Постанова
Іменем України
28 жовтня 2022 року
м. Київ
справа № 344/2670/20
провадження № 61-11665св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , Публічне акціонерне товариство «ПриватБанк»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду від 15 квітня 2021 року у складі судді Татарінової О. А. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 16 червня 2021 року у складі колегії суддів: Пнівчук О. В., Мелінишин Г. П., Томин О. О.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст вимог скарги
У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») про визнання недійсним договору.
Позовна заява мотивована тим, що з 02 березня 2002 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_2 .
Під час перебування у шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася дочка ОСОБА_3 .
28 червня 2006 року ОСОБА_2 уклав договір найму житлового приміщення, яке знаходиться на АДРЕСА_1 .
З моменту укладення договору найму вони разом із неповнолітньою ОСОБА_3 проживали у цьому житловому приміщенні. Відповідно до договору купівлі-продажу від 29 травня 2007 року ОСОБА_2 набув його у власність.
У подальшому їй ( ОСОБА_1 ) стало відомо про те, що у провадженні Івано-Франківського міського суду перебуває справа за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за прострочення сплати відсотків за користування кредитними коштами, що, у свою чергу, створює передумови, за яких позивач разом з неповнолітньою дитиною можуть бути позбавлені житла.
Зазначає, що 29 травня 2007 року між керуючим Івано-Франківського відділення № 2 Івано-Франківської Філії ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір, згідно з умовами якого останньому надано кредит у розмірі 31 500,00 дол. США зі сплатою відсотків за користування кредитом строком до 29 травня 2037 року.
У пункті 7.3 розділу 7 кредитного договору зазначено, що забезпечення виконання зобов`язань за цим договором здійснюється за рахунок іпотеки нерухомого майна, а саме: житлової квартири АДРЕСА_2 .
На виконання указаного пункту кредитного договору того самого дня, 29 травня 2007 року, між керуючим Івано-Франківського відділення № 2 Івано-Франківської Філії ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки указаної вище квартири.
Посилаючись на те, що її неповнолітня дитина ОСОБА_3 проживала більше шести місяців на рік у житловому приміщенні, яке відповідачі без згоди органу опіки та піклування, в обхід прав та інтересів неповнолітньої дитини використали як заставне майно, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним з моменту укладення договір іпотеки від 29 травня 2007 року, укладений виконуючим обов`язки керуючого відділенням № 2 Івано-Франківської філії ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 на забезпечення виконання зобов`язань, що випливають із кредитного договору від 29 травня 2007 року № IFU0GK00000356, щодо передачі в іпотеку нерухомого майна, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Івано-Франківського міського суду від 15 квітня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на час укладення договору іпотеки неповнолітня дитина ( ОСОБА_3 ) не була зареєстрована у квартирі, яка є предметом іпотеки, а мала інше місце реєстрації відповідно до вимог до вимог частини четвертої статті 29 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Тому укладення договору не потребувало попереднього дозволу органу опіки та піклування. Позивачем не доведено порушення прав чи законних інтересів неповнолітньої при укладенні договору іпотеки. Укладення цього договору не обмежило права неповнолітньої дитини на користування житловим приміщенням.
Враховуючи те, що позивачем не надано суду доказів того, що спірний договір іпотеки був укладений всупереч інтересам дитини, позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 16 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Івано-Франківського міського суду від 15 квітня 2021 року залишено без змін
Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що предмет іпотеки за договором іпотеки від 29 травня 2007 року - квартира АДРЕСА_2 знаходиться у спільній сумісній власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , при цьому згода на іпотеку набутого в шлюбі майна засвідчена нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Фріс Н. Р. 29 травня 2007 року за реєстровим № 0377. Тобто позивач пред`явила позов про визнання недійсним договору іпотеки з тих підстав, що він укладений сторонами в обхід інтересів неповнолітньої дитини, хоча сама надала згоду на передачу квартири в іпотеку.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що суд не взяв до уваги рішення Івано-Франківського міського суду від 27 січня 2016 року, відповідно до якого вселившись у 2006 році до квартири як члени сім`ї наймача та продовжуючи проживати в цій квартирі після її придбання ОСОБА_2 у 2007 році, ОСОБА_1 та її неповнолітня дитина набули право користування даним жилим приміщенням, не заслуговують на увагу, оскільки укладення договору іпотеки не обмежило права ОСОБА_4 та неповнолітньої ОСОБА_3 на користування цим житловим приміщенням.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У липні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Івано-Франківського міського суду від 15 квітня 2021 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 16 червня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неналежним чином врахували положення статті 47 Конституції України, статті 3, частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, статей 29, 203, 215, 405 ЦК України, статей 17, 18 Закону України «Про охорону дитинства», статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», статті 177 СК України, статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». Суди не врахували наявність у матеріалах справи доказів на підтвердження того, що позивач разом з малолітньою дочкою на момент укладення договору іпотеки вже мали право користуватися квартирою, яка є предметом іпотеки.
Суди не дослідили тієї обставини, що нотаріально засвідчена згода ОСОБА_1 на іпотеку житлової квартири АДРЕСА_2 була надана без ознайомлення позивача зі змістом і умовами кредитного договору.
Надходження касаційної скарги до Верховного Суду
Ухвалою Верховного Суду від 27 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано з Івано-Франківського міського суду цивільну справу № 344/2670/20.
Короткий зміст позиції інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу, поданому до суду у жовтні 2021 року, представник ПАТ КБ «ПриватБанк» адвокат Наконечна А. В. заперечувала проти доводів ОСОБА_1 , просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Фактичні обставини, встановлені судами
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 02 березня 2002 року перебувають у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується копією свідоцтва про одруження від 02 березня 2002 року серії НОМЕР_1 .
Під час перебування у шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася дочка ОСОБА_3 (свідоцтво про народження дитини від 11 січня 2003 року серії НОМЕР_2 ) (а. с. 18).
Згідно з договором найму житлового приміщення від 28 червня 2006 року ОСОБА_5 як власник житлового приміщення передала ОСОБА_2 у володіння та користування житлове приміщення, загальною площею 48,7 кв. м, житловою площею 27,9 кв. м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до пункту 1.3 договору найму житлового приміщення, крім наймача, в приміщенні будуть постійно проживати: ОСОБА_1 (дружина) та ОСОБА_3 (дитина) (а. с. 9).
29 травня 2007 року між ЗАТ «КБ «ПриватБанк» в особі Керуючої Івано-Франківського відділення №2 Івано-Франківської філії ЗАТ «КБ «ПриватБанк» ОСОБА_6 та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № IFU0GK00000356.
Відповідно до пункту 7.1. кредитного договору банк зобов`язався надати позичальникові кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу на строк з 29 травня 2007 року до 29 травня 2037 року включно у вигляді непоновлюваної лінії у розмірі 31 500,00 дол. США на купівлю квартири, а також у розмірі 10 125,00 дол. США на сплату страхових платежів зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0,84 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом.
Згідно з пунктом 7.3 кредитного договору забезпеченням виконання позичальником зобов`язань за даним договором виступає іпотека квартири на АДРЕСА_1 , а також всі інші види застави, іпотеки, поруки, надані банку з метою забезпечення зобов`язань за даним договором.
29 травня 2007 року ОСОБА_5 продала ОСОБА_2 двокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу квартири, посвідченим нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу та зареєстрованим у реєстрі за № Д0377 (а. с. 13).
Заявою, посвідченою нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Фріс Н. Р. від 29 травня 2007 року, ОСОБА_5 підтвердила, що не має будь-яких матеріальних та інших претензій до ОСОБА_2 . Розрахунок за договором купівлі-продажу квартири, посвідченим нотаріусом Івано-Франківського МНО Фріс Н. Р. 29 травня 2007 року за реєстровим № Д0377, проведено повністю. Будь-яких невиконаних зобов`язань по відношенню до неї ОСОБА_2 не має (а. с. 16).
Згідно з витягом з Державного реєстру правочинів від 29 травня 2007 року договір купівлі-продажу двокімнатної квартири на АДРЕСА_1 , відчужувачем якої є ОСОБА_5 , а набувачем є ОСОБА_2 , посвідчено приватним нотаріусом Фріс Н. Р. 29 травня 2007 року, зареєстровано в Державному реєстрі правочинів (а. с. 14).
Відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 29 травня 2007 року № 14707974, двокімнатна квартира на АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу Д0377/29.05.2007/, посвідченого приватним нотаріусом Фріс Н. Р.
29 травня 2007 року між ОСОБА_2 та ЗАТ КБ «ПриватБанк» укладено договір іпотеки, який посвідчено нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Фріс Н. Р.
Згідно з пунктом 1 договору іпотеки предметом договору є надання іпотекодавцем ОСОБА_2 в іпотеку банку нерухомого майна - квартири АДРЕСА_2 , на забезпечення виконання зобов`язань іпотекодавця перед іпотекодержателем, в силу чого іпотекодержатель має право в разі невиконання іпотекодавцем зобов`язань, забезпечених іпотекою, одержати задоволення за рахунок переданого в іпотеку предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами іпотекодавця.
Відповідно до пункту 12.5 договору іпотеки від 29 травня 2007 року предмет іпотеки знаходиться у спільній сумісній власності.
Згода на іпотеку набутого в шлюбі майна засвідчена нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Фріс Н. Р. 29 травня 2007 року за реєстровим № 0377.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарг) провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14 (провадження № 61-11сво17), у постанові Верховного Суду України від 10 липня 2017 року у справі № 757/5273/16-ц, від 10 лютого 2016 року у справі №6-1793цс15 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), та порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Відповід