Постанова
Іменем України
12 жовтня 2022 року
м. Київ
справа № 185/6764/19
провадження № 61-18067св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 березня 2020 року у складі судді Гаврилова В. А. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Каратаєвої Л. О., Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про виселення його з квартири за адресою: АДРЕСА_1 (далі - квартира), та зняття з реєстрації.
Позов обґрунтований тим, що він є власником квартири, відповідач зареєстрований та проживає у цій квартирі, чим порушує його права, як власника.
Просив виселити відповідача з квартири та зняти його з реєстрації.
Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 березня 2020 року, яке залишене без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 04 листопада 2020 року, позов задоволено частково. Виселено ОСОБА_2 з квартири. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що користуючись квартирою, відповідач порушує права позивача, а вимога про зняття його з реєстрації не підлягає задоволенню, оскільки зняття з реєстрації відбувається на підставі рішення суду про виселення.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач фактично є наймачем квартири.
Суди відхилили доводи відповідача, що підстав для його виселення немає, він сплачує комунальні платежі, не втрачав зв`язку з квартирою, іншого житла не має, оскільки при вирішенні спорів щодо права користування квартирою, яка перебуває у власності іншої особи, ці обставини не враховуються.
Суд першої інстанції посилався на статті 401, 406 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) (сервітут), статтю 158 Житлового кодексу України (назва Кодексу в редакції Закону від 21 квітня 2022 року № 2215-IX) (далі - ЖК України)(користування житловим приміщенням, що перебуває у власності іншої особи відповідно до договору найму).
Суд апеляційної інстанції до спірних правовідносин застосував статтю 158 ЖК України (користування житловим приміщенням, що перебуває у власності іншої особи відповідно до договору найму).
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У грудні 2020 року ОСОБА_2 поштовим зв`язком направив до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 березня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 листопада 2020 року, просив їх скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в позові.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що заявник вселився до квартири за згодою позивача, тому з моменту реєстрації місця проживання ОСОБА_2 у квартирі між сторонами укладено безстроковий договір найму квартири.
Відповідач не вчинив жодної дії, яка стала б підставою для виселення з квартири.
З 2004 року ОСОБА_2 постійно та безперервно проживає у квартирі разом з ОСОБА_3 та спільними дітьми ОСОБА_4 і ОСОБА_5 , не порушує порядку користування житловим приміщенням, шкідливих звичок не має, працює, оплачує комунальні послуги.
Заявник не має іншого житла чи нерухомого майна на праві власності чи користування, що підтверджено довідкою Комунального підприємства «Павлоградське бюро технічної інвентаризації» та довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно., а квартира - це його єдине постійне місце проживання.
Суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 754/613/18, провадження № 61-1634св19.
Доводи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.
У січні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 25 лютого 2021 року зупинено виконання рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 квітня 2020 року до закінчення касаційного розгляду справи.
Ухвалою Верховного Суду від 26 вересня 2022 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у складі колегії з п`яти суддів.
Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи
Згідно зі статтею 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Як на підстави касаційного оскарження, заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги з таких підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що відповідно договору купівлі - продажу квартири від 22 березня 2001 року позивач є власником квартири.
Відповідач зареєстрований у вказаній квартирі, став проживати в ній, оскільки був одружений на сестрі позивача - ОСОБА_3 .
На сьогодні шлюб розірваний, ОСОБА_2 втратив право користування квартирою, оскільки підстава набуття права користування квартирою відпала.
Між сторонами не укладено договору найму житлового приміщення - квартири.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Конституція України гарантує як захист права власності, так і захист права на житло.
Відповідно до частини четвертої статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно з частиною третьою статті 47 Конституції України ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до частини четвертої статті 9 ЖК України (тут і далі назва Кодексу в редакції Закону № 2215-IX від 21 квітня 2022 року) ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства (частини друга, четверта статті 3 Сімейного кодексу України (далі - СК України).
Згідно з частиною першою статті 383 ЦК України, статтею 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.
Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом (частина перша статті 401 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 406 ЦК України сервітут припиняється у разі: поєднання в одній особі особи, в інтересах якої встановлений сервітут, і власника майна, обтяженого сервітутом; відмови від нього особи, в інтересах якої встановлений сервітут; спливу строку, на який було встановлено сервітут; припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту; невикористання сервітуту протягом трьох років підряд; смерті особи, на користь якої було встановлено особистий сервітут.
Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення (частина друга статті 406 ЦК України).
У постановах Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 695/2427/16-ц, провадження № 61-29520св18, від 09 жовтня 2019 року у справі № 523/12186/13-ц, провадження № 61-17372св18, зазначено, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.
У постанові Великої Палати Верховного Суду 13 жовтня 2020 року, справа № 447/455/17, провадження № 14-64цс20, зазначено, що положення статті 406 ЦК України у спорі між власником та колишнім членом його сім`ї з приводу захисту права власності на житлове приміщення, можуть бути застосовані за умови наявності таких підстав - якщо сервітут був встановлений, але потім припинився. Однак встановлення такого сервітуту презюмується на підставі статті 402, частини першої статті 405 ЦК України. Дійсна сутність відповідних позовних вимог має оцінюватись судом виходячи з правових та фактичних підстав позову, наведених у позовній заяві, а не лише тільки з формулювань її прохальної частини, які можуть бути недосконалими. Разом із тим припинення права користування житловим приміщенням колишнього члена сім`ї власника житлового будинку може бути підтверджено у судовому порядку, якщо це право пов`язане із захистом права власності відповідно до статті 391 ЦК України, за змістом якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Суди встановили, що власником квартири є ОСОБА_1 . В обґрунтування своїх вимог він посилався на те, що як власник може вимагати виселення ОСОБА_2 , оскільки той зареєстрований та проживає у належній позивачу квартирі, чим порушує його права.
Суди не встановили, що відповідач був чи є членом сім`ї позивача. Отже, до спірних правовідносин необхідно застосувати частину другу статті 406 ЦК України, з огляду на підстави позову.
З урахуванням встановлених судами обставин справи та підстав позову Верховний Суд оцінює істотність обставин для припинення сервітуту у цій справі.
Відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України, статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» Велика Палата Верховного Суду у своїх рішеннях застосовує Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Є