ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 листопада 2022 року
м. Київ
справа №813/2408/18
касаційне провадження № К/9901/4467/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А.,
суддів - Пасічник С.С., Ханової Р.Ф.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «МегаТрансЛьвів»
на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2019 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Ніколін В.В.; судді - Заверуха О.Б., Старунський Д.М.)
у справі № 813/2408/18
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «МегаТрансЛьвів»
до Головного управління ДФС у Львівській області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
В С Т А Н О В И В:
У червні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю «МегаТрансЛьвів» (далі - ТОВ «МегаТрансЛьвів»; позивач; платник) звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Львівській області (далі - ГУ ДФС у Львівській області; відповідач; контролюючий орган) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 29 травня 2018 року № 0008831410.
Львівський окружний адміністративний суд рішенням від 02 жовтня 2018 року позов задовольнив повністю, зазначивши, що висновок відповідача, викладений в акті перевірки, про заниження платником фінансового результату до оподаткування (прибуток) нічим не обґрунтований і є лише його припущенням.
Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 22 січня 2019 року рішення суду першої інстанції скасував та прийняв нове - про повну відмову в задоволенні позову.
ТОВ «МегаТрансЛьвів» звернулося до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2019 року повністю та залишити в силі рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2018 року.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права. При цьому звертає увагу на підтвердження реальності та господарського характеру придбаних у Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 послуг зі здійснення економічного аналізу господарсько-фінансової діяльності підприємства належним чином оформленою первинною документацією. Також наголошує на тому, що між платником та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 договори про надання послуг перевезення не укладалися, а відтак ця особа послуги перевезення товарно-матеріальних цінностей із м. Мукачево до м. Львів не надавала. Крім того, зазначає про безпідставність доводів щодо завищення ним витрат на 531933,00 грн з огляду на правильність відображення в бухгалтерському обліку вартості придбаних і реалізованих товарів, внутрішнього переміщення та відображення у фінансовій звітності.
Верховний Суд ухвалою від 25 лютого 2019 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ «МегаТрансЛьвів».
26 березня 2019 року від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він зазначив, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що контролюючим органом проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «МегаТрансЛьвів» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 11 серпня 2015 року по 31 грудня 2017 року, валютного - за період з 11 серпня 2015 року по 31 грудня 2017 року, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - за період з 11 серпня 2015 року по 31 грудня 2017 року, за результатами якої складено акт від 15 травня 2018 року № 1205/13-01-14-06/39944497.
Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) у зв`язку з: неправомірним формуванням даних податкового обліку за наслідками придбання послуг зі здійснення економічного аналізу господарсько-фінансової діяльності підприємства у Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з огляду на непідтвердження фактичного характеру здійснених операцій та господарського характеру понесених за ними витрат належним чином оформленою первинною документацією; невідображенням отриманого доходу за рахунок безоплатно отриманих послуг перевезення від Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 у 2006 році на суму 5000,00 грн; безпідставним включенням до складу собівартості реалізованих товарів (бензину та дизельного палива) витрат на переміщення товарно-матеріальних цінностей зі складу на склад в грудні 2017 року в сумі 531933,00 грн, що не підтверджено документами, передбаченими Інструкцією про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої спільним наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства транспорту та зв`язку України, Міністерства економіки України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20 травня 2008 року № 281/171/578/155 (далі - Інструкція).
На підставі зазначеного акта перевірки ГУ ДФС у Львівській області прийнято податкове повідомлення-рішення від 29 травня 2018 року № 0008831410, згідно з яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток у розмірі 95910,00 грн за основним платежем та 23978,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями.
Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем названого акта індивідуальної дії, Верховний Суд виходить із такого.
За правилами пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Згідно зі статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 996-XIV) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку.
Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податку як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК України.
Так, підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України передбачено, що об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.
Таким чином, витрати для цілей визначення фінансового результату до оподаткування податком на прибуток мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податку.
При цьому потрібно, щоб ці документи підтверджували і розкривали суть, внутрішню сторону господарської операції, її справжність, економічну вигоду (виправданість, ризик) й ділову мету. Щоб так кваліфікувати природу господарської операції, необхідно послатися на допустимі та належні докази, якими засвідчується стан (якість) такої операції. Без цього неможливо перевірити правильність обчислення і сплати суми грошового зобов`язання на підставі такої операції.
Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Разом з тим, за змістом статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
У спірній ситуації суд апеляційної інстанції виходив із того, що долучені позивачем до матеріалів справи копії акта приймання-передачі наданих послуг від 30 вересня 2016 року та платіжного доручення від 06 жовтня 2016 року № 250 не є достатніми доказами реального характеру операції з придбання послуг зі здійснення економічного аналізу господарсько-фінансової діяльності.
Зокрема, в названому акті приймання-передачі наданих послуг вказано лише види послуг, що надавалися контрагентом, проте не зазначено