Постанова
Іменем України
24 жовтня 2022 року
м. Київ
справа № 308/15009/18
провадження № 61-3735св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Ядзакі Україна»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 червня 2021 року у складі судді Лемак О. В. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 17 березня 2022 року у складі колегії суддів: Мацунича М. В., Кондора Р. Ю., Собослоя Г. Г.,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ядзакі Україна» (далі - ТОВ «Ядзакі Україна») про встановлення факту трудових відносин, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позовна заява обґрунтована тим, що з 07 лютого 2017 року ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з відповідачем на посаді водія. Першочергово, працював водієм за цивільно-правовою угодою, а через 1,5 місяці роботи на вимогу відповідача 15 березня 2017 року зареєструвався приватним підприємцем із видом діяльності за КВЕД - 49.31 - надання транспортних послуг наземним транспортом міського та приміського сполучення.
20 березня 2017 року між ним та відповідачем укладений договір про надання послуг, як з підприємцем, зі строком дії до 31 грудня 2017 року. За умовами договору відповідач доручив, а ОСОБА_1 взяв на себе зобов`язання надавати послуги з перевезення пасажирів. Під час виконання договору він використовував транспортні засоби, які належать відповідачу, надавав інші супутні послуги на вимогу замовника. Після закінчення строку дії договору продовжував працювати на посаді водія.
06 листопада 2018 року директор ТОВ «Ядзакі Україна» викликав позивача до себе і без будь-яких пояснень надав до підписання додаткову угоду № 1 до договору про надання послуг від 20 березня 2017 року, відповідно до пункту 1 якої нібито достроково розірваний договір від 20 березня 2017 року за угодою сторін. Позивач розгубився, підписав додаткову угоду № 1, причини такої поведінки відповідач йому не повідомив.
Зазначає, що строк дії договору про надання послуг закінчився ще 31 грудня 2017 року і зміни до нього не вносилися, про що свідчить додаткова угода № 1 від 06 листопада 2017 року. Відповідно він не міг бути достроково розірваним на підставі додаткової угоди № 1 від 06 листопада 2018 року.
За таких обставин вважає, що був звільнений з роботи з порушенням приписів трудового законодавства.
Вважав, що між ним та відповідачем існували трудові відносини, які не були оформлені відповідачем відповідно до чинного законодавства, що призвело до незаконного звільнення з роботи, позбавлення його та його сім`ї у складі неповнолітнього сина та матері-пенсіонерки єдиного засобу до існування - його заробітної плати.
Зазначив, що умови договору про надання послуг від 20 березня 2017 року не виконувались, він не був належно оформлений на посаду водія, однак фактично допущений до виконання робіт, які входять до переліку кваліфікаційного довідника посад - водій автотранспортного засобу.
Відносини, які склалися між ним та відповідачем не можна вважати цивільно-правовими. Він фактично був допущений до роботи на посаді водія в період з 20 березня 2017 року, на якій працював до 06 листопада 2018 року включно. Щодня виконував обов`язки водія. Приходив на роботу у визначений Правилами внутрішнього трудового розпорядку час та перебував на роботі повний робочий день, по мірі необхідності працював понаднормово. Розмір заробітної плати визначав відповідач, оплачувалися відрядження згідно норм визначених законодавством України для працівників. Щомісячно отримував заробітну плату із погодинною ставкою - 56,8 грн.
Позивач просив:
встановити факт трудових відносин з ТОВ «Ядзакі Україна» та роботи на посаді водія в період з 20 березня 2018 року до 06 листопада 2018 року включно;
зобов`язати ТОВ «Ядзакі Україна» поновити його на роботі на посаді водія з 07 листопада 2018 року;
стягнути з ТОВ «Ядзакі Україна» на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу в період з 07 листопада 2018 року по день виконання рішення суду із розрахунку погодинної оплати робочого часу - 56,8 грн.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 червня 2021 року, яке залишене без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 17 березня 2022 року, у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ТОВ «Ядзакі Україна» про встановлення факту трудових відносин, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині встановлення факту трудових відносин, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав доказів, що в період з 20 березня 2017року по 06 листопада 2018 року він перебував в трудових відносинах з ТОВ «Ядзакі Україна», зокрема, не надано доказів про прийняття позивача на роботу, фактичний допуск його до роботи, про ознайомлення його з правами та обов`язками, умовами праці, правилами техніки безпеки, правилами внутрішнього трудового розпорядку, тривалістю робочого часу та відпочинку, порядок оплати, наявність на робочому місці, де він буде працювати, а також відсутні докази на підтвердження передання трудової книжки відповідачу. Враховуючи викладене, а також те, що 06 листопада 2018 року сторони достроково розірвали договір про надання послуг від 20 березня 2017 року за згодою сторін, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги про поновлення позивача на роботі на посаді водія з 07 листопада 2018 року задоволенню не підлягають. Суд першої інстанції відхилив доводи позивача про те, що ним не підписувались зміни № 1 до договору про надання послуг від 20 березня 2017 року, оскільки вказані доводи не підтверджені належними та допустимими доказами відповідно до статей 77, 78 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). З огляду на те, що позовні вимоги про стягнення заробітку за час вимушеного прогулу є похідними від позовних вимог про поновлення на роботі, суд вважав, що підстави для їх задоволення відсутні.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції зазначив, що ОСОБА_1 , укладаючи з ТОВ «Ядзакі Україна» договір про надання послуг, розумів і повинен був розуміти його зміст та вільно бажав без будь-якого примушення настання для себе таких правових наслідків, які пов`язані зі здійсненням господарської діяльності, а не як діяльність найманого штатного працівника підприємства; між сторонами наявні цивільно-правові відносини, а не трудові відносини.
Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом через один місяць і двадцять один день та при цьому не просив суд поновити йому місячний строк як такий, що пропущений з поважних причин, проте позовні вимоги не є доведеними та саме з цих підстав необхідно відмовити позивачу у заявлених вимогах.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У квітні 2022 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, у якій просив скасувати рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 червня 2021 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 17 березня 2022 року; ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди не навели мотиви відмови у задоволенні позову, порушили норми матеріального та процесуального права, неправильно встановили природу спірних правовідносин, а саме не врахували наступні обставини: договір від 20 березня 2017 року не міг бути достроково розірваний додатковою угодою № 1 від 06 листопада 2018 року, оскільки його строк закінчився 31 грудня 2017 року; позивач не здійснював підприємницьку діяльність за КВЕД 49.31 - надання транспортних послуг, ні до роботи у відповідача, ні після звільнення та не мав у власності транспортного засобу, наявність якого є обов`язковою умовою надання транспортних послуг; суд першої інстанції не мотивував застосування ним статей 837, 843 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), які регулюють договір підряду; суд апеляційної інстанції встановивши, що між сторонами існували правовідносини за договором про надання послуг, на думку позивача, помилково вказав, що не має значення якими цивільними нормами регулюються правовідносини, оскільки правове значення у даному спорі має вид правовідносин, які були між сторонами (трудові чи цивільно-правові); суд апеляційної інстанції не спростував доводи позивача про те, що сторонами не виконувались умови договору про надання послуг; суди не врахували, що позивач дотримувався правил внутрішнього розпорядку, мав особистий «ай ді» код № 7825, за яким видавався пропуск та відповідач фіксував перебування позивача на робочому місці; в оскаржуваних рішеннях відсутні аргументи відхилення доказів про оплату праці позивача із розрахунку відпрацьованих годин на місяць із встановленою ставкою за оплату 1 години роботи; пункти 2.1, 2.2, 3.1 не є умовами договору про надання послуг; відносини, які склалися між сторонами не можна вважати цивільно-правовими, оскільки позивач під контролем та за завданням відповідача щоденно виконував роботу водія, жодного ризику за свою діяльність не ніс, виконував роботу та отримував оплату; суд не мотивував, чому не врахував порядок нарахування заробітної плати за зарплатною відомістю та відсутність актів виконаних робіт, за якими здійснюється оплата послуг, у випадку існування договірних підприємницьких відносин; висновок суду, про те, що заробітна плата позивача є значно вищою, ніж працівників по заводу, не спростовує факт трудових відносин, оскільки позивач отримував значно більшу зарплату, у зв`язку з компенсуванням відряджень за межі України; позивач не підписував зміни № 1 від 30 грудня 2017 року до договору про надання послуг від 20 березня 2017 року, вартість почеркознавчої експертизи не зміг сплатити через велику суму, відсутність роботи, знаходження на його утриманні престарілої матері та неповнолітнього сина, при цьому днем підписання змін до договору була субота, а останній день роботи позивача у 2017 року - 28 грудня 2017 року; крім того, на думку позивача, зміни до договору № 1 від 30 грудня 2017 року до договору про надання послуг від 20 березня 2017 року, з`явилися після подання ним позову; суди не взяли до уваги, що чинним законодавством України визначено принцип презумпції наявності трудових відносин та не врахували постанов Верховного Суду, у яких здійснене розмежування трудових відносин від цивільних (від 08 травня 2018 року у справі № 127/21595/16-ц, від 08 жовтня 2018 року у справі № 553/954/17, від 16 січня 2018 року у справі № 350/403/16-ц, від 13 червня 2018 року у справі № 227/3225/15; позивач зазначає, що у відповідності до статті 24 Кодексу законів про працю України (КЗпП України), він вважається таким, що працював по трудовому договору та на нього поширюються вимоги трудового законодавства; суд апеляційної інстанції у судовому засіданні 17 березня 2022 року приєднав до матеріалів справи листи відповідача від 16 лютого та 16 березня 2022 з порушенням приписів ЦПК України, оскільки вони, зокрема, не мають вихідних номерів та підписані особою, повноваження якої на підписання вказаних листів від юридичної особи не встановлені; висновок суду апеляційної інстанції про пропуск позивачем місячного строку звернення до суду є помилковим, оскільки для вимог про встановлення факту трудових відносин такого строку не існує, а наказ про звільнення відповідачем не видавався.
Позиція інших учасників справи
У травні 2022 року ТОВ «Ядзакі Україна» через представника Бугайчук О. П., подало відзив на касаційну скаргу,у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 червня 2021 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 17 березня 2022 року залишити без змін.
Відзив обґрунтований тим, що висновки, викладені у постановах, на які посилається позивач, зроблені за результатом розгляду справ щодо інших фактичних обставин; позивач самостійно подавав документи для проведення реєстраційних дій щодо себе як фізичної особи - підприємця (далі - ФОП), розуміючи уже на той час свій статус ФОП, а не найманого працівника та ризики, пов`язані із здійсненням підприємницької діяльності; твердження позивача, що після закінчення строку дії договору про надання послуг від 20 березня 2017 року, він продовжив виконувати обов`язки водія, не відповідає дійсним обставинам, оскільки позивач продовжив надавати послуги на період до 31 грудня 2018 року відповідно до змін № 1 від 30 грудня 2017 року до договору; твердження позивача про те, що він не мав у власності транспортний засіб, наявність якого є обов`язковою умовою для надання транспортних послуг за КВЕД 49.31 є необґрунтованим, оскілки КВЕД не визначає умови до здійснення господарської діяльності; аргументи позивача про встановлення судом апеляційної інстанції незаконності рішення суду першої інстанції через неправильне визначення природи правовідносин та неправильне застосування норм матеріального права, не відповідають дійсності, оскільки судом апеляційної інстанції зазначено, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права; зазначивши, що судами не врахований принцип презумпції наявності трудових відносин, позивач не довів існування між сторонами ознак трудових правовідносин.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 27 квітня 2022 року відкрито касаційне провадження, витребувано з суду першої інстанції справу № 308/15009/18.
У травні 2022 року матеріали цивільної справи № 308/15009/18 надійшли до Верховного Суду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 27 квітня 2022 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені