ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 листопада 2022 року
м. Київ
справа №353/659/17
адміністративне провадження № К/9901/16394/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Чиркіна С.М.,
суддів: Кравчука В.М., Шарапи В.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23.04.2019 (головуючий суддя: Заверуха О.Б., судді: Гінда О.М., Ніколін В.В.) у справі №353/659/17 за позовом Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до Тлумацької районної ради Івано-Франківської області, треті особи: Арбітражний керуючий-ліквідатор Комунального підприємства «Дирекція теплопостачання», Комунальне підприємство «Дирекція теплопостачання», Комунальне підприємство «Теплоцентр» Тлумацької районної ради Івано-Франківської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,
У С Т А Н О В И В:
І. РУХ СПРАВИ
У липні 2017 року Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі - НАК «Нафтогаз України» або позивач) звернулося до суду з позовом до Тлумацької районної ради Івано-Франківської області (далі - відповідач), треті особи: Арбітражний керуючий-ліквідатор Комунального підприємства «Дирекція теплопостачання», Комунальне підприємство «Дирекція теплопостачання» (далі - КП «Дирекція теплопостачання»), Комунальне підприємство «Теплоцентр» Тлумацької районної ради Івано-Франківської області (далі - КП «Теплоцентр» Тлумацької районної ради Івано-Франківської області), в якому просило:
визнати протиправним і скасувати рішення від 10.05.2016 №091-05/16 «Про передачу майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міста району на праві господарського відання»;
зобов`язати утриматися від вчинення дій щодо вилучення та передачі у володіння, користування або розпорядження третіх осіб майна, що було закріплене на праві господарського відання за КП «Дирекція теплопостачання» станом на 09.05.2016.
Рішенням Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 11.01.2019 поновлено НАК «Нафтогаз України» строк звернення з цим позовом до суду. У задоволенні позовних вимог відмовлено.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23.04.2019 апеляційну скаргу НАК «Нафтогаз України» задоволено частково; скасовано рішення Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 11.01.2019, а провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС України у зв`язку із тим, що справу не належить розглядати за правилами адмінсудочинства. Позивачу роз`яснено, що справу належить розглядати за правилами господарського судочинства.
Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, у якій просить суд скасувати оскаржуване судове рішення, а справу направити до апеляційного суду для продовження розгляду.
IІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
Ухвалою Верховного Суду від 19.06.2019 відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 11.09.2019 справу №353/659/17 передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 11.11.2019 справу №353/659/17 повернуто до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
За результатами повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначений новий склад суду.
Ухвалою Верховного Суду від 01.11.2022 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 10.05.2016 Тлумацькою районною радою Івано-Франківської області прийнято рішення №091-05/16 «Про передачу майна спільної власності територіальних громад сіл, селища, міста району на праві господарського відання», згідно з яким вилучено з безоплатного постійного користування на праві господарського відання у КП «Дирекція теплопостачання» та закріплене на праві господарського відання за КП «Теплоцентр» Тлумацької районної ради майно спільної власності територіальних громад сіл, селища, міста району згідно із додатком основних засобів.
Вважаючи свої права та інтереси порушеними, позивач звернувся із цим позовом до суду.
ІV. АРГУМЕНТИ СТОРІН
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у 2012-2013 роках між ним (Компанія) та КП «Дирекція теплопостачання» (Боржник) були укладені договори купівлі-продажу природного газу, відповідно до умов яких Компанія поставляла Боржнику природний газ, за який Боржник зобов`язаний був сплатити кошти. Свої зобов`язання за договорами Боржник виконав неналежним чином, що підтверджено рішеннями Господарського суду Івано-Франківської області у справах №909/726/15, №909/725/15, №909/837/14, №909/838/14. В межах розгляду справи №909/252/16 про банкрутство позивача визнано кредитором Боржника на загальну суму 1639152,12 грн. Згодом, під час провадження справи про банкрутство, Компанії стало відомо про оскаржуване рішення Тлумацької районної ради Івано-Франківської області від 10.05.2016 №091-05/16, яким було вирішено вилучити з безоплатного постійного користування на праві господарського відання КП «Дирекція теплопостачання» та закріпити на праві господарського відання за КП «Теплоцентр» Тлумацької районної ради майно спільної власності територіальних громад сіл, селища, міста району, згідно із додатком. За результатами аналізу додатку до вищезазначеного рішення - Переліку основних засобів, з`ясовано, що відповідачем було вилучено у Боржника майже усе наявне майно, яке було закріплено за ним на праві господарського відання. Водночас, на момент вилучення цього майна, заборгованість Боржника перед позивачем становила 861998,70 грн. Позивач зазначає, що, приймаючи рішення про припинення права господарського відання Боржника на майно, Тлумацька районна рада не приймала рішень про надання фінансової допомоги Боржнику для розрахунків із Компанією, хоча подібна практика має місце. Відповідачем було прийнято рішення про вилучення майна, закріпленого на праві господарського відання за Боржником, без ліквідації останнього, з подальшим закріпленням такого майна за КП «Теплоцентр» Тлумацької районної ради. Позивач вважає, що лише після ліквідації суб`єкта господарювання, майно, що залишилося після розрахунку з кредиторами, може бути повернене власнику.
Відповідач позов не визнав. Зазначає, що рішення прийнято у межах та у спосіб, визначених законодавством. Так, КП «Дирекція теплопостачання» здійснює свою діяльність з використанням комунального майна спільної власності територіальних громад сіл, селища, міста, району на основі господарського відання; власником майна та засновником підприємства є Тлумацька районна рада. Господарське відання КП «Дирекції теплопостачання» закріплене Договором на закріплення майна, що перебуває у спільній власності територіальних громад сіл, селища, міста Тлумацького району від 15.07.2010, укладеного між уповноваженим органом Тлумацької районної ради - фондом комунального майна району та КП «Дирекція теплопостачання». Додатковою угодою № 2 від 18.05.2016 частину майна було вилучено відповідно до рішення районної ради. Так дії, на переконання відповідача, є цілком законними, узгодженими з підприємством. Відповідач стверджує, що ні на момент прийняття рішення від 15.07.2010, ні на момент укладення додаткової угоди, жодних обтяжень на майно, що перебувало у господарському віданні КП «Дирекція теплопостачання», не було. Водночас провадження у справі про банкрутство КП «Дирекція теплопостачання» було порушено 22.07.2016, тобто на два місяці пізніше за дату прийняття районною радою оскаржуваного рішення. На переконання відповідача, наявність заборгованості підприємства, на яку посилається позивач, не є перешкодою для вчинення власником дій щодо розпорядження належним йому майном, оскільки підприємство здійснює свою господарську діяльність самостійно, власник майна не втручається в оперативно-господарську діяльність, і крім того, не все майно, яке було передане КП «Дирекція теплопостачання» згідно договору, було вилучене з безоплатного постійного користування згідно оскаржуваного рішення Тлумацької районної ради № 091-05/16 від 10.05.2016.
V. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що оспорюване рішення №091-05/16 від 10.05.2016 прийнято Тлумацькою районною радою в межах її повноважень, без порушень вимог чинного законодавства, оскільки на час прийняття цього рішення відповідач не знав і не міг знати про порушення справи про банкрутство КП «Дирекція теплопостачання». Суд першої інстанції також зазначив, що на час відкриття ліквідаційної процедури майно вже було передане на підставі оскаржуваного рішення, а отже не могло бути включене до ліквідаційної маси підприємства банкрута.
Суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції та закрив провадження у справі. За висновками апеляційного суду, в правовідносинах, що склалися між сторонами, відповідач діє від імені власника цього майна, якому надано право розпоряджатися комунальним майном територіальної громади м. Тлумач, а не як суб`єкт владних повноважень, який реалізує владні управлінські функції. Відповідно, спір у цій справі не має публічно-правового характеру та не відповідає нормативному визначенню адміністративної справи, тому не підпадає під юрисдикцію адміністративних судів та повинен вирішуватися в порядку господарського судочинства.
Вирішуючи питання юрисдикційної підсудності цього спору, апеляційній суд послався на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 07.11.2018 у справі №802/581/16-а та від 23.01.2019 у справі №817/726/17.
VІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ
Касаційна скарга обґрунтована тим, що судом апеляційної інстанції неповно з`ясовані обставини справи, що призвело до неправильного встановлення юрисдикційної підсудності спору. Скаржник стверджує, що правовідносини, які склалися між учасниками цієї справи, стосуються оскарження законності рішення щодо управління об`єктами комунальної власності в інтересах територіальної громади, а тому питання щодо законності та обґрунтованості цього рішення, яке має ознаки індивідуально-правового акта, прийнятого з метою реалізації владних управлінських функцій, належить до компетенції адміністративних судів. За твердженнями скаржника, між позивачем та Тлумацькою районною радою відсутні відносини приватноправового характеру, що підлягають захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Вважає, що в цій справі спір про право відсутній, а дослідженню підлягають виключно владні управлінські дії та рішення органу місцевого самоврядування, прийнятті в інтересах територіальної громади.
З посиланням на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 16.10.2018 у справі №826/12543/16 та від 10.04.2018 у справі №1519/2-787/11, скаржник зазначає, що спори за участю суб`єкта владних повноважень з метою реалізації у спірних правовідносинах наданих йому законодавством владних управлінських функцій є публічно-правовими та належать до юрисдикції адміністративних судів.
Одночасно скаржник вважає помилковими посилання суду апеляційної інстанції на практику Великої Палати Верховного Суду, викладену у постановах від 07.11.2018 у справі №802/581/16-а та від 23.01.2019 у справі №817/726/17.
Інші учасники справи правом на подачу відзиву на касаційну скаргу не скористалися.
VІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги, правильність застосування судами норм матеріального права та дійшов таких висновків.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 20.07.2006 у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказав, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів …». Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, «встановленим законом».
Отже, поняття «суду, встановленого законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотрим