Постанова
Іменем України
26 жовтня 2022 року
м. Київ
справа № 201/410/21
провадження № 61-8468св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу
за касаційною скаргою адвоката Никифорова Дмитра Олександровича як представника ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 05 лютого 2021 року у складі судді Наумової О. С. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 серпня 2022 року у складі колегії суддів: Пищиди М. М., Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позову
У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором позики в розмірі 150 000,00 дол. США.
На обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначав про те, що за договором позики, укладеним між сторонами 02 січня 2020 року, ОСОБА_2 взяла у нього в борг 150 000,00 дол. США, що еквіваленто 3 552 000,00 грн, які зобов`язалася повернути до 01 грудня 2020 року. Однак відповідач своїх зобов`язань за договором позики не виконала, коштів у визначений договором строк не повернула, прохання позивача про повернення боргу залишила без реагування.
Ураховуючи наведене, позивач просив позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська рішенням від 05 лютого 2021 року позов задовольнив. Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики в розмірі 150 000,00 дол. США. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач, отримавши у борг грошові кошти, не повернула їх у визначений в договорі строк, тому є правові підстави для задоволення позовних вимог. У наданому 04 лютого 2021 року до суду клопотанні відповідач підтвердила, що має заборгованість перед ОСОБА_1 , однак у зв`язку зі складним матеріальним станом не має можливості їх повернути.
Короткий зміст рішення апеляційного суду
Дніпровський апеляційний суд постановою від 03 серпня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишив без задоволення, а рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 05 лютого 2021 року - без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована законністю і обґрунтованістю рішення суду першої інстанції. Посилання відповідача на те, що позивач не передавав їй грошових коштів і підпис на розписці належить не їй, є безпідставними, оскільки вона не надала належного і допустимого доказу на підтвердження цих обставин. Ухвалою апеляційного призначено у справі судову почеркознавчу експертизу та викликано ОСОБА_2 у судове засідання для відібрання експериментальних зразків її почерку (підпису), проте відповідач вимоги ухвали суду не виконала.
Короткий зміст вимог касаційної скарги, її узагальнені аргументи
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 30 серпня 2022 року, адвокат Никифоров Д. О. як представник ОСОБА_2 просить скасувати рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 05 лютого 2021 року і постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 серпня 2022 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 14 липня 2022 року у справі № 204/4341/17, від 20 лютого 2019 року у справі № 629/5364/13, від 26 лютого 2020 року у справі № 205/5292/15, від 14 квітня 2020 року у справі № 628/3909/15, від 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14, від 21 липня 2021 року у справі № 758/2418/17.
Касаційна скарга мотивована неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Про наявність оспорюваного договору позики, ОСОБА_2 стало відомо у липні 2021 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, коли вона вирішила продати належну їй на праві приватної власності нерухомість у м. Дніпрі. Саме тоді вона дізналася, що право власності на її майно зареєстроване за не відомою їй особою - ОСОБА_3 , який придбав її майно з прилюдних торгів 06 липня 2021 року на виконання рішення суду, ухваленого у цій справі.
ОСОБА_2 звернулася з апеляційною скаргою, до якої долучила низку доказів, які спростовують позовні вимоги. Вона детально обґрунтувала протиправність рішення суду першої інстанції та неукладеність спірного договору, адже вона не укладала з позивачем будь-якого договору та, відповідно, не отримувала грошових коштів за ним, що підтверджується, зокрема, тим, що вона з 2015 року перебуває за межами України, а саме на території Російської Федерації. Серед іншого, відповідач надала довіреність від 12 серпня 2021 року, справжність підпису на якій посвідчена нотаріусом, а також копію паспорта з підписом ОСОБА_2 . Підпис на спірному договорі позики навіть візуально не є схожим та виконаний в інший спосіб, аніж підпис відповідача.
Також ОСОБА_2 надала до апеляційної скарги матеріали кримінального провадження № 12021046650000733 від 08 вересня 2021 року, відкритого за її заявою за частиною четвертою статті 190 КК України (шахрайство, вчинене в особливо великих розмірах); частиною першою статті 358 КК України (підроблення документів, печаток, штампів та бланків, збут чи використання підроблених документів, печаток, штампів); частиною першою статті 384 КК України (введення в оману суду або іншого уповноваженого органу).
Всупереч нормам процесуального права апеляційний суд не надав жодної оцінки наданим нею доказам, пославшись на невиконання нею ухвали суду про призначення відповідної експертизи. Проте відповідач про призначення апеляційним судом за клопотанням позивача судової почеркознавчої експертизи у справі дізналася лише 05 серпня 2022 року, після надходження копії постанови апеляційного суду від 03 серпня 2022 року на електронну адресу її представника.
Оскільки ухвали апеляційного суду про призначення експертизи відповідач не отримувала, вона була позбавлена можливості надати зразки підпису для проведення експертизи.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 01 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
19 вересня 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 18 жовтня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції
Відповідно до договору позики від 02 січня 2020 року ОСОБА_2 позичила у ОСОБА_1 150 000,00 дол. США зі строком повернення до 01 грудня 2020 року.
Своїх зобов`язань за договором позики ОСОБА_2 не виконала, грошових коштів у строки, визначені договором, позивачу не повернула.
ОСОБА_2 позовні вимоги не визнала, у наданому 04 лютого 2021 року до суду клопотанні вказала, що дійсно має заборгованість перед ОСОБА_1 , однак у зв`язку з матеріальним станом не має можливості повернути заборгованість у строк. Позовні вимоги вважала передчасними. Зазначила, що неодноразово зверталась до позивача в усній формі з проханням відстрочити повернення боргу. Просила винести рішення із розстроченням сплати боргу на чотири роки.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду
та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судом норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга
підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 1 ЦПК України).
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові