ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 260/197/20
адміністративне провадження № К/9901/27428/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Калашнікової О.В.,
суддів: Cмоковича М.І., Мартинюк Н.М.,
розглянувши у письмовому провадженні як суд касаційної інстанції справу за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 7 квітня 2021 року (головуючий суддя - Курилець А.Р., Кушнерик М.П., Мікула О.І.)
І. СУТЬ СПОРУ
1. У січні 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулась до суду із позовом до Державної міграційної служби України (далі - відповідач, ДМС України), в якому просив:
- визнати неправомірним та скасувати рішення ДМС України №452-19 від 21 грудня 2019 року про відмову у визнанні ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
- зобов`язати ДМС України прийняти рішення про визнання позивачки біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
1.1. На думку позивачки, відповідач протиправно відмовив їй у наданні статусу біженця, оскільки вона є дружиною прихильника Партії ісламського відродження Таджикистану (далі - ПІВТ), яка з 2015 року була заборонена урядом цієї країни, визнана екстремістською та терористичною організацією. Внаслідок викладених обставин у неї виникають цілком обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за політичні та релігійні переконання її чоловіка. ОСОБА_1 вважає, що оскаржене рішення створює для неї та її сім`ї загрозу повернення до країни громадянської приналежності, де їй загрожує небезпека, а саме: позбавлення волі та реальна загроза бути підданій нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.
II.ОБСТАВИНИ СПРАВИ
2. ОСОБА_1 є громадянкою Республіки Таджикистан, за релігійними переконаннями мусульманка, одружена, разом з чоловіком ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 ) виховує п`ятьох дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_5 .
3. В 2016 році разом з неповнолітніми дітьми повітряним транспортом виїхала з міста Душанбе (Таджикистан) в Російську Федерацію, а потім в Білорусь, де проживала декілька місяців. Під час перебування в Білорусі здійснила кілька спроб потрапити до Польщі.
4. 26 серпня 2016 року ОСОБА_1 прибула в Україну з Білорусії. Український кордон позивачка перетнула легально автобусом.
5. 28 вересня 2016 року ОСОБА_1 вперше звернулася до Головного управління Державної міграційної служби у Львівській області із заявою №2016LV0022 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. В якості причини звернення позивачка вказала політичне переслідування її чоловіка, який є членом ПІВТ та застосування фізичного насильства до неї та її родини.
6. 31 січня 2017 року після проведення перевірки ДМС України прийнято рішення №45-17 про відмову у визнанні позивачки біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту внаслідок недоведеності факту відношення чоловіка заявниці до ПІВТ.
7. 23 січня 2019 року, у зв`язку з отриманням оригіналів доказів на підтвердження членства ОСОБА_7 в ПІВТ, ОСОБА_1 повторно звернулася до уповноваженого органу із заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Вказала, що підставою звернення є політичні переконання її чоловіка за підтримку та співпрацю з ПІВТ, що вважається екстремістською і є забороненою у Таджикистані. Окрім того, послалася на поширені в Таджикистані прояви дискримінації мусульман.
8. 12 лютого 2019 року наказом Головного управління Державної міграційної служби України у Закарпатській області (далі - ГУ ДМС у Закарпатській області) №25 було відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку із необґрунтованістю заяви.
9. Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, ОСОБА_1 оскаржила його до суду. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 07 червня 2019 року (справа №260/195/19) було скасовано рішення ГУ ДМС у Закарпатській області від 12 лютого 2019 року №25 та зобов`язано прийняти стосовно ОСОБА_1 рішення про оформлення документів щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
10. На виконання вищенаведеного судового рішення скасовано наказ ГУ ДМС в Закарпатській області №25 від 12 лютого 2019 року та розпочата процедура оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянки Таджикистану ОСОБА_1 . Під час оформлення документів позивачки до Управління Служби безпеки України в Закарпатській області був направлений запит, у відповідь на який листом №58/2-3067 від 18 листопада 2019 року було повідомлено про відсутність відомостей щодо участі заявниці у діяльності політичної партії «Ісламського Відродження Таджикистану», переслідування правоохоронними або спеціальними органами Республіки Таджикистан за опозиційні політичні переконання, а також застосування стосовної неї жорстокого поводження.
11. За результатами проведеної з ОСОБА_1 співбесіди на підставі вивчення матеріалів справи №2019UZ0002 посадова особа ГУ ДМС України в Закарпатській області 21 листопада 2019 року підготувала висновок про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
12. Рішенням ДМС України від 21 грудня 2019 року №452-19 ОСОБА_1 та її неповнолітнім дітям відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абзаців 5, 7 частини першої статті 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
13. Вважаючи зазначену відмову протиправною, позивач звернулася за захистом своїх прав до суду.
III.ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
14. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2020 року позовні вимоги задоволено частково.
14.1. Визнано протиправним та скасовано рішення ДМС України №452-19 від 21 грудня 2019 року про відмову у визнанні ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
14.2. Зобов`язано відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. В решті позовних вимог - відмовлено.
15. Суд першої інстанції вказав, що ДМС України не в повному обсязі були з`ясовані обставини, які можуть бути підставою для побоювань позивачки щодо загрози її життю і здоров`ю, при прийнятті оскарженого рішення ситуація в Таджикистані в контексті побоювань заявниці стати жертвою переслідувань за політичні переконання її чоловіка взагалі не досліджувалася.
16. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2021 року рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нове про відмову у задоволенні позовних вимог.
17. Приймаючи оскаржуване судове рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивачкою не доведено обґрунтованості побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань, а також щодо загрози її життю, безпеці, чи свободі, в країні походження. Зазначено, що своє звернення до ДМС України за для отримання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту граційної служби, позивачка мотивувала лише особою чоловіка, який є членом ПІВТ, проте особисто сама ж в жодній партії, яка б була забороненою в Таджикістані, не перебувала.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ (ЗАПЕРЕЧЕНЬ)
18. Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, позивачка звернулась із касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просила скасувати оскаржуване судове рішення, залишивши рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2020 року.
19. Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 28 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; далі - КАС України).
20. Скаржник вказує, що судами попередніх інстанцій застосовані норми права без урахування правового висновку, викладеного у постановах Верховного Суду №8260/196/19 №260/561/19, №826/6949/19, №818/1151/15, №640/19723/18, №820/1309/16, №815/2092/17, №806/1123/15.
21. ДМС України подала відзив на касаційну скаргу позивачки, в якому просила оскаржуване судове рішення залишити без змін, а скаргу - без задоволення. У відзиві вказано, що відповідач, приймаючи оскаржуване рішення, належним чином дослідив, який рівень небезпеки для позивачки існує в країні походження та проаналізував інформацію, повідомлену нею у заяві про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, у анкеті та у протоколах співбесіди. А тому відсутні підстави вважати, що позивачка має обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
V. ДЖЕРЕЛА ПРАВА
22. Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
23. Згідно зі статтею 26 Конституції України sноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Іноземцям та особам без громадянства може бути надано притулок у порядку, встановленому законом.
24. Відповідно до статті 14 Загальної декларації прав людини 1948 року, кожна людина має право шукати притулку від переслідувань в інших країнах.
25. Пунктами 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (далі - УВКБ ООН) УВКБ ООН, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування.
26. Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця УВКБ ООН передбачено, що для того, щоб вважатися біженцем, особа зобов`язана надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
27. Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні визначає Закон України від 08 липня 2011 року № 3671-VI "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (далі - Закон № 3671-VI).
28. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
29. Згідно з пунктом 13 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI особа, яка потребує додаткового захисту - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
30. Відповідно до частин першої, шостої статті 5 Закону № 3671-VI особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
31. Статтею 6 Закону № 3671-VI визначено, що не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа:
-яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві;
-яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або