Постанова
Іменем України
27 жовтня 2022 року
м. Київ
справа № 461/1440/21
провадження № 51-1752 км 22
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_5,
суддів ОСОБА_6, ОСОБА_7,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_8,
прокурора ОСОБА_9,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_10 на вирок Галицького районного суду міста Львова від 15 вересня 2021 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 18 березня 2022 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020140050002318, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), пенсіонера, раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.121 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Галицького районного суду міста Львова від 15 вересня 2021року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.
Запобіжний захід у виді тримання під вартою до вступу вироку в законну силу залишено без зміни.
Строк відбуття покарання постановлено рахувати з 04 грудня 2020 року.
Вирішено питання речових доказів у провадженні.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 18 березня 2022 року вирок місцевого суду залишено без зміни.
За вироком суду встановлено, що ОСОБА_1 , 03 грудня 2020 року приблизно о 18:00 год., перебуваючи за місцем проживання, у квартирі АДРЕСА_2 , діючи умисно, на ґрунті особистих неприязних відносин, після спільного розпивання алкогольних напоїв, вчинив бійку з ОСОБА_2 , під час якої повалив останнього на підлогу та, схопивши обігрівач, неодноразово наносив удари по голові потерпілого металевою частиною пристрою, поки той не втратив свідомість, в результаті чого, ОСОБА_2 заподіяно тяжкі тілесні ушкодження, від яких потерпілий ІНФОРМАЦІЯ_2 помер.
Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_1 та призначити новий розгляд в суді першої інстанції.
Зазначає, що вина обвинуваченого у вчиненні інкримінованого злочину не доведена, його дії необхідно кваліфікувати за ст.124 КК України так як він оборонявся від протиправних дій потерпілого, при цьому перевищив межі необхідної оборони.
В основу вироку покладено недопустимі докази, а саме протокол обшуку, оскільки слідча дія проведена без ухвали слідчого судді, в той час, коли не існувало невідкладних потреб проникнення до житла. Крім того, під час обшуку ОСОБА_1 не роз'яснювались його права. У протоколі відсутні дані про технічний засіб фіксації ходу проведення обшуку.
Вважає, що усі речові докази, здобуті в результаті цієї слідчої дії, є недопустимими доказами відповідно до доктрини «плодів отруйного дерева».
Місцевий суд безпідставно послався на показання свідка ОСОБА_3 з огляду на її фізичні вади та психічний стан, а апеляційний суд, незважаючи на клопотання захисту дослідити звукозапис допиту свідка в суді першої інстанції у зв`язку з її смертю, цього не зробив.
Крім того, суд апеляційної інстанції всупереч ст.419, 370 КПК України доводи апеляційної скарги сторони захисту належним чином не перевірив, в ухвалі не зазначив підстав, з яких скаргу визнано необґрунтованою.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор ОСОБА_9, в суді касаційної інстанції, посилаючись на безпідставність доводів касаційної скарги сторони захисту, заперечила проти її задоволення.
Межі розгляду матеріалів кримінального провадження у касаційному суді
За змістом ст. 433 цього Кодексу Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст. 438 КПК України підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. При перевірці доводів касаційної скарги суд виходить із фактичних обставин, встановлених судами.
Мотиви Суду
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Оскаржувані судові рішення відповідають наведеним вимогам закону.
Під час перегляду судових рішень судом касаційної інстанції у межах передбачених законом повноважень не встановлено обставин, які би ставили під сумнів законність і обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочину, за який його засуджено. Ці висновки підтверджуються зібраними у кримінальному провадженні й безпосередньо дослідженими в судовому засіданні доказами. Місцевий суд, дотримуючись положень ст. 94 КПК України, оцінив усі докази в їх сукупності, детально виклав їх у вироку, встановив, що вони є взаємоузгодженими, належними та допустимими, доповнюють один одного і дійшов обґрунтованого переконання про те, що вина ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, доведена поза розумним сумнівом.Тому доводи захисника з цього приводу не заслуговують на увагу.
У вироку зазначено, що вина ОСОБА_1 у вчиненні ним інкримінованого злочину повністю доведена: даними протоколу обшуку від 04 грудня 2020 року в квартирі засудженого АДРЕСА_2 , відповідно до якого зафіксовано обстановку вчиненого, вилучено знаряддя злочину та слідову інформацію; відповідно до протоколу огляду, у морзі Львівської швидкої медичної допомоги, оглядався трупу ОСОБА_2 ; показаннями свідка-очевидця ОСОБА_3 , яка повідомила обставини нанесення її вітчимом ОСОБА_1 ударів металевим обігрівачем в голову потерпілому ОСОБА_2 ; даними висновку судової медичної експертизи, яка підтверджує ступінь тяжкості отриманих тілесних ушкоджень та причини смерті потерпілого; даними висновку судово-психіатричного експерта №566 від 14.12.2020 про те, що ОСОБА_1 в період інкримінованих дій міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними; а також іншими доказами.
Посилання сторони захисту про необхідність перекваліфікації дій засудженого на ст. 124 КК України є неприйнятними.
Стан необхідної оборони виникає як в момент вчинення суспільно небезпечного посягання, так і у разі створення реальної загрози заподіяння шкоди. При з`ясуванні наявності такої загрози необхідно враховувати поведінку нападника, зокрема спрямованість умислу, інтенсивність і характер його дій, що дають особі, яка захищається, підстави сприймати загрозу як реальну.
Для кваліфікації злочину за ст. 124 КК України заподіяння тяжкого тілесного ушкодження повинно бути вчиненим з метою захисту охоронюваних правом інтересів від суспільно небезпечних посягань, але з перевищенням меж необхідної оборони. Перебування винного при вчиненні цього діяння у стані необхідної оборони є обов`язковою умовою.
Під час розгляду кримінального провадження суди не встановили обставин, які б свідчили про перебування засудженого у стані необхідної оборони, так як не встановлено наявності дійсного суспільно небезпечного посягання.
За встановленими судами фактичними обставинами, після конфлікту із потерпілим, який розпочав сам ОСОБА_1 , дії останнього мали активний характер, він наносив ОСОБА_2 багаторазові, цілеспрямовані удари металевим обігрівачем по голові до того моменту, поки потерпілий не втратив свідомість. Між цими діями і їх наслідками у вигляді заподіянняОСОБА_2 тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили його смерть, існував прямий причинний зв`язок.
Наведені обставини в сукупності з даними про характер, локалізацію та кількість завданих тілесних ушкоджень потерпілому в область голови, а також сила з якою вони були спричинені (деякі призвели до переломів кісток склепіння та основи черепа) переконливо свідчать про те, що засуджений ОСОБА_1 усвідомлював можливість настання негативних наслідків своїх дій, у тому числі й ті, що фактично настали, тобто його умисел був спрямований на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень потерпілому.
Суди належним чином перевірили версію захисту про те, що ОСОБА_1 , начебто, захищався від протиправних посягань з боку ОСОБА_2 та не встановили цього. Так, із показань самого засудженого, свідка ОСОБА_