Постанова
Іменем України
26 жовтня 2022 року
м. Київ
справа № 462/518/21
провадження № 61-6965св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Залізничного районного суду міста Львова від 19 квітня 2021 року у складі судді Іванюк І. Д. та постанову Львівського апеляційного суду від 07 червня 2022 року у складі колегії суддів: Шандри М. М., Мікуш Ю. Р., Савуляка Р. В.,
у справі за позовом Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради до ОСОБА_1 про звільнення самовільно зайнятого приміщення,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради у січні 2021 року звернулося до суду з вищевказаним позовом, в якому просило зобов`язати відповідача звільнити нежитлові приміщення під індексом «9-1 та 9-2» загальною площею 25,9 кв. м, шляхом виселення за адресою: АДРЕСА_1 .
Зазначений позов Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради обґрунтувало тим, що житловий будинок в цілому на АДРЕСА_1 є власністю територіальної громади міста Львова в особі Львівської міської ради на підставі рішення Залізничного райвиконкому міста Львова № 109 від 10 березня 1987 року і перебуває на балансі Львівського комунального підприємства «Левандівка» (далі - ЛКП «Левандівка»).
Працівниками ЛКП «Левандівка» було проведено обстеження житлового будинку на АДРЕСА_1 і встановлено, що нежитлові приміщення під індексом «9-1 та 9-2» площею 25,9 кв. м, які знаходяться у підвалі вказаного будинку, використовуються ОСОБА_1 - мешканкою квартири № 1 в зазначеному житловому будинку для господарських потреб.
ЛКП «Левандівка» неодноразово зверталося до ОСОБА_1 з усними і письмовими вимогами щодо звільнення самовільно зайнятих нежитлових приміщень, однак остання відмовляється добровільно їх звільнити, на попередження не реагує.
Незаконне займання відповідачем зазначеного нежитлового приміщення, яке знаходиться у власності територіальної громади міста Львова, порушує вимоги статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», перешкоджає ефективному використанню та розпорядженню вищезазначеним об`єктом комунальної власності в інтересах територіальної громади міста Львова, тобто Львівська міська рада в особі уповноваженого нею виконавчого органу - Управління комунальної власності позбавлена права самостійно на свій розсуд володіти, користуватися і розпоряджатися належним їй на праві власності майном.
Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Залізничний районний суд міста Львова рішенням від 19 квітня 2021 року позов задовольнив.
Зобов`язав ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняті нежитлові приміщення під індексом «9-1 та 9-2» загальною площею 25,9 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом виселення.
Стягнув з ОСОБА_1 на користь Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради 2 270 грн судових витрат.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що відповідач самовільно без належних на те підстав зайняла спірні нежитлові приміщення поза волею власника.
Львівський апеляційний суд постановою від 07 червня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Залізничного районного суду міста Львова від 19 квітня 2021 року залишив без змін.
Постанову апеляційний суд мотивував тим, що при вирішенні справи місцевий суд правильно визначив характер правовідносин між сторонами, застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_1 у липні 2022 року подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Залізничного районного суду міста Львова від 19 квітня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 07 червня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення і постановити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення заявник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що спірні приміщення знаходилися у незадовільному стані, були знищені та потребували негайного ремонту. Ні Львівська міська рада, ні Залізнична районна адміністрація, ні ЛКП «Привокзальне» не повідомляли її щодо неможливості приєднання вказаних приміщень до квартири, замовляли проект приєднання, а міжвідомчою комісією було надано погодження.
Вона, відповідно до розробленого проекту, виготовленого на замовлення ЛКП «Привокзальне», здійснила роботи, а саме провела світло, опалення та воду до спірних приміщень, до яких доступ можливий лише з її квартири.
Неодноразово зверталася до Залізничної районної адміністрації міста Львова про надання дозволу на приєднання спірних приміщень до її квартири, однак дані звернення були залишені без реагування.
Суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 24 квітня 2021 року у справі № 2-7-3760/08 (провадження № 61-3322св20), від 19 червня 2019 року у справі № 522/11316/17 (провадження № 61-1669св19), від 25 листопада 2021 року у справі № 522/7157/19 (провадження № 61-6794св21), від 16 лютого 2021 року у справі № 127/33179/19 (провадження № 61-16450св20), від 08 квітня 2020 року у справі № 915/1096/18, від 28 липня 2020 року у справі № 453/443/17 (провадження № 61-17677св19), від 08 вересня 2020 року у справі № 915/844/18, від 06 жовтня 2021 року у справі № 761/40279/17 (провадження № 61-3204св20), від 16 березня 2020 року у справі № 463/1660/17 (провадження № 61-45779св18), від 19 вересня 2018 року у справі № 642/4911/2016-ц (провадження № 61-18489св18), від 06 лютого 2019 року у справі № 522/17487/16-ц (провадження № 61-9736св18), від 03 травня 2018 року у справі № 127/7777/17 (провадження № 61-8157св18).
Суд першої інстанції розглянув цей спір у спрощеному порядку без виклику сторін та без належного повідомлення її про розгляд. Дана справа для неї має значний інтерес.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Від Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради у вересні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому заявник просить відмовити у її задоволенні, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення прийняті відповідно до норм матеріального та процесуального права, а також з повним з`ясуванням всіх обставин справи.
Аргументи касаційної скарги не є належним чином обґрунтованими.
Факт належності спірних приміщень на праві комунальної власності територіальній громаді міста Львова підтверджено належними доказами.
Для встановлення допоміжного статусу приміщень стороні у справі не достатньо посилатися на закон, необхідно надати докази належності приміщень до допоміжних, а саме технічну документацію на приміщення, поверхові плани та експлікації до них, проектну документацію.
Позивачем не надано доказів, які б свідчили, що спірні приміщення є допоміжними.
Твердження відповідача про приєднання спірних приміщень до її квартири не підтверджені доказами. Також у справі відсутні докази, що свідчили б про згоду усіх співвласників на приєднання нежитлових приміщень до квартири відповідача.
Посилання заявника на невраховані судами попередніх інстанцій висновки Верховного Суду зроблені у справах про приєднання допоміжних приміщень до квартир є нерелевантними правовідносинам, які виникли у цій справі.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 18 серпня 2022 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Залізничного районного суду міста Львова.
Справа № 462/518/21 надійшла до Верховного Суду 09 вересня 2022 року.
Верховний Суд ухвалою від 29 вересня 2022 року зупинив виконання рішення Залізничного районного суду міста Львова від 19 квітня 2021 року.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 перебуває у комунальній власності територіального громади міста Львова та знаходиться на балансі ЛКП «Левандівка», що підтверджується рішенням Залізничного райвиконкому міста Львова № 109 від 10 березня 1987 року.
Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності підтверджується факт належності на праві комунальної власності Львівській міській раді приміщення за адресою: АДРЕСА_1 .
Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради є виконавчим органом Львівської міської ради відповідно до ухвали міської ради від 26 травня 2016 року № 505 «Про затвердження структури виконавчих органів Львівської міської ради, загальної чисельності апарату та її виконавчих органів», завданням якого є здійснення повноважень орендодавця комунального майна, здійснення повноважень органу приватизації комунального майна, здійснення повноважень щодо формування та внесення змін до переліків майна комунальної власності (нежитлових приміщень, будівель) на підставі інформації, наданої балансоутримувачем комунального майна.
Актом обстеження від 22 грудня 2020 року, здійсненого балансоутримувачем ЛКП «Левандівка», встановлено, що нежитлові приміщення під індексом «9-1 та 9-2», площею 25,9 кв. м, які знаходяться у підвалі будинку по АДРЕСА_1 використовуються ОСОБА_1 самовільно, без дозвільних документів.
Встановлено, що ЛКП «Левандівка» 18 травня та 24 жовтня 2020 року було скеровано на адресу відповідача попередження про надання дозвільних документів на використання нежитлового приміщення під індексом «9-1 та 9-2» площею 25,9 кв. м по АДРЕСА_1 .
Згідно з поверховим планом квартири по АДРЕСА_1 нежитлові приміщення під індексом «9-1 та 9-2» площею 25,9 кв. м самовільно зайняті відповідачем без дозвільних документів.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Статтею 319 ЦК України врегульовані питання здійснення права власності, згідно з частинами першою, другою, сьомої якої власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).
Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).
Частиною другою статті 327 ЦК України передбачено, що управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.
Статтею 143 Конституції України передбачено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.
Згідно з частинами першою, п`ятою статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.
Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, укладати договори в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійні договори, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.
Згідно з Положенням про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради, затвердженим ухвалою Львівської міської ради від 14 липня 2016 року № 777, до повноважень Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради належить здійснення управління майном, що належить до комунальної власності міста у визначених міською радою та виконавчим комітетом межах; виконання повноважень орендодавця, продавця, органу приватизації майна комунальної власності міста, надання обліку орендних платежів та контролю за її надходження.
Положенням про управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, затвердженим рішенням Виконавчого комітету Львівської міської ради від 02 грудня 2016 року № 1125, одним з основних завдань управління є виконання функції органу управління майном комунальної власності територіальної громади міста Львова.
Пунктами 4.2.1, 4.2.2 Положення про оренду майна територіальної громади міста Львова, затвердженого ухвалою Львівської міської ради від 07 червня 2007 року № 897, підприємства, організації, установи, які є балансоутримувачами майна комунальної власності забезпечують утримання майна у належному технічному стані, своєчасно вживають заходи для проведення необхідного капітального ремонту об`єктів оренди (проводять самі чи ініціюють його проведення залежно від умов договору), здійснюють оперативний контроль за використанням майна користувача. За результатами перевірки балансоутримувачі складають акти про проведення перевірки та скеровують їх в управління комунальної власності.
Встановивши, що відповідач без дозвільних документів зайняла нежитлові приміщення під індексом «9-1 та 9-2» площею 25,9 кв. м по АДРЕСА_1 , суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 24 квітня 2021 року у справі № 2-7-3760/08 (провадження № 61-3322св20), від 19 червня 2019 року у справі № 522/11316/17 (провадження № 61-1669св19), від 25 листопада 2021 року у справі № 522/7157/19 (провадження № 61-6794св21), від 16 лютого 2021 року у справі № 127/33179/19 (провадження № 61-16450св20), від 08 квітня 2020 року у справі № 915/1096/18, від 28 липня 2020 року у справі № 453/443/17 (провадження № 61-17677св19), від 08 вересня 2020 року у справі № 915/844/18, від 06 жовтня 2021 року у справі № 761/40279/17 (провадження № 61-3204св20), від 16 березня 2020 року у справі № 463/1660/17 (провадження № 61-45779св18), від 19 вересня 2018 року у справі № 642/4911/2016-ц (провадження № 61-18489св18), від 06 лютого 2019 року у справі № 522/17487/16-ц (провадження № 61-9736св18), від 03 травня 2018 року у справі № 127/7777/17 (провадження № 61-8157св18), суд касаційної інстанції відхиляє з огляду на таке.
У постанові від 24 квітня 2021 року у справі № 2-7-3760/08 (провадження № 61-3322св20) Верховний Суд зробив висновок про те, що … [що спірні приміщення (колясочна та коридор загального користування) мають статус допоміжних приміщень. Позивачі самочинно перепланували та реконструювали вказані допоміжні приміщення, які перебували у спільній сумісній власності всіх власників квартир зазначеного будинку (гуртожитку). Оскільки до початку здійснення будівельних робіт позивачі не отримали відповідні дозволи, а також згоду всіх співвласників, чим позбавили їх можливості користуватися спірними приміщеннями].
Скасовуючи постанову апеляційного суду та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції Верховний Суд у постанові від 19 вересня 2018 року у справі № 642/4911/2016-ц (провадження № 61-18489св18) зробив висновок про те, що … [у відповідача відсутні дозвільні документи на переобладнання та не отримано згоди співвласників багатоквартирного будинку на приєднання сходової клітки до своєї квартири].
Враховуючи викладене, висновки судів попередніх інстанцій не суперечать практиці Верховного Суду, висловленій у постановахвід 24 квітня 2021 року у справі