Постанова
Іменем України
26 жовтня 2022 року
м. Київ
справа № 756/4224/19-ц
провадження № 61-6831св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 25 червня 2021 року у складі судді Андрейчука Т. В. та постанову Київського апеляційного суду від 15 червня 2022 року у складі колегії суддів: Голуб С. А., Ігнатченко Н. В., Таргоній Д. О.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та відшкодування моральної шкоди.
Позовну заяву мотивовано тим, що 08 серпня 2018 року ОСОБА_2 взяла у позивача у борг грошові кошти у сумі 11 000,00 доларів США, строком до 09 серпня 2018 року, на підтвердження чого було написано розписку.
07 грудня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, відповідно до якого позивач надав відповідачу у позику грошові кошти у сумі 11 000,00 доларів США, строком до 28 грудня 2018 року.
Кошти, отримані у борг ОСОБА_2 не повернула, безпідставно ухиляючись від взятих на себе зобов`язань за договорами позики від 08 серпня 2018 року та 07 грудня 2018 року.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд стягнути з відповідача на його користь борг за договорами позики від 08 серпня 2018 року та 07 грудня 2018 року у сумі 21 000,00 доларів США, а також 100 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 25 червня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики від 08 серпня 2018 року у сумі 11 000,00 доларів США.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано наявністю правових підстав для задоволення позовних вимог у частині стягнення коштів за договором позики від 08 серпня 2018 року, оскільки у розписці від 08 серпня 2018 року містяться усі істотні умови договору позики та підтверджують факт отримання позичальником ОСОБА_2 коштів у борг та її зобов`язання з повернення запозичених коштів. При цьому, відповідач не надала належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження того, що кошти за цим договором позики не передавались позичальнику (безгрошовість договору позики), а також існування між сторонами справи будь-яких інших правовідносини фінансового характеру, окрім боргових за договором позики від 08 серпня 2018 року.
Разом із цим, відмовляючи у задоволенні позовних вимог у частині стягнення грошових коштів за договором позики від 07 грудня 2018 року, суд першої інстанції виходив із того, що на підтвердження своїх позовних вимог ОСОБА_1 надав до суду розписку від 07 грудня 2018 року, у якій зазначено, що цього дня ОСОБА_2 запозичила 10 000,00 доларів США, а суму позики зобов`язується повернути у термін до 28 грудня 2018 року, проте у цій розписці не вказано особу позикодавця, тобто особу, яка надала ОСОБА_2 кошти у борг, та на користь якої позичальник має виконати зобов`язання щодо повернення запозичених коштів.
Відомості щодо особи позикодавця є істотними умовами договору позики, а тому, на думку суду першої інстанції, надана позивачем розписка не свідчить про те, що між ним та відповідачем у справі було укладено договір позики від 07 грудня 2018 року на суму 10 000,00 доларів США. Наявність у ОСОБА_1 зазначеної розписки не свідчить, що зобов`язання з повернення суми позики, зазначене у ній, має бути виконане саме на користь позивача.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами справи виникли правовідносини позики, які регулюються нормами параграфу 1 глави 71 розділу ІІІ ЦК України. Ні умовами договору позики від 08 серпня 2018 року, укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ні законодавчими нормами, якими регулюються правовідносини позики, не передбачено можливості відшкодування моральної шкоди позикодавцеві у випадку невиконання позичальником зобов`язань за договором позики.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 15 червня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 25 червня 2021 року у частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів у розмірі 10 000,00 доларів США за договором позики від 07 грудня 2018 року скасовано і ухвалено у цій частині нове судове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 10 000,00 доларів США за договором позики від 07 грудня 2018 року.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення коштів за договором позики від 08 серпня 2018 року, оскільки між сторонами було укладено договір позики, оформлений розпискою, який відповідач не виконала. Разом із цим, належні та допустимі докази на підтвердження того, що кошти за договором позики від 08 серпня 2018 року не передавались позичальнику (безгрошовість договору позики), а також існування між сторонами справи будь-яких інших правовідносини фінансового характеру, окрім боргових за договором позики від 08 серпня 2018 року у матеріалах справи відсутні.
Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди сторонами в суді апеляційної інстанції не оскаржувалося, у зв`язку із цим судом апеляційної інстанції у цій частині не переглядалося.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції у частині позовних вимог про стягнення боргу за розпискою від 07 грудня 2018 року, суд апеляційної інстанції виходив із того, що у справі відсутні належні і допустимі докази, визначені частиною другою статті 76 ЦПК України, що спростовують зміст боргового документа, або докази неправомірного заволодіння ОСОБА_1 розпискою ОСОБА_2 (рішення правоохоронних органів щодо цього відсутнє), суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 , який має розписку, у якій немає даних про кредитора, вважається кредитором.
Установивши, що відповідач не виконала зобов`язань за договором позики, не повернула позивачу грошові кошти, апеляційний суд вважав наявними правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів у розмірі 10 000,00 доларів США.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у липні 2022 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 , просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій й ухвалити нову постанову про відмовлення у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
ОСОБА_2 зазначає, що суд апеляційної інстанції прийняв судове рішення без її участі, при цьому, не розглянув її клопотання щодо відкладення розгляду справи, у зв`язку із тим, що вона була вимушена виїхати за межі м. Києва для збереження життя та здоров`я через воєнні дії та загрозу ракетних ударів. При цьому, нею було підготовлено ряд клопотань для їх подання у суді апеляційної інстанції, зокрема, клопотання про призначення судової психологічної експертизи з використанням поліграфа, клопотання про витребування у відповідача оригіналів розписок для їх огляду у суді, проте, на її думку, внаслідок протиправних дій суду апеляційної інстанції вказані клопотання не були подані та розглянуті.
На думку ОСОБА_2 , суд апеляційної інстанції не дослідив оригінали розписок у судовому засіданні, не врахував того, що у позивача не має оригіналів боргових розписок, а є лише кольорові копії таких розписок, а тому суд першої інстанції встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, що у свою чергу суд апеляційної інстанції не перевірив.
Вважає, що з метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 та 1051 ЦК України суди попередніх інстанцій повинні були встановити і обґрунтувати наявність між нею та ОСОБА_1 правовідносин за договором позики, проте в оскаржуваних судових рішеннях таке обґрунтування відсутнє.
Підставою касаційного оскарження судових рішень ОСОБА_2 зазначила неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права, зокрема: суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 08 жовтня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц та від 30 січня 2020 року у справі № 761/30025/16-ц.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 12 серпня 2021 року поновлено ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження рішення Оболонського районного суду м. Києва від 25 червня 2021 року та постанови Київського апеляційного суду від 15 червня 2022 року. Відкрито касаційне провадження й витребувано із Оболонського районного суду міста Києва цивільну справу № 756/4224/19-ц.
У вересні 2022 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 20 жовтня 2022 року справу призначено до розгляду.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У серпні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу, обґрунтовуючи його тим, що доводи касаційної скарги ОСОБА_2 є безпідставними та необґрунтованими, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними, вмотивованими та ухвалені з дотриманням норм матеріального і процесуального права на підставі повного, об`єктивного і всебічного з`ясування судом обставин справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
08 серпня 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали договір позики, відповідно до умов якого ОСОБА_1 (позикодавець) передав у власність ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 11 000,00 доларів США, строком до 09 серпня 2018 року, що підтверджується розпискою від 08 серпня 2018 року (а. с. 17).
Відповідно до розписки від 07 грудня 2018 року цього дня ОСОБА_2 запозичила 10 000,00 доларів США, а суму позики зобов`язувалася повернути у термін до 28 грудня 2018 року (а. с. 18).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що