Постанова
Іменем України
26 жовтня 2022 року
м. Київ
справа № 755/10923/20
провадження № 61-6397 св 22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
представник відповідача -адвокат Хмарук Наталія Іванівна,
треті особи: Сьома київська державна нотаріальна контора, житлово-будівельний кооператив «Комунар»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Хмарук Наталії Іванівни, на рішення Дніпровського районного суду міста Києва
від 25 жовтня 2021 року у складі судді Гаврилової О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 07 червня 2022 року у складі колегії суддів: Борисової О. В., Ратнікової В. М., Левенця Б. Б.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом
до ОСОБА_2 , треті особи: Сьома київська державна нотаріальна контора (далі - Сьома КДНК), житлово-будівельний кооператив «Комунар» (далі - ЖБК «Комунар»), про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на нерухоме майно у порядку спадкування за законом, у якому, з урахуванням заяви про зміну предмета позову, просив суд:
- визнати майно, а саме кооперативну квартиру АДРЕСА_1 , за яку паєнакопичення у розмірі 6 513 карбованців були повністю сплачені 01 жовтня 1972 року та яка зареєстрована в Київському міському бюро технічної інвентаризації (далі - КМБТІ) та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна на об`єкти нерухомого майна на праві приватної власності за ОСОБА_2 , записано у реєстрову книгу № д 133-15 за реєстровим № 639/30111 від 04 серпня 2006 року, спільною сумісною власністю померлої ІНФОРМАЦІЯ_1
ОСОБА_3 (матір) та ОСОБА_2 (батько);
- визнати за ним право власності на 1/4 частину вказаної квартири
в порядку спадкування за законом після смерті - ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , як спадкоємця першої черги.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що він є сином ОСОБА_2
та ОСОБА_4 , які перебували
у зареєстрованому шлюбі з 30 квітня 1955 року.
26 грудня 1964 року його батько- ОСОБА_2 став членом ЖБК «Комунар».
19 лютого 1965 року виконавчим комітетом Київської міської ради депутатів трудящих на ім`я ОСОБА_2 було видано ордер № А 08817
на жиле приміщення на сім`ю, яка складається із чотирьох осіб:
ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , він та його бабуся - ОСОБА_5 , на право заняття квартири АДРЕСА_1 .
Позивач уважав, що вказана квартира є спільною сумісною власністю його батьків: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , оскільки сума пайового внеску
за квартиру в розмірі 6 513,00 карбованців була сплачена у повному обсязі за спільні грошові кошти членів сім`ї, за час їх перебування у шлюбі.
27 липня 2006 року Головним управлінням житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) було видано свідоцтво про право власності серії
НОМЕР_1 , згідно з яким квартира АДРЕСА_1 належить його батьку - ОСОБА_2 на праві приватної власності.
Зазначене не свідчить про те, що спірна квартира є особистою власністю його батька, оскільки сам по собі факт реєстрації спірного нерухомого майна на ім`я одного з подружжя не означає, що воно належить лише цій особі. Майно в цьому разі є спільною сумісною власністю подружжя
та належить чоловікові та дружині в рівних частках з моменту його придбання, що відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній
у постанові від 01 квітня 2020 року № 462/518/18, провадження
№ 61-13422св19.
При цьому діє презумпція спільності права власності подружжя на майно, яка спростовується саме тим, із подружжя, хто її оспорює (стаття 60
СК України).
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_3 , після смерті якої відкрилася спадщина, зокрема, на 1/2 частину квартири
АДРЕСА_1 .
Вважав себе та ОСОБА_2 такими, що фактично прийняли спадщину після смерті ОСОБА_3 , так як постійно проживали та продовжують проживати у спірній квартирі (частина третя статті 1268 ЦК України).
Крім того, із заявою про відмову від прийняття спадщини він не звертався.
У червні 2020 року він, через свого представника, звернувся до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті матері. Постановою державного нотаріуса Сьомої КНДК Гасс В. Ю. від 15 липня 2020 року
про відмову у вчиненні нотаріальної дії йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на частку квартири АДРЕСА_1 після смерті його матері - ОСОБА_3 , у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів на вказане майно на ім`я померлої матері.
Ураховуючи, що до складу спадщини після смерті його матері -
ОСОБА_3 , входить 1/2 частина кооперативної квартири АДРЕСА_1 , яка належала померлій
як дружині ОСОБА_2 , оскільки була набута під час шлюбу
з ОСОБА_2 , та є спільним сумісним майном подружжя, він,
як спадкоємець першої черги за законом (син спадкодавця, стаття 1261
ЦК України) має право на половину вказаного спадкового майна
(1/4 частину спірної квартири).
З урахуванням наведеного, посилаючись на норми Кодексу про шлюб
та сім`ю України (далі - КпШС України), Закон України «Про власність», які діяли на час спірних правовідносин, СК України та ЦК України, ОСОБА_1 просив суд його позов задовольнити.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 25 жовтня
2021 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано квартиру АДРЕСА_1 , право приватної власності на яку зареєстровано за ОСОБА_2 , спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частину квартири
АДРЕСА_1 , у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на день смерті
ОСОБА_3 - ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ,
які є спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_3 , постійно проживали разом із спадкодавцем, а тому відповідно
до частини третьої статті 1268 ЦК України є такими, що прийняли спадщину. Відомостей про інших осіб, які прийняли спадщину після померлої
ОСОБА_3 сторонами не подано.
Встановивши, що спірна квартира є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки набута внаслідок сплати пайових внесків у повному обсязі ОСОБА_2 та його померлою дружиною ОСОБА_3 за час
їх перебування у зареєстрованому шлюбі, районний суд дійшов висновку про задоволення позову ОСОБА_1 в частині визнання квартири
АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Презумпцію спільності права власності подружжя на майно (стаття 22
КпШС України, у редакції, чинній на момент повної сплати паєнакопичень, яка кореспондує положенням статті 60 СК України), ОСОБА_2
не спростовано. Доказів придбання відповідачем спірної квартири за його особисті кошти (заробітну плату) суду не надано.
З урахуванням рівності часток у праві спільної сумісної власності, а також, того, що така частка спадкується на загальних підставах, суд першої інстанції уважав, що за позивачем слід визнати право власності
на 1/4 частину квартири
АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 .
Доказів на підтвердження вчинення позивачем дій, які були б підставою для його усунення від права на спадкування відповідачем не надано й таких підстав судом не встановлено.
При цьому суд першої інстанції послався на відповідні норми КпШС України (статті 22, 23, 24, 28, 29), ЦК Української РСР 1963 року (статті 112, 118),
ЦК України (статті 11, 370, 372, 392, 1224, 1226, 1296), а також урахував правові висновки Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 07 червня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 25 жовтня 2021 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції вірно з`ясовані фактичні обставини справи, надано їм належну правову оцінку, його висновки підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на нормах законодавства, що регулюють спірні правовідносини.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновками районного суду про те,
що спірна квартира була набута ОСОБА_2 внаслідок сплати пайових внесків за час перебування його у шлюбі з померлою ОСОБА_3 ,
а отже, вона є спільною сумісною власністю подружжя. При цьому судом ураховано, що відповідач презумпцію спільності права власності подружжя на майно не спростував. Зокрема, його посилання на те, що квартира
є його особистою власністю, так як придбана за кошти, одержані ним
як заробітна плата, суперечить положенням статті 22 КпШС України.
Саме по собі зазначення у квитанції, датованої березнем 1963 року, прізвища ОСОБА_2 не свідчить, що пайовий внесок у розмірі
2 900 карбованців були його особистими коштами, у зв`язку з чим колегія суддів відхилила доводи апеляційної скарги в цій частині.
Встановивши, що до складу спадщини після смерті ОСОБА_3
входить 1/2 частина квартири
АДРЕСА_1 , суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те,
що ОСОБА_1 , як спадкоємець першої черги після смерті матері - ОСОБА_3 має право на половину вказаного спадкового майна, -
на її 1/4 частину.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що закон передбачає випадки, коли за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування, а саме: якщо буде встановлено,
що особа ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані, а тому ОСОБА_1 має бути усунутий від права на спадкування, апеляційний суд відхилив, оскільки вимоги про усунення ОСОБА_1 від права
на спадкування після смерті ОСОБА_3 відповідачем не заявлялися, доказів на підтвердження вчинення позивачем дій, які були б підставою
для його усунення від права спадкування, не надано.
Судом апеляційної інстанції застосовано відповідні норми КпШС України,
ЦК Української РСР 1963 року, СК України та ЦК України , а також ураховано правові висновки Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду у подібних правовідносинах.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у липні 2022 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_2 - адвокат Хмарук Н. І., посилаючись
на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Підставами касаційного оскарження судових рішень судів попередніх інстанцій заявник зазначає те, що судами застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, а також належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до Верховного Суду
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду
від 18 липня 2022 року відмовлено у задоволенні клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Хмарук Н. І., про звільнення (відстрочення)
від сплати судового збору. Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Хмарук Н. І., залишено без руху з наданням строку для усунення
її недоліків, а саме запропоновано заявникові надати документи,
що підтверджують сплату судового збору, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону. Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки
її невиконання.
У наданий судом строк представник ОСОБА_2 - адвокат Хмарук Н. І., надіслала матеріали на усунення недоліків касаційної скарги, а саме докази сплати судового збору.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано цивільну справу № 755/10923/20
із Дніпровського районного суду міста Києва. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У серпні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 03 жовтня 2022 року справу призначено
до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними
у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Хмарук Н. І., мотивована тим, що судами попередніх інстанцій неповно з`ясовано обставини справи, не досліджено та не надано належної правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам і доводам сторін, неправильно застосовано норми матеріального та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних і необґрунтованих судових рішень.
Визнаючи спірну квартиру спільним сумісним майном ОСОБА_2
та померлої ОСОБА_3 , судами попередніх помилково не враховано відповідні висновки Верховного Суду щодо критеріїв визначення майна спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, що у разі придбання майна у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя,
а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Також не взято до уваги, що пайові внески вносилися ОСОБА_2 особисто, за власні кошти, що підтверджується наявними
у матеріалах справи доказами, а саме, квитанціями про сплату ним пайових внесків.
Вказує, що ЦК України передбачено випадки, коли особа може бути усунена від права на спадкування, зокрема, у разі, якщо умисно позбавила життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинила замах
на їхнє життя, та, якщо вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був
у безпорадному стані (частини перша та п`ята статті 1224 ЦК України).
При цьому, виходячи зі змісту частини п`ятої статті 1224 ЦК України
та статті 264 ЦПК України, суд повинен встановити факт перебування спадкодавця в безпорадному стані через похилий вік та тяжку хворобу,
а також потребу спадкодавця у сторонній допомозі.
ОСОБА_1 не має право на спадкування, оскільки за життя його матері - померлої ОСОБА_3 , яка тяжко хворіла і перебувала у важкому стані
(у тому числі матеріальному), він ухилявся від надання їй допомоги, хоча
й мав таку можливість. Жодних доказів на підтвердження придбання ліків
і продуктів (квитанції, чеки тощо) для померлої матері позивачем не надано.
Крім того, з моменту смерті ОСОБА_3 та по теперішній час, позивачем було вчинено ряд протиправних дій щодо ОСОБА_2 , у тому числі, замах на його життя, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, а саме: заявами до правоохоронних органів, повідомленням Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи
про проведення судово-медичного обстеження ОСОБА_2 на виявлення тілесних ушкоджень на підставі «направлення» слідчого слідчого відділу Дніпровського Управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві Кучерявого В. В. від 20 грудня 2019 року № 90837, письмовою заявою свідка ОСОБА_6 від 13 квітня 2018 року, в якій підтверджено факт нападу на відповідача, талоном-повідомлення
єдиного обліку № 22550 про прийняття і реєстрацію заяви (повідомлення) ОСОБА_2 про кримінальне правопорушення та іншу подію від 08 квітня 2021 року.
Судами попередніх інстанцій не взято вказані вище докази до уваги,
як і не враховано, що 14 лютого 2020 року відомості по заяві ОСОБА_2 внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань
за № 120201000400001162 за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 125 КК України (умисне легке тілесне ушкодження).
Також зазначає, що намагання позивача визнати ОСОБА_2 недієздатним, встановити над ним опіку, призначивши себе опікуном (рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 05 червня
2020 року у справі № 755/10510/17, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 28 вересня 2020 року та постановою Верховного Суду від 27 січня 2021 року (провадження № 61-17954св20), відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання ОСОБА_2 недієздатним та призначення опікуна), першочергово свідчить про негативне ставлення сина до батька (позивача до відповідача),
а враховуючи наявність численних дій кримінального характеру з боку позивача є підстави вважати, що ОСОБА_1 має на меті прямий умисел залишитися єдиним спадкоємцем після смерті ОСОБА_3 .
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У серпні 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Золотопуп С. В., подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначено,
що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими, суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи та надали належну правову оцінку доказам, у зв`язку з чим дійшли правильного висновку про задоволення позову ОСОБА_1 .
Зазначає, що предметом спору у цій справі не є вимоги про усунення позивача від права на спадкування, а тому до предмету доказування
не належить доведення/встановлення обставин щодо умисного позбавлення життя спадкодавця, вчинення замаху на життя спадкодавця, чи можливих спадкоємців, а також ухилення від виконання обов`язку щодо утримання спадкодавця, надання допомоги у разі перебування
у безпорадному стані.
Заявник касаційної скарги безпідставно констатує вчинення позивачем
до свого батька - ОСОБА_2 нібито низки протиправних дій, які були зафіксовані правоохоронними органами, такі доводи не містять обставин щодо вчинення позивачем протиправних дій чи злочинної бездіяльності саме щодо спадкодавця, а не відповідача. При цьому обставини, викладені ОСОБА_2 у цих численних заявах не відповідають дійсності і є його власним вимислом.
Відповідачем не надано доказів придбання спірної квартири за його особисті кошти, одержані ним як заробітна плата. Пай, внесений подружжям у ЖБК у період сумісного проживання за рахунок спільних коштів, а також
за рахунок коштів, подарованих подружжю або одержаних ним у позичку,
а після повної сплати пайового внеску - квартира, є їх спільним майном
і підлягає поділу на загальних підставах.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_7 та ОСОБА_2 перебували
у зареєстрованому шлюбі з 30 квітня 1955 року (а. с. 13, 170, т. 1).
ОСОБА_1 (позивач), ІНФОРМАЦІЯ_2 , є сином
ОСОБА_2 (відповідач) та ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 (а. с. 19, т. 1).
19 лютого 1965 року виконавчим комітетом Київської міської ради депутатів трудящих на ім`я ОСОБА_2 було видано ордер № А 08817
на жиле приміщення на сім`ю, яка складається із чотирьох осіб:
ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , на право заняття квартири АДРЕСА_1
(а. с. 10, т. 1).
Відповідно до довідки від 09 листопада 2005 року № 54, виданої
ЖБК «Комунар» ОСОБА_2 , ОСОБА_2 є членом ЖБК «Комунар»
з 26 грудня 1964 року та власником кооперативної квартири АДРЕСА_1 , паєнакопичення за квартиру повністю сплачено 01 жовтня 1972 року в розмірі 6 513 карбованців (а. с. 11, 131, т. 1).
Також, судами встановлено, що в матеріалах справи наявна копія
квитанції Київської обласної контори Держбанку № 050330, дата -
березень 1963 року, про сплату ОСОБА_2 ЖБК «Комунар» пайового внеску у сумі 2 900,00 карбованців (а. с. 12, т. 1).
27 липня 2006 року Головним управлінням житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) було видано свідоцтво про право власності серії
НОМЕР_1 , відповідно до якого квартира АДРЕСА_1 належить ОСОБА_2 на праві приватної власності (а. с. 16, т. 1).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла (а. с. 24, т. 1).
У встановлений частиною першою статті 1270 ЦК України шестимісячний строк із заявами про прийняття спадщини або відмову від її прийняття,
ні позивач - ОСОБА_1 , ні відповідач - ОСОБА_2 , не зверталися.
11 червня 2020 року ОСОБА_1 , через свого представника ОСОБА_8 , звернувся до Сьомої КДНК із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , на підставі якої була заведена спадкова справа № 265/2020 (а. с. 23, 25, т. 1), проте постановою державного нотаріуса Сьомої КНДК
Гасс В. Ю. від 15 липня 2020 року про відмову у вчиненні нотаріальної дії ОСОБА_8 , який діяв від імені ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на частку квартири АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ,у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів на вказане майно на ім`я померлої (а. с. 26, т. 1).
Згідно з довідкою відділу з питань реєстрації місця проживання Дніпровської районної державної адміністрації у місті Києві від 23 червня 2020 року № 1-34/221 на момент смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 разом із нею у квартирі
АДРЕСА_1 були зареєстровані: ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (а. с. 15, т. 1).
Відповідно до довідки ЖБК «Комунар» від 09 лютого 2021 року № 7, виданої ОСОБА_2 про те, що він є власником кооперативної квартири
АДРЕСА_1 . Сума пайового внеску за квартиру в розмірі 6513,00 карбованців сплачена 12 грудня 1974 року
у повному обсязі, що складає суму паєнакопичення. ОСОБА_2 є членом ЖБК «Комунар» (а. с. 148, т. 1).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених
частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Хмарук Н. І., підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої
або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права
і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини,
що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання
про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають
не у повному обсязі.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд