ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 826/16903/16
адміністративне провадження № К/9901/39853/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Гончарової І.А.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.12.2016 (суддя Кобилянський К.М.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03.04.2017 (головуючий суддя Бабенко К.А., судді Кузьменко В.В., Степанюк А.Г.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «СЕК» до Головного управління ДФС у м. Києві про скасування податкових повідомлень-рішень,
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «СЕК» (далі - позивач, ТОВ «ТД «СЕК», Товариство) звернулось до суду з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач, податковий орган) про скасування податкових повідомлень-рішень від 01.08.2016 №0004391402, яким визначило позивачу до сплати суму грошового зобов`язання з податку на прибуток у розмірі 785 317 грн., в тому числі 665 210 грн. за основним платежем, 120 107 грн. - штрафні (фінансові) санкції; №0004401402, яким визначено грошове зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 921 205 грн., в тому числі 736 964 грн. за основним платежем, 184 241 грн. - штрафні (фінансові) санкції.
Обґрунтовуючи позовну заяву, Товариство зазначило про безпідставність висновків акта перевірки щодо допущення позивачем порушень вимог законодавства при взаємовідносинах з контрагентами ПП «Кінос», ТОВ «Баста Трейд», ПП «Діслав» і ТОВ «Салкон-2012». На переконання позивача акт перевірки не містить жодних належних доказів нереальності господарських операцій позивача з названими постачальниками товарів і послуг, натомість наявні у ТОВ «ТД «СЕК» первинні документи свідчать про те, що господарські операції дійсно мали місце та спричинили реальні зміни у майновому стані сторін.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.12.2016, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.04.2017, позов задоволено, скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 01.08.2016 №0004391402 та №0004401402.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
У доводах касаційної скарги по суті порушує питання щодо неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм податкового і пов`язаного з ним законодавства, що регулюють підстави, умови, порядок, правильність і обґрунтованість обчислення, відображення і сплату сум податкових зобов`язань з ПДВ. Вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про обґрунтованість позовних вимог, адже не зважили на фактичні обставини справи та підтверджуючі їх докази, які свідчать про відсутність реального вчинення господарських операцій позивача з контрагентами ПП «Кінос», ТОВ «Баста Трейд», ПП «Діслав» і ТОВ «Салкон-2012».
Вищий адміністративний суд України відкрив касаційне провадження у справі.
В подальшому справу передано до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду й відповідно до пункту 2 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року №460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційна скарга підлягає розгляду у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом, тобто до 08.02.2020.
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд виходить з наступного.
Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «ТД «СЕК» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 31.12.2015, за результатами якої складено акт від 31.05.2016 №234/26-15-14-02-04/35871221, у висновках якого зазначено про порушення Товариством пункту 44.1 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 135.1 статті 135, підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 6 130 072,00 грн.; пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 6 656 260,00 грн.
Позивачем подано заперечення на акт перевірки від 31.05.2016 №234/26-15-14-02-04/35871221 разом з додатковими матеріалами, розглянувши які, контролюючий орган прийняв рішення про проведення документальної позапланової перевірки та 18.07.2016 склав акт №314/26-15-14-02-04.
Згідно із висновками цього акта перевірки, відповідач встановив порушення позивачем норм підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого Товариством занижено податок на прибуток на загальну суму 665 210 грн.; пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 736 964 грн.
ГУ ДФС у м. Києві на підставі зазначеного акта перевірки прийняло оспорювані податкові повідомлення-рішення 01.08.2016 №0004391402 (форми «Р»), яким визначило позивачу до сплати суму грошового зобов`язання з податку на прибуток у розмірі 785 317 грн., в тому числі 665 210 грн. за основним платежем, 120 107 грн. - штрафні (фінансові) санкції; №0004401402 (форми «Р»), яким нарахувало грошове зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 921 205 грн., в тому числі 736 964 грн. за основним платежем, 184 241 грн. - штрафні (фінансові) санкції.
Оскаржені позивачем в адміністративній процедурі в порядку, визначеному статтею 56 Податкового кодексу України, податкові повідомлення-рішення від 01.08.2016 були залишені без змін рішенням Державної фіскальної служби України від 05.10.2016 №21607/6/99-99-11-01-01-25.
Спірні правовідносини регулюються приписами Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент спірних відносин).
За приписами абзацу 1 пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Згідно із пунктами 198.1, 198.2 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійсненні операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї з подій, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 зазначеного Кодексу та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 Податкового кодексу України, протягом звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (в тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи товари/послуги та основні фонди почали використовуватись в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного періоду.
У відповідності до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пункту 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України).
Зміст наведених норм свідчить про те, що наявність господарських операцій з придбання товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності є визначальною умовою для виникнення права на формування податкового кредиту.
У відповідності до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України «витрати» - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Згідно із пунктом 138.1 статті 138 цього Кодексу, витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
За нормою підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають в себе собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.
Абзацом 1 пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Водночас підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Виходячи з вимог Закону України від 16.07.1999 №996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин; далі - Закон №996-ХІV), обґрунтування відображення господарських операцій в податковому обліку здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку.
Статтею 2 Закону №996-ХІV передбачено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно - правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб`єктів господарської діяльності, які зобов`язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.
Згідно із статтею 1 Закону №996-ХІV первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини 2 статті 3 Закону №996-ХІV бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, згідно з вимогами пункту 1 статті 9 Закону №996-ХІV, є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Враховуючи наведене, слід зробити висновок, що для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, тобто достовірні первинні документи. Для з`ясування обставин реальності вчинення господарської операції належить ретельно перевіряти доводи податкових органів про фактичне нездійснення господарської операції, викладені в актах перевірки або підтверджені іншими доказами.
Таким чином, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що протягом періоду, який перевірявся контролюючим органом, ТОВ «ТД «СЕК» мало фінансово-господарські взаємовідносини із ПП «Кінос», ТОВ «Баста Трейд», ПП «Діслав» та ТОВ «Салкон-2012».
Так, між позивачем (покупець) та ТОВ «Баста Трейд» (постачальник) укладено договір поставки №17 від 03.03.2014, відповідно до підпункту 1.1. якого постачальник зобов`язується продавати покупцю за його заявками у власність обладнання належної якості, а покупець - придбавати в асортименті, кількості, ціні та вартості, що визначаються згідно рахунків-фактур на Товар, які після складання становлять невід`ємну частину цього договору. Продавець зобов`язується власними силами та засобами поставити товар на склад покупця.