ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 жовтня 2022 року
м. Київ
справа № 565/1354/19
провадження № 51-443км20
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі:
головуючого ОСОБА_42,
суддів ОСОБА_43., ОСОБА_44.,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_45.,
прокурора ОСОБА_46.,
засудженого ОСОБА_1 (в режимі відеоконференції),
захисника ОСОБА_40 (в режимі відеоконференції),
засудженого ОСОБА_2 (в режимі відеоконференції),
захисника ОСОБА_41 (в режимі відеоконференції),
захисника ОСОБА_48. (в режимі відеоконференції),
засудженого ОСОБА_3 (в режимі відеоконференції),
захисника ОСОБА_49. (в режимі відеоконференції),
засудженого ОСОБА_4 (в режимі відеоконференції),
захисника ОСОБА_50. (в режимі відеоконференції),
представника потерпілих ОСОБА_51. (в режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисника ОСОБА_41 в інтересах засудженого ОСОБА_2, захисника ОСОБА_40 в інтересах засудженого ОСОБА_1, захисника ОСОБА_49 в інтересах засудженого ОСОБА_3, засудженого ОСОБА_3, засудженого ОСОБА_4, потерпілих ОСОБА_5, ОСОБА_6 та представників потерпілих ОСОБА_7, ОСОБА_8 на вирок Кузнецовського міського суду Рівненської області від 09 лютого 2021 року та ухвалу Рівненського апеляційного суду від 04 квітня 2022 року щодо
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), громадянина України,
засудженого за вчинення злочинів, передбачених ч. 3 ст. 27 - ч. 3 ст. 28 - п. 11, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 3 ст. 27 - ч. 3 ст. 28 - ч. 1 ст. 263 КК,
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця та жителя АДРЕСА_2 ), громадянина України,
ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженця та жителя АДРЕСА_3 ), громадянина України, раніше неодноразово судимого, востаннє вироком Володимирецького районного суду Рівненської області від 17 березня 2017 року за ч. 3 ст. 185, ч. 4 ст. 70, ч. 5 ст. 72 КК,
ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, уродженця та жителя АДРЕСА_4 ), громадянина України,
засуджених за вчинення злочинів, передбачених ч. 3 ст. 28 - п. 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 3 ст. 28 - ч. 1 ст. 263 КК, і
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Кузнецовського міського суду Рівненської області від 09 лютого 2021 року визнано винуватими та засуджено:
ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 27 - ч. 3 ст. 28 - п. 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років; ч. 3 ст. 27 - ч. 3 ст. 28 - ч. 1 ст. 263 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років, на підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим йому призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років;
ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3 за ч. 3 ст. 28 - п. 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 14 років 6 місяців з конфіскацією майна, ч. 3 ст. 28 - ч. 1 ст. 263 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років, на підставі ч. 1, ч. 3 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим їм призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 14 років 6 місяців з конфіскацією майна.
У задоволенні цивільного позову ОСОБА_6, ОСОБА_5 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 про відшкодування майнової, фізичної та моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, відмовлено повністю.
Вирішено інші питання, визначені кримінальним процесуальним законодавством.
Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 04 квітня 2022 року вирок місцевого суду в частині вирішення цивільного позову скасовано і призначено новий розгляд в порядку цивільного судочинства.
В решті вирок суду першої інстанції залишено без змін.
Суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_1 на початку лютого 2019 року організував та очолив стійке злочинне об`єднання, до якого за грошову винагороду у розмірі 2000 доларів залучив ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3, які 06 лютого 2019 року погодилися на його пропозицію та вступили до організованої злочинної групи під керівництвом останнього з метою умисного протиправного заподіяння смерті ОСОБА_9, з яким у ОСОБА_1 були неприязні відносини. Також останній з 06 по 07 лютого 2019 року у невстановлений слідством спосіб придбав дві дерев`яні бити та вогнепальну зброю. Ввечері 06 лютого 2019 року ОСОБА_1 на автомобілі марки "Форд Транзит" (д.н.з. НОМЕР_1 ) перевіз ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 до АДРЕСА_1, де 07 лютого 2019 року, перебуваючи на території занедбаного господарства по АДРЕСА_5, передав ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3 бойовий нарізний автомат конструкції Калашнікова, моделі АКС-74У, калібру 5,45Х39 мм, який був споряджений не менше, ніж 29 бойовими проміжними патронами, а також одноствольну короткоствольну гладкоствольну багатозарядну зброю, яка виготовлена шляхом переробки саморобним способом стартового пістолету моделі "Stalker 914-UK" № НОМЕР_2, калібру 9 мм Р. А. К. шляхом видалення захисного елементу з каналу ствола та блокування газовідвідного отвору за допомогою стороннього предмету, який був споряджений 9 пістолетними патронами "М.А.К.", калібру 9 мм Р. А. і які боєприпасами не є. В подальшому 07 лютого 2019 року приблизно о 22:40, коли ОСОБА_9 зайшов на територію господарства за місцем свого проживання по АДРЕСА_6, ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 здійснили озброєний напад на потерпілого, під час якого ОСОБА_3 заподіяв ОСОБА_9 не менше одного удару дерев`яною битою в ділянку голови, а ОСОБА_4 не менше одного удару дерев`яною битою по голові та не менше одного удару по інших ділянках тіла потерпілого, внаслідок чого ОСОБА_9 отримав тяжкі тілесні ушкодження. Під час вказаного нападу ОСОБА_2 здійснив не менше 5 пострілів з бойової автоматичної вогнепальної зброї в напрямку тіла потерпілого, внаслідок чого ОСОБА_9 помер на місці події.
Окрім цього, ОСОБА_1 незаконно придбав та зберігав у невстановленому місці вогнепальну зброю та бойові припаси до неї, які передав ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 для вбивства ОСОБА_9 . Також з 07 по 08 лютого 2019 року ОСОБА_2 переніс автоматичну зброю та 24 бойові проміжні патрони до неї до лісового масиву, що розташований на території 57-го кварталу ДП "Рокитнівське ЛГ" Березівського лісництва, де заховав її на поверхні ґрунту під шаром листя та трави та яку 09 лютого 2019 року було вилучено працівниками поліції. ОСОБА_4 переніс вогнепальну короткоствольну зброю по типу пістолета, яка була споряджена 9 патронами калібру 9 мм, до АДРЕСА_8, яку 08 лютого 2019 року було вилучено в нього під час огляду його речей.
Вимоги касаційних скарг, узагальнені доводи осіб, які їх подали, та заперечень на них
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_40 в інтересах ОСОБА_1 посилається на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінальних правопорушень і особі засудженого через суворість та просить скасувати вирок місцевого і ухвалу апеляційного судів і закрити кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 у зв`язку із відсутністю в його діях інкримінованих складів злочинів.
На обґрунтування своїх вимог захисник вказує, що матеріали кримінального провадження не містять належних та допустимих доказів, які б вказували на те, що засуджені були стійкою організованою злочинною групою, мали постійні міцні внутрішні зв`язки, їх дії були системними, мали у своєму володінні певні фінансові та інші матеріальні засоби. Вважає, що у діях ОСОБА_1 відсутній склад злочину, передбачений п. 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК, оскільки згідно з показаннями ОСОБА_2, останній з ОСОБА_3 приїхав до ОСОБА_9, аби останній віддав гроші за бурштин, однак той відмовився і між ними розпочалася бійка, внаслідок якої ОСОБА_2, коли вставав після завданого ОСОБА_9 удару, схопився за автомат, з яким був потерпілий, та вистрелив в останнього. Зазначає, що аналогічні показання в суді надали ОСОБА_4 та ОСОБА_3, які нічим спростовані не були. Наголошує, що жоден із перелічених судом письмових документів не свідчить про те, що ОСОБА_1 замовив умисне вбивство ОСОБА_9 . На думку захисника, суд першої інстанції у своєму рішенні допустив припущення про те, що під час зустрічі засуджених біля залізничного вокзалу в м. Рівне ОСОБА_1 довів до відома усіх присутніх план вчинення вбивства потерпілого із застосуванням вогнепальної зброї. Зазначає, що ОСОБА_1 вказівки на позбавлення життя потерпілого нікому не надавав, а матеріали справи не містять інформації про придбання чи зберігання засудженим зброї чи бойових припасів, або їх передачу іншим засудженим. На переконання захисника, конструкція обвинувачення щодо мотивів вбивства потерпілого (перешкоджав ОСОБА_1 займатися злочинною діяльністю та встановленню сфер кримінального впливу) не знайшла свого підтвердження в ході судового розгляду.
Вказує, що проведені за участю ОСОБА_3 та ОСОБА_4 09 лютого 2019 року слідчі експерименти не відповідають вимогам ст. 240 КПК щодо відтворення дій, обставин та обстановки певної події, а фактично є допитами підозрюваних, а проведенню цих слідчих експериментів передували фізичне та психічне насильство з боку працівників поліції на них, оскільки згідно з висновком службового розслідування підтвердити чи спростувати ці обставини не виявилося можливим, що свідчить про недопустимість цих слідчих експериментів як доказів. З цих підстав стверджує, що й всі похідні від них докази на підставі доктрини плодів отруйного дерева є недопустимими. Вважає, що місцевий суд безпідставно відхилив клопотання сторони захисту про визнання недопустимими протоколів слідчих експериментів та похідних від них доказів.
На переконання сторони захисту, огляд місця події 08 лютого 2019 року проведено без отримання відповідного дозволу слідчим суддею. Акцентує увагу, що слідчий ОСОБА_20. під виглядом проведення огляду місця події провів вилучення речей у свідка ОСОБА_10 за відсутності ухвали слідчого судді всупереч ст. 159 КПК. Стверджує, що заяви ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 від 08 лютого 2019 року на ім`я начальника поліції є недопустимими доказами, оскільки не є джерелом доказів.
Також захисник наголошує, що постанова прокурора ОСОБА_47. від 26 березня 2019 року про визначення підслідності суперечить вимогам ч. 5 ст. 36 КПК, внаслідок чого прийнято незаконну постанову про продовження строку досудового розслідування. Звертає увагу на те, що начальник СВ Рокитнівського ВП Сарненського ВП ГУНП в Рівненській області ОСОБА_11. не повідомив прокурора про те, що він розпочав досудове розслідування. Зазначає, що матеріали кримінального провадження не містять документів, які б підтверджували, що проведення досудового розслідування прийнято ОСОБА_11, або ж доручено будь-якому слідчому чи слідчій групі місцевого відділу поліції після прийняття постанови прокурором ОСОБА_47. Вказує, що слідчий ОСОБА_24. не мав повноважень на здійснення досудового розслідування, оскільки доручення про проведення та повідомлення про початок досудового розслідування були прийняті до внесення відомостей у ЄРДР та без прийняття постанови про доручення проведення досудового розслідування слідчому ОСОБА_24., а тому всі проведені ним слідчі (розшукові) дії є недопустимими доказами. З цих же підстав захисник вважає повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри, про нову підозру та обвинувальний акт щодо ОСОБА_1 такими, що не відповідають вимогам КПК.
Сторона захисту наголошує на розгляді кримінального провадження щодо обвинувачених як у суді першої, так і у суді апеляційної інстанцій незаконними складами суддів з підстав того, що цими судами безпідставно було відмовлено стороні захисту у задоволенні відводів суддям. Зазначає, що місцевим судом без постановлення відповідних умотивованих ухвал постійно змінювався порядок дослідження доказів; судові засідання проводилися в обідню перерву і позаробочий час, чим порушувалися права обвинувачених; із запізненням скеровувалися апеляційні скарги сторони захисту на ухвали суду першої інстанції про продовження строків тримання під вартою, у зв`язку з чим ці скарги не розглядалися судом апеляційної інстанції через закінчення строку дій оскаржуваних ухвал.
За твердженнями захисника, місцевий суд призначив ОСОБА_1 надто сувору міру покарання, не звернувши увагу на його молодий вік, відсутність судимості та створення ним юридичної особи. Зазначає, що апеляційний суд безпідставно погодився із тим, що засуджені мали намір саме на вбивство ОСОБА_9, а не на заподіяння йому тілесних ушкоджень. Рішення апеляційного суду, на думку захисника, не узгоджується із вимогами статей 407, 419 КПК, оскільки цим судом не надано відповіді на всі доводи апеляційних скарг сторони захисту, безпідставно задоволено апеляційну скаргу потерпілої сторони та скасовано вирок місцевого суду в частині вирішення цивільного позову з призначення нового судового розгляду в порядку цивільного судочинства.
У касаційній скарзі з доповненнями захисник ОСОБА_41 в інтересах ОСОБА_2 посилається на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінальних правопорушень і особі засудженого через суворість та просить скасувати вирок місцевого і ухвалу апеляційного судів і закрити кримінальне провадження щодо ОСОБА_2 у зв`язку із відсутністю в його діях складів інкримінованих злочинів.
На переконання захисника, сторона обвинувачення не довела мотиву та умислу на умисне вбивство на замовлення ОСОБА_9, а також наявність між ОСОБА_2 та іншими обвинуваченими попередньої змови на вчинення цього злочину, не було встановлено, хто саме натиснув на спусковий гачок автомату та здійснив постріли у потерпілого. Вказує, що суди попередніх інстанцій не з`ясували чи мав реальну можливість ОСОБА_1 сплатити іншим засудженим кошти за вбивство потерпілого, що свідчить про відсутність кваліфікуючої ознаки - вбивство вчинене на замовлення. Зазначає, що орган досудового розслідування не довів вчинення ОСОБА_2 злочину, передбаченого ч. 3 ст. 28 - ч. 1 ст. 263 КК. Стверджує про порушення місцевим судом вимог статей 370, 372 КПК під час відмови у задоволенні клопотань сторони захисту. Акцентує увагу, що фактичне затримання ОСОБА_2 не було належним чином оформлено та відбувалося за відсутності захисника, а в протоколі вказано недостовірні відомості про дату, час та місце затримання. Вважає недопустимими низку доказів:
- протокол огляду речей від 12 лютого 2019 року (відеозаписів із камер відеоспостереження на залізничному вокзалі м. Рівного), оскільки він складений неуповноваженою на те особою, а саме старшим оперуповноваженим ОВС відділу розкриття злочинів проти особи, оперативних розробок і боротьби з незаконним обігом зброї та вибухівки управління карного розшуку ГУ НП в Рівненській області ОСОБА_12, який не був включений до групи слідчих у цій справі;
- постанову та протокол освідування засудженого, оскільки на момент прийняття постанови він не мав статусу підозрюваного і, відповідно, експертизи, які проведені з використанням результатів цієї слідчої дії були отримані у незаконний спосіб;
- протоколи слідчих експериментів від 09 лютого 2019 року, оскільки слідчий не роз`яснив прав та обов`язків учасникам цієї слідчої дії, а обстановка слідчих експериментів не була максимально наближеною до тієї, що була на момент вчинення злочину. Крім того, надані під час слідчих експериментів показання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 різняться між собою, а зміст відповідних протоколів свідчить про те, що фактично відбувався допит засуджених, а не відтворення обставин та обстановки події;
- висновки судових експертиз, оскільки сторону захисту не було повідомлено про їх проведення, що є порушенням права на захист, яке виразилося у позбавленні підозрюваного та його захисника можливості заявляти експертам відводи, а також стороною обвинувачення не надано документів, які б підтверджували наявність достатніх знань та вмінь експертів для проведення відповідних експертиз. Крім цього, слідчий чи прокурор не попереджали експертів про кримінальну відповідальність, а суд не з`ясовував чи були обставини, які виключали участь експерта.
Також захисник зазначає про порушення права ОСОБА_2 на захист, яке виразилося у формальному врученні йому пам`ятки про права і обов`язки підозрюваного без фактичного роз`яснення цих прав; нероз`ясненні прокурором та місцевим судом усупереч вимог ст. 384 КПК права на розгляд справи судом присяжних. Акцентує увагу, що ОСОБА_2 не було вручено повідомлення про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 28 - ч. 1 ст. 263 КК, а також матеріали кримінального провадження не містять доказів того, що повідомлення про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 28 - п. п. 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК, було вручено засудженому у день його складення та у присутності захисника.
Стверджує, що в суді першої інстанції не здійснювалося фіксування судових засідань за допомогою технічних засобів, а журнали судових засідань від 05 серпня 2019 року, 24 січня, 24 лютого, 28 лютого, 10 квітня, 15 липня 2020 року містять недоліки у їх оформленні, оскільки містять дописану прописом дату ще одного судового засідання. За твердженнями захисника, місцевий суд проводив судові засідання у позаробочий час, а перерви, які оголошувалися, були недостатніми для того, аби засуджені могли задовольнити свої фізіологічні потреби, що свідчить про порушення ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Звертає увагу на те, що суди не проаналізували у своїх рішеннях кожен наданий стороною обвинувачення доказ з точки зору належності та допустимості. На думку захисника, суди попередніх інстанцій не зазначили чому мінімальний строк покарання, передбачений ч. 2 ст. 115 КК, буде недостатнім для виправлення засудженого. Вважає, що суд апеляційної інстанції не виправив порушень КПК, допущених місцевим судом.
Серед іншого захисник ОСОБА_41 стверджує, що постанова прокурора ОСОБА_47. від 26 березня 2019 року про визначення підслідності суперечить вимогам ч. 5 ст. 36 КПК.
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_3 посилається на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та просить закрити кримінальне провадження щодо нього у зв`язку із відсутністю в його діях складів інкримінованих злочинів.
Засуджений стверджує, що не мав жодних домовленостей на вчинення вбивства. Вказує про застосування щодо нього фізичного та психічного насильства в ході первісних слідчих дій. Заперечує вчинення злочину організованою групою та корисливий мотив вбивства, оскільки він мав інші джерела заробітку. Зазначає, що матеріали справи не містять доказів щодо розроблення плану вчинення злочину організатором ОСОБА_1 . З посиланням на ексцес виконавця засуджений вказує, що вогнепальні поранення потерпілого не охоплювалися його умислом, адже він не тримав в руках автомат. Стверджує, що апеляційний суд посилається на показання потерпілої ОСОБА_5, свідків ОСОБА_13, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, які не допитувалися цим судом. Апеляційний суд безпідставно відхилив клопотання сторони захисту про дослідження матеріалів відеофіксації зустрічі засуджених. На думку засудженого, низка доказів є недопустимими, зокрема:
- протокол огляду місця події у зв`язку з тим, що слідчим суддею було надано дозвіл на проведення огляду в АДРЕСА_6, однак фактично огляд відбувся за іншою адресою на АДРЕСА_6;
- огляд місця події 08 лютого 2019 року відбувся без ухвали слідчого судді, без дозволу володільця майна, а тому й інші похідні докази є недопустимими (висновки експертів, постанова про визнання речових доказів тощо);
- рукописний та друкований протоколи огляду місця події від 08 лютого 2019 року, оскільки за змістом вони містять різну інформацію, а свідок ОСОБА_17 піддав сумніву справжність його підпису у них;
- протокол огляду місця події (рукописний), оскільки його не було відкрито в порядку ст. 290 КПК;
- протокол огляду трупа та висновок експерта, складений на його основі, так як слідчий ОСОБА_30 не мав повноважень на проведення процесуальних дій у кримінальному провадженні; а також відсутні відомості про належне упакування зразків, не проведено рентгенологічне дослідження трупа;
- висновок судово-психологічної експертизи від 29 листопада 2019 року, оскільки ОСОБА_3 не направляли на проведення цієї експертизи;
- постанова та протокол про відібрання зразків біологічного походження від 18 лютого 2019 року, так як протокол не містить часу проведення цієї слідчої дії;
- протокол затримання від 08 лютого 2019 року у зв`язку із недостовірними відомостями про час та місце затримання, а протокол про затримання поліцією не складався;
- висновок додаткової судово-медичної експертизи від 25 травня 2019 року №26, оскільки показання підозрюваного не можуть бути предметом дослідження судово-медичного експерта та відсутній підпис експерта про те, що він попереджений про кримінальну відповідальність;
- висновок молекулярно-генетичної експертизи від 26 червня 2019 року №10/197, оскільки огляд трупа ОСОБА_9 проведено з порушеннями КПК, а сам висновок ґрунтується на доказах, отриманих всупереч положенням статей 105, 160-166, 245 КПК.
- постанова прокурора та результати освідування, оскільки він не мав статусу підозрюваного, а слідчий ОСОБА_30 не був включений у групу слідчих і, як наслідок, протокол обшуку затриманої особи.
Крім того, засуджений вказує про недопустимість як доказів його заяви на ім`я начальника поліції, так як вона не є джерелом доказів; протоколу слідчого експерименту за його участю з тих же підстав, що зазначені й у касаційних скаргах захисників ОСОБА_41 та ОСОБА_40 Також з аналогічних у цих касаційних скаргах підстав вказує про постановлення судами попередніх інстанцій судових рішень незаконними складами судів. Інші доводи касаційної скарги ОСОБА_3 є аналогічні тим, які висловлені у вищевказаних касаційних скаргах.
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_49 в інтересах засудженого ОСОБА_3 посилається на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та просить скасувати вирок місцевого і ухвалу апеляційного судів і закрити кримінальне провадження щодо ОСОБА_3 у зв`язку із відсутністю в його діях складів кримінальних правопорушень.
На обґрунтування своїх вимог захисник стверджує, що судами не встановлено об`єктивної та суб`єктивної сторони інкримінованих злочинів, мотиву вбивства. Вказує, що ОСОБА_3 не заподіював потерпілому вогнепальних поранень. Стверджує, що процесуальне становище експерта ОСОБА_18 не було визначено, а у матеріалах кримінального провадження відсутній висновок, складений нею. Інші доводи касаційної скарги захисника аналогічні тим, які виклав засуджений ОСОБА_3 у своїй касаційній скарзі.
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_4 посилається на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та просить скасувати вирок місцевого і ухвалу апеляційного судів й закрити кримінальне провадження щодо ОСОБА_4 у зв`язку із відсутністю в його діях складів кримінальних правопорушень.
Вказує, що його незаконне засудження за злочин, до якого він не причетний, потягло за собою факт відбуття ним покарання. Інші доводи касаційної скарги засудженого є ідентичними тим, які викладено у касаційних скаргах ОСОБА_3, захисників ОСОБА_41 та ОСОБА_40
У касаційній скарзі потерпілі ОСОБА_5, ОСОБА_6 та представники потерпілих ОСОБА_7, ОСОБА_8 посилаються на невідповідність призначеного покарання тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та особам засуджених і просять скасувати судові рішення щодо ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Зазначають, що засудженим призначено покарання без урахування особи замовника вбивства - ОСОБА_1 . Вказують, що судами залишено поза увагою суспільну небезпечність вчинених кримінальних правопорушень, наявність попередніх судимостей, негативні характеристики ОСОБА_1 та його антигромадський спосіб життя. Наголошують, що у судових рішеннях не зазначено про обставини, які обтяжують покарання засуджених, хоча такі були встановлені під час судових розглядів. Стверджують, що засуджені не відшкодували потерпілим завданої шкоди. На їхню думку, засудженим слід призначити покарання у виді довічного позбавлення волі. Зазначають, що судами не в повній мірі враховано думку потерпілих під час призначення покарання, яке не відповідає принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації.
Засуджений ОСОБА_3 письмово повідомив Суд про те, що підтримує доводи, викладені у касаційній скарзі захисника засудженого ОСОБА_2, та просить скасувати оскаржувані судові рішення, а кримінальне провадження щодо ОСОБА_3 та ОСОБА_2 закрити у звʼязку із відсутністю у їхніх діях складу інкримінованих кримінальних правопорушень.
Позиції учасників судового провадження
В судовому засіданні:
- засуджені та їхні захисники підтримали свої касаційні скарги і просили їх задовольнити, проти задоволення касаційної скарги потерпілих та їхніх представників заперечували;
- представник потерпілих заперечував проти задоволення касаційних скарг сторони захисту, а касаційну скаргу потерпілих та їхніх представників просив задовольнити;
- прокурор заперечував проти задоволення касаційних скарг сторони захисту. З доводами касаційної скарги потерпілих та їхніх представників щодо м`якості призначеного засудженим покарання погодився, тому підтримав її частково.
Потерпіла ОСОБА_5 надіслала до Суду клопотання, в якому просила проводити касаційний розгляд кримінального провадження за відсутності потерпілих у зв`язку з тим, що потерпілий ОСОБА_6 перебуває у зоні проведення бойових дій, а у неї наявні сімейні обставини, які унеможливлюють її прибуття до суду касаційної інстанції. Також вона вказала, що підтримує касаційну скаргу потерпілих та їхніх представників, а у задоволенні касаційних скарг інших учасників кримінального провадження просила відмовити.
Мотиви Суду
Колегія суддів заслухала суддю-доповідача, пояснення сторін, перевірила матеріали кримінального провадження, наведені у касаційних скаргах доводи і дійшла висновку про таке.
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Отже, Суд під час оцінки касаційних доводів виходить із фактичних обставин вчинення злочинів, встановлених судами попередніх інстанцій.
Перш за все Суд вважає за необхідне розглянути доводи касаційних скарг, які стосуються питання недопустимості доказів, здобутих у цьому кримінальному провадженні.
Щодо твердження захисника ОСОБА_40 про те, що начальник СВ Рокитнівського ВП Сарненського ВП ГУНП в Рівненській області ОСОБА_11. не повідомив прокурора про те, що він розпочав досудове розслідування, то таке не ґрунтується ні на нормах кримінального процесуального закону, ні на матеріалах кримінального провадження.
Відповідно до ч. 6 ст. 214 КПК (в редакції, що діяла на момент проведення досудового розслідування) слідчий невідкладно у письмовій формі повідомляє керівника органу прокуратури про початок досудового розслідування, підставу початку досудового розслідування та інші відомості, передбачені ч. 5 ст. 214 КПК.
У цьому кримінальному провадженні згідно з повідомленням старшого слідчого ОСОБА_21. від 08 лютого 2019 року №1121/207/02-2019 про початок досудового розслідування кримінального провадження №12019180190000069 від 08 лютого 2019 року з попередньою правовою кваліфікацією за ч. 1 ст. 115 КК за фактом вбивства ОСОБА_9 повідомлено начальника Рокитнівського відділу Сарненської місцевої прокуратури ОСОБА_38. (а. с. 3, Т. 1).
Тобто органом досудового розслідування виконано положення ч. 6 ст. 214 КПК.
Натомість ст. 39 КПК не передбачає наявності саме у керівника органу досудового розслідування такого обов`язку як повідомлення прокурора про початок досудового розслідування, тому такого обов`язку саме у ОСОБА_11 і не було.
Відтак аргументи, згідно з якими керівник органу досудового розслідування порушив ч. 6 ст. 214 КПК, Суд відхиляє.
Щодо доводів сторони захисту про проведення досудового розслідування особами, які не були уповноважені на його проведення, то Суд враховує таке.
Як вбачається із постанови про створення слідчої групи для проведення досудового розслідування від 08 лютого 2019 року, прийнятої заступником начальника СУ ГУНП в Рівненській області ОСОБА_52., здійснювати досудове розслідування у кримінальному провадженні №12019180190000069 було доручено слідчим: ОСОБА_11 (старший групи), ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_53., ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24., ОСОБА_30., ОСОБА_54 та ОСОБА_55. (а. с 10-11, Т. 1).
З огляду на наявність у вказаних слідчих повноважень на проведення досудового розслідування у цьому кримінальному провадженні, проведені ними слідчі (розшукові) дії є допустимими доказами, зокрема, протоколи: огляду трупа (а. с. 154-159, Т. 1), освідування ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3 (а. с. 9-10,73-74,148-149, Т. 2), обшуку затриманої особи ОСОБА_3 (а. с. 164-169, Т. 3), допустимість яких ставиться під сумнів з наведених підстав.
Твердження захисника ОСОБА_40 про те, що слідчий ОСОБА_24. не мав повноважень на здійснення досудового розслідування, оскільки доручення про проведення та повідомлення про початок досудового розслідування були прийняті до внесення відомостей до ЄРДР є надуманими.
Адже відповідно до матеріалів кримінального провадження заява про вчинення кримінального правопорушення надійшла до органу досудового розслідування 07 лютого 2019 року (а. с. 1, Т. 1), на підставі якої 08 лютого 2019 року о 02:02:24 відомості про кримінальне правопорушення були внесені до ЄРДР.
На підставі постанови про створення слідчої групи для проведення досудового розслідування від 08 лютого 2019 року, до складу якої було включено слідчого ОСОБА_24., останнім здійснювалося досудове розслідування у цьому кримінальному провадженні (а. с. 10-11, Т. 1).
В подальшому з дотриманням правила ч. 6 ст. 214 КПК та п. 1 ч. 2 ст. 39 КПК було повідомлено прокурора про здійснення досудового розслідування та видано доручення про проведення досудового розслідування.
Положення КПК не передбачають, щоб кожен слідчий, який входить у групу слідчих, повідомляв прокурора про початок проведення ним досудового розслідування. Водночас у цьому кримінальному провадженні на підставі ч. 6 ст. 214 КПК таке повідомлення здійснив старший слідчий СВ Рокитнівського ВП Сарненського ВП ГУНП в Рівненській області ОСОБА_21, який входив у групу слідчих для проведення досудового розслідування (а. с. 3, Т. 1.).
У розглядуваній справі місцем вчинення кримінальних правопорушень є Рокитнівський район Рівненської області, тому першочергові повідомлення та доручення були видані місцевим органом досудового розслідування, а в подальшому після визначення групи слідчих досудове розслідування було продовжено особами, вказаними у постанові від 08 лютого 2019 року, у тому числі й ОСОБА_24 після внесення відомостей до ЄРДР.
Отже, як слідчий ОСОБА_24., так і слідчий ОСОБА_30, повноваження якого на проведення досудового розслідування також ставляться під сумнів стороною захисту, були уповноважені на проведення досудового розслідування у цьому кримінальному провадженні.
Також сторона захисту наголошує на тому, що до групи слідчих, уповноважених на проведення досудового розслідування, не було включено ОСОБА_12, у зв`язку з чим складений ним протокол огляду речей від 12 лютого 2019 року слід визнати недопустимим доказом.
Колегія суддів не погоджується з вказаним аргументом і звертає увагу на таке.
Відповідно до матеріалів кримінального провадження огляд речей 12 лютого 2019 року було проведено старшим оперуповноваженим в ОВС відділу розкриття злочинів проти особи, оперативних розробок і боротьби з незаконним обігом зброї та вибухівки Управління карного розшуку Головного управління Національної поліції в Рівненській області ОСОБА_12 . Здійснення ним цієї слідчої (розшукової) дії здійснювалось на підставі доручення про проведення слідчих (розшукових) дій у порядку ст. 40 КПК від 11 лютого 2019 року №1178/24-2019, виданого слідчим ОСОБА_24. Цим дорученням, зокрема, слідчий просив здійснити огляд вилучених відеозаписів (з виготовленням відповідних фототаблиць) з метою встановлення будь-якої інформації про підозрюваних ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_3, кола їх зв`язків, а також транспортних засобів, які вони можуть використовувати, що у даному випадку було зроблено оперативним працівником.
З огляду на наведене, твердження сторони захисту про невключення ОСОБА_12 в групу слідчих, яка здійснювала досудове розслідування, не ґрунтується на нормах кримінального процесуального закону, оскільки вказана особа є оперативним працівником, який виконував свою функцію у кримінальному провадженні на підставі положень п. 3 ч. 2 ст. 40 КПК.
У касаційних скаргах сторона захисту стверджує про порушення положень ч. 5 ст. 36 КПК, внаслідок чого в подальшому прийнято незаконну постанову про продовження строку досудового розслідування.
Однак з цим твердженням колегія суддів не погоджується, виходячи з такого.
Відповідно до ч. 5 ст. 36 КПК (в редакції, що діяла на момент проведення досудового розслідування) Генеральний прокурор, керівник регіональної прокуратури, їх перші заступники та заступники своєю вмотивованою постановою мають право доручити здійснення досудового розслідування будь-якого кримінального правопорушення іншому органу досудового розслідування, у тому числі слідчому підрозділу вищого рівня в межах одного органу, у разі неефективного досудового розслідування.
У цьому кримінальному провадженні були прийняті такі постанови:
- заступником прокурора області ОСОБА_56 від 11 лютого 2019 року, згідно з якою з врахуванням факту неефективного проведення досудового розслідування СВ Рокитнівського ВП Сарненського ВП ГУНП в Рівненській області досудове розслідування у кримінальному провадженні №12019180190000069 від 08 лютого 2019 року було доручено слідчому управлінню ГУНП в Рівненській області (а. с. 15, Т. 1);
- прокурором відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Рівненської області ОСОБА_47 від 26 березня 2019 року, відповідно до якої з врахуванням місця вчинення кримінального правопорушення та правила ч. 1 ст. 218 КПК підслідність кримінального провадження №12019180190000069 від 08 лютого 2019 року визначено за слідчими Рокитнівського ВП Сарненського ВП ГУНП в Рівненській області (а. с. 25, Т. 1);
- заступником прокурора області ОСОБА_56 від 02 квітня 2019 року, згідно з якою було встановлено порушення вимог ч. 2 ст. 28 КПК та факт неефективного проведення досудового розслідування СВ Рокитнівського ВП Сарненського ВП ГУНП в Рівненській області досудове розслідування у кримінальному провадженні №12019180190000069 від 08 лютого 2019 року було доручено слідчому управлінню ГУНП в Рівненській області (а. с. 38, Т. 1).
Таким чином останньою постановою від 02 квітня 2019 року здійснення досудового розслідування було передано СУ ГУНП в Рівненській області. При цьому колегія суддів враховує як положення ст. 36 КПК, так і положення ст. 218 КПК і вважає, що порушення положень про визначення підслідності у цьому провадженні не допущено. Сторона захисту не вказала як зміна органу, який повинен проводити досудове розслідування вплинула на її процесуальні права та обов`язки, в чому саме полягає порушення таких прав та яким чином воно вплинуло на допустимість доказів у цьому провадженні.
Також Суд звертає увагу, що в період від 26 березня по 02 квітня 2019 року слідчі (розшукові) дії, які б було покладено в основу доказової бази за обвинуваченням засуджених, взагалі не проводилися.
Також необґрунтованим є твердження сторони захисту про незаконність постанови про продовження строку досудового розслідування від 02 квітня 2019 року. Адже за правилами ч. 3 ст. 294 КПК (в редакції, чинній на момент прийняття постанови) саме до повноважень керівника місцевої прокуратури належало продовження строку досудового розслідування до трьох місяців, якщо з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину досудове розслідування (досудове слідство) неможливо закінчити у строк, зазначений у пункті 2 абзацу третього частини першої статті 219 цього Кодексу. В даному випадку постанову, законність якої ставиться під сумнів, було прийнято виконувачем обов`язків керівника Сарненської місцевої прокуратури ОСОБА_57., що відповідало наведеним вище правилам КПК.
У касаційних скаргах засуджений ОСОБА_3 та захисник ОСОБА_41 в інтересах засудженого ОСОБА_2 стверджують про порушення положень ст. 208 КПК під час затримання засуджених, у тому числі про порушення права на захист.
Колегія суддів вважає ці доводи необґрунтованими та звертає увагу на таке.
Перш за все Суд зазначає, що згідно із матеріалами кримінального провадження 08 лютого 2019 року о 14:00 засуджених ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було затримано в порядку, визначеному Кодексом України про адміністративні правопорушення, у зв`язку із тим, що вони перебували в прикордонній смузі без документів, що посвідчують особу, чим вчинили адміністративне правопорушення, передбачене ст. 202 КУпАП. На підставі вказаного працівниками прикордонної служби було складено протоколи про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_3 (а. с. 230, Т. 1 ), ОСОБА_2 (а. с. 233, Т. 1) та ОСОБА_4 (а. с. 237, Т. 1) та адміністративне затримання вказаних осіб із зазначенням дати, години та місця (а. с. 229, 235, 238, Т. 1).