ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 жовтня 2022 року
м. Київ
cправа № 910/6923/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Багай Н. О.,
секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,
за участю представників:
позивача - Романюк Х. П. (адвокат), Саєнко Ю. М. (адвокат),
відповідача - Кузовлева Р. В. (адвокат),
третьої особи-1 - не з`явилися,
третьої особи-2 - не з`явилися,
третьої особи-3 - Федосєєвої Т. Р. (адвокат),
третьої особи-4 - не з`явилися,
розглянув касаційну скаргу Фірми "Т.М.М." - товариство з обмеженою відповідальністю
на рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.01.2022 у справі
за позовом Фірми "Т.М.М." - товариство з обмеженою відповідальністю
до Акціонерного товариства "Альфа-банк"
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача:
1. Міністерство юстиції України,
2. Державне підприємство "Сетам",
3. Акціонерне товариство "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Аванпост",
4. Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Осипенко Дмитро Олегович
про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, визнання недійсним акта державного виконавця, свідоцтва про право власності, скасування державної реєстрації та відновлення запису про право власності.
Короткий зміст і підстави позовних вимог
1. У травні 2020 року Фірма "Т.М.М." - товариство з обмеженою відповідальністю (далі - Фірма "Т.М.М.") звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Альфа-Банк" (далі - АТ "Альфа-Банк"; Банк) з позовними вимогами про:
- визнання таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису № 7861, вчиненого 20.12.2017 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенком Дмитром Олеговичем;
- визнання недійсними результатів прилюдних торгів, які відбулися 10.09.2018 та оформлені протоколом електронних торгів від 10.09.2018 № 357028, та акта про реалізацію предмета іпотеки від 17.09.2018 № 55614362/8, виданого за результатами торгів;
- визнання недійсним свідоцтво про право власності Акціонерного товариства "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Аванпост" (далі - АТ "Аванпост") від 25.09.2018 № 4202, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Каплуном Ю. В. та скасувати державну реєстрації права власності АТ "Аванпост" на квартиру № 191 загальною площею 149,4 м2, розташовану за адресою: м. Київ, вул. Звіринецька, 59 (номер запису про право власності 28082265);
- відновлення в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно чинності запису від 27.05.2014 № 5804703, здійсненого на підставі рішення від 27.05.2014 № 13356993, про право власності Фірми "Т.М.М." на квартиру № 191 загальною площею 149,4 м2, розташовану за адресою: м. Київ, вул. Звіринецька, 59.
2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що виконавчий напис вчинено приватним нотаріусом з порушенням приписів статей 87-88 Закону України "Про нотаріат", оскільки відповідач пропустив встановлений строк звернення за вчиненням виконавчого напису, який сплив 01.02.2015, а сума заборгованості, вказана у виконавчому написі, не є безспірною. Позивач вважає, що право вимоги за кредитним договором виникло у відповідача 01.02.2014.
Оскільки оспорюваний виконавчий напис вчинено з порушенням вимог закону, у виконавчої служби були відсутні правові підстави для виконання такого виконавчого напису та передачі нерухомого майна на примусову реалізацію, що свідчить про недійсність проведених прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна та їх результатів і є підставою для скасування свідоцтв про право власності, виданих за результатами таких торгів, та відновлення реєстраційних записів про право власності позивача на нерухоме майно.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.06.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.01.2022, у задоволенні позову відмовлено повністю.
4. Судові рішення мотивовано тим, що позивач не довів того, що спірний виконавчий напис № 7861 був вчинений в порушення норм чинного законодавства, а обставини, на які посилається позивач, звертаючись до господарського суду з цим позовом, є недоведеними та не узгоджуються з приписами чинного законодавства і матеріалами справи. Відповідно, вимоги про визнання недійсними результатів прилюдних торгів, актів про реалізацію предмета іпотеки, свідоцтв про право власності на спірне нерухоме майно та вимоги про скасування державної реєстрації права власності щодо спірного майна, державної реєстрації іпотеки на нерухоме майно, державної реєстрації обтяжень нежитлових приміщень та відновлення в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно чинності запису про право власності позивача на нерухоме майно, які були заявлені позивачем як похідні від вимоги про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, яка задоволенню не підлягає, також не підлягають задоволенню.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
5. У касаційній скарзі Фірма "Т.М.М." просить рішення суду першої інстанції і постанову апеляційного суду скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
6. На обґрунтовування наявності підстави для касаційного оскарження згідно з положеннями пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України скаржник посилається на те, що судом апеляційної інстанції не враховано висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, від 27.03.2019 у справі № 137/1666/16-ц, від 13.09.2021 у справі № 202/432/14-ц щодо застосування положень статті 251, частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Скаржник зазначає, що, надаючи оцінку правовідносинам сторін, зокрема, в частині визначення суми заборгованості за кредитним договором, яка існувала станом на момент вчинення виконавчого напису, суд апеляційної інстанції взагалі не застосував частину 1 статті 1048 ЦК України. При цьому скаржник наголошує на тому, що правильне застосування цієї норми матеріального права у подібних правовідносинах наведене у постанові Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, що стосується, зокрема, залишення судом поза увагою факту нарахування відповідачем процентів поза межами встановленого строку кредитування, що змінило суму заборгованості позивача. Скаржник також вважає, що судом апеляційної інстанції не було враховано висновку Верховного Суду щодо визначення строку дії договору, наведеного у постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12.
На думку скаржника, судом апеляційної інстанції також не враховано висновку Верховного Суду, наведеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2019 у справі № 137/1666/16-ц, щодо необхідності дослідження наявності безспірної суми заборгованості за кредитним договором станом на момент вчинення виконавчого напису, та висновку Верховного Суду, наведеного у постанові від 13.09.2021 у справі № 202/432/14-ц, стосовно того, що встановлення строку дії договору "до повного повернення кредиту, сплати відсотків", є необґрунтованим, оскільки така умова не є встановленням строку дії договору у розумінні статті 251 ЦК України.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
7. Банк, АТ "Аванпост" у відзивах на касаційну скаргу просять залишити її без задоволення з мотивів, викладених у оскаржуваних судових рішеннях.
Розгляд справи Верховним Судом
8. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.05.2022 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Фірми "Т.М.М." на рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.01.2022 у справі № 910/6923/20 та призначено розгляд справи у судовому засіданні на 05.07.2022.
Ухвалами Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2022 та від 09.08.2022 у судових засіданнях оголошувалися перерви до 09.08.2022 та до 25.08.2022 відповідно.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.08.2022 задоволено клопотання Фірми "Т.М.М." про відкладення розгляду справи, відкладено розгляд касаційної скарги Фірми "Т.М.М." на рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.01.2022 у справі № 910/6923/20 на 08.09.2022.
Ухвалами Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.09.2022 та від 27.09.2022 у судових засіданнях оголошувалися перерви до 27.09.2022 та до 11.10.2022 відповідно.
Справа розглядається судом касаційної інстанції в розумний строк з урахуванням Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" та Указів Президента України від 14.03.2022 № 133/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", від 18.04.2022 № 259/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", від 17.05.2022 № 341/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", від 12.08.2022 № 573/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні".
9. Від АТ "Аванпост" також надійшло клопотання про передачу справи № 910/6923/20 на розгляд Великої Палати Верховного Суду як такої, що містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. Заявник наголошує на тому, що має місце виключна правова проблема щодо застосування статті 215 ЦК України, а також статті 653 ЦК України, що спричинює правову невизначеність, не відповідає законодавству України та іншим джерелам права, що застосовуються судом, своєчасне вирішення якої дозволить забезпечити єдиний підхід у практиці щодо підстав недійсності правочину, підстав та правових наслідків зміни договору, а також усунути ризик конкуренції судових рішень та відповідатиме засаді обов`язковості судового рішення.
Вирішуючи питання щодо наявності чи відсутності підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до положень частини 5 статті 302 ГПК України суд, керуючись внутрішнім переконанням, у кожному конкретному випадку з урахуванням порушеного питання оцінює обґрунтованість доводів заявника щодо наявності проблеми у застосуванні відповідної норми права, а також оцінює, чи необхідна така передача для формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права.
При цьому наявність виключної правової проблеми надає касаційному суду право (але не покладає на нього обов`язку) передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Підставою для передачі касаційним судом справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, визначеною у частині 5 статті 302 ГПК України, є наявність виключної правової проблеми, яку містить справа, і вирішення такої проблеми необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Виключність правової проблеми слід оцінювати з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що проблема наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже виникли, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
Якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики з питань, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можна кваліфікувати як виключну правову проблему, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами, ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо.
На обґрунтування своєї заяви АТ "Аванпост" посилається на наявність ряду господарських справ (№ 910/6923/20, № 910/6753/20, № 910/6567/20, № 910/6820/20), які уже мають зазначені правові проблеми комплексного характеру, та вважає, що враховуючи значну питому вагу спорів, що виникають з кредитних правовідносин, а також стандартну практику внесення змін до кредитних договорів шляхом укладення додаткових договорів у банківській сфері, можна з високим рівнем впевненості прогнозувати суттєве збільшення кількості справ, які будуть демонструвати суперечливу поведінку сторони, у т. ч. щодо строків та термінів загалом, строків (термінів) дії договору в цілому чи в частині окремих додаткових договорів, виконання, припинення зобов`язань, сплати процентів тощо.
При цьому заявник зазначає, що у справі № 910/6753/20 Верховним Судом сформульовано висновки та вказівки, які:
1) свідчать про формування нової практики, яка протирічить змісту норм ЦК України про зміну договору (стаття 651 ЦК України) та правові наслідки зміни договору (стаття 653 ЦК України), а також загальноприйнятому їх застосуванню;
2) стосуються дослідження судом першої інстанції обставин щодо того чи припинилося станом на день вчинення оспорюваного виконавчого напису нотаріуса право відповідача на нарахування передбачених договором процентів, що потребує врахування сформованої після ухвалення зазначеної постанови Верховного Суду Конституційним Судом України рішення від 22.06.2022 щодо відповідності Конституції України (конституційності) припису першого речення частини 1 статті 1050 ЦК України від 22.06.2022 (справа № 3-188/2020(455/20)).
3) створюють ризик недотримання принципу остаточності судового рішення, конкуренції судових рішень, зокрема, можливості визнання недійсними електронних торгів, проведених на підставі виконавчого напису нотаріуса, щодо якого наявні протилежні за висновками рішення суду (про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню та про відмову у задоволенні позову про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню), що потребує формування єдиного підходу до застосування статті 215 ЦК України.
На думку АТ "Аванпост", це дозволяє констатувати наявність виключної правової проблеми.
Проте, у справі № 910/6753/20, на постанову у якій міститься посилання у клопотанні, Верховний Суд, скасовуючи рішення та постанову попередніх судових інстанцій та направляючи справу на новий розгляд, зазначив, що судам слід перевірити твердження скаржника про те, що закінчення 31.01.2014 установленого кредитним договором зі змінами, внесеними додатковою угодою від 16.12.2013 № 46, терміну фінансування, є моментом настання строку виконання зобов`язань за цим договором, задля цього судам належить проаналізувати умови кредитного договору зі змінами, внесеними додатковою угодою № 46, та визначити дату виникнення у позивача обов`язку повернення всієї заборгованості за кредитним договором. Таким чином, заявник не довів, що Верховний Суд в аналогічних справах по-різному оцінює момент настання строку виконання зобов`язань за кредитним договором.
Враховуючи викладене та оцінивши зміст касаційної скарги, оскаржуваних судових рішень та дослідивши матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що ця справа не містить виключної правової проблеми і передача її на розгляд Великої Палати Верховного Суду не є необхідною для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
10. 04.03.2004 між Акціонерним комерційним банком "ХФБ Банк Україна" (правонаступником якого наразі є АТ "Альфа-Банк") (Банк) та Фірмою "Т.М.М." (позичальник) укладено кредитний договір № 252-СВ (далі - кредитний договір), за умовами якого:
- Банк відповідно до умов та на термін цього договору надає позичальнику револьверну кредитну лінію з загальною сумою кредиту 3200000,00 євро з можливістю отримувати в доларах США та євро і терміном кредиту до 04.03.2005 (пункт 1.1);
- кредит надається з метою фінансування обігових коштів позичальника (придбання будівельних матеріалів та обладнання) (пункт 1.2).
11. З моменту укладення кредитного договору сторонами до нього неодноразово вносилися зміни шляхом укладення додаткових угод.
12. 30.03.2007 сторони уклали додаткову угоду № 26 до кредитного договору, якою домовилися викласти договір та додатки до нього в новій редакції, яка додається в додатку до цієї додаткової угоди.
13. Згідно з пункту 1.1 кредитного договору в новій редакції від 30.03.2007 (додаток до додаткової угоди № 26), з урахуванням змін, внесених додатковою угодою № 44, Банк відповідно до умов та на термін цього договору надає позичальнику револьверну кредитну лінію з загальною сумою фінансування 15 376 721,00 євро з можливістю отримувати в євро і з терміном фінансування до 31.07.2013.
14. 16.12.2013 сторони уклали додаткову угоду № 46, якою, зокрема, пункт 1.1 кредитного договору у редакції від 30.03.2007, виклали в такій редакції: "Банк відповідно до умов та на термін цього договору надає позичальнику револьверну кредитну лінію з загальною сумою фінансування 15 376 721,00 євро з можливістю отримувати в євро і з терміном фінансування до 31 січня 2014 року".
15. 29.04.2014 сторони уклали додаткову угоду № 47 до кредитного договору у редакції від 30.03.2007 (далі - додаткова угода № 47), якою погодили викласти договір та додатки до нього в новій редакції, яка додається в додатку до цієї додаткової угоди.
16. Пунктами 3 та 4 додаткової угоди № 47 сторонами узгоджено, що всі терміни, що використовуються у цій додатковій угоді, мають ті ж значення, що й в договорі і що ця додаткова угода набирає чинності з дати її підписання уповноваженими представниками обох сторін та є невід`ємною частиною договору.
17. Згідно з пунктами 1.1, 1.2 кредитного договору в новій редакції від 29.04.2014 (додаток до додаткової угоди № 47) Банк відповідно до умов цього договору надає позичальнику кредит з загальною сумою кредиту 15 376 721,00 євро з можливістю отримувати в євро і з терміном кредиту до 31.03.2021.
18. Пунктом 1.3 кредитного договору в новій редакції від 29.04.2014 (додаток до додаткової угоди № 47) встановлено, що сума заборгованості за кредитом станом на 29.04.2014 становить 15 376 721,00 євро.
19. У розділі 2 кредитного договору в новій редакції від 29.04.2014 (додаток до додаткової угоди № 47) сторони зазначили, що надання часток банком здійснювалося відповідно до умов, що передбачені положеннями договору, що діяли на момент видачі відповідних часток. Починаючи з 29.04.2014 надання кредиту банком не здійснюватиметься.
20. Пунктом 9.2 кредитного договору у редакції від 29.04.2014 передбачено, що в будь-який час настання випадку невиконання Банк має право вимагати дострокового повернення кредиту і в такому випадку кредит повинен бути достроково погашений позичальником зі сплатою всіх належних до сплати процентів та інших платежів, передбачених договором.
21. Відповідно до додаткової угоди від 30.09.2016 № 48 сторони домовились встановити новий графік повернення кредиту (тіла та процентів), який викладено у пункті 4 зазначеної додаткової угоди, а також пунктом 2 узгодили розмір основної заборгованості (за тілом кредиту) в сумі 14 857 932,43 євро.
22. З метою забезпечення виконання Фірмою "Т.М.М." зобов`язань за кредитним договором, 05.12.2008 між Публічним акціонерним товариством "Укрсоцбанк" (іпотекодержатель) та Фірмою "Т.М.М." (іпотекодавець) було укладено договір іпотеки (далі - Іпотечний договір), відповідно до умов якого в іпотеку Банку було передано, зокрема, квартиру АДРЕСА_1 .
Іпотечним договором передбачено право Банку у разі невиконання Фірмою "Т.М.М." своїх зобов`язань за кредитним договором звернути стягнення на предмети іпотеки, зокрема, шляхом вчинення виконавчого напису.
23. 30.10.2017 відповідачем на адресу позивача було надіслано вимогу від 30.10.2017 № 02-09/67-14744 про повне дострокове погашення заборгованості на підставі пункту 9.2 кредитного договору, у якій Банк, посилаючись на обов`язок Фірми "Т.М.М." здійснювати погашення кредитної заборгованості згідно з графіком, наведеним у пункті 4 додаткової угоди від 30.09.2016 № 48, зазначав про наявну станом на 27.10.2016 заборгованість за кредитним договором, зокрема, основну заборгованість у сумі 14 857 932 євро, та вимагав негайно погасити її та сплатити нараховані на неї проценти.
24. У відповідь Фірма "Т.М.М." листом від 14.11.2017 № 564/11-д/в повідомила, що не в змозі виконати вимогу Банку та зазначила про об`єктивну потребу у здійсненні реструктуризації зазначених зобов`язань.
25. 13.11.2017 Банк звернувся до позивача з листом-вимогою про усунення порушеного зобов`язання в порядку статті 35 Закону України "Про іпотеку" (від 13.11.2017 вих. № 02-29/64-15419), в якому просив Фірму достроково повернути кредит. Вимога виконана не була.
26. 20.12.2017 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенком Д. О. за зверненням Банку вчинено виконавчий напис № 7861, згідно з яким на предмет іпотеки звернуто стягнення на користь Банку у рахунок погашення заборгованості за тілом кредиту у сумі 14 857 932,43 євро, нарахованої за період з 31.10.2017 по 13.11.2017 (включно) за користування кредитною лінією.
27. На підставі виконавчого напису Відділом примусового виконання рішень Департаменту виконавчої служби Міністерства юстиції України 23.01.2018 було відкрито виконавче провадження № 55614362.
28. У рамках зазначеного виконавчого провадження 10.09.2018 предмет іпотеки було реалізовано на прилюдних торгах, про що складено протокол електронних торгів від 10.09.2018 № 357028 та акт про реалізацію предмета іпотеки від 17.09.2018 № 55614362/8.
29. Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Каплуном Ю. В. видане свідоцтво про право власності АТ "Аванпост" від 25.09.2018 № 4202 та зареєстроване право власності АТ "Аванпост" на квартиру № 191 загальною площею 149,4 м2, розташовану за адресою: місто Київ, вул. Звіринецька, 59 (номер запису про право власності 28082265).
30. Фірма "Т.М.М." заперечує законність вчиненого 20.12.2017 виконавчого напису № 7861 про звернення стягнення на іпотечне майно та подальшої реалізації цього майна на прилюдних торгах, посилаючись на те, що за вчиненням виконавчого напису Банк звернувся після спливу строку, встановленого статтею 88 Закону України "Про нотаріат", оскільки строк кредитування згідно з додатковою угодою № 46 було встановлено до 31.01.2014, що також підтверджується постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.04.2020 у справі № 873/41/19, відповідно, право вимоги за кредитним договором виникло у Банку 01.02.2014 і Банк не пізніше року (до 01.02.2015) мав право звернутися до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису. Також, за твердженням позивача, розмір заборгованості, в погашення якої вчинений спірний виконавчий напис, не відповідає фактичному розміру та не є безспірним, оскільки Банк неправомірно нараховував відсотки за кредитом після 31.01.2014, відповідно, Банк безпідставно врахував сплачені позивачем суми в загальному розмірі 2 439 988,18 євро у рахунок погашення заборгованості за відсотками, у той час, як остання мала враховуватись у рахунок погашення заборгованості за тілом кредиту. За доводами позивача, заборгованість за тілом кредиту станом на дату вчинення виконавчого напису становила не 14 857 932,43 євро, а 12 417 944,25 євро. Наслідком того, що виконавчий напис не підлягає виконанню, є відсутність у виконавчої служби підстав для виконання такого виконавчого напису, а також для передачі нерухомого майна на примусову реалізацію. Отже, за твердженням позивач, торги, проведені на підставі незаконного виконавчого напису і без необхідного обсягу прав та повноважень у виконавчої служби, є також недійсними і не можуть створювати жодних правових наслідків, окрім наслідків їх недійсності. Сторони недійсного правочину зобов`язані повернути одне одному те, що набули за недійсним правочином, а документи і реєстраційні записи, видані/здійснені на підставі недійсного правочину, підлягають скасуванню. Відтак, наявні всі підстави для скасування свідоцтва про право власності. Скасуванню підлягають і реєстраційні записи у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, записи про право власності позивача на нерухоме майно підлягають поновленню.
Позиція Верховного Суду
31. Згідно з положеннями частини 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
32. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що підстав для задоволення касаційної скарги не вбачається, з огляду на таке.
33. Предметом спору у цій справі є виконавчий напис нотаріуса, за вчиненням якого звернувся відповідач з пропуском, на думку позивача, встановленого статтею 88 Закону України "Про нотаріат" строку. Крім того, позивач наполягав на тому, що сума заборгованості, зазначена в оспорюваному виконавчому написі, не є безспірною.
34. Як зазначено раніше, в основу оскаржуваних судових рішень покладено висновок місцевого та апеляційного господарських судів про безпідставність тверджень позивача щодо пропуску банком строку для звернення до нотаріуса. Суди також зазначили про непідтвердження позивачем тих обставин, що сума його заборгованості перед банком за кредитним договором станом на дату вчинення оспорюваного виконавчого напису була іншою, ніж та, що заявлена до стягнення.
35. Статтею 33 Закону України "Про іпотеку" визначено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
36. Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
37. Згідно з пунктом 19 статті 34 Закону України "Про нотаріат" нотаріуси вчиняють такі нотаріальні дії, як вчинення виконавчого напису.
38. Відповідно до статті 90 Закону України "Про нотаріат" та статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий напис є виконавчим документом, а стягнення за ним провадиться в порядку, встановленому законодавством для виконання судових рішень.
39. Частиною 1 статті 88 Закону України "Про нотаріат" (у редакції, чинній на момент вчинення нотаріусом спірного виконавчого напису) передбачено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.07.2019 у справі № 916/3006/17 виклала правовий висновок про застосування наведеної норми права та зазначила, що строк для звернення до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису, передбачений статтею 88 Закону України "Про нотаріат", безпосередньо пов`язаний з позовною давністю, встановленою ЦК України. Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Отже, загальний строк для звернення стягувача до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису становить не більше трьох років з дня виникнення у стягувача права вимоги до боржника незалежно від суб`єктного складу сторін у правовідносинах, тобто цей строк підлягає застосуванню й у відносинах між юридичними особами. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено іншу позовну давність, виконавчий напис видається у межах цього строку.
У Рішенні від 01.07.2020 № 7-р(I)/2020 Конституційний Суд України визнав положення частини першої статті 88 Закону України "Про нотаріат" такими, що відповідають Конституції України. При цьому Конституційний Суд України виходив з такого змісту частини 1 статті 88 цього Закону: "Відповідно до частини першої статті 88 Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Із дослідження наведених положень Закону вбачається, що строки для вчинення виконавчого напису нотаріусом є відмінними залежно від кола учасників правовідносин: у відносинах між юридичними особами строк скорочений порівняно зі строком, який застосовується у відносинах між фізичними особами. Таким чином, встановлюючи порядок нормативного регулювання діяльності нотаріату в частині визначення строків, у межах яких нотаріус може вчинити виконавчий напис, законодавець запровадив чітку їх диференціацію залежно від суб`єктного складу учасників правовідносин. Наведене дає підстави стверджувати, що передбачене оспорюваними положеннями Закону регулювання є реалізацією Верховною Радою України виключних повноважень визначати організацію і діяльність, у тому числі нотаріату, як це встановлено в пункті 14 частини першої статті 92 Конституції України. Конституційний Суд України вважає, що положення частини першої статті 88 Закону, відповідно до яких нотаріус вчиняє виконавчі написи за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між юридичними особами - не більше одного року, є чіткими, зрозумілими та однозначними, тобто таке нормативне регулювання виключає можливість довільного його трактування, тому застосування оспорюваних положень Закону особами (органами), діяльність яких ґрунтується на принципі верховенства права, жодним чином не призводить до протиправного позбавлення права власності".