Постанова
Іменем України
12 жовтня 2022 року
м. Київ
справа № 372/2419/19
провадження № 61-13089св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Усика Г. І. Яремка В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 13 липня 2021 року у складі колегії суддів: Приходька К. П., Писаної Т. О., Журби С. О.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування збитків та моральної шкоди.
На обґрунтування позову посилалася на те, що рішенням Апеляційного суду Київської області від 22 серпня 2016 року у справі № 372/1109/14 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, його поділ та визнання майна особистою приватною власністю визнано спільним майном подружжя ОСОБА_1 , в тому числі квартиру АДРЕСА_1 , а також в порядку поділу спільного майна подружжя визнано за нею право власності на 1/2 частини цієї квартири.
У червні 2019 року вона дізналася про те, що ОСОБА_2 відчужив у 2016 році квартиру АДРЕСА_1 шляхом її продажу, відомості про що внесено до реєстру нерухомості, який ведеться на тимчасово непідконтрольній території України, що фактично унеможливлює реалізацією нею свого права на частку у квартирі.
З урахуванням уточнених позовних вимог, просила стягнути з ОСОБА_2 на її користь 496 989,50 грн завданого збитку, 600,00 грн на відшкодування витрат на складення звіту оцінки майна та 135 000,00 грн компенсації завданої моральної шкоди.
Короткий зміст рішень судів
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 26 січня 2021 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 496 989,50 грн на відшкодування завданого матеріального збитку та 600,00 грн на відшкодування витрат на складення звіту оцінки майна, а всього 497 589,50 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив із того, що недобросовісні дії ОСОБА_2 , які полягали у відчуженні нерухомого майна під час спору щодо права позивачки на частку в цьому майні у спосіб, що суперечить закону в межах тимчасово окупованої території України, свідчать про позбавлення позивачки, як власника майна, на власний розсуд володіти, користуватися та розпоряджатися належним їй на праві власності майном, у зв`язку з чим є правові підстави для покладення на відповідача обов`язку відшкодувати позивачці завдані внаслідок неправомірних дій відповідача збитки, що становлять 1/2 частини вартості зазначеної квартири, яка згідно зі звітом від 01 серпня 2019 року суб`єкта оціночної діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «Галтекс Плюс» становить 993 979,00 грн.
Постановою Київського апеляційного суду від 13 липня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 26 січня 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що квартира АДРЕСА_1 , як нерухоме майно, знаходиться на території Автономної Республіки Крим, яка від 20 лютого 2014 року є тимчасово окупованою територією, набуття права власності на вказаний об`єкт нерухомого майна здійснюється відповідно до законодавства України за межами тимчасово окупованої території.
З копії договору купівлі-продажу квартири від 04 серпня 2016 року випливає, що його сторонами не було дотримано вимог законодавства України, зокрема зазначений договір укладено у простій письмовій формі, без його нотаріального посвідчення та без проведення надалі державної реєстрації права власності на квартиру у встановленому законом порядку.
Оскільки позивачка не довела належними та допустимими доказами факт продажу відповідачем квартири АДРЕСА_1 , тому немає підстав для застосування до спірних правовідносин статті 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників
У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову Київського апеляційного суду від 13 липня 2021 року скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.
На обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що апеляційний суд не застосував норми права щодо права власності, а саме: статтю 41 Конституції України, частину першу статті 321 ЦК України, та не врахував висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 462/518/18 (провадження № 61-13422св19), про те, що спірна квартира була придбана відповідачем під час перебування у шлюбі з позивачкою, вона надавала свою згоду на купівлю цієї квартири.
У зазначеному випадку майно є спільною сумісною власністю подружжя та належить чоловікові і дружині в рівних частках з моменту його придбання. За таких обставин відчуження належної позивачці частки у квартирі без її згоди порушує її право як співвласника цього майна на вільне користування і розпорядження ним, що є неприпустимим.
Суд апеляційної інстанції, вказуючи на рівність та змагальність сторін, взяв до уваги лише доводи представника відповідача про те, що його клієнт не продавав спірну квартиру і не підписував договір купівлі-продажу квартири від 04 серпня 2016 року, та знехтував письмовими доказами, які безперечно доводять продаж спірної квартири відповідачем без її відома під час розгляду справи в Апеляційному суді Київської області та її реєстрацію новим власником ОСОБА_4 в Держкомреєстрі Республіки Крим РФ.
Апеляційний суд зазначив, що твердження позивачки про отримання відповідачем грошових коштів у розмірі 1 000 000,00 російських рублів як розрахунок за квартиру спростовується відсутністю юридичних наслідків укладення договору купівлі-продажу квартири від 04 серпня 2016 року, проте суд не заперечив факт підписання самого договору, а лише його юридичні наслідки.
Судове рішення оскаржується з підстав неврахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 462/518/18, відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах.
У листопаді 2021 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_2 , у якому він просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.
На обґрунтування відзиву посилається на те, що відповідно до усталеної практики Верховного Суду визначено належний порядок посвідчення копій документів, які надаються як докази позивачем.
Зокрема, Верховний Суд у постанові від 14 вересня 2021 року у справі № 916/2024/20 зазначив, що «порядок засвідчення копій документів визначений пунктами 5.26, 5.27 Національного стандарту України Державна уніфікована система документації, Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації «Вимоги до оформлювання документів» ДСТУ 4163-2003, затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 07.04.2003 № 55. Пунктами 5.26, 5.27 Національного стандарту «Вимоги до оформлювання документів» (ДСТУ 4163-2003) визначено, що відмітка про засвідчення копії документа складається зі слів «згідно з оригіналом», назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії, яка проставляється нижче підпису. Підпис відповідальної особи засвідчують на документі відбитком печатки організації, який ставлять так, щоб він охоплював останні кілька літер назви посади особи, яка підписала документ. Зазначеним способом повинна засвідчуватись кожна сторінка документа, поданого у копії».
Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі № 320/4916/19, від 08 травня 2019 року у справі № 160/7887/18, від 11 липня 2018 року у справі № 904/8549/17, від 05 грудня 2018 року № 916/1813/16.
У постанові Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 648/1084/17 (провадження № 61-20332св19) зазначено, що «згідно з частинами першою-третьою статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, дійшов правильного висновку про те, що Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» встановлено незаконність будь-яких органів, їх посадових та службових осіб на тимчасово окупованій території та їх діяльність, а будь-який акт, в тому числі й оспорювані протоколи та постанови про призначення адміністративного покарання, видані органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним в силу вимог цього закону і не створюють правових наслідків, тому встановлення заявлених ОСОБА_1 фактів саме судом не потягне для нього виникнення, зміну або припинення його особистих чи майнових прав».
Отже, позивачка не надала жодних належних та допустимих доказів, що підтверджували факт продажу відповідачем квартири АДРЕСА_1 та обґрунтування завданих позивачці матеріальних збитків та моральної шкоди.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на підставі пунктів 1, 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 26 вересня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.
Встановлені судами обставини
Суди встановили, що з 09 березня 2006 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Печерського районного суду міста Києва від 11 серпня 2014 року розірвано.
Після припинення шлюбних відносин між сторонами виник спір щодо поділу майна, набутого за час шлюбу, в тому числі квартири АДРЕСА_1 .
Рішенням Апеляційного суду Київської області від 22 серпня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 квітня 2017 року, у справі № 372/1109/14 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, його поділ та визнання майна особистою приватною власністю визнано спільним майном подружжя ОСОБА_1 , в тому числі квартиру АДРЕСА_1 , а також в порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини цієї квартири.
Відповідно до витягу із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 28 вересня 2020 року право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_2 .
Водночас позивачка подала копію договору купівлі-продажу квартири від 04 серпня 2016 року, який посвідчений Державн