Постанова
Іменем України
26 жовтня 2022 року
м. Київ
справа № 761/877/20
провадження № 61-11706св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 15 березня 2021 року у складі судді Притули Н. Г. та постанову Київського апеляційного суду від 06 липня 2021 року у складі колегії суддів: Заришняк Г. М., Кулікової С. В., Рубан С. М.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення упущеної вигоди, трьох процентів річних, інфляційних втрат та відшкодування моральної шкоди.
Позовну заяву мотивовано тим, що постановою Київського апеляційного суду від 31 липня 2019 року у справі № 761/24881/16-ц з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на його користь стягнуто 484,46 грн та 1 000 грн на відшкодування моральної шкоди. На виконання вказаного рішення суду було видано виконавчий лист, який пред`явлено до примусового виконання.
Указане рішення суду було виконано лише 24 грудня 2019 року.
ОСОБА_1 вважав, що оскільки Фонд гарантування вкладів фізичних осіб тривалий час не виконував рішення суду, то наявні підстави для стягнення на його користь упущеної вигоди та моральної шкоди.
З урахуванням вказаного, на підставі статті 22, частини другої статті 625 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України), ОСОБА_1 просив суд стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на його користь 77,19 грн упущеної вигоди; 40,17 грн - 3 % річних з урахуванням інфляції, та 2 000 000,00 грн - на відшкодування моральної шкоди.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 15 березня 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 06 липня 2021 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Суди виходили з того, що оскільки рішення суду у справі № 761/24881/16-ц, яке виконувалось виконавчою службою, скасовано, провадження у справі закрито, то відсутні передбачені законом підстави для нарахування упущеної вигоди, 3 % річних та інфляційних втрат на суму, яку стягнуто постановою Київського апеляційного суду від 31 липня 2019 року у справі № 761/24881/16-ц.
Підставою для відмови у задоволенні позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди зазначено те, що ця вимога знаходиться у причинно-наслідковому зв`язку від вирішення позовних вимог про 3 % річних та інфляційних втрат, передбачених статтею 625 ЦК України, у задоволенні яких відмовлено.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У касаційній скарзі, поданій у липні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 15 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 липня 2021 року, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що позивача не було належним чином повідомлено про дату, час і місце судового засідання, у зв`язку з чим Київський апеляційний суд 06 липня 2021 року прийняв постанову за відсутності позивача. Зазначене, на думку заявника, є обов`язковою підставою для скасування цієї постанови суду згідно з пунктом 5 частини першої статті 411 ЦПК України.
Також зазначив, що апеляційний суд не врахував наданий позивачем лист Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 04 вересня 2019 року
№ 27-036-15405/19, який містить офіційну відмову відповідача виконати рішення суду.
Скасування Верховним Судом постанови Київського апеляційного суду від 31 липня 2019 року у справі №761/24881/16 із закриттям провадження у справі та віднесенням її до суду адміністративної юрисдикції не може слугувати підставою для відмови у позові. З 31 липня 2019 року рішення суду у вказаній справі набрало законної сили, а відтак його невиконання із наслідками заподіяння майнової та моральної шкоди позивачу становить склад цивільного правопорушення.
На порушення вимог частини четвертої статті 360 ЦПК України відповідач не надіслав позивачу копію відзиву на апеляційну скаргу. Однак суд апеляційної інстанції прийняв цей відзив та викладені в ньому доводи відповідача.
Короткий зміст позиції інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу Фонд гарантування вкладів фізичних осіб просив відмовити ОСОБА_1 у задоволенні касаційної скарги, а рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 15 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 липня 2021 року просив залишити без змін.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 27 липня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 15 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 липня 2021 року і витребувано із Шевченківського районного суду міста Києва цивільну справу № 761/877/20.
Ухвалою Верховного Суду від 18 жовтня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи
Постановою Київського апеляційного суду від 31 липня 2019 року у справі № 761/24881/16-ц задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення інфляційних втрат, 3 % річних та відшкодування моральної шкоди та стягнуто з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь заявника інфляційні втрати та 3 % річних у розмірі 484,46 грн та 1 000,00 грн в якості відшкодування за спричинену моральну шкоду.
На виконання вказаного рішення суду 13 серпня 2019 року ОСОБА_1 було видано виконавчий лист (а. с. 98).
07 серпня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб із вимогою про самостійне добровільне виконання рішення суду у справі № 761/24881/16-ц, у вимозі просив перерахувати кошти на його рахунок, відкритий в АТ «Альфа-Банк».
14 серпня 2019 року ОСОБА_1 звернувся із заявою до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві про примусове виконання рішення суду у справі № 761/24881/16-ц (а. с. 99).
Постановою старшого державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Шеремет О. В. від 19 серпня 2019 року відкрито виконавче провадження № 59825975 щодо примусового виконання рішення суду у справі № 761/24881/16-ц (а. с. 100).
Листом від 04 вересня 2019 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб повідомив ОСОБА_1 про те, що наразі у Фонду відсутні правові підстави для виконання судового рішення (а. с. 101).
З виписки за рахунком ОСОБА_1 , відкритого в АТ «Альфа Банк», вбачається, що сума 1 484,46 грн зарахована на його рахунок 24 грудня 2019 року (ВП № 59825975). Таким чином, постанову Київського апеляційного суду від 31 липня 2019 року (справа №761/24881/16-ц) виконано в повному обсязі 24 грудня 2019 року.
Постановою Верховного Суду від 11 листопада 2020 року у справі № 761/24881/16-ц рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 07 травня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 31 липня 2019 року скасовано та закрито провадження у справі відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Ухвалою Верховного суду від 09 грудня 2020 року справу № 761/24881/16-ц за вищевказаним позовом передано для продовження розгляду до Окружного адміністративного суду міста Києва.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 лютого 2021 року у справі № 761/24881/16-ц, яке було залишене без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 червня 2021 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення інфляційних витрат, трьох процентів річних та відшкодування моральної шкоди відмовлено.
Ухвалою від 01 липня 2021 року Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 лютого 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 червня 2021 року у справі № 761/24881/16-ц (№ провадження К/9901/22449/21).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставою касаційного оскарження вищевказаних судових рішень заявник вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права в деліктних правовідносинах, які виникли у зв`язку з невиконанням або відмовою у виконанні судового рішення, яке було згодом скасовано із закриттям провадження у справі та передачею справи на розгляд суду іншої юрисдикції (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Також заявник вказує на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, оскільки справу розглянуто за його відсутності, при цьому він не був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України та пункт 5 частини першої статті 411 ЦПК України).
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права
Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги, колегія суддів вважає, що рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 15 березня 2021 року та постанова Київського апеляційного суду від 06 липня 2021 року повною мірою відповідають зазначеним вище вимогам цивільного процесуального законодавства України.
Щодо доводів заявника про наявність обов`язкових підстав для скасування постанови апеляційного суду (пункт 5 частини першої статті 411 ЦПК України)
У касаційній скарзі на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 15 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 липня 2021 року ОСОБА_1 посилається, зокрема, на те, що його не було належним чином повідомлено про дату, час і місце судового засідання під час розгляду його апеляційної скарги.
Частиною третьою статті 368 ЦПК України передбачено, що розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
Відповідно до статті 372 ЦПК України апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно (частини друга, четверта та п`ята статті 128 ЦПК України).
Відповідно до частини шостої статті 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Стороні чи її представникові за їхньою згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам судового процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про дату, час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку.
Днем вручення судової повістки є: 1) день вручення судової повістки під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (частина восьма статті 128 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 130 ЦПК України у випадку відсутності в адресата офіційної електронної адреси судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку, а юридичним особам - відповідній службовій особі, яка розписується про одержання повістки.
За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо застосування статті 6 Конвенції, якою передбачено право на справедливий суд, там, де існують апеляційні або касаційні суди, гарантії, що містяться у вказаній статті, повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до цих судів (рішення від 17 січня 1970 року у справі «Delcourt v. Belgium» («Делькур проти Бельгії»), заява № 2689/65, пункт 25 та рішення від 11 жовтня 2001 року у справі «Hoffmann v. Germany» («Гофман проти Німеччини»), заява № 34045/96, пункт 65).
ЄСПЛ вказав, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (рішення від 08 квітня 2010 року у справі «GUREPKA v. UKRAINE (№ 2)» («Гурепка проти України (№ 2)»), заява № 38789/04, § 23).