Постанова
Іменем України
12 жовтня 2022 року
м. Київ
справа № 367/3484/21
провадження № 61-12227св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Усика Г. І., Яремка В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1 , яка діє у своїх інтересах та інтересах малолітніх дітей: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ,
відповідачка - ОСОБА_4 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 , від імені якої діє адвокат Русаков Сергій Олександрович, на ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 20 травня 2021 року у складі судді Карабаза Н. Ф. та постанову Київського апеляційного суду від 08 липня 2021 року у складі колегії суддів: Левенця Б. Б., Ратнікової В. М., Мостової Г. І.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2021 року ОСОБА_1 , яка діє у своїх інтересах та в інтересах малолітніх дітей: ОСОБА_3 та ОСОБА_3 , звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні власністю, визнання права власності на земельну ділянку та встановлення земельного сервітуту.
Разом з позовною заявою позивачка ОСОБА_1 подала заяву про забезпечення позову, просила: накласти арешт на земельні ділянки, кадастровий номер 3210945900:01:073:4249 та 3210945900:01:073:4248; заборонити ОСОБА_4 відчужувати, змінювати цільове призначення земельних ділянок, кадастровий номер 3210945900:01:073:4249 та 3210945900:01:073:4248, здійснювати їх перетворення шляхом об`єднання чи поділу.
На обґрунтування заяви про забезпечення позову посилалася на те, що ОСОБА_4 чинить перешкоди у користуванні належною їй та дітям автобусною зупинкою зблокованою з магазином, що знаходиться на АДРЕСА_1 , що були успадковані після смерті її чоловіка ОСОБА_5 .
Відповідачка за договорами дарування набула у власність земельні ділянки, кадастровий номер 3210945900:01:073:4249 та 3210945900:01:073:4248, на яких розташована автобусна зупинка та магазин, які належать позивачці та її дітям.
Відповідачка встановила бетонні блоки перед належним позивачці об`єктом нерухомого майна, унеможливила вхід до нього, має намір здійснити перетворення земельних ділянок шляхом об`єднання та поділу і, відповідно, змінити їхнє цільове призначення. Отже, незастосування заходів забезпечення позову призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Короткий зміст рішень судів
Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 20 травня 2021 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 08 липня 2021 року, заяву про забезпечення позову задоволено.
Накладено арешт на земельні ділянки, кадастровий номер 3210945900:01:073:4249 та 3210945900:01:073:4248, право власності на які належить ОСОБА_4 , що розташовані під автобусною зупинкою, зблокованою з магазином, на АДРЕСА_1 .
Заборонено ОСОБА_4 відчужувати, змінювати цільове призначення земельних ділянок, кадастровий номер 3210945900:01:073:4249 та 3210945900:01:073:4248, здійснювати їх перетворення шляхом об`єднання чи поділу.
Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що невжиття заходів забезпечення позову в майбутньому може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників
У липні 2021 року ОСОБА_4 , від імені якої діє адвокат Русаков С. О., звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просилаухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 20 травня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 липня 2021 року скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову.
На обґрунтування касаційної скарги посилалася на те, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, відомості про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, яка звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Указане має бути належним чином мотивовано, а не шаблонним переписом диспозиції норми права. Не може бути задоволено клопотання про забезпечення позову, якщо заявник не надав докази, які б свідчили про те, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до наслідків, передбачених Цивільним процесуальним кодексом України (далі - ЦПК України).
Крім того, виходячи зі змісту позовних вимог позивачка просить визнати право власності не на всю площу земельних ділянок відповідачки, а лише на ту частину, на якій, розташована автобусна зупинка зблокована з магазином.
Таким чином, накладення арешту на всю площу земельних ділянок відповідачки, як і встановлення щодо них відповідних заборон, не відповідає обсягу позовних вимог позивачки.
Судові рішення оскаржуються з підстав неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: статей 149, 150 ЦПК України, статті 321 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 41 Конституції України, неврахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 754/4437/18.
У вересні 2021 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1 , яка діє у своїх інтересах та в інтересах малолітніх дітей: ОСОБА_3 та ОСОБА_3 , у якому вона просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
На обґрунтування відзиву посилалася на те, що позивачам не відомі обставини набуття відповідачкою за договорами дарування земельних ділянок у 2021 році, на яких розміщений об`єкт нерухомого майна, що належить їм, позивачі вказали у позові про намір провести судову земельно-технічну експертизу для визначення розміру площі земельної ділянки, необхідної для обслуговування об`єкта нерухомого майна, проїзду та проходу до нього.
Тому посилання відповідачки на те, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли необґрунтованого висновку про необхідність вжиття заходів забезпечення позову та накладення арешту на всю площу земельних ділянок, є безпідставним, оскільки без проведення судової земельно-технічної експертизи неможливо встановити розмір земельної ділянки, на якій розміщений об`єкт нерухомого майна, та встановити земельний сервітут у вигляді проїзду та проходу по земельних ділянках.
На час укладення договорів дарування земельних ділянок на них був розміщений об`єкт нерухомого майна, належний позивачам, що виключало можливість набуття відповідачкою у власність спірних земельних ділянок як подарунок.
Отже, позивачі у справі вважають, що вони, як власники нерухомого майна, мають право на земельну ділянку, на якій таке майно розташоване.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 10 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали.
Підставами відкриття касаційного провадження у цій справі є підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України.
Ухвалою Верховного Суду від 26 вересня 2022 року справу призначено до розгляду.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам оскаржувані рішення не відповідають.
Відповідно до частини другої