Постанова
Іменем України
27 жовтня 2022 року
м. Київ
справа № 607/17527/14-ц
провадження № 61-6200св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
особа, яка не брала участь у справі, оскаржувала рішення суду в апеляційному порядку та подала касаційну скаргу - ОСОБА_3 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Свірський Тарас Володимирович на ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 30 травня 2022 року у складі колегії суддів:
Гірського Б. О., Бершадської Г. В., Хоми М. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2014 року Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» (далі - ПАТ «Ощадбанк», банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , вимоги якого уточнило під час розгляду справи та просило суд солідарно стягнути з відповідачів заборгованість за кредитним договором у розмірі 56 794,12 дол. США, що еквівалентно 1 704 391,54 грн,
з яких: 51 992,65 дол. США, що еквівалентно 1 560 299,43 грн - заборгованість за кредитом; 4 389,37 дол. США, що еквівалентно 131 724,99 грн - неоплачені відсотки за кредитом; 207,58 дол. США, що еквівалентно 6 229,48 грн - пеня за кредитом; 204,52 дол. США, що еквівалентно 6 137,65 грн - пеня за відсотками.
Позовна заява мотивована тим, що 27 лютого 2008 року між банком та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 75 000,00 дол. США, зі сплатою відсотків у розмірі 13,0 % річних та кінцевим терміном повернення до 27 лютого 2028 року.
На забезпечення виконання позичальником взятих на себе зобов`язань за кредитним договором, між банком та ОСОБА_2 укладено договір поруки від 27 лютого 2008 року.
Позичальник взяті на себе зобов`язання належним чином не виконує, у зв`язку з чим за кредитом утворилась прострочена заборгованість, яку банк просив достроково стягнути з відповідачів в солідарному порядку разом із штрафними санкціями за неналежне виконання зобов`язання.
Короткий зміст судових рішень, ухвалених по суті спору
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 17 червня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області
від 11 серпня 2015 року, позов ПАТ «Ощадбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про солідарне стягнення боргу задоволено частково.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «Ощадбанк» заборгованість за кредитним договором від 27 лютого 2008 року у розмірі
56 382, 02 дол. США, що еквівалентно 1 248 734,26 грн та 500,00 грн пені
за неналежне виконання зобов`язання, а також по 1827,00 грн сплаченого судового збору з кожного.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду мотивовані тим,
що ОСОБА_1 належним чином не виконує взяті на себе кредитні зобов`язання, починаючи з 27 червня 2014 року будь-яких платежів щодо сплати кредиту не здійснює, у зв`язку з чим утворилась заборгованість, яка на вимоги банку, надіслані 05 вересня 2014 року та 13 листопада 2014 року не погашена, а отже, є підстави для дострокового стягнення з боржника та поручителя всієї суми позики та процентів у солідарному порядку.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги, поданої особою, яка не брала участі у справі
У березні 2022 року ОСОБА_3 , особа яка не брала участі у справі, однак вважала, що рішенням суду першої інстанції вирішено питання про її права та інтереси, звернулася до суду з апеляційною скаргою, у якій просила змінити мотивувальну та резолютивну частину рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 червня 2015 року шляхом зменшення суми стягнення кредитної заборгованості (стягнувши лише прострочену кредитну заборгованість у розмірі 6 694,52 грн та пеню в сумі
500 грн), а ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 11 серпня
2015 року скасувати.
Апеляційну скаргу мотивувала тим, що 29 лютого 2008 року між нею
та ПАТ «Ощадбанк» укладено іпотечний договір, за умовами якого вона, як іпотекодавець та майновий поручитель ОСОБА_1 , з метою забезпечення належного виконання останнім зобов`язань за кредитним договором, передала в іпотеку банку належну їй на праві власності квартиру.
Стягнення заборгованості за цим кредитним договором впливає на її права та обов`язки як майнового поручителя, а отже вона має право на оскарження ухваленого у цій справі судового рішення.
Крім того, посилалась на те, що рішенням Апеляційного суду Тернопільської області від 02 вересня 2015 року у справі № 607/1844/15 звернуто стягнення на належну їй квартиру в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 перед банком. У вказаній справі суд визначив суму кредитної заборгованості
з урахуванням платежів, строк здійснення яких не настав.
Разом з тим, банк не набув права на дострокове повернення кредиту, оскільки ОСОБА_1 вимогу кредитора про дострокове погашення зобов`язань не отримував, що вказує на безпідставність позову.
Короткий зміст оскаржуваної ухвали суду апеляційної інстанції
Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 30 травня 2022 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 червня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 11 серпня 2015 року усправі за позовом ПАТ «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про солідарне стягнення боргу закрито.
Закриваючи апеляційне провадження, суд апеляційної інстанції виходив
з того, що рішенням суду першої інстанції, яким солідарно стягнуто з
ОСОБА_1 та його поручителя ОСОБА_2 на користь ПАТ «Ощадбанк» заборгованість за кредитним договором, не вирішено питання про права і обов`язки ОСОБА_3 , оскільки спір між нею як майновим поручителем та банком про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості вже вирішений рішенням Апеляційного суду Тернопільської області від 02 вересня 2015 року у справі № 607/1844/15, під час розгляду якої ОСОБА_3 вже використала своє право у спірних правовідносинах щодо спростування суми кредитної заборгованості.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У липні 2022 року ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Свірський Т. В. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постановлену апеляційним судом ухвалу про закриття апеляційного провадження та передати справу до цього ж суду для продовження розгляду.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 30 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу із суду першої інстанції.
12 вересня 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що закриваючи апеляційне провадження
у справі, суд апеляційної інстанції не врахував правового висновку, викладеного у постанові Верховного Судувід 23 січня 2018 року у справі 1519/2-4141/11, за змістом якого іпотекодавець має право на оскарження судового рішення у справі про стягнення кредитної заборгованості з боржника, у якій іпотекодавець не був учасником справи.
Стягнення заборгованості за кредитнимдоговором є предметом позову у цій справі, тому оскаржувані рішення впливають на права та обов`язки
ОСОБА_3 як майнового поручителя, яка відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України має право на апеляційне оскарження.
Так, рішенням Апеляційного суду Тернопільської області від 02 вересня
2015 року у іншій справі (№ 607/1844/15), звернуто стягнення на належну ОСОБА_3 на праві власності квартиру, яка є предметом іпотечного договору, в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 перед банком. Суд у цій справі визначив суму кредитної заборгованості з урахуванням платежів, строк здійснення яких не настав (дострокове повернення кредиту).
Оспорювання дострокового повернення відповідачами кредиту лягло в основу апеляційної скарги, провадження за якою закрито оскаржуваною ухвалою.
У справі, у якій була подана апеляційна скарга (справі № 607/17527/14),
суд вирішив питання про права, свободи, інтереси та обов`язки ОСОБА_3 , що давало їй право на апеляційне оскарження, а задоволення апеляційної скарги сприяло би ефективному захисту її прав, оскільки стало б підставою для перегляду рішення Апеляційного суду Тернопільської області
від 02 вересня 2015 року у справі № 607/1844/15 за однією із передбачених процесуальним законом процедур та/або визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню та/або давало б можливість погасити заборгованість за ОСОБА_1 у значно меншій сумі, як зазначено
в апеляційній скарзі.
ОСОБА_3 не мала можливості оскаржити судове рішення у справі
№ 607/1844/15 з підстав, зазначених у апеляційній скарзі, провадження за якою закрито оскаржуваною ухвалою, оскільки про обставини, що становлять ці підстави, їй стало відомо лише 31 січня 2022 року після ознайомлення із матеріалами справи № 607/17527/14.
Постановляючи оскаржувану ухвалу суд апеляційної інстанції помилково виходив з того, що ОСОБА_3 вже використала своє право на спростування суми кредитної заборгованості у іншій справі, а тому судовими рішеннями у даній справі її права не порушено.
Такий висновок суду є передчасним та необґрунтованим, оскільки у іншій справі (справі № 607/1844/15) заявнику не були відомі обставини, які стали передумовою подання апеляційної скарги у цій справі (№ 607/17527/14).
Під час розгляду справи № 607/1844/15 про звернення стягнення на предмет іпотеки у заявника не було розумних сумнівів щодо правильності розрахунку суми кредитної заборгованості.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У поданому до Верховного Суду відзиві АТ «Ощадбанк» заперечувало проти доводів касаційної скарги ОСОБА_3 та просило залишити постановлену апеляційним судом ухвалу без змін, посилаючись на її законність і обґрунтованість.
Відзиви на касаційну скаргу інші учасники справи до Верховного Суду не подали.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
27 лютого 2008 року між ВАТ «Державний ощадний банк України» (після зміни назви - ПАТ «Державний ощадний банк України») та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, згідно з умовами якого останній отримав кредит в сумі
75 000,00 дол. США зі сплатою 13% річних, терміном повернення коштівне пізніше 27 лютого 2028 року.
Назабезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором між банком та ОСОБА_2 укладено договір поруки від 27лютого 2008 року.
Також, на забезпечення виконання зобов`язань за цим кредитним договором, 29 лютого 2008 року між банком та ОСОБА_3 укладено іпотечний договір, згідно з умовами якого в іпотеку банку передано належне ОСОБА_3
на праві приватної власності нерухоме майно, а саме: трикімнатна квартира
АДРЕСА_1 , загальною площею 64,4 кв. м.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 17 червня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області
від 11 серпня 2015 року, стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «Державний ощадний банк України» заборгованість за кредитним договором від 27 лютого 2008 року у розмірі 56 382, 02 дол. США,
що еквівалентно 1 248 734,26 грн та 500 грн - пені за неналежне виконання зобов`язання.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області
від 03 липня 2015 року у справі № 607/1844/15 відмовлено у задоволенні позовних вимог ПАТ «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_3 , третя особа - ОСОБА_1 про звернення стягнення на квартиру в рахунок погашення заборгованості.
Рішенням Апеляційного суду Тернопільської області від 02 вересня 2015 року (справа № 607/1844/15) апеляційну скаргу ПАТ «Державний ощадний банк України» задоволено. Рішення Тернопільського міськрайонного суду
від 03 липня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов
ПАТ «Державний ощадний банк України» задоволено.
Звернуто стягнення на належне на праві власності ОСОБА_3 та передане нею згідно іпотечного договору від 29лютого 2008 року нерухоме майно,
а саме: трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 перед ПАТ «Державний ощадний банк України» за кредитним договором від 27 лютого 2008 року в сумі
56 794,12 дол. США, що еквівалентно 917792,98 грн в тому числі: заборгованість за кредитом - 51 992,65 дол.США, що еквівалентно
840 201,22 грн, прострочена заборгованість закредитом - 4389,37 дол.США, що еквівалентно 70 932,22 грн, пеня за кредитом- 412,10 дол. США,
що еквівалентно 6659,54 грн, шляхом реалізації цього майна на прилюдних торгах за початковою ціною, встановленою на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності на стадії проведення виконавчих дій, зазначивши, що рішення суду в цій частині не підлягає примусовому виконанню у період дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
Про ухвалення зазначеного судового рішення ОСОБА_3 була обізнана та її представник - ОСОБА_4 брав участь у розгляді цієї справи, зокрема був присутнім у судовому засіданні 02 вересня 2015 року в суді апеляційної інстанції.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку, зокрема ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перев