Постанова
Іменем України
26 жовтня 2022 року
м. Київ
справа № 752/10724/19
провадження № 61-7119св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: державний реєстратор комунального підприємства «Реєстраційне бюро міста Києва» Сорока Валерій Миколайович, акціонерне товариство «Альфа-Банк»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 08 грудня 2021 року у складі судді Шевченко Т. М. та постанову Київського апеляційного суду від 05 липня 2022 року у складі колегії суддів: Борисової О. В., Ратнікової В. М., Левенця Б. Б.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до державного реєстратора комунального підприємства «Реєстраційне бюро» м. Києва Сороки В. М., в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 45839018 від 06 березня 2019 року про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за акціонерним товариством «Укрсоцбанк», винесеного державним реєстратором Комунального підприємства «Реєстраційне бюро» м. Києва Сорокою В. М.
Позовна заява мотивована тим, що він є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 18 квітня 2007 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гавловською І. О.
До моменту укладення зазначеного договору, 28 грудня 2006 року між акціонерним товариством «Укрсоцбанк» (далі - АКБ «Укрсоцбанк») та ОСОБА_2 було укладено іпотечний договір з метою забезпечення виконання умов договору кредиту № 44.05-706/П від 28 грудня 2006 року, предметом іпотеки за яким була квартира
АДРЕСА_1 .
18 квітня 2007 року між АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено додатковий договір № 2 до іпотечного договору № 44.02-944/П від 28 грудня 2006 року та додаткову угоду № 1 до кредитного договору № 44.05-706/П
від 28 грудня 2006 року.
22 травня 2019 року позивач дізнався про те, що рішенням державного реєстратора комунального підприємства «Реєстраційне бюро» м. Києва Сороки В. М. зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 за АТ «Укрсоцбанк».
Позивач зазначає, що договору про задоволення вимог іпотекодержателя між сторонами договору іпотеки укладено не було, договір іпотеки не містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, а тому правових підстав для реєстрації права власності за АТ «Укрсоцбанк» на спірну квартиру закон не передбачає.
Також, позивач заперечував факт отримання вимоги про усунення порушень від іпотекодержателя та зазначав, що у спірній квартирі зареєстровано неповнолітню ОСОБА_3 , 2006 року народження.
З огляду на вказане вважав, що при здійсненні державної реєстрації права власності на спірну квартиру державним реєстратором було допущено чисельні порушення вимог чинного законодавства, що є достатньою підставою для скасування рішення про державну реєстрацію права власності.
09 грудня 2019 року Голосіївським районним судом міста Києва здійснено заміну третьої особи АТ «Укрсоцбанк» його правонаступником АТ «Альфа-Банк», а 05 серпня 2020 року АТ «Альфа-Банк» залучено в якості співвідповідача до участі у справі.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 08 грудня 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 05 липня 2022 року, позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що укладений ОСОБА_1 з АТ «Укрсоцбанк» договір іпотеки містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя внаслідок невиконання основного зобов`язання забезпеченого іпотекою, перед зверненням стягнення на предмет іпотеки іпотекодавцем в узгодженому сторонами договору порядку направлялась письмова вимога про усунення порушення, яка відповідно до умов договору вважається врученою, тому рішення державного реєстратора КП «Реєстраційне бюро міста Києва» Сороки В. М. про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за АТ «Укрсоцбанк» прийнято правомірно.
Крім того, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність передбачених законом підстав для застосування до спірних правовідносин положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
Також апеляційний суд відхилив доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не перевірені і не спростовані його доводи, викладені в письмових поясненнях від 05 серпня 2021 року та від 27 жовтня 2021 року, оскільки, як вбачається з вказаних пояснень, ОСОБА_1 в них зазначав додаткові підстави позову. Разом з тим, у порушення частини третьої статті 49 ЦПК України позивач не подавав до суду першої інстанції заяв про доповнення підстав позову.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У липні 2022 до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 08 грудня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 липня 2022 року.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 01 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 жовтня 2022 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 12 січня 2022 року у справі
№ 234/11607/20, провадження № 61-15126св21, від 15 жовтня 2020 року у справі № 922/2575/19, від 30 травня 2019 року у справі № 621/1733/15-ц, провадження № 61-16229св18, від 24 квітня 2019 року у справі
№ 638/20000/16-ц, провадження № 14-2цс19 (пункт 1 частини другої
Касаційна скарга мотивована тим, що суди безпідставно не врахували його пояснення від 05 серпня та від 27 жовтня 2021 року, оскільки він доповнив лише правове обґрунтування своїх позовних вимог, пославшись на Закон України «Про захист прав споживачів» та відповідні правові висновки Верховного Суду з аналогічних правовідносин. Зазначав, що не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.
Зазначав, що відповідно до договору від 31 липня 2013 року про внесення змін №1 до договору кредиту №44.05.-706/П, він сплатив в цей же день
АТ «Укрсоцбанк» 15 000,00 доларів США і це був останній платіж за кредитним договором, а тому, відповідно до пункту 4.5 договору кредиту, строк виконання основного зобов`язання настав 30 жовтня 2013 року. Упродовж строку позовної давності (трьох років) банк за захистом своїх прав з відповідних позовом до позичальника не звертався.
Вважає, що наслідками спливу строку пред`явлення вимоги про повернення споживчого кредиту є позбавлення кредитодавця права вимоги про повернення споживчого кредиту, у тому числі за додатковими вимогами, зокрема за рахунок предмету іпотеки.
Всупереч вимогам частини третьої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державним реєстратором Сорокою В. М. не було перевірено можливість реєстрації права власності у позасудовому порядку, в той час як закон забороняє звернення примусового стягнення на предмет іпотеки за кредитом, коли строк давності такої вимоги минув.
Також зазначав, що судами попередніх інстанцій не враховано відсутність доказів про вручення йому відповідного повідомлення банку про порушення умов кредитного договору та договору іпотеки та доказів про направлення банком державному реєстратору документів про сплив 30-денного строку вручення позивачу такого повідомлення.
Враховуючи заборону кредитодавцю вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув, залишення державним реєстратором без перевірки наявності чи відсутності факту виконання відповідних умов правочину, з якими закон пов`язує можливість переходу права власності, зокрема вручення повідомлення та проведення оцінки квартири станом на дату такого переходу права власності, вважає, що дії державного реєстратора щодо державної реєстрації за банком права власності на спірну квартиру не можна вважати законними.
Також вказував, що відповідно до пункту 1.10 Наказу Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 №296/5 у разі виявлення з поданих відчужувачем документів, що право власності або право користування відчужуваним житловим будинком, квартирою, кімнатою або її частиною мають малолітні або неповнолітні діти, нотаріус повинен витребувати у відчужувача дозвіл органу опіки та піклування на вчинення такого правочину.
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не поданий.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 28 грудня 2006 року між АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено договір кредиту №44.05-706/П, згідно умов якого кредитор надав позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у розмірі 279 000,00 доларів США, зі сплатою 13,00% річних, з кінцевим терміном повернення до 27 грудня 2021 року, на наступні цілі - поточні потреби.
Цього ж дня, 28 грудня 2006 року між АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 укладено іпотечний договір №44.02-944/П, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гавловською І. О. за реєстровим номером 5286, відповідно до якого іпотекодавець передав в іпотеку іпотекодержателю у якості забезпечення виконання позичальником зобов`язань по договору кредиту №44.05-706/П від 28 грудня 2006 року, нерухоме майно - трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 116,10 кв. м, житловою площею 60 кв. м.
Право власності на предмет іпотеки належало іпотекодавцю ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 08 липня 2005 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сергієнком С. С. 08 липня 2005 року за реєстровим № 4563.
Згідно з пунктом 4.1 договору іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем основного зобов`язання, іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Відповідно до підпункту 4.5.3 пункту 4.5 іпотечного договору іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки в один із наступних способів, зокрема, шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».
Крім того, всі повідомлення за цим договором будуть вважатися зробленими належним чином, у випадку, якщо вони здійснені у письмовій формі, надіслані рекомендованим листом, кур`єром, телефонограмою або вручені особисто за зазначеними адресами сторін. Датою отримання таких повідомлень буде вважатися дата їх особистого вручення або дата поштового штемпеля відділення зв`язку одержувача (пункт 6.2 договору іпотеки).
18 квітня 2007 року між ОСОБА_2 (дарувальник) та ОСОБА_1 (обдаровуваний) укладено договір дарування квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гавловською І. О. за реєстровим № 1149, за умовами якого дарувальник передав безоплатно, а обдаровуваний прийняв належну на праві власності дарувальнику квартиру АДРЕСА_1 .
У зв`язку із переходом права власності на спірну квартиру від ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , 18 квітня 2007 року між АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду №1 до договору кредиту №44.05-706/П від 28 грудня 2006 року та додатковий договір №2 до іпотечного договору №44.02-944/П від 28 грудня 2006 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу м. Києва Гавловською І. О. за реєстровим № 1152, відповідно до якого ОСОБА_1 став іпотекодавцем квартири АДРЕСА_1 .
Як вбачається з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 22 травня 2019 року, на підставі рішення державного реєстратора КП «Реєстраційне бюро» м. Києва Сороки В. М. від 06 березня 2019 року (з відкриттям розділу) індексний номер: 45839018 (час винесення о 12:21:32 год), було здійснено державну реєстрацію права власності квартири АДРЕСА_1 за АТ «Укрсоцбанк», про що вчинено запис про право власності за останнім №30584870.
Підставою виникнення права власності вказано: іпотечний договір, серія та номер 5280, виданий 28 грудня 2006 року, видавник приватний нотаріус Київського міського нотаріального округ Гавловська І. О.; додатковий договір №1 до іпотечного договору, серія та номер 1147, виданий 18 липня 2007 року, видавник приватний нотаріус Київського міського нотаріального округ Гавловська І. О.; договір про заміну сторони в іпотечному договорі, серія та номер 1150, виданий 18 квітня 2007 року, видавник приватний нотаріус Київського міського нотаріального округ Гавловська І. О.; додатковий договір №2 до іпотечного договору, серія та номер 1151, виданий 18 квітня 2007 року, видавник приватний нотаріус Київського міського нотаріального округ Гавловська І. О.; повідомлення про звернення стягнення, серія та номер 7747, виданий 20 листопада 2018 року, видавник:
АТ «Укрсоцбанк».
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку, що рішення судів попередніх інстанцій є законними і обґрунтованими та підст