ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 листопада 2022 року
м. Київ
справа №280/3816/20
адміністративне провадження № К/9901/48014/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мельник-Томенко Ж. М.,
суддів - Мартинюк Н. М., Соколова В. М.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Запорізької обласної прокуратури про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою Запорізької обласної прокуратури на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 22.06.2021 (суддя - Прасов О. О.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 25.11.2021 (колегія суддів у складі: Сафронової С. В., Чепурнова Д. В., Мельника В. В.),
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їхнє обґрунтування
У червні 20202 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до прокуратури Запорізької області, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ прокурора Запорізької області від 29.04.2020 № 732к щодо звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Запорізької області та з органів прокуратури Запорізької області на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру»;
- поновити ОСОБА_1 в прокуратурі Запорізької області на посаді рівнозначній посаді прокурора відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Запорізької області з 13.05.2020;
- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень прокуратури Запорізької області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу до дня поновлення на посаді без урахування обов`язкових відрахувань, що на час подання позовної заяви складає 24 038,00 грн без урахування обов`язкових відрахувань.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що спірним наказом його було звільнено з посади прокурора відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Запорізької області та з органів прокуратури Запорізької області на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 13.05.2020. З наказом позивач ознайомлений 13.05.2020. Фактичні розрахунки з позивачем проведено відділом фінансування та бухгалтерського обліку прокуратури Запорізької області в частині виплат за невикористану щорічну та додаткову відпустку 13.05.2020. Позивач вважає, що відповідачем порушено його право на працю, повагу до приватного життя, засади рівності громадян, через що він не отримує заробітну плату та не має інших засобів для існування. Видання наказу про звільнення прокурора з підстав, передбачених пунктом 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» (за умови зупинення дії статті 60 цього ж Закону), без врахування загальних положень Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), не можна, на його думку, вважати підставним та законним. Позивач не заперечує того факту, що наказ про його звільнення підписаний прокурором області В. Калюгою на офіційному бланку з надписом «ПРОКУРАТУРА ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ», однак він висловлює сумнів щодо наявності у керівника даного суб`єкта владних повноважень відповідних функцій на прийняття таких індивідуальних актів. Позивач зазначає, що прокурор В. Калюга на посаду адміністративного керівника прокуратури Запорізької області призначався наказом Генерального прокурора саме як прокурор Запорізької області, а не як керівник обласної прокуратури, і залишався в цьому статусі на час видання наказу про звільнення позивача. Правом звільнення прокурорів на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» за умови рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, на думку позивача, наділений керівник регіональної (обласної) прокуратури. Проте, як зазначає позивач, прокуратура Запорізької області, як суб`єкт владних повноважень, від імені якої було звільнено позивача, ніколи на набувала правового статусу ні регіональної, ні обласної прокуратури. Також позивач вважає, що наявність у пункті 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» двох окремих підстав для звільнення, які відокремлені сполучником «або», покладає на роботодавця обов`язок щодо зазначення в наказі про звільнення конкретної підстави, визначеної цим пунктом. З огляду на викладене, позивач наголошує, що посилання відповідача в оскаржуваному наказі на зазначену вище норму Закону України «Про прокуратуру» без відповідної конкретизації підстави для звільнення, породжує для нього негативні наслідки у вигляді стану юридичної невизначеності щодо підстав такого звільнення. На час звільнення позивача не відбувалась ані ліквідація, ані реорганізація прокуратури Запорізької області та відділу, в якому він обіймав посаду. Крім того, станом на 30.04.2020 не приймалося рішення про скорочення кількості працівників прокуратури Запорізької області в цілому та/або у відповідних відділах прокуратури області.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
Керуючись статтею 11 Закону України «Про прокуратуру», підпунктом 2 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», прокурор Запорізької області Калюга В. наказом від 29.04.2020 № 732к звільнив ОСОБА_1 з посади прокурора відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Запорізької області та з органів прокуратури Запорізької області на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 13.05.2020. Підстава: рішення кадрової комісії № 1.
Відповідно до трудової книжки позивача останнім його днем роботи в прокуратурі Запорізької області є 13.05.2020.
У рішенні № 258 від 10.04.2020 «Про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складання іспиту у формі тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки», прийнятому Кадровою комісією № 1, зазначено, що керуючись пунктами 13, 16, 17 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» та пунктом 6 розділу І, пунктом 6 розділу ІІІ Порядку проходження прокурорами атестації, враховуючи, що прокурор відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації Управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Запорізької області, ОСОБА_1 за результатами складення іспиту у формі тестування на загальні здібності та навички набрав 88 балів, що є менше прохідного балу для успішного складення іспиту, він не допускається до етапу проходження співбесіди. У зв`язку з цим прокурор відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації Управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Запорізької області, ОСОБА_1 неуспішно пройшов атестацію.
Не погодившись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 оскаржив його у судовому порядку.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 02.12.2020 у справі № 280/4478/20, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 22.04.2021 у справі № 280/4478/20, задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Запорізька обласна прокуратура, про визнання протиправним та скасування рішення визнано протиправним та скасовано рішення першої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур від 10.04.2020 за № 258 «Про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складання іспиту у формі тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки».
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 24.05.2021 замінено відповідача прокуратуру Запорізької області її правонаступником - Запорізькою обласною прокуратурою.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 22.06.2021, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 25.11.2021, позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано наказ прокурора Запорізької області від 29.04.2020 № 732к щодо звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Запорізької області та з органів прокуратури Запорізької області на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру»; зобов`язано Запорізьку обласну прокуратуру поновити ОСОБА_1 в Запорізькій обласній прокуратурі на посаді рівнозначній посаді прокурора відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Запорізької області та з органів прокуратури Запорізької області з 14.05.2020; стягнуто з Запорізької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за період з 14.05.2020 по 22.06.2021 у сумі 332 931,84 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. В частині поновлення позивача в Запорізькій обласній прокуратурі на посаді рівнозначній посаді прокурора відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Запорізької області та з органів прокуратури Запорізької області та виплати грошового забезпечення за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в сумі 25 240,25 грн рішення допущено до негайного виконання. У стягненні на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судових витрат відмовлено.
Судові рішення мотивовано тим, що оскільки рішення кадрової комісії № 1, яке було підставою для прийняття прокуратурою Запорізької області наказу від 29.04.2020 визнано протиправним та скасовано у судовому порядку, тому спірний наказ також має бути визнаний протиправним та скасованим. Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку, що спірний наказ має бути визнаний протиправним та скасованим через те, що зазначення відповідачем у спірному наказі лише пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» без відповідної конкретизації підстави для звільнення породжує для позивача негативні наслідки у вигляді стану юридичної невизначеності щодо підстави такого звільнення. Суд першої інстанції вважав, що на день прийняття відповідачем оскаржуваного наказу була відсутня діюча норма спеціального закону, що регулює статус прокурорів, яка встановлювала би особливості застосування до прокурорів положень частини другої статті 40, статей 42, 42-1, частин першої-третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 КЗпП України, тобто норм щодо звільнення прокурора з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. При цьому, суд першої інстанції зазначив, що відповідач у спірному наказі послався на норми Закону України від 19.09.2019 № 113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», який, на думку суду, не є законом, що регулює статус прокурора.
З огляду на приписи частини другої статті 9, частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та з метою захисту прав та інтересів позивача суд першої інстанції вважав за необхідне зобов`язати Запорізьку обласну прокуратуру поновити позивача в Запорізькій обласній прокуратурі на посаді рівнозначній посаді прокурора відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Запорізької області з 14.05.2020, оскільки згідно з наказом Генерального прокурора від 03.09.2020 № 410 «Про окремі питання забезпечення початку роботи обласних прокурату» перейменовано без зміни ідентифікаційного коду юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань - юридичну особу «прокуратура Запорізької області» у «Запорізька обласна прокуратура» та за інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, станом на день судового засідання (22.06.2021), ідентифікаційний код юридичної особи 02909973 належить Запорізькій обласній прокуратурі.
Також, з посиланням на частину другу статті 235 КЗпП України, пункти 4, 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100), суд першої інстанції дійшов висновку, що з метою захисту прав та інтересів позивача необхідно стягнути з Запорізької обласної прокуратури на користь позивача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за період з 14.05.2020 по 22.06.2021 у сумі 332 931,84 грн.
В свою чергу, суд апеляційної інстанції зазначив, що ігноруючи закріплений у статті 129-1 Конституції України обов`язок виконання у визначеному законом порядку ухваленого іменем України судового рішення в частині негайного його виконання, відповідач в апеляційній скарзі намагається довести неможливість поновлення судом позивача на посаді прокурора Запорізької обласної прокуратури, але посилається при цьому на рішення Верховного Суду у справах, по яким вирішувалися спори, що виникали в період 2016-2018 років, які навіть приблизно не стосуються предмету спору у цій справі, та не мають будь-якого відношення до питань введеної в дію Законом № 113-IX процедури реформування органів прокуратури. Зокрема, наполягаючи на відсутності підстав для поновлення позивача на посаді прокурора Запорізької обласної прокуратури у зв`язку з відсутністю рішення кадрової комісії про успішне проходження ним атестації, відповідач у той же час не взяв до уваги, що позивач вчинив усі передбачені Законом № 113-IX дії (виявив бажання та намір пройти атестацію), але особисто він не може впливати на питання включення його до переліку осіб, яким дозволено пройти атестацію, або стосовно визначення дати і часу проходження атестації. Суд апеляційної інстанції зазначив, що той факт, що першою кадровою комісією з атестації прокурорів регіональних прокуратур стосовно позивача 10.04.2020 було прийнято незаконне рішення № 258, яке визнано судом протиправним та скасовано, а з моменту винесення Запорізьким окружним адміністративним судом рішення від 02.12.2020 у справі № 280/4478/20, відповідними уповноваженими особами майже рік не вчинено жодної дії по включення ОСОБА_1 до переліку осіб, що мають пройти атестацію та не визначено дати і часу такої атестації - ні в якому разі, на думку суду, не може слугувати підставою для звільнення ОСОБА_1 , не позбавляє його права на працю та можливості пройти атестацію у визначеному законом порядку.
Також суд апеляційної інстанції наголосив на тому, що сам факт зміни назви органів прокуратури усіх рівнів чи зміна назви посад прокурорів, чинним законодавством не визначається як підстава для припинення повноважень прокурорів на посадах, які вони займали до набрання чинності Законом № 113-IX, також як і не позбавляє працюючих прокурорів їх правового статусу на період проходження атестації (призначення та проведення якої цілком залежить від генерального прокурора та утворених ним кадрових комісій) аж до моменту її завершення та ухвалення Кадровою комісією за результатами атестації можливого рішення про неуспішне проходження прокурором атестації. Оскільки на теперішній час будь-яке рішення кадрової комісії за результатом проходження позивачем атестації відсутнє, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що при його поновленні за рішенням суду у відповідача відсутні правові підстави позбавляти позивача у цій справі можливості виконувати функції на посаді, яку він займав до незаконного звільнення спірним наказом.
При цьому, суд апеляційної інстанції акцентував увагу на тому, що жодною нормою Закону № 1697-VII та Закону № 113-IX не передбачено право керівника обласної прокуратури призначати осіб на посаду в прокуратуру (неіснуючу регіональну прокуратуру), яка не входить до визначеної статтею 7 Закону № 1697-VII системи прокуратури України. Вказані положення Закону № 1697-VII не можуть підмінятися навіть судовим рішенням, тим більш, що запропонований відповідачем спосіб судового захисту порушених прав ОСОБА_1 шляхом його поновлення в прокуратурі Запорізької області - суперечить меті правосуддя та відкрито порушує принцип єдності системи прокуратури України, що забезпечується: єдиними засадами організації та діяльності прокуратури, і єдиним статусом прокурорів.
Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що керівник Запорізької обласної прокуратури позбавлений можливості діяти у спірному випадку на власний розсуд та у спосіб не передбачений чинним законодавством, а тому зобов`язаний поновити позивача на посаді, яку останній займав до звільнення чи на рівнозначній посаді. Таке поновлення відповідач (Запорізька обласна прокуратура), як правонаступник у сфері управлінської діяльності органів державної влади, що набув адміністративну компетенцію (визначену статтею 11 Закону України «Про прокуратуру») внаслідок повного припинення адміністративної компетенції прокуратури Запорізької області у вказаних питання. Відсутність на теперішній час рішення кадрової комісії у відношенні ОСОБА_1 по незалежним від нього обставин, на думку суду, ні в якому разі не може розцінюватися як порушення «принципу рівності» у правах або обов`язках, привілеях чи обмеженнях, що встановлені Законом № 113-IX, також як і не вважається «переведенням на посаду прокурора в обласні прокуратурі», оскільки при поновленні позивача на посаду до прокуратури Запорізької області відбувається лише відновлення його правового статусу прокурора, якого він незаконно був позбавлений спірним наказом, і це не звільняє позивача від проходження атестації.
Також суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що обрахунки суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 14.05.2020 по 22.06.2021 у сумі 33 2931,84 грн зроблені судом першої інстанції правильно, і підстав для зміни в цій частині судового рішення апеляційний суд не знайшов.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Касаційна скарга відповідача подана на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
На обґрунтування наявності зазначеної підстави касаційного оскарження відповідач зазначає, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 24.09.2021 у справі № 280/4314/20, від 20.10.2021 у справі № 280/3705/20, від 21.09.2021 у справі № 200/5038/20-а, від 24.09.2021 у справі № 160/6596/20, від 24.09.2021 у справі № 140/3790/19, від 06.10.2021 у справі № 480/5544/20, від 27.10.2021 у справі № 280/3703/20, відповідно до яких системний аналіз абзацу першого пункту 19 Закону № 113ІХ дає підстави для висновку про те, що підставою для звільнення прокурора є настання однієї з підстав, визначених у підпунктах 1-4 пункту 19 цього розділу, зокрема й неуспішне проходження атестації; і Закон не вимагає додаткової підстави для звільнення.
Також Запорізька обласна прокуратура вважає, що зазначені судові рішення підлягають скасуванню у зв`язку з порушенням норм процесуального права - статей 2, 6, 242, 322 КАС України, та неправильним застосуванням норм матеріального права - статті 235 КЗпП України, пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», пунктів 7, 17, 18, 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» № 113-IX, пунктів 1-5 розділу ІІ, пункту 6 розділу V Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора від 03.10.2019 № 221 (далі - Порядок № 221).
Наголошує на тому, що єдиною безальтернативною підставою для застосування положень пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» та прийняття наказу про звільнення позивача є рішення кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації. Крім того, звертає увагу на те, що остаточного рішення у справі № 280/4478/20 ще не прийнято.
Також вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли до хибного висновку про можливість поновлення позивача саме на посаді в Запорізькій обласній прокуратурі на посаді рівнозначній посаді прокурора відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Запорізької області. З цього приводу скаржник звертає увагу на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 18.11.2021 у справі № 280/3167/20, від 06.12.2021 у справі № 280/6512/20, від 02.12.2021 у справі № 640/25187/19, відповідно до яких у разі незаконного звільнення працівника з роботи його порушене право підлягає захисту шляхом поновлення на попередній роботі, тобто на посаді, з якої його було незаконно звільнено, крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації.
Крім того, скаржник вважає хибним висновок суду апеляційної інстанції про те, що керівник Запорізької обласної прокуратури позбавлений можливості діяти у спірному випадку на власний розсуд та зобов`язаний поновити позивача на посаді, яку останній займав до звільнення чи на рівнозначній посаді. Цього приводу скаржник звертає увагу на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 04.11.2021 у справі № 280/5174/20, від 02.12.2021 у справі № 280/5176/20, відповідно до яких: Законом № 113-ІХ визначено безальтернативну умову переведення прокурорів, які на день набрання чинності цим Законом займали посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах на посади прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах, а саме лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим Законом; визначальною підставою для переведення прокурора на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах є рішення відповідної кадрової комісії про успішне проходження прокурором атестації, яке останньою ухвалюється за фактом проходження прокурор усіх етапів атестації, включно із співбесідою; з огляду на положення Конституції України, КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Позиція інших учасників справи
Позивач не реалізував процесуальне право подати відзив на касаційну скаргу.
Рух касаційної скарги
28.12.2021 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Запорізької обласної прокуратури на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 22.06.2021 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 25.11.2021.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.12.2021 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючого суддю (суддю-доповідача) Мельник-Томенко Ж. М., суддів Загороднюка А. Г., Мартинюк Н. М. для розгляду судової справи № 280/3816/20.
Розпорядженням в. о. заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 21.02.2022 № 316/0/78-22 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 280/3816/20 у зв`язку з відпусткою судді Загороднюка А. Г., який входить до складу постійної колегії суддів, з метою дотримання строків розгляду справи.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.02.2022 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючого суддю (суддю-доповідача) Мельник-Томенко Ж. М., суддів Мартинюк Н. М., Соколова В. М. для розгляду судової справи № 280/3816/20.
Ухвалою Верховного Суду від 21.02.2022 відкрито касаційне провадження за скаргою Запорізької обласної прокуратури на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 22.06.2021 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 25.11.2021.
03.08.2022 до Верховного Суду від відповідача надійшло клопотання, в якому скаржник просить врахувати при розгляді справи постанову Верховного Суду від 26.07.2022 у справі № 280/4478/20.
Ухвалою Верховного Суду від 02.11.2022 закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження.
Позиція Верховного Суду
Релевантні джерела права та акти їхнього застосування.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності; громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (стаття 43 Конституції України).
Відповідно до статті 222 КЗпП України особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, встановлюється законодавством.
Статтею 4 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VII) встановлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Частина третя статті 16 Закону № 1697-VII передбачає, що прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом.
Згідно з пунктом 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Законом України від 19.09.2019 № 113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - Закон № 113-ІХ), який діє з 25.09.2019, запроваджено реформування системи органів прокуратури, у зв`язку із чим до Закону № 1697-VII були внесені зміни.
Статтею 14 Закону № 1697-VII у зв`язку із внесенням до неї змін Законом № 113-ІХ передбачено скорочення кількості прокурорів органів прокуратури. Зокрема, змінами, унесеними законодавцем, установлено, що загальна чисельність працівників органів прокуратури становить не більше 15000 осіб, зокрема загальна чисельність прокурорів становить не більше 10000 осіб. Приведення у відповідність із вимогами статті 14 Закону № 1697-VII кількісного складу органів прокуратури здійснюється, крім іншого, шляхом проведення атестації на виконання вимог Закону № 113-ІХ.
У тексті Закону № 1697-VII слова «Генеральна прокуратура України», «регіональні прокуратури», «місцеві прокуратури» замінено відповідно словами «Офіс Генерального прокурора», «обласні прокуратури», «окружні прокуратури».
Згідно з пунктами 6, 7 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII. Прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
Пунктом 10 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ установлено, що прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації.
Згідно з пунктом 11 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями Офісу Генерального прокурора, кадровими комісіями обласних прокуратур.
Пунктом 17 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX передбачено, що кадрові комісії за результатами атестації прокурора ухвалюють одне із таких рішень: рішення про успішне проходження прокурором атестації або рішення про неуспішне проходження прокурором атестації. Кадрові комісії за результатами атестації подають Генеральному прокурору інформацію щодо прокурорів, які успішно пройшли атестацію, а також щодо прокурорів, які неуспішно пройшли атестацію. Повторне проходження одним і тим самим прокурором атестації або одного з її етапів забороняється.
Підпунктом 2 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX передбачено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» за умови настання однієї із наступних підстав, зокрема: рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури.
Відповідно до пункту 1 розділу І Порядку № 221 атестація прокурорів - це встановлена розділом II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX та цим Порядком процедура надання оцінки професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур.
Згідно з пунктами 2, 4 розділу І Порядку № 221 атестація прокурорів Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), регіональних, місцевих прокуратур та військових прокуратур проводиться відповідними кадровими комісіями. Порядок роботи, перелік і склад кадрових комісій визначаються відповідними наказами Генерального прокурора.
Пунктом 8 Розділу І Порядку № 221 передбачено, що за результатами атестації прокурора відповідна кадрова комісія ухвалює одне із таких рішень: 1) рішення про успішне проходження прокурором атестації; 2) рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.
Відповідно до пункту 6 розділу V Порядку № 221 рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації є підставою для видання наказу Генерального прокурора, керівника регіональної (обласної) прокуратури про звільнення відповідного прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII. Відповідний наказ Генерального прокурора, керівника регіональної (обласної) прокуратури може бути оскаржений прокурором у порядку, встановленому законодавством.
Частиною четвертою статті 78 КАС України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.