Окрема думка судді К. М. Пількова
до постанови Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (провадження № 12-25гс21)
1. 23.10.2019 в межах справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Протеїн-продакшн» (далі - ТОВ «Протеїн-продакшн», Боржник) Публічне акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України» (далі - Банк) звернулось з позовом до арбітражного керуючого Струця Миколи Петровича (далі - Арбітражний керуючий, Ліквідатор), Української універсальної біржі «Капітал» (далі - Біржа), Товариства з обмеженою відповідальністю «Фалькон Агро Груп» (далі - ТОВ «Фалькон Агро Груп») та ТОВ «Протеїн-продакшн», в якому просило:
- визнати недійсними результати аукціону з продажу майна Боржника, проведеного 27.09.2019, оголошення та/або інформація про який була оприлюднена на офіційному вебсайті Вищого господарського суду України та Міністерства юстиції України за № 62069, за лотом № 1 (нерухоме та рухоме майно) (далі - Аукціон);
- визнати недійсним договір купівлі-продажу майна ТОВ «Протеїн-Продакшн», укладений між ним та ТОВ «Фалькон Агро Груп», посвідчений 01.11.2019 приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Малогон Вікторією Олександрівною (далі - Нотаріус) та зареєстрований у реєстрі за № 904 (далі - Договір);
- визнати недійсним свідоцтво, видане 02.11.2019 Нотаріусом та зареєстроване в реєстрі за № 923 (далі - Свідоцтво);
- скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис № 33973868 від 02.11.2019 про державну реєстрацію права власності за ТОВ «Фалькон Агро Груп» на об`єкт нерухомого майна (далі - Запис);
- зобов`язати ТОВ «Фалькон Агро Груп» передати (повернути) ТОВ «Протеїн-Продакшн» майно, що було реалізоване на Аукціоні за лотом № 1 та оформлене Договором.
2. Позов мотивовано, зокрема, порушеннями законодавства при проведенні 27.09.2019 Аукціону, оскільки 26.09.2019 Західний апеляційний господарський суд своїми ухвалами зупинив дію ухвали Господарського суду Львівської від 08.08.2019, якою Ліквідатору надано згоду на продаж заставного майна Боржника, та вжив заходи забезпечення шляхом заборони у будь-який спосіб здійснювати заходи з відчуження зазначеного майна. Аукціон проведений без згоди Банку, який є забезпеченим кредитором (іпотеко-/заставодержателем спірного майна), та згоди суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, а також з обмеженням кола потенційних покупців та відчуженням майна за ціною, яка нижче ринкової.
3. Рішенням Господарського суду Львівської області від 11.06.2020 позов Банку задоволено.
4. Рішення суду першої інстанції мотивоване, зокрема, тим, що Аукціон за лотом № 1 проведено 27.09.2019 в період дії ухвал Західного апеляційного господарського суду від 26.09.2019 у справі № 914/2618/16, що не відповідає вимогам абзацу другого частини четвертої статті 42 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон про банкрутство) та статті 18 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), а відтак позовна вимога про визнання недійсними результатів Аукціону є обґрунтованою і підлягає задоволенню; твердження Банку, що термін для подання заявок на Аукціон був невиправдано коротким і це мало вплив на його проведення, відхилено за недоведеністю.
5. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 27.07.2020 задоволено апеляційні скарги Арбітражного керуючого та ТОВ «Фалькон Агро Груп»; скасовано рішення Господарського суду Львівської області від 11.06.2020; ухвалено нове рішення, яким відмовлено Банку в задоволенні вимог про визнання недійсними результатів Аукціону, Договору, Свідоцтва та скасування Запису.
6. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована, зокрема, тим, що норми чинного на час проведення Аукціону законодавства не передбачали можливості його скасування організатором саме в день проведення, а також визнання його таким, що не відбувся з інших правових підстав, ніж ті, що передбачені статтею 55 Закону про банкрутство; Біржа до та під час проведення Аукціону не отримувала жодних листів або повідомлень про заборону проведення аукціонів з продажу майна Боржника або зупинення дії ухвали Господарського суду від 08.08.2019. При цьому суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції в частині необхідності відхилення тверджень Банку щодо недотримання терміну для подання заявок для участі в Аукціоні, що мало негативний вплив на його проведення.
7. Велика Палата Верховного Суду постановою від 06.07.2022 касаційну скаргу Банку задовольнила частково; змінила постанову Західного апеляційного господарського суду від 27.07.2020 у справі № 914/2618/16, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В іншій частині постанову залишила без змін.
8. Ухвалюючи цю постанову, Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновками апеляційного суду про наявність підстав для відмови у задоволенні позову, однак з інших мотивів, а саме через неефективність обраних Банком способів захисту, оскільки дійшла висновку, що ефективнимспособом захисту його інтересів і прав у спірних правовідносинах є вимога про витребування на користь Боржника рухомого та нерухомого майна як набутого покупцем без достатньої правової підстави.
9. Дійшовши вищевказаного висновку, Велика Палата Верховного Суду з посиланням на свої попередні висновки, викладені у постанові від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц (пункти 72, 78, 81), вказала, що кредитор боржника може мати похідний інтерес у стягненні коштів, іншого майна з третіх осіб на користь боржника, зокрема в у процедурі банкрутства. Інтерес кредитора у поповненні (недопущенні зменшення) ліквідаційної маси боржника є похідним від такого інтересу боржника. Тому позови, спрямовані на поповнення (недопущення зменшення) ліквідаційної маси, є позовами на користь саме боржника, якому належить ліквідаційна маса, а не кредитора (останній має до цієї маси інтерес так званого другого порядку). Отже, позов, який заявив кредитор, є насправді позовом боржника, тобто похідним позовом (один із його різновидів передбачений пунктом 12 частини першої статті 20 ГПК України).
10. Велика Палата взяла до уваги твердження Банку про те, що за його рахунок як іпотекодержателя та заставодержателя переможець Аукціону (покупець) набув право власності на заставне майно, яке не міг набути, а також врахувала, що Банк не отримав належного задоволення своїх вимог за забезпечувальними договорами, у зв`язку із чим вказала, що позивач може обґрунтовувати, що вчинені правочини, зокрема підписаний Боржником із переможцем аукціону (покупцем) Договір, не могли бути достатньою правовою підставою для набуття заставного майна таким переможцем. А тому позивач вправі, враховуючи вимоги частин другої та третьої статті 264 ЦК України, у цих спірних правовідносинах витребувати в інтересах боржника заставне майно у переможця аукціону на підставі статті 1212 ЦК України (у разі, якщо це майно буде відчужене третій особі - витребувати його від неї на підставі статей 387, 388 Цивільного кодексу України, далі - ЦК України). Для цього немає потреби окремо оскаржувати результати Аукціону та Договір, яким оформлений продаж заставного майна на Аукціоні.
11. Виснувавши про ефективність у спірних правовідносинах вимоги про витребування заставного майна на користь Боржника, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що за змістом ця вимога не тотожна вимозі про зобов`язання переможця Аукціону повернути заставне майно Боржникові. У разі задоволення позовної вимоги про витребування майна із чужого незаконного володіння суд витребовує таке майно на користь позивача (у цьому випадку - Боржника), а не зобов`язує відповідача (у цій справі - переможця Аукціону) повернути відповідне майно власникові. Тому Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що вимога зобов`язати переможця аукціону (покупця) повернути заставне майно Боржникові теж не є ефективним способом захисту у спірних правовідносинах.
12. З посиланням на свої попередні висновки Велика Палата Верховного Суду зазначила, що визнання недійсним Свідоцтва як документа, який видав нотаріус для підтвердження права власності переможця Аукціону (покупця), не захистить ні інтерес кредитора у поповненні (недопущенні зменшення) ліквідаційної маси боржника, ні такий же інтерес самого Боржника, а тому позовна вимога про визнання його недійсним не є належним способом захисту.
13. Також Велика Палата Верховного Суду вказала, що заявлення Банком у власних інтересах і в інтересах Боржника вимоги про скасування Запису не є необхідним для ефективного захисту цих інтересів.
14. Велика Палата Верховного Суду зауважила, що аргументи позивача, а також пов`язані з ними аргументи Арбітражного керуючого, переможця аукціону, Боржника, інших кредиторів останнього, які стосуються оцінки добросовісності сторін спірного правочину, суд має зважити не в межах цього провадження, а за належною позовною вимогою, оцінюючи добросовісність поведінки продавця та покупця. Зокрема, те, (а) чи був розумним для досягнення мети аукціону встановлений в оголошенні для подання заявок потенційними покупцями строк; (б) чи знав або міг знати переможець аукціону про судову заборону відчужувати заставне майно, зупинення дії ухвали суду про надання згоди на продаж цього майна, а також про порушення процедури підготовки та проведення аукціону, які підривають засади конкурентного продажу.
15. Крім того, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що з огляду на неподібність правовідносин та її висновок про належний та ефективний спосіб захисту у спірних правовідносинах, який позивач не застосував, у цій справі немає підстав для відступу від висновку, сформульованого у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 543/730/14-ц, про те, що для виконання ухвали суду про забезпечення позову не має юридичного значення її перебування на виконанні органів державної виконавчої та реєстраційної служб.
16. Велика Палата дійшла висновку, що арбітражний керуючий має спеціальний статус, за яким прирівнюється до службової особи підприємства-боржника, та не набуває статусу відповідача у разі оскарження його дій (бездіяльності) як ліквідатора. Арбітражний керуючий може бути відповідачем за похідним позовом власника (учасника, акціонера) боржника про відшкодування збитків, завданих боржникові арбітражним керуючим (пункт 12 статті 20, стаття 54 ГПК України). Проте позивач звернувся до суду з іншими вимогами. За жодною із них Арбітражний керуючий не є належним відповідачем. Тому апеляційний суд мав відмовити в задоволенні вимог до цього відповідача з наведених мотивів.
17. Погоджуюсь з необхідністю відмовити в задоволенні позову в цій справі, однак з інших мотивів, ніж викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2022, виходячи з такого.
18. Обґрунтовуючи наявність підстав для передання цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 08.04.2021 зазначила, що Верховний Суд України у постановах від 25.05.2016 у справі № 6-605цс16, від 24.05.2017 у справі № 6-640цс17, від 18.01.2017 у справі № 6-2552цс16 викладав, зокрема, висновки, що недодержання сторонами під час вчинення оспорюваного правочину з відчуження майна вимог закону, а саме його вчинення в період чинності застосованих судом обмежень на відчуження майна (за рішенням суду про забезпечення позову, про арешт), є підставою, зокрема, для визнання недійсним оспорюваного правочину (договорів). При цьому Верховний Суд України виходив з того, що відсутність реєстрації встановлених ухвалою суду обмежень на відчуження майна у відповідному державному реєстрі, ведення якого передбачено Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон про реєстрацію речових прав), не може слугувати підставою для висновку про відсутність таких обмежень і про те, що відповідач має право вільно розпоряджатися нерухомим майном, якщо про встановлену судом заборону відчужувати майно йому було відомо.
19. Разом з цим колегія суддів посилалась на те, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05.06.2018 у справі № 543/730/14-ц (провадження № 14-149цс18) з посиланням на правові висновки, викладені в ухвалі Верховного Суду України від 10.03.2011 у справі № 6-2773св08, від яких вона не вбачала підстав відступати, не зважила, чи знав відчужувач про існування ухвали про забезпечення позову та про відповідну заборону відчуження належного йому майна (хоч цей аргумент був однією із підстав касаційного оскарження в зазначеній справі), та погодилась із висновками судів попередніх інстанцій, викладеними в оскаржених рішеннях, про необхідність визнання недійсними оспорюваних договорів, за якими відчужено майно, з підстав недотримання при їх вчиненні вимог закону через установлені ухвалою суду про забезпечення позову обмеження щодо відчуження майна, яке було предметом продажу за цими угодами, дійшовши висновку, що не має правового значення той факт, що на момент укладення спірних договорів ухвала судді про забезпечення позову ще не перебувала на виконанні органів державної виконавчої та реєстраційної служб, оскільки за змістом статті 153 Цивільного процесуального кодексу України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, ухвала про забезпечення позову виконується негайно, а її оскарження не зупиняє виконання та не перешкоджає подальшому розгляду справи.
20. Таким чином, першорядним завданням, яке постало перед Великою Палатою Верховного Суду в цій справі, є формування єдиного підходу до необхідності урахування обставин достеменної обізнаності особи, яка відчужила на аукціоні спірне майно, із встановленою судом забороною вчиняти такі дії, а також вирішення пов`язаного з ним питання наявності або відсутності підстав для втручання у права набувача такого майна.
Стосовно забезпечення реалізації принципу обов`язковості судових рішень
21. Однією з основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення (пункт 9 частини першої статті 129 Конституції України).
22. Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
23. Згідно із частиною першою статті 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
24. Отже, судове рішення - це основний акт правосуддя, акт реалізації конституційних повноважень органу державної судової влади, який ухвалюється іменем України. Тому для держави і суспільства незаперечний інтерес становить повага до судового рішення, визнання обов`язковості його виконання, довіра до прийнятих судами рішень. Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 22.06.2017 у справах № 6-1047цс17 та № 2-354/07.
25. Відповідно до абзацу першого частини другої статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Судові рішення також можуть публікуватися в друкованих виданнях із додержанням вимог цього Закону.
26. За приписами статей 3-5 зазначеного Закону, суд загальної юрисдикції вносить до Єдиного державного реєстру судових рішень всі судові рішення і окремі думки суддів, викладені у письмовій формі, не пізніше наступного дня після їх ухвалення або виготовлення повного тексту. Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному вебпорталі судової влади України. Судові рішення, внесені до Реєстру, можуть офіційно опубліковуватися у друкованих виданнях. Судові рішення вважаються офіційно опублікованими за умови посвідчення органом, який забезпечує ведення Реєстру, відповідності судових рішень оригіналам або електронним копіям судових рішень, внесених до Реєстру. Судові рішення можуть офіційно опубліковуватися в скороченому обсязі, якщо це виправдано метою видання.
27. Отже, існує законодавчо визначений механізм оприлюднення судових рішень, спрямований, зокрема, на забезпечення відкритості діяльності судів, прогнозованості судових рішень та створення можливості ознайомитися з їх текстами, що сприяє ефективній реалізації конституційного принципу обов`язковості судових рішень, який поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову.
Стосовно обов`язковості вжитих судом заходів забезпечення позову
28. Згідно зі статтею 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
29. Відповідно до частини першої статті 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема, забороною відповідачу вчиняти певні дії, забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору та іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1 - 9 цієї частини.
30. Частинами першою, шостою та восьмою статті 140 ГПК України передбачено, що заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову. Ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
31. Згідно із частинами першою, другою та четвертою статті 144 ГПК України ухвала господарського суду про забезпечення позову є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом. Така ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження. Примірник ухвали про забезпечення позову негайно надсилається заявнику, всім особам, яких стосуються заходи забезпечення позову і яких суд може ідентифікувати, а також, залежно від виду вжитих заходів, направляється судом для негайного виконання державним та іншим органам для вжиття відповідних заходів. Особи, винні в невиконанні ухвали про забезпечення позову, несуть відповідальність, встановлену законом.
32. Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлюються ухвалою суду, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову. Тому той факт, що встановлені ухвалою суду обмеження не зареєстровані у відповідному державному реєстрі, ведення якого передбачено Законом про реєстрацію речових прав, не може слугувати підставою для висновку про відсутність таких обмежень і про те, що відповідач має право вільно розпоряджатися нерухомим майном, якщо про встановлену судом заборону відчужувати майно йому було відомо. Схожі правові висновки викладені в постановах Верховного Суду України від 25.05.2016 у справі № 6-605цс16, від 24.05.2017 у справі № 6-640цс17, від 18.01.2017 у справі № 6-2552цс16, з якими належить погодитись.
33. З наведеного слідує, що закріплений у статті 129-1 Конституції України принцип обов`язковості судового рішення зобов`язує осіб, яких воно стосується, зокрема учасників справи, дотримуватись та не діяти всупереч присуду, що міститься у судовому рішенні, про яке їм було відомо.
Стосовно обізнаності арбітражного керуючого про судові рішення у справі про банкрутство
34. Відповідно до частини першої статті 98 Закону про банкрутство арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) користується усіма правами розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора відповідно до законодавства, зокрема, має право: звертатися до господарського суду у випадках, передбачених цим Законом; скликати збори і комітет кредиторів та брати в них участь з правом дорадчого голосу; запитувати та отримувати документи або їх копії від юридичних осіб, органів державної влади і органів місцевого самоврядування та від фізичних осіб за їх згодою; отримувати інформацію з державних реєстрів шляхом направлення офіційних запитів до держателя або адміністратора відповідного реєстру; здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом.