекодержателем із скасуванням запису в реєстрі.
Вважав, що спірний договір є недійсним також з підстав, визначених статтею 215 ЦК України, оскільки голова ради директорів ПАТ "Дельта Банк" Попова О. Ю., яка підписала договір про розірвання іпотечного договору, не була уповноважена на укладення спірного договору відповідно до статуту ПАТ та Положення "Про раду директорів".
Зважаючи на це, місцевий суд дійшов висновку, що доводи в цій частині позову про визнання договору недійсним (не з підстав нікчемності) є також доведеними та підлягають задоволенню, застосувавши при цьому наслідки недійсності правочину.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
На рішення суду першої інстанції ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.
Адвокат Дяків Д. І. в інтересах ОСОБА_2, якане залучена до участі у цій справі, проте вважала, що суд першої інстанції вирішив питання про її права та інтереси, подав заяву про приєднання до апеляційної скарги ОСОБА_1 .
Ухвалою від 25 червня 2020 року, яку залишив без змін постановою від 08 лютого 2021 року Верховний Суд, Івано-Франківський апеляційний суд залучив Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія Інвест-Кредо" (далі - ТОВ "Фінансова компанія Інвест-Кредо") як правонаступника Акціонерного товариства "Дельта Банк" у справі.
Постановою від 24 червня 2021 року Івано-Франківський апеляційний суд апеляційну скаргу ОСОБА_1, до якої приєдналася ОСОБА_2, задовольнив частково.
Рішення Яремчанського міського суду від 25 березня 2020 року скасував та ухвалив нове рішення про відмову у позові.
Стягнув з ТОВ "Фінансова компанія Інвест-Кредо" на користь ОСОБА_1 7 200,00 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
Апеляційний суд мотивував постанову тим, що редакція статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", чинна на час укладення договору про розірвання договору іпотеки, не передбачала можливості визнання уповноваженою особою Фонду такого договору нікчемним у зв`язку із відмовою банку від власних майнових вимог, як це передбачено статтею у редакції закону, на яку посилається позивач при зверненні з цим позовом.
Зауважив, що предметом позовних вимог у справі, що переглядається, є визнання недійсним договору від 02 липня 2014 року про розірвання іпотечного договору, а тому посилання на інше рішення суду апеляційної інстанції щодо обставин, які цей суд не встановлював, є неправильним та суперечить вимогам процесуального закону.
Зазначив, що під час укладення і підписання спірного договору голова ради директорів Попова О. Ю. діяла на підставі статуту ПАТ "Дельта Банк", затвердженого рішенням позачергових загальних зборів акціонерів ПАТ "Дельта Банк" від 25 липня 2013 року № 5, погодженого Національним банком України 16 серпня 2013 року, із внесенням державної реєстрації змін до установчих документів 21 серпня 2013 року № 10701050023017828, тобто діяла в межах повноважень, мала необхідний обсяг цивільної дієздатності, а тому підстави для визнання договору недійсним відповідно до частин другої, третьої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України відсутні.
Дійшов висновку, що місцевий суд, задовольняючи позов, не врахував, що тлумачення статті 215 ЦК України передбачає, що правочин не може бути нікчемним та оспорюваним одночасно.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у липні 2021 року до Верховного Суду, ТОВ "Фінансова компанія Інвест-Кредо", посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення місцевого суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження ТОВ "Фінансова компанія Інвест-Кредо" зазначило:
неврахування судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", статей 203, 215, 216, 236 ЦК України, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статей 55, 124 Конституції України у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 127/14035/17, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 629/2156/15, від 08 червня 2021 року у справі № 662/397/15-ц, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, від 25 травня 2021 року у справі № 910/11027/18;
необхідність відступлення від висновку щодо застосування зазначених норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 522/9536/18 та від 25 квітня 2018 року у справі № 761/11870/15-ц;
відсутність висновку щодо прийняття рішень виключно виконавчим колегіальним органом юридичної особи, а не одноособових рішень його керівника, а також щодо визнання дій керівника юридичної особи вчиненими не в її інтересах, недобросовісно і нерозумно, у випадку відмови від забезпечення за наявності порушеного основного зобов`язання.
Касаційну скаргу мотивувало тим, що договір про розірвання іпотечного договору є правочином, що засвідчує відмову ПАТ "Дельта Банк" від власних майнових прав, а тому є нікчемним на підставі пункту 1 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"; зміст статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" у редакції як на час укладення, так і на час виявлення нікчемного правочину містить однакові за своєю суттю підстави нікчемності правочинів.
Послалося на те, що на час укладення договору про розірвання іпотечного договору набрало чинності рішення суду про стягнення зі ОСОБА_1 заборгованості за кредитними договорами, отже, розірвання договору іпотеки за наявності непогашеної кредитної заборгованості є відмовою від майнових прав, яка суперечить відносинам кредитування, меті банківської діяльності.
Наполягало, що укладення нікчемних правочинів вчинено з метою уникнення цивільно-правової відповідальності за невиконання кредитного зобов`язання та є схемою з виведення активів банку, який мав проблеми з ліквідністю напередодні запровадження тимчасової адміністрації.
На думку позивача, зміна формулювання підстав нікчемності, встановлених статтею 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", за наявності принаймні однієї з яких в уповноваженої особи Фонду виникає право віднести правочин до нікчемних, без зміни сутності підстави не може свідчити про правильність посилання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на помилкове застосування уповноваженою особою Фонду редакції Закону.
Вважає, що інше викладення законодавцем положень статті 38 Закону, враховуючи їх аналогічний зміст, не може свідчити про неможливість застосування до укладеного договору різних редакцій Закону з огляду на однаковість результату (наслідків) такого застосування.
У протилежному випадку таке буквальне правозастосування надасть підстави для сумнівів щодо ефективності заходів зі збереження активів неплатоспроможного банку, що суперечить духу самого Закону та меті його прийняття законодавцем.
Підкреслило, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заперечують виключно проти редакції Закону, а не нікчемності правочину в цілому.
Послалося на те, що Верховний Суд у постанові від 18 листопада 2020 року у справі № 127/14035/17 зазначив, що редакція Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" повинна застосовуватися на час перевірки правочинів на підстави нікчемності.
Незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові, оскільки згідно з принципом "jura novit curia" неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від його обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.
Договір про розірвання іпотечного договору є правочином, внаслідок укладення якого банк став неплатоспроможним та унеможливив виконання грошових зобов`язань банку перед іншими кредиторами.
Голова ради директорів ПАТ "Дельта Банк" Попова О. Ю. не мала права укладати договір про розірвання іпотечного договору відповідно до Закону України "Про акціонерні товариства", статуту ПАТ "Дельта Банк" та Положення "Про раду директорів АТ "Дельта Банк".
У серпні 2021 року до суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому адвокат Олексієнко З. О., в інтересах приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Іванової С. М., просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін.
У відзиві, який надійшов до Верховного Суду у вересні 2021 року, ОСОБА_1 просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
У вересні 2021 року до суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому ОСОБА_2 просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 27 жовтня 2005 року ЗАТ "ТАС-Інвестбанк" та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 434-Ф (з подальшими змінами, внесеними додатковими договорами), відповідно до якого банк відкрив позичальнику мультивалютну кредитну лінію, що відновлюється з лімітом заборгованості 579 000,00 дол. США до 26 жовтня 2012 року під 12 % річних (а. с. 18-28 т.1).
27 січня 2006 року ЗАТ "ТАС-Інвестбанк" відповідно до укладеного зі ОСОБА_1 кредитного договору № 506-Ф (зі змінами і доповненнями, внесеними в подальшому додатковими договорами) відкрило кредитну лінію на умовах, передбачених договором, з лімітом заборгованості 180 000,00 дол. США зі сплатою 12 % річних до 22 листопада 2012 року (а. с. 29-35 т.1).
На забезпечення виконання зобов`язань за цими кредитними договорами 27 лютого 2007 року банк і відповідач уклали іпотечний договір № 506-Ф/434-Ф/ІП-2, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою С. М. за реєстровим № 975 (зі змінами та доповненнями від 08 жовтня 2009 року), відповідно до якого ОСОБА_1 передала в іпотеку земельні ділянки площею 0,1500 га (кадастровий номер 2611092001:22:002:0560) та площею 0,1493 га (кадастровий номер 2611092001:22:002:0559) у с. Поляниця, уч. Вишні Яремчанської міської ради Івано-Франківської області, які належать їй на праві власності на підставі державних актів серія ЯГ, № 307289 та серія ЯГ, № 307288 від 03 липня 2006 року.
Відповідно до пункту 2.2. цього договору загальна договірна (заставна) вартість предмета іпотеки за домовленістю сторін становила 1 044 329,39 дол. США, що еквівалентно за курсом Національного банку України 5 273 863,41 грн (а. с. 38-42, 47-48 т.1).
За нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу прав вимоги № 1 від 18 червня 2013 року ПАТ "Омега Банк" (правонаступник ЗАТ "ТАС-Інвестбанк") відступило ПАТ "Дельта Банк" всі права вимоги продавця, як кредитора, до позичальника ОСОБА_1 за кредитними договорами № № 434-Ф та 506-Ф, а також всі права вимоги продавця до осіб, які надали забезпечення, за договорами забезпечення.
У спеціальному розділі Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у записах про іпотеку № 2623692 та № 2622774 внесли відомості про нового іпотекодержателя ПАТ "Дельта Банк" (а. с. 36-37, 217-219, 252-253, 256-257 т. 1).
Надалі ПАТ "Дельта Банк", в особі голови ради директорів Попової О. Ю., та ОСОБА_1 уклали договір від 02 липня 2014 року про розірвання іпотечного договору від 27 лютого 2007 № 506-Ф/434-Ф/ІП-2, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою С. М. за реєстровим номером № 867.
Відповідно до витягів з державного реєстру речових прав на нерухоме майно нотаріус вніс записи про припинення іпотеки (записи про іпотеку № 2623692 та № 2622774) та обтяжень за іпотечним договором (а. с. 42-46, 254-255, 258-259 т. 1).
02 березня 2015 року на підставі постанови Правління Національного банку України від 02 березня 2015 року № 150 "Про віднесення ПАТ "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних" виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення № 51 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Дельта Банк" з 03 березня 2015 року та розпочала процедуру виведення АТ "Дельта Банк" з ринку.
02 жовтня 2015 року Національний банк України прийняв постанову № 664 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" та рішення № 181 про початок процедури ліквідації ПАТ "Дельта Банк" з 05 жовтня 2015 року до 04 жовтня 2017 року включно.
Проте 20 лютого 2017 року продовжив строк здійснення процедури ліквідації банку до 04 жовтня 2019 року (а. с. 73-76 т. 1).
Відповідно до витягу з протоколу від 28 вересня 2015 року № 77/1 засідання комісії з перевірки правочинів (інших договорів) за кредитними операціями, призначеної наказом від 11 березня 2015 року № 67, віднесено до нікчемних (у розумінні пунктів 1, 2 та 3 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб") договір про розірвання іпотечного договору № 506-Ф/434-Ф/ІП-2 та договір про відступлення права вимоги від 02 липня 2014 року між ПАТ "Дельта Банк" та ТОВ "ФК "Актив-Гарант".
Повідомлення про нікчемність правочинів направлене ОСОБА_1, ТОВ "ФК "Актив-Гарант" та нотаріусу 24 березня 2016 року (а. с. 49-55 т.1).
Рішенням від 10 листопада 2016 року у справі № 910/15244/16, залишеним без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 23 лютого 2017 року та Вищого господарського суду України від 18 травня 2017 року, Господарський суд міста Києва визнав недійсним договір про відступлення права вимоги від 02 липня 2014 року між ПАТ "Дельта Банк" та ТОВ "ФК "Актив-Гарант".
Зобов`язав ТОВ "ФК "Актив-Гарант" повернути на користь ПАТ "Дельта Банк" оригінали кредитних договорів (з додатковими договорами) від 27 жовтня 2005 року № 434-Ф та від 27 січня 2006 року № 506-Ф (а. с. 61-64 т.1).
Відповідно до договору № 1/07 про відступлення прав вимоги від 02 липня 2014 року ТОВ "ФК "Актив-Гарант" відступило ОСОБА_2, а остання набула право вимоги за кредитними договорами (з додатковими договорами) від 27 жовтня 2005 року № 434-Ф та від 27 січня 2006 року № 506-Ф, а також згідно з актом приймання-передачі за вказаним договором ОСОБА_2 прийняла оригінали вказаних кредитних договорів з додатковими договорами (а. с. 163-174 т. 2).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з абзацом першим частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Межі розгляду справи судом
Підставою для відкриття касаційного провадження є:
пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку);
пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України (скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні);
пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах).
Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Як слідує із частини третьої статті 400 ЦПК України, суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Задовольняючи позов, місцевий суд виходив з того, що позивач, здійснивши перевірку правочинів, вчинених протягом року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, відповідно до статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" протоколом № 77/1 від 28 вересня 2015 року констатував нікчемність оспорюваного договору на підставі закону, що визначає його нікчемність.
Зазначив, що визнання нікчемного правочину недійсним не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним в силу закону, однак спірний договір є також недійсним з підстав, визначених статтею 215 ЦК України, оскільки голова ради директорів ПАТ "Дельта Банк" Попова О. Ю., яка підписала договір про розірвання іпотечного договору, не була уповноважена на укладення спірного договору відповідно до статуту ПАТ та Положення "Про раду директорів". Зважаючи на це, суд дійшов висновку, що доводи в цій частині позову про визнання договору недійсним (не з підстав нікчемності) є також доведеними та підлягають задоволенню, застосувавши при цьому наслідки недійсності правочину.
Скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове рішення про відмову у позові, суд апеляційної інстанції виходив із того, що редакція статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", чинна на час укладення договору про розірвання договору іпотеки, не передбачала можливості визнання уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію такого договору нікчемним у зв`язку із відмовою банку від власних майнових вимог, як це передбачено статтею у редакції закону, на яку посилається позивач при зверненні з цим позовом.
Апеляційний суд вважав, що під час укладення і підписання спірного договору голова ради директорів Попова О. Ю. діяла в межах повноважень, мала необхідний обсяг цивільної дієздатності, а тому підстави для визнання договору недійсним відповідно до частин другої, третьої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України відсутні.
З такими висновками суду апеляційної інстанції погодитися не можна, оскільки він дійшов їх унаслідок помилкового застосування норм матеріального права та без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду.
У постанові від 10 листопада 2021 року (справа № 438/592/17, провадження № 61-610св21), яка ухвалена після подання касаційної скарги у справі, що переглядається, Верховний Суд висловив такі висновки щодо застосування статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" у подібних обставинах:
"Слід зазначити, що виходячи із статті 1 зазначеного Закону, предметом його регулювання є фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
Зазначений Закон є спеціальним законом, тому з огляду на пункт 8 розділу X "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.
На відміну від статей 219-235 ЦК України, стаття 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" регулює не правила укладення правочинів, а правовідносини щодо забезпечення збереження активів банку, запобігання втрати майна та збитків банку.
У справі з огляду на частину другу статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" протягом дії тимчасової адміністрації та/або процедури ліквідації Фонд гарантування вкладів фізичних осіб здійснює перевірку правочинів, вчинених (укладених) банком протягом одного року, а правочинів, вчинених (укладених) банком з пов`язаними особами та/або в інтересах пов`язаних осіб, та/або на їх користь, - протягом трьох років до дня запровадження тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку або процедури ліквідації банку.
У справі не йдеться про ретроспективну дію норми права у часі, оскільки визначальним для нікчемності правочину є не додержання вимог закону на час укладення правочину, а його зміст та строк вчинення до дати запровадження тимчасової адміністрації або процедури ліквідації банку, які оцінюються на час запровадження тимчасової адміністрації.
Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.
Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.
Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності."
Оспорений правочин сторони уклали 02 липня 2014 року.
Врегульовані статтею 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" права та обов`язки сторін щодо забезпечення збереження активів банку, запобігання втрати майна та збитків банку виникли на підставі постанови правління НБУ від 02 березня 2015 року "Про віднесення ПАТ "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних" та запровадження з 03 березня 2015 року у банку тимчасової адміністрації.
Згідно з частиною другою статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" у редакції Закону, чинній на момент введення тимчасової адміністрації, протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов`язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.