Постанова
Іменем України
27 жовтня 2022 року
м. Київ
справа № 355/899/18
провадження № 61-6731св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Стиблина Оксана Вячеславівна, Баришівська районна державна нотаріальна контора Київської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Баришівського районного суду Київської області від 30 жовтня 2018 року у складі судді Литвиненко О. Л. та постанову Київського апеляційного суду від 01 червня 2022 року у складі колегії суддів: Семенюк Т. А., Рейнарт І. М., Кирилюк Г. М. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Стиблина Оксана Вячеславівна, Баришівська районна державна нотаріальна контора Київської області, про визнання заповіту недійсним,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 в якому просив визнати недійсним заповіт ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 від 27 червня 2017 року.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача ОСОБА_3 .
За життя ОСОБА_3 склала заповіт, що посвідчений 27 червня 2017 року приватним нотаріусом Стиблиною О. В., згідно якого заповіла своїй дочці ОСОБА_2 все своє майно, основною частиною якого є квартира АДРЕСА_1 , де зареєстрований та проживає позивач ОСОБА_1 .
Вказаний заповіт позивач вважає недійсним, оскільки складений через вплив відповідача, юридичну необізнаність та стан здоров`я матері.
За життя батько позивача, який помер раніше та мати позивача в присутності родичів, сусідів та друзів говорили, що квартира, придбана ними в смт. Баришівка призначена для ОСОБА_1 .
Про існування спірного заповіту позивачу нічого відомо не було.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Баришівський районний суд Київської області рішенням від 30 жовтня 2018 року у задоволенні позову відмовив.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову місцевий суд виходив з того, що з моменту складання заповіту до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 за життя ніяких заходів щодо скасування заповіту, визнання його недійсним або складання нового заповіту на користь позивача чи іншої особи не приймала, що підтверджує волевиявлення спадкодавця на складання заповіту на користь відповідача ОСОБА_2 . Вказане свідчить, що ОСОБА_3 діяла відповідно до свого бажання, її намір був вільним і відповідав її внутрішній волі, яка що була спрямована на настання наслідків, зазначених у заповіті на розпорядження належним їй майном на випадок своєї смерті.
Київський апеляційний суд постановою від 01 червня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Баришівського районного суду Київської області від 30 жовтня 2018 року без змін.
Приймаючи оскаржену постанову апеляційний суд вказував на ту обставину, що він усунув порушення судом першої інстанції норм ЦПК України.
Встановивши, що ОСОБА_3 27 червня 2017 року, на час складення заповіту усвідомлювала значення своїх дій та могла керувати ними, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Вказував, що експертний висновок від 29 липня 2020 року № 56-ц/7-ц розгорнутий та достатньо мотивований, при його складанні були досліджені всі наявні в розпорядженні експертів матеріали, необхідні для проведення експертизи, суперечностей в самому висновку не встановлено, він не суперечить наявним матеріалам справи на час проведення експертизи і не викликає сумнівів у колегії суддів в його правильності, а тому вважав, що підстави для задоволення позову відсутні.
Апеляційний суд також вважав, що порушення судом першої інстанції норм ЦПК України щодо відмови у призначенні судової експертизи не є підставою для скасування оскаржуваного рішення, оскільки судом апеляційної інстанції в процесі розгляду справи усунуто зазначені порушення, а відповідно до статті 376 ЦПК України, порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У липні 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Баришівського районного суду Київської області від 30 жовтня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 червня 2022 року в якій оскаржені судові рішення просив скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Наведені в касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.
У поданій касаційній скарзі заявник вказує, що суди попередніх інстанцій не врахували під час ухвалення оскаржуваних рішень правової позиції Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у постанові від 14 грудня 2016 року у справі № 161/9020/15-ц та у постанові від 12 липня 2017 року у справі № 2609/21051/13, Верховного Суду у постанові від 06 березня 2018 року у справі № 1111/4895/12.
Заявник вказував, що місцевий суд дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову, адже допитані у суді свідки підтвердили, що заповідач неодноразово підтверджувала, що квартира у смт. Баришівка належить заявнику і була придбана для нього. Отже волевиявлення ОСОБА_3 , яке знайшло своє відображення у спірному заповіті суперечить її неодноразовим твердженням, зробленим до того.
Вважає також необґрунтованим висновок місцевого суду про те, що заявник мав можливість надати суду всі необхідні документи, адже необхідні медичні документи знаходяться у відповідача, і вона відмовилась їх надати суду навіть за наявності відповідного клопотання.
Заявник також вважає помилковими і висновки суду апеляційної інстанції, оскільки судом апеляційної інстанції було порушено вимоги процесуального права щодо призначення експертизи, адже на вирішення експерта не було поставлено питання заявника: «Які наявні у ОСОБА_3 захворювання або розлади могли впливати на ступінь її дієздатності?». Натомість апеляційний суд поставив питання: «Чи могла ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , за своїм станом здоров`я усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними під час укладення заповіту 27 червня 2017 року?».
Аргументом касаційної скарги є також та обставина, що суд апеляційної інстанції призначав у справі судово-медичні експертизи стану ОСОБА_3 лише на підставі матеріалів справи, що не дало експертам зробити свої висновки, а після відмови експертів у наданні висновків через відсутність медичних документів, апеляційний суд відмовив у проведенні додаткової експертизи після витребування у відповідача необхідних документів.
Заявник також додатково вказував, що апеляційний суд відхилив всі його клопотання про витребування у відповідача медичних документів покійної ОСОБА_3 для проведення додаткової судово-медичної експертизи в результаті чого її психоемоційний стан не був встановлений.
Аргументом касаційної скарги є також те, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано і без будь-яких пояснень відмовився від проведення судових дебатів.
Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 26 серпня 2022 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував цивільну справу з Баришівського районного суду Київської області.
05 вересня 2022 року цивільна справа № 355/899/18 надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Спірна квартира АДРЕСА_2 придбана матір`ю позивача - ОСОБА_3 у 2004 році.
27 червня 2017 року ОСОБА_3 склала заповіт, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Стиблиною О. В. та зареєстрований в реєстрі за № 1888 (а. с. 13 том 1), згідно якого ОСОБА_3 заповіла все своє майно де б воно не було б і з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що буде належати їй на день смерті і на що вона матиме право ОСОБА_2
ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 82 роки ОСОБА_3 померла, про що зроблено відповідний актовий запис № 20215 Відділом державної реєстрації смерті Головного територіального управління юстиції у місті Києві (а. с. 11 том 1).
В день смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина, до складу якої зокрема входить квартира АДРЕСА_1 , щодо якої виник спір між сторонами.
Спадкову справу щодо майна померлої ОСОБА_3 зареєстровано Баришівською районною державної нотаріальною конторою, що підтверджується витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 50533922 від 12 січня 2018 року (а. с. 12 том 1).
Місцевий суд вказував, що допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_4 пояснив суду, що є другом позивача ОСОБА_1 та був знайомий з його матір`ю ОСОБА_3 . Взаємовідносини між сином та матір`ю були нормальні. Сестру позивача він ніколи не бачив.
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_5 пояснив суду, що є далеким родичем сторін. Матір сторін - ОСОБА_3 говорила йому, що забезпечила своїх дітей житлом, а саме: дочці купили квартиру в м. Києві, а квартира в смт. Баришівка дістанеться її сину ОСОБА_1 .
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_6 пояснила суду, що батьки сторін завжди говорили, що квартира в смт. Баришівка Київської області повинна залишитись їхньому сину ОСОБА_1 . У жовтні 2017 року вона бачила ОСОБА_3 , яка скаржилась їй на своє здоров`я та говорила свідку, що вона тяжко хвора.
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_7 пояснила суду, що відповідача ОСОБА_2 свідок бачила лише один раз. Стосунки між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 були нормальні, син допомагав матері. Свідку ОСОБА_3 говорила, що дочка забезпечена житлом, а сину ОСОБА_1 дістанеться квартира в смт. Баришівка.
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_8 пояснив суду, що вважав, що квартира, в якій проживає ОСОБА_1 є його власністю, а не його сестри. Відносини між матір`ю та сином були гарні. ОСОБА_3 говорила свідку, що квартира в смт. Баришівка належить її сину. Бачив ОСОБА_3 незадовго до смерті, вона була пригнічена, замкнута, мабуть хвороба давалась взнаки.
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_9 пояснив суду, що бачив ОСОБА_3 за рік до її смерті, вона була в хворобливому стані, але була адекватна.
Відповідно до висновку Київського обласного психіатрично-наркологічного медичного об`єднання від 29 липня 2020 року № 56-ц/7-ц станом на час укладення та підписання заповіту - 27 червня 2017 року ОСОБА_3 могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
14 вересня 2021 року за клопотанням ОСОБА_1 судом апеляційної інстанції призначено судово-психологічну експертизу.
За результатами проведення комісійної судової психологічної експертизи від 14 грудня 2021 року № 30044/21-61, експерт дійшов висновку, що надати відповіді на поставлені на експертизу питання в межах даного експертного провадження не представляється можливим за недостатністю матеріалів.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
За правилами статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Згідно із статтею 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.
За частиною другою статті 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
При цьому, за своєю юридичною природою заповіт є правочином, тому на нього поширюються загальні положення про правочини.
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені зокрема частиною 3 статті 203 ЦК України, згідно з якою волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.