Постанова
Іменем України
02 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 553/2152/19
провадження № 61-19755св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 09 листопада 2021 року, прийняту у складі колегії суддів: Бутенко С. Б., Кузнєцової О. Ю., Прядкіної О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що вона з 29 вересня 2007 року по 16 травня 2019 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 .
Під час шлюбу вона за особисті кошти на підставі договору резервування квартири, укладеного 04 травня 2011 року між нею як замовником, ТОВ «Полтавтрансбуд-Інвест» як виконавцем та ТДВ «Полтавтрансбуд» як забудовником, придбала квартиру АДРЕСА_1 .
За вказаним договором виконавець ТОВ «Полтавтрансбуд-Інвест» зобов`язався закріпити (здійснити резервування) за замовником об`єкта нерухомості (двокімнатної квартири площею 64,04 кв. м у будинку АДРЕСА_2 ), а вона (замовник) зобов`язалася здійснити всі необхідні дії для резервування об`єкта нерухомості за собою.
11 липня 2012 року між нею та ТОВ «Полтавтрансбуд-Інвест» укладено договір купівлі-продажу квартири та підписано акт про прийняття нею вказаної квартири. Кошти на придбання квартири були надані їй особисто її батьками: ОСОБА_3 та ОСОБА_4
04 травня 2011 року вона уклала договір банківських рахунків фізичної особи. ОСОБА_3 отримала позику у ОСОБА_5 у сумі 20 000,00 євро для резервування для неї вищевказаної квартири, що підтверджується відповідною розпискою від 28 квітня 2011 року. При цьому, ОСОБА_3 зобов`язалася повернути позичені кошти до 27 квітня 2015 року. Позичені її матір`ю кошти були подаровані їй для придбання вказаного об`єкта нерухомого майна.
Крім того, її батько ОСОБА_4 за 2010-2011 роки отримав пенсію у розмірі 144 772,05 грн, що підтверджується довідками від 21 серпня 2019 року, виданими ГУ ПФУ в Полтавській області.
Вказувала на те, що у грудні 2018 року ОСОБА_2 звертався до суду із позовом до неї про поділ спільного майна подружжя та просив здійснити поділ спірної квартири. В межах зазначеного провадження нею не було заявлено зустрічний позов щодо визнання майна її особистою власністю, оскільки вона намагалася укласти з відповідачем мирову угоду, відповідач запевняв, що залишить свій позов без розгляду, оскільки йому достеменно відомо, що спірний об`єкт нерухомості було придбано за її особисті кошти.
З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просила визнати за нею право приватної особистої власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 16 січня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 право приватної особистої власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що позивач спростувала презумпцію спільної сумісної власності подружжя на спірну квартиру шляхом подання належних та допустимих доказів, які доводять належність вказаного об`єкта нерухомості на праві особистої приватної власності саме їй на підставі придбання нею квартири за рахунок особистих коштів. При цьому, стороною відповідача в ході судового розгляду справи не було спростовано шляхом подання належних та допустимих доказів відносно обставин щодо джерела походження коштів на придбання спірної квартири та їх предметність. Наведені вище обставини підтверджуються матеріалами справи та спростовують доводи сторони відповідача про те, що особистих коштів на резервування житла позивач не витрачала, оскільки, як стверджує відповідач, це були кошти їх спільні з позивачем, при цьому доказів дійсної майнової спроможності та зацікавленості у придбанні спірної квартири в інтересах сім`ї відповідач в ході судового розгляду справи не надав.
Додатковим рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 01 лютого 2021 року заяву представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Остапенка О. П. про ухвалення додаткового рішення задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати у сумі 10 820,00 грн.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 22 березня 2021 року апеляційні скарги ОСОБА_2 та апеляційну скаргу його представника - адвоката Шерстюк А. О. залишено без задоволення, рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 16 січня 2021 року, додаткове рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 01 лютого 2021 року, залишено без змін.
Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову ОСОБА_1 , оскільки позивачем спростовано презумпцію спільної сумісної власності подружжя на спірну квартиру, а відповідачем не спростовано докази позивача та не доведено факт придбання спірної квартири у період шлюбу за спільні сумісні кошти або спільною працею подружжя, тому відсутні підстави для віднесення спірної квартири до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя, виходячи з того, що відповідачем не спростовані докази позивача про належність вказаного об`єкта нерухомості на праві приватної власності саме позивачу шляхом придбання квартири за рахунок її особистих коштів.
Додатковою постановою Полтавського апеляційного суду від 29 березня 2021 року заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Остапенка О. П. про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу задоволено і ухвалено додаткову постанову.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 900,00 грн.
Постановою Верховного Суду від 04 серпня 2021 року касаційні скарги ОСОБА_2 задоволено частково.
Постанову Полтавського апеляційного суду від 22 березня 2021 року та додаткову постанову Полтавського апеляційного суду від 29 березня 2021 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (провадження № 61-6722св21).
Постановою Полтавського апеляційного суду від 09 листопада 2021 року апеляційні скарги ОСОБА_2 та його представника - адвоката Шерстюк А. О. задоволено.
Рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 16 січня 2021 року та додаткове рішення цього суду від 01 лютого 2021 року скасовано та ухвалено у справі нове судове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю відмовлено.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що надані позивачем докази про одержання матір`ю позивачки ОСОБА_3 у позику грошових коштів у сумі 20 000,00 євро для резервування для дочки спірної квартири, а також про наявність у батьків ОСОБА_1 - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на час укладення договору купівлі-продажу облігацій від 04 травня 2011 року загальною кількістю 8 808 штук та вартістю 352 231,92 грн сталого доходу та фінансової спроможності надати своїй дочці у власність у повному обсязі кошти, необхідні для резервування спірної квартири, не доводять набуття ОСОБА_1 в особисту приватну власність грошових коштів для придбання спірної квартири та не спростовують презумпції спільності права власності подружжя на одержане під час шлюбу майно.
Крім того, апеляційний суд зазначив, що договір купівлі-продажу квартири від 11 липня 2012 року укладений за нотаріально посвідченою згодою другого з подружжя - ОСОБА_2 , про придбання квартири в особисту приватну власність при посвідченні даного договору позивачка нотаріусу не повідомляла, не просила визначити статус вказаного майна як належного їй особисто, при тому, що нотаріусом сторонам роз`яснено зміст статті 65 СК України щодо порядку розпоряджання спільним сумісним майном подружжя.
Відсутність у заяві відповідача про надання згоди на укладення договору купівлі-продажу підпису ОСОБА_1 та ненадання нею згоди на викладення та підписання ОСОБА_2 заяви саме такого змісту, не спростовує презумпції спільного майна подружжя, оскільки одержання такої згоди у разі розпорядження одним із подружжя спільним майном є вимогою закону і право відповідача на спірну квартиру під час укладення договору позивачкою не заперечувалось.
При цьому апеляційний суд зазначив, що внесення позивачкою коштів за квартиру до підписання договору купівлі-продажу 11 липня 2012 року не свідчить про її особисте приватне право на спірне нерухоме майно, оскільки договір про резервування квартири від 04 травня 2011 року, придбання цінних паперів ТОВ «Полтавтрансбуд-Інвест» та договір щодо передачі замовником пакету облігацій виконавцю 11 липня 2012 року були укладені під час шлюбу сторін та спрямовані на придбання спірної квартири.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У грудні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просила скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував беззаперечних доказів, які були подані нею на спростування презумпції спільної сумісної власності подружжя, не проаналізовував їх в своїй сукупності.
Також апеляційний суд не врахував, що відповідач не надав жодного належного та допустимого доказу на спростування заявлених нею позовних вимог, натомість нею надані належні та допустимі докази обґрунтованості позовних вимог.
Крім того, під час нового розгляду апеляційним судом справи вона на спростування висновків, викладених в мотивувальній частині постанови Верховного Суду від 04 серпня 2021 року надала додаткові пояснення разом з додатками, які апеляційний суд безпідставно повернув.
Також вона у суді апеляційної інстанції заявляла клопотання про допит свідків (її батьків), однак апеляційний суд безпідставно відмовив їй у задоволенні цього клопотання.
При цьому суд апеляційної інстанції формально підійшов до вказівок, які містились у постанові Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у цій справі.
Підставами касаційного оскарження постанови Полтавського апеляційного суду від 09 листопада 2021 року заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20) та у постановах Верховного Суду від 29 липня 2020 року у справі № 127/16354/17 (провадження № 61-5698св19), від 22 травня 2019 року у справі № 523/8319/14-ц (провадження № 61-38040св18), від 22 лютого 2021 року у справі № 756/2527/16-ц (провадження № 61-5837св19).
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 09 грудня 2021 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.
У строк, визначений судом, заявник усунула недоліки касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції. У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконання постанови Полтавського апеляційного суду від 09 листопада 2021 року відмовлено.
У січні 2022 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.
Ухвалою Верховного Суду від 16 лютого 2022 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконання постанови Полтавського апеляційного суду від 09 листопада 2021 року відмовлено.
Ухвалою Верховного Суду від 06 жовтня 2022 року заяву ОСОБА_2 про відвід суддів Верховного Суду Коломієць Г. В., Гулька Б. І., Луспеника Д. Д. у цій справі визнано необґрунтованою, заяву ОСОБА_2 про відвід суддів Верховного Суду Коломієць Г. В., Гулька Б. І., Луспеника Д. Д. передано для вирішення зазначеного питання, у порядку, передбаченому частиною першою статті 33 ЦПК України, іншому судді.
Ухвалою Верхов